Решение № 113990502, 05.10.2023, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року м. Житомир справа № 240/12654/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-37зп від 23.02.2023 (№21-383вих-23 від 27.02.2023);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 №1789-ХІІ, виходячи з розрахунку 60% від середнього заробітку, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-37зп від 23.02.2023 (№21-383вих-23 від 27.02.2023), де заробітна плата станом на 01.01.2022 складає 78 866,66 грн (сімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят шість грн 66 коп.), та здійснити відповідні виплати з 01 квітня 2023 року без обмежень граничного розміру.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у зв`язку із перебуванням на утриманні померлого чоловіка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення її на пенсію у зв`язку із втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до ч.17 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки Офісу Генерального прокурора про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій за нормами чинними на 01.01.2022, однак отримала повідомлення про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення, яким відмовлено у її задоволенні, з підстав відсутності підтвердження факту спільного проживання та перебування на утриманні чоловіка на день його смерті.

З такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивачка не погоджується, та вважає прийняте рішення неправомірним та таким, що порушує її конституційні права на належний соціальний захист.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

07.06.2023 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 1, Пенсійний фонд) до суду надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Зауважує, що позивачкою не подано до Управління документ, що засвідчує факт перебування на утриманні померлого годувальника, який відповідно до Порядку подання документів для призначення (перерахунку пенсії) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є одним з обов`язкових документів, а тому прийняте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.04.2023 №262140009168, винесено правомірно та обґрунтовано.

09.06.2023 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не подано документ, який засвідчує факт перебування на утриманні померлого годувальника, який, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є одним з обов`язкових документів. Пояснює, що за матеріалами, поданими позивачкою до Управління встановлено, що вона та її померлий чоловік зареєстровані за різними адресами, а акт-довідка, складена Товариством з обмеженою відповідальністю "УК "Венеція", що засвідчує факт спільного проживання, не можу бути належним доказом, оскільки таке товариство не відноситься до органів місцевого самоврядування, а тому такий не враховано при розгляді заяви позивачки.

Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду: №01-53-в від 17.08.2023 (з 28.08.2023 - до 01.09.2023), №01-56-в від 31.08.2023 (08.09.2023), №01-57-в від 12.09.2023 (18.09-19.09.2023) суддя Єфіменко О.В. перебувала у щорічній відпустці, тому розгляд даної справи судом відкладався.

Положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV).

Як пояснює позивачка, її покійний чоловік ОСОБА_2 , працював на різних посадах прокуратури України до 27.04.2010, а з грудня 2006 року йому призначено пенсію за вислугою років за посадою старшого прокурора відділу (старшого помічника прокурора міста Севастополя) у розмірі 90 відсотків від суми (чинного) заробітку без обмежень її граничного розміру та неодноразово здійснювався перерахунок його пенсії згідно з поданими довідками прокуратури з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати відповідної категорії прокурорських працівників.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 23.02.2022, яка міститься в матеріалах справи.

У зв`язку із смертю чоловіка, ОСОБА_1 звернулася до Офісу Генерального прокурора з заявою про надання довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для призначення та перерахунку пенсії на посаді, яку займав її чоловік ОСОБА_2 .

За результатами розгляду заяви позивачки, Офісом Генерального прокурора надано їй довідку №21-37зп від 23.02.2023 (№21-383вих-23 від 27.02.2023) про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій за нормами чинними на 01.01.2022 її покійного чоловіка, за відомостями якої його заробітна плата складає 78 866,66 грн.

29.03.2023 ОСОБА_1 звернулась до відповідача 1 із заявою про переведення її на пенсію у зв`язку із втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 відповідно до ч.17 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII (далі - Закон №1789-XII) на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-37зп від 23.02.2023 (№21-383вих- 23 від 27.02.2023).

Як стверджує представник відповідача 1, після реєстрації заяви позивачки та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності.

За результатами розгляду заяви прийнято рішення №262140009168 від 04.04.2023 про відмову щодо переходу на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №1789-XII.

Про зміст рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №2600-0204-8/68948 від 10.04.2023 відповідач 1 повідомив позивачку.

ОСОБА_1 не погоджується із рішенням про відмову у переведенні її на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №1789-XII та вважає його протиправним та таким, що порушує її конституційне право на належне соціальне забезпечення.

На дату призначення пенсії ОСОБА_2 , померлому чоловіку позивачки, питання пенсійного забезпечення було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону №1789-ХІІ.

За змістом статті 50-1 Закону №1789-ХІІ членам сімей прокурора або слідчого (батькам, дружині, чоловіку, дітям, які не досягли 18 років або старшим цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення ними 18 років, а тим, які навчаються, - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку), які були на його утриманні на момент смерті, призначається пенсія на випадок втрати годувальника, за наявності у нього стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків від середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 80 відсотків - на двох і більше членів сім`ї.

Відповідно до частини 12 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина 18 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ).

Щодо умов та порядку перерахунку такої пенсії, слід зазначити, що з 01.01.2015 частину 18 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ викладено у новій редакції відповідно до Закону України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76-VIII), згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України.

Крім того, 15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) на підставі якого частина 18 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ втратила чинність.

Порядок пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури урегульовано статтею 86 Закону №1697-VII, відповідно до частини 20 якої (у редакції Закону №76-VIII) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону №76-VIII зобов`язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, тобто до кінця січня 2015 року, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону, у тому числі щодо визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.

Однак, Кабінет Міністрів України впродовж 2015 - 2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

За змістом позовної заяви спір виник з приводу відмови у переведенні позивачки з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, померлого чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до положень Закону №1789-ХІІ на підставі довідки Офісу Генерального прокурора про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій за нормами чинними на 01.01.2022. Підставами для відмови у задоволенні заяви позивачки, слугував факт не доведення, на думку відповідачів, її перебування на утриманні померлого годувальника.

Так, листом відповідача 1 від 10.04.2023 позивачу роз`яснено, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок) до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи, зокрема: документи про спільне місце проживання (реєстрації) заявника з померлим годувальником та документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника. Крім того, зауважено, що положеннями п.2.11 Порядку передбачено, що для засвідчення факту перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою) або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування.

За матеріалами справи відслідковується, що з метою засвідчує факту спільного проживання з померлим чоловіком та перебквання на його утриманні, позивачка подала до Пенсійного фонду акт-довідку №28 від 24.01.2023 складений (складену) Товариством з обмеженою відповідальністю "УК "Венеція", за змістом якої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з грудня 2014 року та до моменту смерті чоловіка, спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Акт складений в присутності майстра т/д №2 ОСОБА_3 , та засвідчений двома сусідами по будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_4 та з квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_5 .

У той час, відповідачі вважають, що вищевказаний акт не може бути належним доказом, для задоволення заяви позивачки, оскільки таке товариство не відноситься до органів місцевого самоврядування, а тому складений акт не враховано при розгляді заяви позивачки.

Щодо підстави яка слугувала відмові у задоволенні заяви позивачки (відсутність підтвердження факту спільного проживання та перебування на утриманні померлого годувальника на день смерті) суд зважає на таке.

У ході судового розгляду справи встановлено, що за паспортними даними позивачки її місце реєстрації: АДРЕСА_5 , а за відомостями паспорта ОСОБА_2 (серія НОМЕР_2 , виданого Армянським міським відділом Головного управління МВС України в Криму 16.02.2000), адреса місця реєстрації померлого: АДРЕСА_6 . За актом- довідкою №28 від 24.01.2023 позивачка та померлий проживали з грудня 2014 року до моменту його смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з ст. 156 Житлового кодексу України члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу України, зокрема, дружна, власники, їх діти і батьки. Зі змісту даного положення випливає, що членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом і ведуть з ним спільне господарство.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11 грудня 2003 року (далі - Закон №1382-IV) передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Тобто місцем проживання особи може вважається житло, в якому особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Як вже зазначалося, відповідно до положень Порядку до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника серед інших подаються документи про спільне місце проживання (реєстрації) заявника з померлим годувальником або документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника. За документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.

З аналізу норми пункту 2.11 Порядку № 22-1 слідує, що ним передбачена альтернатива при визначенні документа, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, ним можуть бути відомості про місце проживання разом з годувальником за однією адресою, а також документом, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, можуть бути документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.

Як раніше зазначено, на підтвердження факту утримання померлим годувальником позивачки відповідачу надано акт-довідку складену Товариством з обмеженою відповідальністю "УК "Венеція" за №28 датовану 24.01.2023. За змістом якої позивачка з грудня 2014 року разом з померлим чоловіком проживали спільно. Відповідачі вважають, що акт-довідка не може слугувати належним доказом утримання померлим годувальником позивачки оскільки складена не органом місцевого самоврядування, як того передбачає Порядок.

Статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст та органи самоорганізації населення.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення визначає Закон України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року №2625-III (далі - Закон №2625-III).

Положеннями ст.3 Закон №2625-III орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення.

Органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.

Основними завданнями органів самоорганізації населення є:

1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;

2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;

3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.

Таким чином, ст.5 Закон №280/97-ВР визначено, які саме органи належать до системи місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні документи складені органом місцевого самоврядування за місцем проживання позивачки та її покійного чоловіка, а тому, на думку суду, акт-довідка не може слугувати належним підтвердженням факту перебування позивачки на утриманні у покійного чоловіка ОСОБА_2 по день його смерті, оскільки доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "УК "Венеція" уповноважене складати такі довідки, матеріали справи не містять.

Отже, суд вважає, що відповідачами наведено, яким нормам законодавства не відповідає акт-довідка за №28 від 24.01.2023, а тому у спірних правовідносинах відповідач 2 діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, суд також звертає увагу на те, що позивачці для підтвердження права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника необхідно надати до Пенсійного фонду довідку, складену належним органом місцевого самоврядування.

Відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області є мотивованим, правомірним та прийнятим з урахуванням доданих позивачем до заяви документів про переведення пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що після отримання необхідних підтверджуючих документів стосовно перебування позивачки на утриманні померлого чоловіка, вона може звернутися до Пенсійного фонду із заявою про перехід з одного виду пенсії на інший. За наявними документами, суд вважає, позивачка не може бути переведена на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 №1789-ХІІ, виходячи з розрахунку 60% від середнього заробітку, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора про заробітну плату станом на 01.01.2022, яка складає 78 866,66 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Питання про розподіл судових витрат, судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, м.Київ,04053. ЄДРПОУ: 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вул.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 05 жовтня 2023 р.