Решение № 114099428, 04.10.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3714/22

Провадження № 2/201/67/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року м Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

з секретарем судового засідання Галко С.Д.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журжа Юлія Геннадіївна про визнання недійсним договору та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідачів

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 21 червня 2023 року надійшла позовна заява Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журжа Юлія Геннадіївна про визнання недійсним договору та скасування рішення, в якому просить суд: ???

Визнати недійсним Договір Купівлі продажу гаража АДРЕСА_1 , реєстровий номер 386, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Журжою Ю.Г. укладений між ОСОБА_6 , що діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за реєстровим № 386.

??? Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54996697 від 06 лисмтопада 2020 12:13:26, щодо реєстрації права власності ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на гараж № НОМЕР_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2214400112101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , прийняте приватним нотаріусом Журжа Ю.Г., Дніпропетровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровської області, та припинити право власності ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на гараж, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2214400112101, номер запису про право власності/довірчої власності 39050141, дата та час державної реєстрації: 06.11.2020, 12:07:06.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 стягнуто солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» 76 929 136, 71 грн шкоди, а також стягнуто в рівних частинах з кожного 2775150 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Звернення до суду за захистом передувало пред?явлення вимоги про відшкодування шкоди від 08 серпня 2018 № 27-16207/18, яка надіслана цінним листом з описом вкладення № 0100159850719.

04.08 2021 позивачем отримано накази про примусове виконання Постанови Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18

29 вересня 2021 Фондом направлено вимогу відповідачам про добровільне виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 у справі 910/11027/18.

В порядку підготовки до пред?явлення до примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва у справі 910/11027/18 позивачем отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 286704856 від 25 листопада 2021, з метою встановлення переліку нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_4 .

За результатами аналізу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зареєстрованих за ОСОБА_4 речових прав на нерухоме майно, інших речових прав, було встановлено, що одразу після набрання чинності Постанови Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 в Державному реєстрі речових прав нерухомого майна було припинено належні ОСОБА_4 речові права, а саме право власності на ряд об`єктів нерухомості , в тому числі гараж , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

При перевірці підстав припинення права власності встановлено, що 06 листопада 2020 року між ОСОБА_20 , що діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір Купівлі - продажу гаража АДРЕСА_3 , реєстровий № 386, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Журжою Ю.Г.

Позивач пославшись на вимоги ст.ст. 215, 203, 234 ЦК України зазначили, що укладаючи оспорюваний правочин внутрішня воля сторін названого правочину не відповідала внутрішньому прояву, тобто вчиняючи даний правочин сторони знали заздалегідь, що його укладення вчиняється виключно з метою штучного створення правових підстав для недопущення звернення стягнення на вказане майно по боргах ОСОБА_4 .

Отже ОСОБА_4 будучи обізнаним про наявність майнових претензій Фонду відчужив гараж, тому відчуження гаража свідчить про свідоме, умисне вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, які виникли на підставі рішення суду у справі № 910/11027/18. Таким чином оспорюваний правочин суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 2 та ч. 2 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України (т. 1 а.с. 1-7)

13 жовтня 2022 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_21 надійшов відзив в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки спірний договір купівлі продажу було укладено 06 листопада 2020 року, станом на цю дату, рішенням Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року у справі № 910/11027/18 (на яке посилається позивач як на існування матеріальної відповідальності ОСОБА_4 ) в задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2019 року в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 року залишено без змін. Отже рішення Господарського суду набрало чинності 13.09.2019 року і лише 25 травня 2021 року, тобто майже більше ніж через 2 роки набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів та рішення суду першої інстанції було скасовано та задоволено позовні вимоги Позивача про стягнення в тому числі і з ОСОБА_4 грошових коштів.

Таким чином на момент укладення договору купівлі продажу, жодних обмежень для відчуження свого майна у ОСОБА_4 не було вказане майно не перебувало під обтяженням та щодо нього не було будь яких заборон про вчинення нотаріальних дій.

Окрім того зазначив що Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року постанову Великої Палати Верховного суду від 25 травня 2021 року за нововиявленими обставинами скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року та постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 та справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Таким чином доводи позивача щодо наявності у ОСОБА_4 будь яких зобов`язань перед ним не відповідають фактичним обставинам справи, є безпідставними, спотвореними на власну користь, без значення суттєвих обставин, що мають значення для розгляду цієї цивільної справи.

Стосовно фіктивності правочину зазначили, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження недобросовісності дій ОСОБА_5 під час укладення оскаржуваного правочину, та не виконання умов правочину з її боку (т. 1 а.с. 124-131).

03листопада 2022року представникомвідповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву в якому останні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості. Так 06 листопада 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір Купівлі продажу гаража. На момент укладення спірного договору жодного судового рішення, обтяжень як на майні ОСОБА_4 так і на гаражі в момент укладання не було. Окрім того рішення на яке посилається позивач скасовано (т. 1 а.с. 223-230).

Заяви,клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 21 червня 2022 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т. 1 а.с. 75).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Департаменту з питань громадянства паспортизації та реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (т. 1 а.с. 76-78).

24 червня 2022 року ухвалою судді задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову (т. 1 а.с. 79-81). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року ухвала судді залишена без змін ( т. 2 а.с. 190-194).

До суду 02 серпня 2022 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідачів (т. 1 а.с. 83).

Ухвалою судді від 29 серпня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журжа Юлія Геннадіївна про визнання недійсним договору та скасування рішення (т. 1 а.с. 84-85).

13 жовтня 2022 року на електрону пошту суду надійшло клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі (т. 1 а.с. 98-99).

03 листопада 2022 року від представника ОСОБА_4 ОСОБА_2 надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення позову у справі (т. 1 а.с. 176-178).

03 листопада 2022 року представником ОСОБА_4 ОСОБА_2 подано клопотання про закриття провадження у справі (т. 1 а.с. 208-210).

Ухвалою суду від 09 листопада 2022 року клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову залишено без задоволення, (т. 2 а.с. 6, 18-20). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року ухвала суду від 09 листопада 2022 року залишена без змін (т.2 а.с. 195-199).

09 листопада 2022 року ухвалою суду клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про закриття провадження залишено без задоволення (т. 2 а.с. 7, 21-24).

Ухвалою суду від 09 листопада 2022 року задоволено клопотання представника позивача про зупинення провадження, яка постановою Дніпровського апеляційного суду 29 грудня 2022 року була скасована (т. 2 а.с. 8, 25-26).

08 березня 2023 року представником позивача подано повторно клопотання про зупинення провадження у справі (т. 3 а.с. 1-6).

На адресу суду 11 квітня 2023 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (т. 3 а.с. 158).

11 квітня 2023 року представником позивача подано клопотання про направлення даної цивільної справи за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (т. 3 а.с. 162-163)

Ухвалами суду від 18 квітня 2023 року клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі та направлення цивільної справи за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва залишені без задоволення (т.3 а.с. 199,205-208, 200, 209-211).

Ухвалою суду від 18 квітня 2023 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (т. 3 а.с 201-202).

18 квітня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (т. 3 а.с. 203-204).

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідачів заперечували проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журжа Ю.Г. в судове засідання не з`явилася надала заяву про слухання справи за її відсутності.

Фактичні обставини встановлені судом

08 серпня 2018 року позивачем на адресу ОСОБА_4 , як до члена Спостережної ради ПАТ «АК «УКОПСПІЛКА», було направлено вимогу про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в якій повідомлено про недостатність майна АТ «УКООПСПІЛКА» для покриття вимог кредиторів банку в розмір 76295559,41 грн. (т. 1 а.с. 34- 37).

06 листопада 2020 року між ОСОБА_6 діючим на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі продажу гаража АДРЕСА_4 , відповідно до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 придбала об`єкт нерухомого майна гараж за 369330 грн. (т. 1 а.с. 59-62).

29 березня 2021 року ОСОБА_5 отримала послуги з приєднання електроустановок до електричних мереж № 150551232 за адресою АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 132-135).

Відповідно до наданих квитанцій ОСОБА_5 сплачує за електропостачання за адерсою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_2 з 01 травня 2021 року (т. 1 а.с. 136-138)

Постановою ВеликоїПалати ВерховногоСуду від25травня 2021року усправі №910/11027/18 стягнуто солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» 76 929 136, 71 грн шкоди, а також стягнуто в рівних частинах з кожного 2775150 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг (т. 1 а.с.10-33).

29 вересня 2021 року Фондом гарантування вкладів направлено вимоги відповідачам по справі № 910/11027/18 про добровільне виконання Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (т. 1 а.с. 38-43).

03 серпня 2022 року Постановою Великої Палати Верховного Суду заяву ОСОБА_19 про перегляд судових рішень у справі № 910/11027/18 задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року , постанову Північного господарського суду від 13 травня 2019 року та постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 скасувати. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва (т. 1 а.с. 102-113).

Представником ОСОБА_4 було надано докази на підтвердження спростування доводів позивача про відсутність у ПАТ «АБ «УКООПСПІЛКА» майна, для задоволення вимог кредиторів банку, а саме:

1.Лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.02.2023 за № 60.1052123

2. ???Результати інвентаризації майна та формування ліквідаційної маси ПАТ «АБ УКООПСПІЛКА» станом на 23.04.2015

3. ??Результати інвентаризації майна та формування ліквідаційної маси ПАТ «АБ УКООПСПІЛКА» станом на 01.05.2018

4. Результати інвентаризації майна та формування ліквідаційної маси ПАТ «АБ УКООПСПІЛКА» станом на 01.06.2015

5. Акт формування ліквідаційної маси АБ «УКООПСПІЛКА» станом на 01.06.2015;

6. Акт формування ліквідаційної маси АБ «УКООПСПІЛКА» станом на 01.02.2018;

7. Акт формування ліквідаційної маси АБ «УКООПСПІЛКА» станом на 01.09.2018;

8. Виписка з протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 196/15 від 17.08.2015;

9. ???Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1745 від 21.06.2018;

10. ????Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2842 від 22.10.2018;

11. ????Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 322984200 від 15.02.2023;

12. ????Лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27.01.2022 за № 10/05/1938;

13. Лист Національного банку України від 22.02.2023 за № 20-0006 12237;

14. Звіт про фінансовий стан (Баланс) АБ «УКООПСПІЛКА» за 1 квартал 2015;

15. Звіт про прибутки і збитки та інший сукупний дохід АБ «УКООПСПІЛКА» за 1 квартал 2015;

16. Звіт про фінансовий стан (Балано) АБ «УКООПСПІЛКА» за 4 квартал 2014 року;

17. ????Звіт про прибутки і збитки та інший сукупний дохід (Звіт про фінансові результати) АБ «УКООПСПІЛКА» за 4 квартал 2014 року;

18. ????Звіт про фінансовий стан (Баланс) АБ ««УКООПСПІЛКА» за 3 квартал 2014 року;

19. ????Звіт про прибутки і збитки та інший сукупний дохід (Звіт про фінансові результати) АБ «УКООПСПІЛКА» за 3 квартал 2014 року;

20. ????Звіт про фінансовий стан (Баланс) АБ ««УКООПСПІЛКА» за 2 квартал 2014 року;

21. ????Звіт про прибутки і збитки та інший сукупний дохід (Звіт про фінансові результати) АБ «УКООПСПІЛКА» за 2 квартал 2014 року;

22. ????Звіт про фінансовий стан (Балано) АБ ««УКООПСПІЛКА» за 1 квартал 2014 року;

23. Звіт про прибутки і збитки та інший сукупний дохід (Звіт про Фінансові результали) АБ «УКООПСПІЛКА» за 1 квартал 2014 року (т.3 а.с.46-148).

Допитані в судовому засідання свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23 пояснили, що їх гаражі знаходиться по сусідству з гаражем № НОМЕР_2 яким наразі з 2021 року користується ОСОБА_24 , новий власник провів електрику та зробив ремонт.

Свідок ОСОБА_5 зазначив що він є чоловіком ОСОБА_5 , в кінці 2020 року вони придбали у ОСОБА_4 гараж, який знайшли за оголошенням, зробили там ремонт та провели електрику. Гаражем користується він.

Норми права які застосував суд та мотиви їх застосування

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя

статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Тлумачення ст. 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі,якщо навиконання правочинубуло переданомайно,такий правочинне можебути кваліфікованийяк фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Такий правочин завжди укладається умисно. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір купівлі - продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

Боржник (продавець),у відношенніякого ухваленесудове рішенняпро стягненняборгу тапроти якогорозпочате виконавчепровадження по його стягненню і який відчужує майно на підставі оплатного договору купівлі-продажу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

У постанові Верховного Судувід 07.10.2020р.в справі№ 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:

момент укладення договору;

контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

ціна (ринкова/неринкова),

наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) тощо.

У постанові Верховного Судувід 10.02.2021р.в справі№ 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) використовувала/використовували право на зло;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає;

цей стан не задовольняє інших суб`єктів;

для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов;

настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення;

особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.02.2021р. в справі №757/33392/16, де Верховний Суд вказав, що правочином,який вчиняєтьсяна шкодукредиторам (фраудаторнимправочином),може бутияк односторонній,так ідвосторонній чибагатосторонній правочин. Застосування конструкції фраудаторності при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належав гараж № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 , який він відповідно до Договору купівлі продажу від 06 листопада 2020 року продав ОСОБА_5 за 369330 грн.. право власності до ОСОБА_5 перейшло 06 листопада 2020 року.

Після придбання гаража ОСОБА_5 його відремонтувала, та провела електрику. На теперішній час спірним гаражем користується сім`я ОСОБА_5 . Факт користування спірним гаражем сім`єю ОСОБА_5 підтвердили допитані в судовому засідання свідки, окрім того відповідачем ОСОБА_5 надано акт про надання/отримання послуг з приєднання електроустановок до електричних мереж № 150551232 від 29 березня 2021 року, повідомлення про приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розпроділу електричної енергії, заяву приєднання, та квитанцію про сплату електроенергії (т. 1 а.с. 132-138).

Отже ОСОБА_5 відкрито добросовісно володіє придбаним гаражем та використовує його в інтересах своєї сім`ї за цільовим призначенням, тобто для зберігання транспортного засобу та особистих речей. Отже внутрішня воля ОСОБА_5 під час укладання оспорюваного позивачем договору відповідає її зовнішньому прояву що підтверджується зазначеними доказами.

Щодо спрямованості волі продавця за вказаним правочином, то вона також відповідає її зовнішньому прояву, адже він отримав у повному обсязі грошові кошти за відчужуване ним майно, що підтверджується умовами договору. При цьому ціна Договору відповідає середній вартості відчуженого майна на час укладення та посвідчення Договору купівлі продажу.

Судом з Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що на момент укладення Договору купівлі продажу гаража станом на 06 листопада 2020 року існувало рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у справі № 910/11027/18 про відмову у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» про стягнення в тому числі з ОСОБА_4 76 929 136, 71 грн шкоди. Постановою Північного апеляційного суду від 13 вересня 2019 року в задоволенні апеляційної скарги Позивача було відмовлено, а рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року залишено без змін.

Таким чином на момент укладення Договору купівлі- продажу існувало рішення про відмову в задоволення позовних вимог, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Жодних обмежень та обтяжень для відчуження майна ОСОБА_4 не було.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 14 вересня 2022 року у справі №766/19902/18 дійшов таких висновків: «Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому ії прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент (малення угоди) іншого учасника або третьої особи шодо фактичних обставин правочину або (дросих намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов?язань договору; приховування оправжніх намірів учасників правочину.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.09.2022 року у справі №369/1943/20 зазначив, що відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15 (провадження № 61-1300в18), від 08 лютого 2018 року у справі № 75619955/16 (провадження № 61-835св17).

Розглядаючи цивільно-правовий спір у справі №727/2116/20 Верховний Суд у Постанові від 14.09.2022 року зазначив таке: «Суди попередніх інстанцій встановили, що після укладення договору дарування від 12 листопада 2011 року квартира, яка є предметом договору дарування, була зареєстрована на праві власності за ОСОБА 3. Таким чином, на виконання умов договору дарування право власності на спірну квартиру перейшло та в установленому законом порядку зареєстроване за ОСОБА 3.

Оскільки передбачені оспорюваним договором дарування правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі передбачені договором дії, виконали його, а позивач не довів належними і допустимими доказами, що договір дарування нерухомого майна є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання такого правочину недійсним з підстав фіктивності.»

Як роз`яснено у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

З урахуванням зазначених вище роз`яснень судом було встановлено, що 06 листопада 2020 року на виконання оспорюваного правочину Відповідач ОСОБА_5 зареєструвала своє право власності на гараж № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 .

Таким чином, за оспорюваним правочином настали правові наслідки, що виключає можливість визнання його фіктивним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доводи позивача про те, що зміст правочину від 06 листопада 2020 року суперечить актам цивільного законодавства, а отже при його укладенні не було дотримано вимог ч. 1 ст.203 ЦК України, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Будь-яких невідповідностей вимогам цивільного законодавства положення оспорюваного правочину не містять. Умови договору були визначені його сторонами, які реалізовували свої повноваження, регламентовані ст.627 ЦК України щодо свободи Договору.

Виходячи з вище викладеного, а також враховуючи те, що укладений правочин не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, та спрямований на реальне настання правових наслідків, суд вважає, що відсутні передбачені ст.ст.203, 215 ЦК України підстави для визнання вказаного правочину недійсним, а тому приходить до висновку, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12,13, 81, 141, 259,263-265, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенніпозовних вимогФонду гарантуваннявкладів фізичнихосіб до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,третя особа приватнийнотаріус Дніпровськогоміського нотаріальногоокругу ЖуржаЮлія Геннадіївнапро визнаннянедійсним договорута скасуваннярішення відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 10 жовтня 2023 року

Суддя С.О. Демидова