Решение № 113783751, 27.09.2023, Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/962/23

Провадження № 2/396/304/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27.09.2023 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Русіно А.А.,

за участю секретаря судового засідання Андріяш І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Новоукраїнка Кіровоградської області цивільну справу № 396/962/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області з вищевказаним позовом, яким просить суд ухвалити рішення, яким стягнути суму заборгованості за кредитним договором №2328395 від 23.08.2020 року в розмірі 23 134,85 грн. та понесені судові витрати. В обґрунтування позову позивач зазначає, що 23.08.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №2328395. На умовах вказаного договору відповідач отримала грошові кошти, які зобов`язалась повернути та сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом до 22.09.2020 року. Відповідач свої зобов`язання з повернення коштів та сплати комісії і процентів не виконала, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість в сумі 23 134 грн 85 коп, з яких: 5 335 грн заборгованість за тілом кредиту; 17 414 грн 85 коп заборгованість за відсотками; 385 грн заборгованість за комісією. 02.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №54-МЛ, за яким останнє отримало належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2328395 від 23.08.2020 року.

Враховуючи викладене, просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 23 134,85 грн за кредитним договором №2328395 від 23.08.2020 року та понесені судові витрати у розмірі 2 684 грн 00 коп.

Ухвалою судді від 22.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у зв`язку з віднесенням даної категорії справ до малозначних.

13.07.2023 року ухвалою судді здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін

07.08.2023 року на адресу суду відповідач ОСОБА_1 , направила відзив на позов, в якому просить відмовить у задоволенні позовних вимог про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором №2328395 від 23.08.2020 року на користь ТОВ ФК «Кредит-Капітал». Зазначає, що 03.08.2023 року нею було сплачено на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 7000 грн на погашення заборгованості кредитним договором, із них 5 335 грн заборгованість за тілом кредиту; 1 269 грн заборгованість за відсотками; 385 грн заборгованість за комісією. При цьому згідно поданих позивачем відомостей про щоденні нарахування та погашення, нею були внесені грошові кошти на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 165 грн за тілом кредиту та 183 грн на погашення процентів. Зазначає, що строк дії Договору кредитування закінчився 22.09.2020 року, відповідно до умов кредитного договору сума процентів у межах строку кредитування з 23.08.2020 р. до 22.09.2020 р. становила 1452 грн, проте позивач у позові заявив про стягнення процентів у розмірі 17 414 грн, тобто 15 962 грн це розмір процентів, нарахованих позивачем після спливу строку кредитування. Вважає проценти нараховані позивачем після спливу строку кредитування безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, просить відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення процентів нарахованих після спливу строку кредитування, в іншій частині позовних вимог просить закрити провадження.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Афтеній А.В. про розгляд справи повідомлені належним чином, представник звернулася до суду з клопотанням про проведення розгляду справи в режимі ВКЗ, в задоволенні якого, судом, було відмовлено з підстав порушення строків звернення з даним клопотанням. Інших заяв та клопотань до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши в сукупності письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, суд доходить наступного.

Судом встановлено, що 23.08.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №2328395, згідно з умовами якого відповідач отримала 5500 грн, строком на 30 днів, термін повернення кредиту, сплати комісії та відсотків за користування кредитом 22.09.2020 (а.с.5-7).

З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір №2328395від 23.08.2020 року ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником здійснено підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора U20925, надісланого позичальнику 23.08.2020 року о 15:15 год. на номер телефону НОМЕР_1 (а.с.10).

Згідно платіжного доручення № 26423488 від 23.08.2020 ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти за договором №2328395 в сумі 5500,00 грн. (а.с.13).

Відповідно до графіку розрахунку сплати кредитних коштів, який є додатком №1 до кредитного договору №2328395 від 23.08.2020, ОСОБА_1 22.09.2020 року зобов`язана була сплатити 7337 грн, з яких: 5500 грн - кредит; 385 грн - комісія; 1452 грн - проценти (а.с.8).

Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В подальшому між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 54-МЛ від 02 грудня 2020 року. Відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №2328395 від 23.08.2020 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 (а.с.16-20).

Дана обставина підтверджується копією витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 54-МЛ від 02.12.2020 року (а.с.21).

23.02.2021 року відповідачу було надіслано претензію за вих. №20248177/1 на адресу вказану ОСОБА_1 в кредитному договорі, якою було висунуто вимогу протягом 7 днів сплатити заборгованість за кредитним договором у сумі 23134,85 грн. (а.с.23).

З долученої до матеріалів справи відповідачем платіжної інструкції 0.0.3128946967.1 від 03.08.2023 р. вбачається, що ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «ФК Кредит-Капітал» перерахувала 7000 грн (а.с.64).

Також, згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 були внесені на користь ТОВ «ФК Кредит-Капітал» кошти 165 грн за тілом кредиту та 183 грн на погашення процентів (а.с.14-15).

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною 1 статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Зі змісту кредитного договору №2328395 від 23.08.2020 року вбачається, що позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 договору сума кредиту становить 5500 грн.

Згідно із п. 1.3 договору кредит надається строком на 30 днів з 23.08.2020. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 22.09.2020 (п. 1.4 договору)( а.с.16-20).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно - телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок платіжної картки позичальника.

Враховуючи, що відповідачем не заперечується факт отримання кредитних коштів у розмірі 7 337 грн, та повернення останньою коштів ТОВ «ФК Кредит-Капітал» згідно договору в розмірі 7 348 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжною інструкцією та відомостями про нарахування та погашення кредиту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кередитним договором у розмірі 23 134,85 грн не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 17 414,85 грн., суд зазначає наступне.

Так, пунктом 1.5.2 кредитного договору №2328395 від 23.08.2020 року передбачено, що проценти за користування кредитом: 1452,00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.

У пункті 1.6 кредитного договору зазначено, що Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору.

Пунктом 2.2.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо).

Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової згоди Позичальника.

Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 за кредитним договором №2328395 від 23.08.2020 року установлено, що після закінчення строку дії договору позики з 22.09.2020 р. позивачем нараховувалися проценти згідно п.1.6 договору, тобто після закінчення строку дії договору.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

З огляду на вказане, позивач на підставі частини першої статті 1048 ЦК України не мав права додатково нарахувати проценти за користування кредитом.

Останнім днем повного повернення позики, сплати процентів за користування нею та комісії сторони договору встановили 22.09.2020. Після настання цієї дати право позикодавця на нарахування процентів за користування позикою та комісій за надання послуг припинилося.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.1 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України).

Оскільки, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (в тому числі, за прострочення заборгованості) припиняється, тому відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає у розмірі встановленому законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто на рівні 3 % річних.

У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Так, з умов кредитного договору, зокрема з п.2.2.3 не вбачається, що сторонами обумовлена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після строку кредитування і що така умова відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другої статті 625 ЦК України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання за цією угодою.

З огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, є необґрунтованою. ТОВ ФК «Кредит-Капітал» вимог про стягнення з позичальника встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв.

Відтак, позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 17 414,85 грн, з яких 15 962 грн процент нарахований поза межами строку та 1452 грн проценти згідно з п. 1.5.2 кредитного договору №2328395 від 23.08.2020 року, які сплачені відповідачем згідно платіжної інструкції, та відомостей про щоденні нарахування і погашення - не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення комісії, суд зазначає наступне.

П. 1.5.1 кредитного договору №2328395 від 23.08.2020 року передбачено комісію за надання кредиту: 385 грн, яка нараховується за ставкою 7.00 % від суми кредиту одноразово.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення п. 1.5.1 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 385 грн. слід відмовити.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, відповідно до відомостей про нарахування та погашення кредиту відповідачем комісія в розмірі 385 грн сплачена.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що заборгованість по кредитному договору №2328395 від 23.08.2020 року ОСОБА_1 була погашена в повному обсязі, а позивачем належних та допустимих доказів на спростування заперечень відповідача суду не надано, останнім не доведено правомірності підстав нарахування відсотків після закінчення строку дії кредитного договору, суд приходить до висновку, що в задоволенні заявлених позовних вимог, слід відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 141, 142, 178, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття.

Повний текст рішення складено 27.09.2023 року.

Суддя: А. А. Русіна