Решение № 113896763, 02.10.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2023 рокусправа № 380/17761/23

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Брильовського Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, відповідно до якого просить суд: визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 26.06.2023 № Ф-3537-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788, 74 грн; зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області внести зміни в інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 , шляхом вилучення з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 відомостей про суму боргу за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 в розмірі 37788 грн 74 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 21.11.2002 вона була зареєстрована як фізична-особа підприємець, номер запису 5560. Після державної реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем, її було взято на облік в ГУ ДПС у Львівській області (Франківський район). З початку 2004 року позивач припинила здійснення підприємницької діяльності, з того часу не подавала жодних звітів та інших документів до контролюючого органу. Станом на день звернення із цим позовом в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи про те, що позивач зареєстрована як ФОП. Свідоцтво про державну реєстрацію ФОП позивачем втрачено. У 2023 році позивач випадково дізналася про те, що з невідомих причин вона і надалі продовжує перебувати в інформаційній системі органу доходів і зборів як фізична особа-підприємець. Окрім того, з інтегрованої картки платника позивача вбачається, що сума заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік - 2020 рік становить 37788,74 грн. 12.04.2023 року з метою врегулювання спірної ситуації, позивач письмово звернулася до ГУ ДПС у Львівській області із заявою про виключення відносно неї відомостей з інтегрованої картки платника щодо заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, обгрунтовуючи свою заяву тим, що після набрання чинності 01.07.2004 Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV реєстраційну картку державному реєстратору позивач не подавала, свідоцтво нового зразка не отримувала, підприємницьку діяльність не здійснювала та дотепер не здійснює. Відтак позивач не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця, що, у свою чергу, виключає і можливість її участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. За результатом розгляду даної заяви, позивач отримала відповідь від ГУ ДПС у Львівській області від 01.05.2023 за № 13849/6/13-01-24-11. Зі змісту цієї відповіді вбачається, що вимога позивача про виключення відносно неї відомостей з інтегрованої картки платника щодо заборгованості з єдиного внеску по суті не розглянута, а надано лише загальну інформацію. Так, відповідач вказав на те, що згідно з даними ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.11.2002 року, загальна система оподаткування, а також зазначив про наявність заборгованості за 2017-2020 роки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по коду платежу /71040000/ у розмірі 37788, 74 грн. Про те, яке рішення прийняте ГУ ДПС у Львівській області за результатом розгляду звернення позивача, у вказаній відповіді взагалі не згадується, а наявна раніше заборгованість з єдиного соціального внеску і надалі відображається в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 . З метою отримання чіткої інформації про прийняте ГУ ДПС у Львівській області рішення за результатом розгляду заяви позивача від 12.04.2023 року, адвокатом позивача, ОСОБА_2 , було надіслано адвокатський запит від 19.06.2023 за №19/06-23 про надання інформації. В результаті розгляду адвокатського запиту ГУ ДПС у Львівській області надало відповідь від 27.06.2023 за № 20064/6/13-01-24-11, з якої вбачається, що фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01.07.2004, стосовно яких не проводилася державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи-підприємця. Оскільки відповідної інформації згідно даних ІС Податковий блок до ГУДПС у Львівській області не надходило, відповідач вважає, що підстави для виключення з інтегрованої картки платника відомостей щодо проведених нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2017-2020 роки, відсутні. Також, відповідачем надіслано позивачу копію вимоги № Ф-3537-51 від 26.06.2023 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788, 74 грн. Оскільки позивач не здійснювала перереєстрацію після 01.07.2004, не здійснювала підприємницької діяльності та не отримувала дохід, вважає, що ЄСВ нарахований відповідачем протиправно і просить вимогу № Ф-3537-51 від 26.06.2023 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788, 74 грн. визнати протиправною та скасувати її. Також, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у виключенні відомостей з інтегрованої картки платника податку, у зв`язку з чим позивач просить суд зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії. З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що Як вбачається із інтегрованої картки платника податку для фізичних осіб- підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 30.05.2023 у позивача обліковується недоїмка по єдиному внеску у розмірі 37788,74 грн. З огляду на це, Головним управлінням ДПС у Львівській області виставлено вимогу від №Ф-3537-51 від 26.06.2023. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік - 8448,00 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704,00 грн); за 2018 рік - 9828,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн); за 2019 рік - 11016,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,06 грн); за 2020 рік - 8495,30 грн (розмір мінімального страхового внеску з 01.01.2020 - 1039,06 грн; з 01.09.2020 - 1100,00 грн). Вищевказані нарахування відображені в інтегрованій картці платника податку. Такі нарахування здійснені контролюючим органом позивачу ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю у зв`язку із наявністю недоїмки. У зв`язку із наявністю недоїмки станом на 10.11.2021 контролюючим органом позивачу виставлено вимогу про сплату боргу. Просив у задоволенні позову відмовити.

Всебічно дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.

21.11.2002 позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 була зареєстрована як фізична-особа підприємець, номер запису 5560. Після державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 було взято на облік в ГУ ДПС у Львівській області (Франківський район).

З початку 2004 року позивач припинила здійснення підприємницької діяльності, з того часу не подавала жодних звітів та інших документів до контролюючого органу. В Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи про те, що позивач зареєстрована як ФОП. Свідоцтво про державну реєстрацію ФОП позивачем втрачено.

Позивач продовжує перебувати в інформаційній системі органу доходів і зборів як фізична особа-підприємець та з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 вбачається, що сума заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 - 2020 роки становить 37788,74 грн.

12.04.2023 позивач письмово звернулася до ГУ ДПС у Львівській області із заявою про виключення відносно неї відомостей з інтегрованої картки платника щодо заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, обгрунтовуючи свою заяву тим, що після набрання чинності 01.07.2004. Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року №755-IV реєстраційну картку державному реєстратору позивач не подавала, свідоцтво нового зразка не отримувала, підприємницьку діяльність не здійснює.

З відповіді ГУ ДПС у Львівській області від 01.05.2023 за № 13849/6/13-01-24-11 вбачається, що вимога позивача про виключення відносно неї відомостей з інтегрованої картки платника щодо заборгованості з єдиного внеску по суті не розглянута, а надано лише загальну інформацію. Відповідач вказав на те, що згідно з даними ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.11.2002 року, загальна система оподаткування, а також зазначив про наявність заборгованості за 2017-2020 роки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по коду платежу /71040000/ у розмірі 37788, 74 грн. Про те, яке рішення прийняте ГУ ДПС у Львівській області за результатом розгляду звернення позивача, у вказаній відповіді не вказується, а наявна раніше заборгованість з єдиного соціального внеску і надалі відображається в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 .

У відповіді ГУ ДПС у Львівській області від 27.06.2023 за № 20064/6/13-01-24-11, наданої на адвокатський запит адвоката Галич Ю.О. від 19.06.2023 №19/06-23, відповідач вказав, що фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01.07.2004, стосовно яких не проводилася державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи-підприємця. Відповідачем до відповіді на адвокатський запит було долучено копію оскаржуваної вимоги № Ф-3537-51 від 26.06.2023 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788, 74 грн. Причиною прийняття зазначеної вимоги стала наявність інформації про те, що у позивача виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Положеннями пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

З огляду на обґрунтування позовних вимог, спірним у вказаній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, і як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі за текстом Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

Крім цього, Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

Зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

З матеріалів справи встановлено, що позивач 21.11.2002 року була зареєстрована як фізична-особа підприємець, номер запису 5560, тобто набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року, до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі №260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Згідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19, необхідно зазначити, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

Також Великою Палатою Верховонго Суду зазначено, що оскільки статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

В Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи про те, що позивач зареєстрована як ФОП.

До листа Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради №2902-вих-66503 від 01.06.2023, наданого на адвокатський запит адвоката Галич Ю.О. №30/05-1 від 30.05.2023, надано копію з журналу обліку державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) в Франківському районі м. Львова, згідно з яким 21.11.2002р. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець - номер запису 5560. Окрім того, зі змісту наданої відповіді вбачається, що відомості від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій відносно ФОП ОСОБА_1 до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради не надходили.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

За встановленими у цій справі обставинами позивач не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки позивач з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка не зверталася, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

З урахуванням визначеного чинним законодавством України суб`єктного складу платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не перебуває в статусі фізичної особи-підприємця, а відтак не мала статусу платника єдиного внеску у 2017 - 2020 роках відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою та другою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржувану вимогу відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Отже, відповідачем не доведено належних підстав формування спірної вимоги, у зв`язку з чим позовна вимога про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області від 26.06.2023 № Ф-3537-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788, 74 грн. підлягає до задоволення оскільки оскаржувана вимога відповідача є протиправною.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача внести зміни в інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 , шляхом вилучення з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 відомостей про суму боргу за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 в розмірі 37788 грн 74 коп є похідною від першої вимоги, а також взаємодоведеною з врахуванням мотивів суду щодо задоволення першої позовної вимоги.

Механізм ведення обліку сплати податків встановлено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 (далі - Порядок № 422).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Положеннями пункту 3 розділу І Порядку № 422 передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

За встановлених обставин справи, оскільки вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесені позивачу, скасовані в адміністративному порядку, а також встановлення судом відсутності у позивача обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області виключити з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 відомостей про наявність боргу за період з 01.01.2017р. по 31.12.2020 в розмірі 37788 грн 74 коп, а тому цю позовну вимогу також необхідно задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідач заперечив щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги в такому розмірі, вважає їх бути непропорційними до предмета спору, просить їх обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для вказаної справи.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт від 14 червня 2023 року.

Оплата послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги від 23 березня 2023 року №23/3-1 та додатком №1 від 23.03.2023 до цього договору здійснена в розмірі 10000,00 грн, що підтверджується квитанціями від 7 квітня 2023 року та від 4 червня 2023.

При визначенні розміру витрат на правову допомогу суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Вказана справа є незначної складності, типовою, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах.

Крім цього, оцінюючи характер наданої АО «ГАЛЛЕКС» правової допомоги відповідно до згаданого акту виконаних робіт суд ураховує, що підготовка адвокатом та надсилання заяв та адвокатського запиту до відповідача не пов`язано з розглядом цієї справи. Суд враховує право позивача скористатись допомогою адвоката для підготовки та скерування того чи іншого запиту чи заяви, а також нести на це витрати, однак суд не вважає ці витрати пов`язаними з розглядом цієї судової справи. Суд також враховує, що ця справа є типовою, правові висновки висловлені Верховним Судом в багатьох справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права аналіз та спосіб їх застосування.

З огляду на це, враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним із складністю цієї справи.

Суд ураховує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає справедливим відшкодування позивачу його судових витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного позову позивачем сплачено 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. шістдесят коп.) судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 19-21, 72-78, 134, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003 м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ: 43968090) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 26.06.2023 № Ф-3537-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788, 74 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області внести зміни в інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 , шляхом вилучення з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 відомостей про суму боргу за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 в розмірі 37788 грн. 74 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003 м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ: 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн. шістдесят коп.)

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003 м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ: 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяБрильовський Роман Михайлович