Решение № 114595186, 31.10.2023, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 р. № 520/21569/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 11 травня 2022 року, з 03 квітня 2023 року по 31 липня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;

- визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України у Полтавській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 12 травня 2022 року по 31 березня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 11 травня 2022 року, з 03 квітня 2023 року по 31 липня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року-2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України у Полтавській області провести нарахування та виплату судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 12 травня 2022 року по 31 березня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що дії відповідача, що полягають у виплаті суддівської винагороди у неналежному розмірі, є протиправними та такими, що порушує його право на належний соціальних захист та справедливий і гарантований державою рівень матеріального забезпечення.

Ухвалою суду від 01.09.2023 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи.

Представником Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 04.09.2023 надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що у спірних правовідносинах відповідачем - органом публічної адміністрації не вчинялось бездіяльності, адже управлінське волевиявлення з приводу фінансового забезпечення суддів Орджонікідзевського районного суду м. Харкова в частині виплати суддівської винагороди здійснювалось за документами фінансового характеру, складеними Головою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова та у межах бюджетних асигнувань, виділених Державною судовою адміністрацією України, дії відповідача - Територіального управління з приводу обчислення розміру суддівської винагороди із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. не суперечать приписам чинного акту права - ст. 7 Закону № 1082-ІХ, ст. 7 Закону № 1928-ІХ, ст. 7 Закону № 2710-ІХ, а тому законних підстав для реалізації свободи адміністративного розсуду і вчинення інших дій - обчислення розміру суддівської винагороди із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн. на 01.01.2021, у розмірі 2481,00 грн. на 01.01.2022, у розмірі 2684,00 грн. на 01.01.2023 відповідач - Територіальне управління не мав, просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представником Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 15.09.2023 надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що дії ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу, виходячи з положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн. відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період, та вчинені в межах повноважень, а, отже, є правомірними, просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що з липня 1996 року по 11 травня 2022 року, а також з 03 квітня 2023 року по теперішній час позивач перебуває на посаді судді Орджонікідзевського районного суду м.Харкова.

З 12 травня 2022 року по 31 березня 2023 року позивач був відряджений до Київського районного суду м.Полтави, де в зазначений період перебував на посаді судді Київського районного суду м.Полтави.

Позивач зазначає, що виплата суддівської винагороди здійснюється йому не в повному обсязі, оскільки при нарахуванні суддівської винагороди застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується дія визначення базового розміру посадового окладу судді» в сумі 2102,00 грн. встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», що не відповідає положенню статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року», та який станом на 01 січня 2021 року становить 2270,00 грн, станом на 01 січня 2022 року становить 2481,00 грн, станом на 01 січня 2023 року становить 2684,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої йому суддівської винагороди та вважаючи, що відповідачами порушено його право на належне матеріальне забезпечення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується зокрема регіональний коефіцієнт 1.25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до положень Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 року №966-ХІV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

Аналізуючи приписи чинного законодавства, можна дійти висновку, що перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України "Про прожитковий мінімум" є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень: осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ передбачено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні: дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні: працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового оклад} судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень: осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність. - 2093 гривні.

Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 сформував наступні правові висновки: «Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VІІІ. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть... Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб... Верховний Суд зазначає, що Законом № 966-ХІV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум дія працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас Законом № 966-ХІV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо... Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, oо порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VІІІ».

Суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції У країни гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99. від 20 березня 2002 року №5-рп/2002. від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008. від 3 червня 2013 року №3-рп/2013. від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 - р/2018. від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що. у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99. перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2.. абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082- IX, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ не вносилось жодних змін до Закону №1402-VІІІ ні в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ні до Закону №966-ХІV щодо запровадження спеціального «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто не існувало жодних законних підстав для фактичного зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою розрахунку суддівської винагороди.

Оскільки, змін до Закону № 1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період з січня 2021 по липень 2023, а також в Закон № 966-ХІV щодо визначення прожиткового мінімуму не було внесено, тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VІІІ. які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21. від 12.07.2023 по справі №140/5481/22.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що відповідачі - Територіальне управління державної судової адміністрації України у Харківській області, Територіальне управління державної судової адміністрації України у Полтавській області хоча і не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачами, як розпорядниками бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік на забезпечення здійснення правосуддя судами та функціонування органів і установ системи правосуддя.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та через відсутність відповідних бюджетних призначень з боку ДСА України.

Частиною другою статті 6 КАС У країни передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї. а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява №63134/00. пункти 23. 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43). реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачами допущено протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з січня 2021 року по липень 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050, ЄДРПОУ 26281249), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області (вул. Соборності, буд. 17, м. Полтава, Полтавська область, 36020, ЄДРПОУ 26304855) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 11 травня 2022 року, з 03 квітня 2023 року по 31 липня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України у Полтавській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 12 травня 2022 року по 31 березня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України у Харківській області (ЄДРПОУ 26281249) провести нарахування та виплату судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 11 травня 2022 року, з 03 квітня 2023 року по 31 липня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року-2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України у Полтавській області (ЄДРПОУ 26304855) провести нарахування та виплату судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 12 травня 2022 року по 31 березня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов