Решение № 115135397, 14.11.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/20272/19

2/760/11259/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.

за участю секретаря - Федоренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа акціонерне товариство «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у липні 2019 р. звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №К2Р6АN24288931 від 11 липня 2008 року, та договором поруки в розмірі 71302,76 грн., та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до відповідачів позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилається на наступне.

Так, 11 липня 2008 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №К2Р6АN24288931, за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 99991,80 грн. строком до 10 липня 2015 р., а відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит в повному обсязі, відповідно до Графіку погашення кредиту, та сплатити за користування кредитом відсотки, в строки та в порядку встановлених кредитним договором.

Позивач свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит в розмірі 99991,80 грн.

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, щомісячні платежі за договором в термін, встановлений договором, не здійснював. Станом на 12 квітня 2019 р. заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 71302,76 грн., з них: 38898,02 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 28477,03 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3927,71 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором №К2Р6АN24288931, 11 липня 2008 р. між сторонами було укладено договір поруки, відповідно до п. 1 якого, поручитель ОСОБА_2 (відповідач 2) поручається перед кредитором за виконання позичальником (відповідачем 1) зобов`язань по кредитному договору. Згідно з п. 4 договору поруки відповідальність поручителя і боржника є солідарними.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору та договору поруки відповідачами, позивач змушений звернутися з позовом до суду.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №К2Р6АN24288931 від 11.07.2008 в розмірі 71302,76 грн. та судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року скасовано заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Призначено цивільну справу до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

19 липня 2021 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Гуріч О.В. до суду подано відзив на позовну заяву, в якій він заперечує проти задоволення позову. Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що розмір заборгованості, визначений в позовній заяві не відповідає дійсності та не підтверджений належними доказами. У 2015 році ОСОБА_1 сплатив фактично всю суму кредиту за графіком, який є невід`ємною частиною договору.

Вважає, що банк включав до кредиту суми, які не передбачені графіком погашення кредиту та нараховував на ці суми відсотки. Крім того, у позовній заяві не вказано, за рахунок чого виникла заборгованість за кредитним договором.

Також вважає, що вимога банку про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3927,71 грн. є необґрунтованою, оскільки Кредитний договір не встановлює такого платежу, як комісія за користування кредитом.

Посилається також на те, що вимога про стягнення винагороди за резервування ресурсів є необґрунтованою та безпідставною, оскільки положення Кредитного договору про сплату позичальником ОСОБА_1 на користь позивача комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено на момент укладення Кредитного договору.

Представник відповідача також вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором саме у розмірі 71302,76 грн. З матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження наявності заборгованості у ОСОБА_1 в зазначеному вище розмірі додав до позовної заяви лише розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 12 квітня 2019 р. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених в цьому розрахунку сум Позивачем не було надано.

Посилається також на те, що Позивач звертаючись до Солом`янського районного суду м. Києва із позовною заявою навмисно не вказав, що він 20.09.2012 року звертався до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до Відповідача 1 та поручителя ПАТ «Акцент-банк» про звернення стягнення на предмет застави по Кредитному договору, а саме автомобіль CHEVROLET, модель: LACETTI NF 35В, на придбання якого ОСОБА_1 надавався кредит.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 р. в справі №202/36419/13-ц, залишеного без змін ухвалою ВССУ від 28.07.2016 р., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №K2P6AN24288931 від 11.07.2008 р. в сумі 85244,40 грн., яка складається з 71663,79 грн. заборгованості за кредитом, 8898,96 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 270,83 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, 113,47 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 250,00 грн. штрафу (фіксована сума), 4047,35 грн. штрафу (процентна складова), - звернуто стягнення на предмет застави на автомобіль CHEVROLET, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 .

Тобто, представник відповідача вважає, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Верховний Суд у постановах від 04.04.2018 р. у справі №310/11534/13-ц та від 08.07.2020 р, у справі №314/5407/16-ц дійшов висновку, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.

На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Отже, у зв`язку з викладеним вважає, що позивач, звернувшись 20.09.2012 р. до Індустріального районного суду Дніпропетровської області із позовом про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії Кредитного договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, у зв`язку із чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилось.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 р. про стягнення заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави засвідчили такі зміни.

За таких обставин вважає, що позовні вимоги про сплату процентів, які нараховані поза межами строку Кредитного договору є безпідставними, оскільки право Банку в нараховувати проценти припинилось зі спливом строку дії Кредитного договору, а саме з 20.09.2012 р., та позивач в порушення вимог ЦК України нараховував проценти за Кредитним договором з 20.09.2012 р., що підтверджується наданим Позивачем до позовної заяви розрахунком.

Крім того, виходячи з викладеного та укладених між сторонами договорів, вважає, позивач наділений альтернативними способами захисту своїх прав - чи стягнення боргу за кредитним договором, з урахуванням штрафних санкцій, чи звернення стягнення на заставне майно, оскільки за змістом частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Виконання основного зобов`язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпеченого зобов`язання, та задоволення одночасно позовних вимог як у частині стягнення заборгованості за кредитним договором, так і в частині звернення стягнення на предмет застави не передбачено чинним законодавством та є за своєю природою подвійним стягненням, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

А тому, ОСОБА_1 вважає, що у позивача відсутні належні правові підстави для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, враховуючи наявність судового рішення про звернення стягнення на майно ОСОБА_1 , а також враховуючи те, що докази невиконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 р. про звернення стягнення на заставлене майно ОСОБА_1 позивачем до суду не надано.

19.07.2021 р. представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Балійчук Л.І. до суду подано відзив на позовну заяву, в якій він заперечує проти задоволення позову. Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що у позовній заяві позивач навмисно не зазначає, що 20.09.2012 р. звертався до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до Відповідача 1 та до поручителя ПАТ «Акцент-банк» про звернення стягнення на предмет застави по Кредитному договору, а саме автомобіль CHEVROLET, модель: LACETTI NF 35В, на придбання якого ОСОБА_1 надавався кредит. До свого позову позивач додавав договір поруки №167 від 20.10.2010 р., який був укладений між позивачем та поручителем ПАТ «Акцент-банк» в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, який знаходиться в матеріалах справи №202/36419/13-ц. Жодного договору поруки із відповідачем 2 позивач до позовної заяви не додавав, в позовній заяві не зазначав, що укладався договір поруки з відповідачем 2.

Посилається на те, що позивач, звернувшись 20.09.2012 р. до Індустріального районного суду Дніпропетровської області із позовом про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії Кредитного договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, у зв`язку із чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилось.

За таких обставин, оскільки з 20.09.2012 року наступив термін повернення кредиту за Кредитним договором, позивач повинен був пред`явити вимогу до поручителя протягом п`яти років, тобто до 20.09.2017 р., однак у судовому порядку банк звернувся лише 16.07.2019 р., а тому п`ятирічний строк, передбачений п. 12 договору поруки та ст. 559 ЦК України позивачем пропущено, а відповідно, порука відповідача 2 перед позивачем є припиненою, що є підставою для відмови позивачу в позові.

13.08.2021 р. представником «Приватбанк» до суду подано відповідь на відзив, в якому він заперечує проти аргументів відповідачів, викладених у відзивах.

Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 99991,80 грн. Проте, в порушення умов кредитного Договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач-1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки.

Стосовно договору поруки зазначає, що при укладенні Кредитного договору та відповідно договору поруки було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, які узгодженні сторонами так і прийняті ними як обов`язкові умови договору.

При цьому, кредитором було пред`явлено вимогу до поручителя, що підтверджується реєстром відправки вимоги в межах 5 річного строку.

Зазначає також, що відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, та і від будь-кого з них окремо, а тому заперечення відповідача щодо не звернення позивача до нього у 2012 році є безпідставним та не може прийматися судом до уваги.

Щодо раніше винесеного рішення про звернення стягнення на заставне майно та посилання відповідача на зміну строку виконання зобов`язань за кредитним договором зазначає, що станом на сьогоднішній день предмет застави не реалізовано, але банком вживаються всі заходи спрямовані на проведення реалізації.

Раніше винесене рішення суду не припиняє дію кредитного договору та не позбавляє відповідача відповідальності за взяті зобов`язання за договором. Ухвалене раніше рішення не позбавляє права кредитора звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Станом на сьогоднішній день за договором рахується заборгованість, відповідачем не надані докази належного виконання кредитного договору.

13.09.2022 р. від представників відповідачів надійшли клопотання про застосування строку позовної давності. Обґрунтовуючи дану заяву посилаються на те, що позивач 20.09.2012 р. звертався до суду з позовом до відповідача 1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 року в справі №202/36419/13-ц позов банку було задоволено. Таким чином, у вересні 2012 року збільшений за умовами Кредитного договору строк позовної давності (до п`яти років) переривався та починався відраховуватися спочатку.

Посилаються на те, що із даним позовом позивач звернувся 16.07.2019, що свідчить про те, що позивач пропустив строк позовної давності для задоволення вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором (тіла кредиту, процентів (відсотків) за кредитом та комісії).

06.09.2022 р. ухвалою суду, постановленої не виходячи до нарадчої кімнати, до участі у справі було залучено акціонерне товариство «Акцент-Банк».

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та просив його задовольнити із зазначених у ньому підстав.

В судовому засіданні відповідачі та їх представники проти задоволення позову заперечили у повному обсязі із зазначених у відзивах підстав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду був повідомлений у встановленому порядку, про причини неявки суду не повідомив, пояснень щодо позову не надав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 11 липня 2008 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №К2Р6АN24288931, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в розмірі 99991,80 грн., на термін до 10.07.2015 р., а відповідач 1 зобов`язувався повернути кредит в повному обсязі, відповідно до Графіку погашення кредиту, та сплатити за користування кредитом відсотки 20,04 річних, в строки та в порядку встановлених кредитним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно умов кредитного договору, позичальник здійснює погашення кредиту у відповідності з графіком у додатку №2 до договору та сплату процентів за користування кредитними коштами шляхом сплати платежів щомісячно з 6-го по 10-е число кожного місяця, шляхом внесення коштів на рахунок Позикодавця.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 12 квітня 2019 р. заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором визначена Банком у розмірі: 71302,76 грн., яка складається з: 38898,02 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 28477,03 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3927,71 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором №К2Р6АN24288931, 11 липня 2008 р. між сторонами було укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1 якого, поручитель ОСОБА_2 поручається перед кредитором за виконання позичальником (відповідачем 1) зобов`язань по кредитному договору. Згідно з п. 4 договору поруки відповідальність поручителя і боржника є солідарними, в зв`язку з чим, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості.

Відповідно до п. 1 договору поруки Поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №К2Р6АN24288931 від 11.07.2008 року.

Відповідно до п. 11 договору поруки цей договір вступає у силу з моменту його належного оформлення Сторонами.

Пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Судом також встановлено, що ПАТ «КБ «Приватбанк» у вересні 2012 року звертався до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 та поручителя ПАТ «Акцент-Банк» про звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором № K2P6AN24288931 від 11.07.2008 р. (справа № 202/36419/13-ц).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 р. у справі № 202/36419/13-ц, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.07.2016 р., рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2014 р. в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет застави скасовано та у скасованій частині ухвалити нове рішення. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K2P6AN24288931 від 11.07.2008 р. в сумі 85244,40 грн., яка складається з 71663,79 грн. заборгованості за кредитом, 8898,96 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 270,83 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, 113,47 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 250,00 грн. штрафу (фіксована частина), 4047,35 грн. штрафу (процентна складова), - звернуто стягнення на предмет застави на автомобіль CHEVROLET, модель: LACETTI NF 35B, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 шляхом опису та передачі зазначеного автомобіля позивачу з правом продажу вказаного автомобіля ПАТКБ «ПриватБанк» з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Тобто, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (частини перша, друга статті 20 Закону України «Про заставу»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Отже, кредитор ПАТ «КБ «Приватбанк», звернувшись у вересні 2012 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 та поручителя ПАТ «Акцент-Банк» про звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором № K2P6AN24288931 від 11.07.2008 р. (справа № 202/36419/13-ц), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, у зв`язку із чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилось.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 р. у справі №202/36419/13-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави засвідчили такі зміни.

За таких обставин позовні вимоги про сплату процентів, які нараховані поза межами строку кредитного договору є безпідставними, оскільки право Банку нараховувати їх припинилось зі спливом строку дії кредитного договору.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення відсотків за таким кредитним договором за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором подані ним поза межами строку дії кредитного договору є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України (див. постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №555/2550/17 (провадження №61-48497св18) та від 13 травня 2021 року у справі №501/5000/15-ц (провадження №61-15569св19)).

Отже, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Після закінчення строку дії кредитного договору кредитор має право на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, якщо зобов`язання залишається невиконаним, разом із тим таких вимог в контексті цього позову не заявлено.

Судом встановлено, що станом на 12.04.2019 р. у ОСОБА_1 перед ПАТ «КБ «Приватбанк» винила заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 38898,02 грн., відсоткам в розмірі 28477,03 грн. та заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 3927,71 грн.

Разом з цим, суд зауважує, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Пунктом 13.11 Кредитного договору передбачено, що Сторони встановлено строки позовної давності за вимогами про стягнення Кредиту, винагороди та процентами за користування Кредитом, неустойки тривалістю у 5 років.

Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судом, ПАТ «КБ «Приватбанк» у вересні 2012 року звертався до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 та поручителя ПАТ «Акцент-Банк» про звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором №K2P6AN24288931 від 11.07.2008 р. (справа №202/36419/13-ц), який було задоволено.

Таким чином, у вересні 2012 року збільшений за умовами Кредитного договору строк позовної давності (до п`яти років) переривався та починався відраховуватися спочатку.

Проте, із даним позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» звернувся 16.07.2019 р., що свідчить про те, що позивач пропустив строк позовної давності для задоволення вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором (тіла кредиту, відсотків станом на вересень 2012 року -8797,09 грн. та комісії).

Згідно з ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд приходить до висновку про застосування за заявою відповідачів строку позовної давності до вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту та комісії згідно кредитного договору №K2P6AN24288931 від 11.07.2008 р., що є підставою для відмови в позові в частині цих вимог.

Щодо вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 згідно з договором поруки.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За змістом ст. 554 цього Кодексу, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої 559 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час існування спірних правовідносин), порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просив суд стягнути на свою користь солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 71302,76 грн.

Судом встановлено, що позичальник мав повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами в строки, передбачені графіком, який є додатком до кредитного договору.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, яка була чинною на час існування спірних правовідносин) Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), як зроблено висновок у постанові Верховного суду від 27 грудня 2018 року у справі №337/2175/16-ц, на яку, зокрема і міститься посилання у позовні заяві.

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

При цьому, сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України у справі за № 6-106цс14, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16 та в інших.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, кредитор ПАТ «КБ «Приватбанк», звернувшись у вересні 2012 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 та поручителя ПАТ «Акцент-Банк» про звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором № K2P6AN24288931 від 11.07.2008 р. (справа № 202/36419/13-ц), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Встановлено, що з вимогою до поручителя у судовому порядку АТ КБ «Приват Банк» звернулося 16.07.2019 року.

За таких обставин, строк, передбачений ст. 559 ЦК України позивачем пропущено, а відповідно, порука ОСОБА_2 перед банком є припиненою.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 207, 256, 259, 264, 266, 509, 525, 526, 530, 536, 549-551, 575, 610, 611, 612, 625, 626, 628, 629, 633, 638, 634, 1046-1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позові акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа акціонерне товариство «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.І. Кушнір