Решение № 114995224, 17.11.2023, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2023 року ЛуцькСправа № 140/25602/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2023 №0047765-2405-0312, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300, за податковий період 2022 рік на суму 41125,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 являється суб`єктом підприємницької діяльності з виробництва меблів для офісів і підприємств торгівлі, матраців та кухонних меблів. Оскільки даний вид господарської діяльності полягає у виробництві продукції, яка є громіздкою, тому існує необхідність у складських приміщеннях для зберігання виробленої продукції та в послідуючому відправки її покупцям.

Позивач 28.12.2020 придбав у власність приміщення - прирельсового складу площею 632,7 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в на земельній ділянці з кадастровим номером 0724255300:01:009:0313.

Зазначає, що вказаний прирельсовий склад знаходиться в кількох десятках метрів від залізнодорожньої станції «Заболоття» та має добрий асфальтований під`їзд, що дає можливість його ефективного використання у виробничих цілях.

Вважає, що підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема за використання у господарській діяльності прирельсового складу площею 632,7 кв. м. у відповідача відсутні в силу приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.34).

У відзиві на позовну заяву (а.с.37-39) представник відповідача позовних вимог не визнав та зазначив, що громадянину ОСОБА_1 на підставі податкового повідомлення-рішення від 17.04.2023 №0047765-2405-0312 нараховано податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 41125,50 грн.

Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач є власником нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: прирельсовий склад загальною площею 632, 7 кв. м., матеріали стін: залізобетон, опис: А-1.

Згідно із рішенням Заборотівської селищної ради від 04.06.2021 №5/5 протягом 2022 року ставка податку на об`єкти нежитлової нерухомості становила 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) період, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

17.04.2023 відповідно до баз даних інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 було сформоване податкове повідомлення-рішення №0047765-2405-0312 на об`єкт нерухомого майна - прирельсовий склад загальною площею 632, 7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності набуте з 28.12.2020.

На думку представника відповідача, позивачем не доведено використання такого об`єкту за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у письмових поясненнях (а.с.51) в обґрунтування своєї позиції додатково зазначив, що відповідач не вчиняв жодних дій спрямованих на з`ясування обставин, за яким цільовим призначенням використовується приміщення прирельсового складу площею 632, 7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, позивач не отримував від відповідача ні листів з проханням надати інформацію про цільове використання при рельсового складу, а ні запрошень надати пояснення з даного приводу. Доказом використання вказаного прирельсового складу є товаро - транспортні накладні про переміщення товару від цеху по виробництву меблів ( АДРЕСА_2 ) до вищевказаного складського приміщення. При цьому, виробництво меблів є доволі громіздким і потребує їх складування в окремому від цеху місці.

Інші заяви по суті спору на адресу суду від учасників справи не надходили.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 06.05.2021 зареєстрований як фізична-особа підприємець, із наступними видами діяльності: 31.01 - виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (основний); 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 31.09 - виробництво інших меблів; 31.03 - виробництво матраців; 31.02 - виробництво кухонних меблів; 47.91 - роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 47.59 - роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.10).

З 01.01.2012 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та являється платником єдиного податку 2 групи, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 05.01.2022 №2771820617 (а.с.11).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об`єкт нежитлової нерухомості: прирельсовий склад площею 632,7 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).

Вказані обставини також підтверджуються Інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.40) та договором купівлі продажу від 28.12.2020 (арк. спр. 12-14).

17.04.2023 ГУ ДПС у Волинській області винесено податкове повідомлення - рішення №0047765-2405-0312, яким згідно із підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в сумі 41125,50 грн (а.с.22).

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, передбачено, що об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об`єкт нежитлової нерухомості: прирельсовий склад площею 632,7 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим оскаржуваним податковим повідомленнями - рішення контролюючий орган визначив йому суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в сумі 41125,50 грн.

Спірним питанням у межах даних правовідносин є встановлення обставин чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до будівлі, яка перебуває у власності фізичної особи та використовується у виробничому процесі, у зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України ).

Згідно із підпунктом «є» підпунктом 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі. При цьому сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - спеціальний статус будівлі як будівлі промисловості - не є достатньою підставою для застосування податкової пільги.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, встановлена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням за її цільовим призначенням - для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є'» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.02.2020, прийнятої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №820/3556/17 та у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №520/4480/19.

За наведеного тлумачення положень ПК України, під час розгляду цієї справи необхідно встановити, чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовує він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).

Відповідно до ДК 009:2010 економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Як встановлено судом, позивач з 06.05.2021 зареєстрований як фізична-особа підприємець, основним видом діяльності якого є 31.01 - виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі.

Таким чином, видом економічної діяльності позивача є промислове виробництво, якому відповідає і цільове призначення належного йому майна нежитлової нерухомості з виробничими потужностями для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Отже, належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно згідно із ДК 018-2000 відноситься до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» та належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові», тобто є об`єктами промисловості.

Вказані обставини не є спірними, оскільки стверджуючи про правомірність податкового повідомлення рішення про нарахування податкових зобов`язань відповідачем не ставиться під сумнів віднесення належного позивачу на праві власності об`єкту нерухомості до будівель промисловості.

На підтвердження фактичного виготовлення промислової продукції та використання належних позивачу об`єктів нерухомості за функціональним призначенням, суду надано: товарно транспортні накладні від 15.07.2022 №14, від 18.05.2022 №12, від 10.06.2022 №13, від 19.08.2022 №15, від 20.04.2022 №11, якими підтверджується факт відвантаження товарно - матеріальних цінностей (ліжка, столи, комоди, дивани, прихожі, парти, тумби) за адресою складу: Волинська область, Ковельський район, смт. Заболоття, вул. Стадіонна, 1в (а.с.52-61).

Дані обставини, на думку суду, підтверджують здійснення позивачем промислової діяльності на такому об`єкті оподаткування.

При цьому, контролюючим органом не доведено, що приміщення - прирельсового складу площею 632, 7 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в здавалося позивачем в оренду, лізинг, позичку або використовувалося не за призначенням у господарській діяльності суб`єкта господарювання, основна діяльність якого класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.

Суд також враховує, що підтвердженням фактичного здійснення промислового виробництва є подана ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу податкова декларації платника єдиного податку за 2022 рік, в яких задекларовано дохід промислової діяльності в сумі 4 681 597,20 грн (арк. спр. 23-27).

Вказані обставини, підтверджують, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець здійснює виробництво меблів, що відповідає основному виду його діяльності та отримує дохід від такої діяльності.

З урахуванням зазначеного, на переконання суду, є достатні підстави стверджувати, що належний позивачу об`єкт нерухомості використовується ним за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва, а тому згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у контролюючого органу були відсутні правові підстави для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 17.04.2023 №0047765-2405-0312 є протиправним та підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій.

У відповідності до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суд враховує, чи прийняті (вчинені) вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1073,60 грн, сплачений згідно із квитанцією від 25.08.2023 №0.0.3167272229.1 (а.с.5).

Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 2500,00 грн., суд зазначає наступне.

За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частин п`ятої - сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової від 23.08.2023 (а.с.28), акт прийому - передачі послуг від 25.08.2023 (а.с.29), квитанцію до прибуткового касового ордера від 25.08.2023 (а.с.30а).

Як вбачається з акту прийому - передачі послуг від 25.08.2023, адвокатом було надано наступну правову допомогу згідно із розрахунком: укладення договору про надання правничої допомоги, переговори з клієнтом та надання консультацій, попередній переглдя наданих ним документів їх опрацювання 500 грн; підготовка позовної заяви та додатків до неї 2000,00 грн (з розрахунку 500,00 грн за одну годину та 4 години затраченого часу).

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив щодо співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зазначає, що предметом судового розгляду у даній справі було лише одне податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 41125,50 грн, відтак дана справа є спором незначної складності та провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви; обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 2573,60 грн, в тому числі: судовий збір в розмірі 1073,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 137, 139, 243, 245, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код ВП 44106679) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 17.04.2023 №0047765-2405-0312.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 2573 (дві тисячі п`ятсот сімдесят три) гривні 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк