Решение № 114902187, 14.11.2023, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/16143/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про:

- визнання протиправною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не закінчення ВП № 68103497;

- зобов`язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 68103497 зі стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору (виконавчий документ: постанова б/н від 24.12.2021, видана Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на недопустимість одночасного стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця при виконанні одного й того ж виконавчого документа.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Частиною 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Відповідно до приписів частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

03 травня 2015 року, Київським районним судом м. Полтави було прийнято рішення у справі № 552/620/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Інтергруп», про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в розмірі 40 844,36 доларів США, що в еквіваленті по курсу Національного Банку України складає 860 590 грн. 67 коп. та 9.3 175 грн. 28 коп., а всього 953 765 грн. 95 коп. та розірвання кредитного договору.

На виконання вказаного рішення суду Київським районним судом м. Полтави 29.08.2017 видано стягувачу виконавчий лист №552/620/15-ц, який пред`явлено до виконання до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Тихоновим О.О. 12.02.2018 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55777162 за виконавчим листом від 29.08.2017 №552/620/15-ц.

23.12.2021 Головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Тихоновим О.О., керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі заяви ПАТ «Мегабанк» про повернення виконавчого документу, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

24.12.2021 головний державний виконавець у межах ВП №55777162 виніс постанову про стягнення з боржника, а саме ОСОБА_1 , виконавчого збору в розмірі 95376,60 грн.

11.01.2022 головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Тихоновим О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №68103497 за виконавчим документом постановою про стягнення з позивача виконавчого збору ВП №55777162 від 24.12.2021.

Крім того, 11.01.2022 головним державним виконавцем в межах ВП №68103497 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Разом з тим, 20.07.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. відкрито виконавче провадження №69459211 з виконання виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Полтави 29.08.2017 №552/620/15-ц, у якому стягувачем є ПАТ "Мегабанк", боржником ОСОБА_1 .

В цей же день приватним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа від 29.08.2017 №552/620/15-ц винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди ВП №69459211, пунктом 1 якої вирішено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця у сумі 3881,69 дол США та 9317,53 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не закриття виконавчого провадження №68103497 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що за одним і тим же виконавчим документом здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.

Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.

Водночас стосовно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 звернув увагу на таке.

Закону України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.

Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.

Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

У цьому контексті насамперед Верховний Суд зауважив, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На основі цього, Верховний Суд вказав, що з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», зробивши наступний висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем Скрипник В.Л. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Київським районним судом м. Полтави 29.08.2017 №552/620/15-ц, та стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у визначеному законом розмірі, тому підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.

Отже, відповідач повинен був закінчити виконавче провадження №68103497 на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», проте безпідставно цього не зробив, з огляду на що з метою належного та ефективного захисту прав позивача позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження №68103497, зобов`язання закінчити вказане виконавче провадження на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Саме на такий спосіб захисту порушених прав позивача, як належний та ефективний, вказав Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

При цьому факт закінчення виконавчого провадження в силу вимог частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для зняття арешту, накладеного на майно (кошти) боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасування інших вжитих виконавцем заходів щодо виконання рішення, а також проведення інших необхідних дій у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Ватутіна, буд. 29,Полтава,Полтавська область,36039, код ЄДРПОУ 34962532) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не закінчення виконавчого провадження №68103497.

Зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №68103497 на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва