Решение № 114065026, 10.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2023Справа № 910/12154/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/12154/23

за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Геофізичне управління «Укргазпромгеофізика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Трак»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

01 серпня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Укгазвидобування» в особі філії Геофізичне управління «Укргазпромгеофізика» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 12.07.2023 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Трак» (відповідач) про стягнення штрафних санкцій за не поставку товару у розмірі 732 499,50 грн., з них: пені - 527 399,64 грн. (п`ятсот двадцять сім тисяч триста дев`яносто дев`ять гривень 64 копійки) та штрафу - 205 099,86 грн. (двісті п`ять тисяч дев`яносто дев`ять гривень 86 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором поставки № УГПГФ 1027/02-22 від 21.02.2022 року в частині поставки товару, внаслідок чого позивачем нараховано та заявлено до стягнення за не поставку товару пеню у розмірі 527 399,64 грн. та штраф у розмірі 205 099,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12154/23, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494808176 ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 року у справі № 910/12154/23 вручено уповноваженому представнику відповідача - 08.08.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 23.08.2023 року (включно).

22.08.2023 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 22.08.2023 року.

Прохальна частина відзиву містить клопотання про застосування до позивача та його представника заходів процесуального впливу у вигляді штрафу.

Розглянувши клопотання відповідача про застосування заходів процесуального впливу, суд не знаходить правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що на думку відповідача, позивач не виконує свої процесуальні обов`язки. Відповідач стверджує, що в діях позивача та його представника вбачається зловживання процесуальними правами, що перешкоджає об`єктивному судочинству.

Згідно з приписами статей 131, 132, 135 Господарського процесуального кодексу України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходом процесуального примусу є, зокрема, штраф. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин.

Тобто, із вказаних положень закону вбачається, що застосування заходів процесуального примусу є правом суду, а не обов`язком.

При цьому суд зазначає, що вирішення питання щодо застосування заходів процесуального примусу та надання у зв`язку із цим оцінки діям чи бездіяльності учасників судового процесу є прерогативою суду та не залежить від заявлення про це учасниками справи. З огляду на надані представником відповідача пояснення, підстав для застосування заходів процесуального впливу до позивача та його представника суд не вбачає.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання суд враховує принцип диспозитивності господарського судочинства, який передбачає, що учасник справи (у даному випадку позивач) розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

21.02.2022 року між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір поставки № УГПГФ 1027/02-22, за яким постачальник зобов`язався поставити покупцю самоскид AVTR SM 08, зазначений в специфікації, що додається до договору, та є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 5.2. договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Пунктом 6.3.1. договору встановлено обов`язок постачальника забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.06.2023 року.

На виконання положень пункту 10.2. договору поставки № УГПГФ 1027/02-22 від 21.02.2022 року у забезпечення виконання зобов`язань за договором надано банківську гарантію відповідно до додатку № 6 до договору.

До договору поставки № УГПГФ 1027/02-22 від 21.02.2022 року була укладена специфікація № 1 (додаток № 1 до договору), у якій сторонами за договором було визначено найменування, кількість, ціну та строки поставки товару.

У специфікації № 1 визначено, що загальна вартість товару становить 2 929 998,00 грн., строк поставки товару до 16.12.2022 року.

Відповідно до пункту 11.13. договору, якщо договором передбачено направлення листів, повідомлень в електронному вигляді на електронні адреси сторін, такі листи, повідомлення вважаються належним чином направленими, якщо вони направлені в електронному вигляді на всі електронні адреси одночасно, вказані в розділі XIV договору.

10.05.2022 року позивач направив на електронну пошту відповідача рознарядку № 96 від 09.05.2022 року, в якій просив поставити позиції згідно переліку специфікації № 1 в порядку та на умовах договору.

Проте, у строк до 16.12.2022 року товар позивачеві поставлено не було.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки товару, позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями №1 від 23.12.2022 року, № 2 від 29.03.2023 року, № 3 від 28.04.2023 року, № 4 від 16.05.2023 року, № 5 від 04.07.2023 року про сплату штрафних санкцій, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару за договором № УГПГФ 1027/02-22 від 21.02.2022 року не виконав, товар за договором не поставив, у зв`язку з чим на підставі п. 7.10. договору позивач за не поставку товару просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 527 399,64 грн. та штраф у розмірі 205 099,86 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на (1) неможливість виконання взятих на себе зобов`язань внаслідок наявності обставин непереборної сили (форс-мажору) - військової агресії; (2) станом на момент подання відзиву на позовну заяву у провадженні Північного апеляційного господарського суду перебуває справа № 910/14177/22 про розірвання договору поставки № УГПФ1027/02-22 від 21 лютого 2022 року; (3) 07 квітня 2023 року відповідачем було відшкодовано банку-гаранту кошти в розмірі 146 499,90 грн., які були ним сплачені за вимогою позивача; (4) у розрахунках штрафних санкцій позивачем допущено арифметичну помилку, і визначено пеню за 180 днів, а не за 179 днів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було встановлено судом вище, строк поставки товару за договором № УГПГФ-1027/02-22 від 21.02.2022 року до 16.12.2022 року.

Доказів поставки товару на загальну суму 2 929 998,00 грн. у строк до 16.12.2022 року матеріали справи не містять.

Таким чином, під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо поставки позивачу товару в строк, визначений за домовленістю сторін та вказаний у специфікації № 1.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В п. 7.10. договору визначено, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, визначені договором, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого товару або недопоставленого товару.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування штрафу та пені (обґрунтований розрахунок ціни позову наведено у позовній заяві), судом встановлено, що вони є арифметично вірними, відповідають положенням чинного законодавства та умовам договору.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором № УГПГФ-1027/02-22 від 21.02.2022 року не виконав, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 527 399,64 гр. пені та 205 099,86 грн штрафу.

Аргументи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, суд відхиляє з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 263 Цивільного кодексу України непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: збройний конфлікт, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.

Настання форс-мажорних обставин, в кожному окремому випадку, засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово- промисловими палатами, шляхом видачі сертифікату про такі обставини.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за: - умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; - умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; - умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Відкритий лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, а також висновок № 17/03-4/456 від 21.11.2022 року, на які посилається відповідач, не є документами, які підтверджують наявність форс-мажорних обставин.

Крім того, лист №2022/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, на який посилається відповідач, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв`язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов`язання. Адже обставини для суб`єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво, місце господарської діяльності: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.

Верховний Суд у справі № 922/2394/21 (постанова від 14.06.2022 року) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21.

Суд зазначає, що розв`язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони. У даному випадку відповідачем не доведено прямого причино-наслідкового зв`язку між порушенням строків поставки товару та війною в Україні.

Суд наголошує, що відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Також, відповідач посилається на сплату 146 499,90 грн. банківської гарантії в рахунок забезпечення невчасного виконання зобов`язань. Проте, вказані твердження відповідача не заслуговують на увагу, оскільки виходячи зі змісту наданої відповідачем банківської гарантії № 1794/22-ГВ від 09 лютого 2022 року вбачається, що гарантія є окремим видом забезпечення виконання зобов`язань за договором. Сплата гарантом грошової суми по цій гарантії на вимогу бенефіціара не звільняє принципала від обов`язку сплатити неустойку (пеню, штрафи), передбачені договором.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 10 987,49 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Трак» (ідентифікаційний код 41030210, адреса: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенко, 8) на користь Акціонерного товариства «Укгазвидобування» (ідентифікаційний код 30019775, адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28) в особі філії Геофізичне управління «Укргазпромгеофізика» (ідентифікаційний код 21236681, адреса: 61031, м. Харків, вул. Драгомирівська, 3) грошові кошти: пені - 527 399,64 грн. (п`ятсот двадцять сім тисяч триста дев`яносто дев`ять гривень 64 копійки), штрафу - 205 099,86 грн. (двісті п`ять тисяч дев`яносто дев`ять гривень 86 копійок) та судовий збір - 10 987,49 грн. (десять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 49 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10.10.2023 року.

Суддя О.В. Котков