Решение № 113726418, 26.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2023Справа № 910/11273/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП"

до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 565541,72 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 565541,72 грн заборгованості, з яких: 484637,52 грн - сума пені, 39833,22 грн - 3% річних, 41070,98 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на виконання комплексу робіт №07/19 від 03.04.2019 та прострочення заборгованості у сумі 8214195,30 грн встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі №910/21672/21. Заборгованість стягнута рішенням у справі №910/21672/21 перерахована виконавчою службою позивачу 15.06.2023 згідно із платіжною інструкцією №1114 від 15.06.2023. Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором на виконання комплексу робіт №07/19 від 03.04.2019, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача сум пені у сумі 484637,52 грн, 3% річних у сумі 39833,22 грн та інфляційних втрат у сумі 41070,98 грн.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

08.08.2023 через "Електронний суд" від відповідача надійшли аналогічні відзиви на позовну заяву.

17.08.2023 через "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

22.08.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що між Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" та Корпорацією "ТСМ ГРУП" укладено договір на виконання комплексу робіт № 07/19 від 03.04.2019.

На виконання умов договору позивач передав обладнання та виконав роботи на загальну суму 20497899,21 грн, що підтверджується актами виконаних робіт (форма №КБ-2В), довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) та видатковою накладною №147 від 26.11.2019.

Оскільки відповідач частково розрахувався за товар та виконані роботи, у відповідача утворилася заборгованість за договором на виконання комплексу робіт № 07/19 від 03.04.2019 у сумі 8214195,30 грн.

У зв`язку із невиконанням замовником обов`язку з оплати поставленого обладнання та виконаних робіт Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" заборгованості за договором на виконання комплексу робіт № 07/19 від 03.04.2019 у сумі 8214195,30 грн, а також 3 % річних у розмірі 747716,82 грн (нарахованих за період з 24.07.2019 по 24.12.2021), та інфляційних втрат в сумі 1804316,15 грн (нарахованих за період з 24.07.2019 по 30.11.2021).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/21672/21 було встановлено наявність простроченої заборгованості ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" перед Корпорацією "ТСМ ГРУП" у сумі 8214195,30 грн.

Оскільки відповідач здійснив оплату заборгованості 15.06.2023, позивач здійснив нарахування пені у сумі 484637,52 грн (нарахована за період з 18.04.2023 по 15.06.2023), 3% річних у сумі 39833,22 грн (нараховані за період з 18.04.2023 по 15.06.2023) та інфляційні втрати у сумі 41070,98 грн (нараховані за період з 01.04.2023 по 31.05.2023).

У відповіді на відзив позивач доводи викладені відповідачем у відзиві заперечує та зазначає, зокрема, що кошти в погашення заборгованості по договору №07/19 від 03.04.2019 надійшли на рахунок позивача 15.06.2023, відповідно до пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а тому датою погашення заборгованості є саме 15.06.2023; заборгованість відповідача по договору №07/19 від 03.04.2019 виникла ще до обставин, які він вважає надзвичайними; та відповідач мав достатньо фінансових ресурсів для виконання своїх зобов`язань з оплати виконаних робіт.

Проти заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені позивач заперечив, вказуючи, що відсутні обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість зменшення розміру нарахованої пені, так як відповідач мав фінансову можливість оплатити виконані роботи та поставлений товар, прострочення оплати має значний характер.

Також заперечуючи доводи відповідача щодо порушення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України позивач, нараховуючи пеню поза межами шестимісячного строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України, посилається на пункт 7 розділу ІХ Господарського кодексу України, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Позиція відповідача

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволені позовних вимог повністю, посилаючись на відсутність його вини у несвоєчасній оплаті робіт; наявність надзвичайних обставин, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання; втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС; покладання на відповідача в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу; спрямування ресурсів, в тому числі грошових коштів, в першу чергу, на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС.

Також відповідач заперечує щодо нарахування позивачем пені поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, посилаючись на те, що укладення договору №07/19 та настання прострочення виконання грошового зобов`язання відбулись до набрання чинності Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, а тому відповідач вважає, що дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується і пеня має бути нарахована у межах шести місяців.

Окрім того, відповідач, посилаючись на відсутність заподіяних позивачу несвоєчасною оплатою збитків, відсутності вини відповідача у простроченні виконання зобов`язань за договором та причин неналежного виконання зобов`язань, заявив про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 99%.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

03.04.2019 року між Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС", який у подальшому змінив назву на відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - замовник, Компанія), та Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - генеральний підрядник, Корпорація) укладено договір на виконання комплексу робіт № 07/19 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору генеральний підрядник зобов`язався за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Улаштування майданчика розміщення платформ із завантаженими ВЯП контейнерами ТК-13. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи. ІІ етап" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного правочину.

Згідно п.1.3. договору, генеральний підрядник здає в обумовлені терміни виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи.

У відповідності до п.2.1. договору, з урахуванням додаткової угоди від 04.12.2019 року № 2 до договору, договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, складає 20 497 899,24 грн. у т.ч. ПДВ 20 % - 3 416 316 ,54 грн.

За змістом п.2.2., п.2.3. договору договірна ціна договору є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва". Остаточна ціна договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначному умовами договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої в Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформлюються відповідними додатковими угодами.

Додатковою угодою від 01.10.2019 року №1 до договору сторони доповнили цей правочин пунктом 2.1.2.1, яким передбачено постачання генеральним підрядником в рамках договору обладнання на загальну суму 30 828,00 грн.

Терміни виконання робіт визначені в Графіку виконання робіт (додаток № 2), який є невід`ємною частиною цього договору (п.3.1 договору).

Згідно із п.4.1. договору оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перераховує грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Договір набуває чинності з дати підписання договору сторонами та скріплення його печатками і діє до 30.03.2020 (п.15.6 договору).

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань за договором на виконання комплексу робіт №07/19 від 03.04.2019 Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" заборгованості за договором на виконання комплексу робіт № 07/19 від 03.04.2019 у сумі 8214195,30 грн, а також 3 % річних у розмірі 747716,82 грн (нарахованих за період з 24.07.2019 по 24.12.2021), та інфляційних втрат в сумі 1804316,15 грн (нарахованих за період з 24.07.2019 по 30.11.2021).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/21672/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023, позовні вимоги Корпорації "ТСМ ГРУП" про стягнення 10766228,27 грн задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" заборгованість у розмірі 8214195,30 грн, 3 % річних у розмірі 747716,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 1804316,15 грн та 161 493,42 грн судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2023 в справі № 910/21672/21 касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 закрито.

Зазначеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті по обсягу та якості роботи на суму 20 467 071,21 грн, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками замовника та генерального підрядника:

- актами № № 1, 2, 3, 4, 5, 6 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 17.05.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 4 941 142,67 грн;

- актами № № 7, 8, 9 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 30.05.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 1 513 038,67 грн;

- актами № № 10, 11, 12, 13 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 27.06.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2019 року (форма КБ-3) на 680 920,16 грн;

- актом № 14 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2019 року (форма №КБ-2В) та Довідкою від 31.07.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2019 року (форма КБ-3) на 148 602,41 грн;

- актами № № 14,17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 26, 29 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 31.10.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2019 року (форма КБ-3) на 5 604 354,22 грн;

- актом № 30 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 20.11.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 року (форма КБ-3) на 288 017,29 грн;

- актами № № 31, 32, 33, 37 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 29.11.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 (форма КБ-3) на 1 037 045,29 грн;

- актом № 34 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма №КБ-2В) та Довідкою від 16.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 123 848,36 грн;

- актом № 35 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма №КБ-2В) та Довідкою від 16.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 126 730,00 грн;

- актом № 36 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма №КБ-2В) та Довідкою від 20.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 34 527,71 грн;

- актами № 38 та 39 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 26.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 5 696 208,43 грн.

Також відповідно до видаткової накладеної № 147 від 26.11.2019 позивачем було поставлено відповідачу обладнання на загальну суму 30 828,00 грн.

Господарський суд міста Києва під час розгляду справи № 910/21672/21 встановив, що позивач виконав взяті на себе за договором зобов`язання по виконанню робіт та постачанню обладнання в обсягах, зазначених в Актах приймання виконаних будівельних робіт та видатковій накладній, а відповідач, у свою чергу, прийняв виконання цих робіт та обладнання у погоджених сторонами обсягах без будь-яких зауважень.

Оскільки, підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/21672/21 сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором у розмірі 8 214 195,30 грн погашена відповідачем не була, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 7 580 816,60 грн пені (нарахованої за період з 24.07.2019 по 17.04.2023), а також 323 391,74 грн 3 % річних (нарахованих з 25.12.2021 року по 17.04.2023 року) та 2 564 442,66 грн інфляційних втрат (нарахованих з грудня 2019 року по квітень 2023 року).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/6316/23 стягнуто з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 758081,66 грн пені, 323 391,74 грн 3 % річних, 2 564 442,66 грн інфляційних втрат, а також 157 029,77 грн судового збору.

Сума основного боргу на виконання рішення Господарського суду по справі №910/21762/21 була стягнута з відповідача виконавчою службою та перерахована позивачу 15.06.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №1114 від 15.06.2023 доданою до позову.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором на виконання комплексу робіт № 07/19 від 03.04.2019, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/21672/21, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані за період з 18.04.2023 (дата, по яку було здійснено нарахування, стягнення яких було предметом розгляду справи №910/1963/23) по 15.06.2023, 3 % річних у сумі 39 833,22 грн, інфляційних втрат у сумі 41 070,98 грн та пені у сумі 484 637,52 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/21672/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023, встановлено неналежне виконання Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (відповідачем) зобов`язання за договором на виконання комплексу робіт № 07/19 від 03.04.2019 в частині оплати за виконані Корпорацією "ТСМ ГРУП" роботи, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 8 214 195,30 грн.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі №910/21672/21 набрало законної сили, а відтак, у відповідності до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, встановлені ним обставини щодо прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання повторного доведення не потребують.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у розумінні наведених вище приписів законодавства, позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому стаття 625 Цивільного Кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто, по день сплати боржником коштів, оскільки в такому випадку зобов`язання відповідно до ст.599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18.

З урахуванням вище наведеного, суд зауважує, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань регулює Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із 10.4, 10.5 договору у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування Дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Стягнення пені та штрафів не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що здійснений позивачем розрахунок цієї штрафної санкції не відповідає імперативним вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та перевищує граничний термін її нарахування.

Проте, суд зазначає, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.

В період нарахування позивачем пені тривав карантин, який, зокрема, був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 до 30 червня 2023 року.

Отже, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Щодо визначеного позивачем періоду нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, зі змісту позовної заяви (справа №910/6316/23 ) позивач здійснює нарахування пені та 3% річних до 17.04.2023 включно, та нарахування інфляційних втрат до 31.03.2023.

У розглядуваному позові позивач нараховує пеню та 3% річних до 15.06.2023 включно, інфляційні втрати з 01.04.2023 по 31.05.2023.

Як встановлено судом вище, сума основного боргу на виконання рішення Господарського суду по справі №910/21762/21 була стягнута з відповідача виконавчою службою та перерахована позивачу 15.06.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №1114 від 15.06.2023 доданою до позову.

Відповідач, посилаючись на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №927/206/16 зазначає, що позивачем неправильно визначено дату сплати заборгованості, оскільки відповідно до довідки № 05-42869 від 27.07.2023 фактичний платіж в загальному розмірі 8 214 195,30 грн відбувся 14.06.2023.

Однак, вказані посилання відповідача судом відхиляються, оскільки висновки Верховного Суду у наведеній позивачем справі стосуються саме моменту фактичного виконання судового рішення, що не відповідає поняттю виконання зобов`язання по договору.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Враховуючи викладене, доводи відповідача про те, що моментом фактичного виконання зобов`язання є списання (надходження) коштів з рахунку відповідача на рахунок виконавчої служби, є необґрунтованими, оскільки таким моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Відтак, датою виконання грошового зобов`язання за договором № 07/19 від 03.04.2019, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/21672/21, є саме 15.06.2023.

Одночасно, судом встановлено, що позивач здійснює нарахування 3% річних та пені по 15.06.2023 включно. Однак, суд зауважує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та пені.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 зазначено наступне:

"35.3 В даному випадку суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

35.4 Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 782 913,52 грн. та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 39 583,31 грн оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, включено день фактичної сплати суми заборгованості."

Крім того, в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №910/13064/17 вказано:

"Верховний Суд зазначає, що з огляду на відсутність підстав нарахування пені в періоди до укладення додаткових договорів та наявність прострочення сплати процентів за частину місяців, охоплених додатковими договорами від 04.12.2014, підлягає з`ясуванню розмір пені та правильність розрахунку, оскільки позивачем у розрахунки включено в періоди простроченого платежу і день фактичної сплати заборгованості."

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі №910/20107/17.

З огляду на наведене, відсутні підстави для здійснення нарахування 3% річних та пені на суми заборгованості за 15.06.2023, тобто за день фактичної сплати заборгованості.

Відтак, нарахування 3% річних та пені слід здійснювати по 14.06.2023 включно.

За перерахунком суду сума пені становить 476423,32 грн, 3% річних - 39187,59 грн, а відтак позовні вимоги є частково обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат є більшою, проте, оскільки, суд згідно із ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволення у сумі 41070,98 грн в межах заявлених вимог.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення пені на 99%, суд зазначає таке.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. За відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 910/9767/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Отже, вирішуючи у цій справі питання щодо можливості зменшення суми пені, що заявлена до стягнення позивачем, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача.

Так, відповідно до статуту Державного підприємства"НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 року № 302, підприємство утворено з метою виробництва електричної енергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безпеки під час будівництва, введення в експлуатацію та зняття з експлуатації ядерних установок, безперебійного енергопостачання суб`єктів господарювання та населення, а також у межах своєї компетенції забезпечення постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики, радіаційних аварій у промисловості, дотримання вимог ядерного законодавства, норм та правил з ядерної та радіаційної безпеки.

Суд зазначає, що загальновідомим є факт, що один з відокремлених підрозділів відповідача - Запорізька атомна електрична станція з 04.03.2022 року захоплений військовими силами російської федерації та до теперішнього часу перебуває у тимчасовій окупації.

З моменту окупації ВП "Запорізька АЕС" Компанії працював у екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях, а з вересня 2022 року - повністю зупинений.

В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами ДП "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ", до моменту окупації військовими РФ найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП "Запорізька АЕС", оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП "Запорізька АЕС" і знаходяться на окупованій території в місті Енергодар Запорізької області.

Таким чином, відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Посилаючись на відсутність вини у сплаті заборгованості, відповідач вказує, що зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на фінансовий стан останнього.

Відповідач також звернув увагу, що виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, відповідач відповідно до статті 33 Закону України "Про використання ядерної енергії па радіаційну безпеку" зобов`язаний першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, відповідач спрямовує у першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС.

Окрім того, з 01.07.2019 відповідач виконує спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, покладених на нього Державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 483 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії" (зі змінами). Однак, за жоден з років виконання ПСО, Компанія не отримала компенсацію, передбачену положеннями законодавства (частиною 5 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пунктом 16 Положення "Про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії"). Як наслідок у ДП "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо.

Суд також бере до уваги, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Як встановлено судом вище, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 39187,59 грн та інфляційні втрати у сумі 41070,98 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі №916/878/20 виклав правову позицію, згідно із якою отримання кредитором 3% річних та суми інфляційних втрат оцінюється судами як сума, яка поряд з пенею, компенсує кредитору шкоду, завдану порушенням боржника.

Така позиція зумовлена тим, що пеня, компенсація 3% річних та інфляційних втрат виконують функцію компенсації збитків, завданих кредитору порушенням зобов`язання.

Відповідно, присудження кредитору 3% річних та інфляційних втрат дозволяє суду зменшити розмір пені.

Судом враховано, що безпека держави та населення України знаходяться у безпосередній залежності від сталої роботи об`єктів ДП "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ", яка, у свою чергу, залежить від повного та своєчасного фінансування всіх виробничих потреб цих об`єктів та матеріального забезпечення відповідача. А відтак, стягнення з відповідача суми пені у повному обсязі може призвести до невиправданих негативних наслідків для відповідача як суб`єкта господарської діяльності загальнодержавного значення.

Також суд приймає до уваги, що позивач не надав суду доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими контрагентами або погіршення матеріального стану товариства саме у зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості.

Враховуючи вище наведені обставини, з огляду на характер спірних правових відносин, виходячи із принципу збалансованості інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, господарський суд вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру пені на 50% до суми 238211,66 грн.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення розміру 3 % річних, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

У той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 % річних.

Таким чином, у розглядуваній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.

Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3% річних), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.

Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 910/11273/23, оскільки в зазначених справах різні фактичні обставини.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г (927/1074/20), від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, а також послідовно підтримані, зокрема, у постановах 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.

Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, з огляду на встановлені вище обставини, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, суд вважає заявлені позивачем вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням здійсненого судом перерахунку та зменшення нарахованої позивачем пені.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Корпорації "ТСМ ГРУП" про стягнення з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" пені у сумі 238211,66 грн, 3% річних у сумі 39187,59 грн та інфляційних втрат у сумі 41070,98 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, зменшення судом розміру штрафних санкцій не впливає на загальні правила розподілу судових витрат.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останньої на професійну правничу допомогу в даній справі становить 27 000,00 грн.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копію укладеного між ним (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ВІННЕРЛЕКС " (Адвокатське об`єднання) договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, відповідно до умов якого Адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язався оплатити відповідно до умов договору надану правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до Договору, яка відображає доручення клієнта Адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.

За умовами пунктів 4.4, 4.6 договору зазначений у цьому правочині гонорар (вартість послуг) Адвокатського об`єднання не містить збори, обов`язкові платежі, поштові й інші витрати, пов`язані з виконанням договору. Сплата (компенсація) клієнтом таких витрат здійснюється клієнтом протягом двох банківських днів з моменту направлення йому Адвокатським об`єднанням відповідного рахунку. Гонорар (вартість послуг) та витрати, пов`язані з виконанням договору, вважаються оплаченими клієнтом після зарахування коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання.

З матеріалів справи вбачається, що у специфікації від 22.06.2023 №37, що є додатком № 37 до договору, клієнт та Адвокатське об`єднання визначили наступний склад правової допомоги, що надається за Договором: надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості по договору № 07/19 від 03.04.2019 на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. Наведеною специфікацією фіксований розмір гонорару за надання цієї правничої допомоги встановлено в сумі 27 000,00 грн.

Також позивачем надано копію рахунку на оплату правової допомоги від 22.06.2023 на суму 27 000,00 грн, платіжну інструкцію №980 від 23.06.2023.

Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).

Договором про надання правничої допомоги від 05.08.2021 та специфікацією №37 від 22.06.2023 встановлено фіксований розмір гонорару, а саме у сумі 27 000,00 грн.

Оскільки у договорі про надання правничої допомоги від 05.08.2021 та в Специфікації №37 від 22.06.2023 встановлено фіксований розмір оплати праці в сумі 27 000,00 грн саме як фіксований гонорар, який не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом, то доводи відповідача про ненадання позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу суд відхиляє.

Оцінивши подані позивачем докази, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, посилаючись на те, що визначена позивачем до відшкодування сума витрат на оплату правничої допомоги є не співмірною зі складністю справи та виконанням адвокатських робіт та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Судом враховано, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Відповідач проти заявлених позивачем витрат заперечив, посилаючись також на те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу не відповідають критеріям реальності та розумності.

Оцінивши доводи відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано, належних доказів або обґрунтувань, які б підтвердили неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката у справі, тоді як самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги, зокрема, заперечення відповідача, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 27000,00 грн є обґрунтованими, співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявлених до стягнення.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 26577,02 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код 37034171) пеню у сумі 238211,66 грн, 3% річних у сумі 39187,59 грн, інфляційні втрати у сумі 41070,98 грн, судовий збір у сумі 8350,26 грн та витрати на правову допомогу у сумі 26577,02 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.09.2023.

Суддя С.О. Турчин