Решение № 113015157, 24.08.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2703/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО Х" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" доПідприємства "ПАЛАЦ ПРАЦІ" об`єднання профспілок Харківської області простягнення коштів

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ЕНЕРГО Х" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Підприємства "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 199.701,90 грн, з яких: сума боргу складає 113.277,63 грн, розмір 3% річних складає 3.882,47 грн, інфляційні втрати складають 20.906,36 грн, розмір пені складає 61.635,44 грн, а також судові витрати.

Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача в частині оплати вартості поставленої позивачем електричної енергії за Договором купівлі-продажу електричної енергії від 10.10.2017 №85.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2023 з урахуванням малозначності справи №922/2703/23 в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/2703/23 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача в частині переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - АТ "Харківобленерго".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.08.2023 у справі №922/2703/23 витребувано у АТ "Харківобленерго" належним чином завірені копії звітів про обсяги розподіленої електричної енергії Підприємству "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО за договором від 01.01.2019 №2-0420/1 за період лютий 2022, березень 2022, квітень 2022, травень 2022, червень 2022, липень 2022, серпень 2022, вересень 2022, жовтень 2022.

02.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №20493/23), в якому останній зазначає, що сторонами не погоджено нового тарифу на постачання електричної енергії, аніж тариф, що передбачений пунктом 3 Додаткової угоди №2 до Договору купівлі-продажу електричної енергії від 10.10.2017 №85, а відтак нові тарифи застосуванню не підлягають. Також позивачем до акту за лютий 2022 включено обсяг електричної енергії, яку фактично відповідач не споживав. При цьому, строк виконання зобов`язань за Договором купівлі-продажу електричної енергії від 10.10.2017 №85 на момент пред`явлення позову до суду не настав.

07.08.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №20814/23), в якій останній зазначає, що за договором купівлі-продажу електричної енергії від 10.10.2017 №85 відбулась зміна умов договору (ціна на електроенергію) у спрощений спосіб, шляхом усного повідомлення та відображення в акті здачі-прийняття робіт (послуг), які підписані з боку відповідача. Підписання відповідних актів за попередній період та здійснені ним оплати за новими тарифами свідчить про прийняття відповідачем нових умов щодо ціни на електроенергіює. Також позивач зазначає, що строк виконання зобов`язання виникає з моменту постачання товару - електроенергії.

07.08.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №20912/23) в яких останній зазначає, що позивачем не наданий акт приймання-передачі електричної енергії за квітень 2022, що свідчить про відсутність факту поставки електроенергії на зазначений ним обсяг та вартість. Позивачем не спростовано обґрунтованості тверджень про відсутність підстав для застосування нового тарифу на електроенергію, аніж того, що сторони погодили в договорі. Позивачем не надано доказів повідомлення у встановлений законом строк та порядку про будь-які зміни Договору, відтак нові тарифи, що зазначені у Актах, долучених до позовної заяви за спірний період застосуванню не підлягають.

15.08.2023 від третьої особи надійшли пояснення (вх. №21733), в яких зазначає, що АТ "Харківобленерго", як оператор систему розподілу, отримує від відповідача покази засобів обліку електричної енергії та передає інформацію постачальнику електроенергії, на підставі яких проводяться розрахунки зі споживачами.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "ЕНЕРГО Х" (постачальник) та Підприємством "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО (споживач) був укладений Договір купівлі-продажу електричної енергії від 10.10.2017 №85 (далі - Договір). Згідно з його умовами постачальник зобов`язався поставити споживачу електричну енергію в межах встановленої (дозволеної) потужності, а споживач зобов`язується прийняти поставлену постачальником електричну енергію та оплатити її на умовах цього Договору.

Підпунктом 2.3.2 пункту 2.3. Договору передбачено, що постачальник зобов`язується щомісяця до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оформляти та надавати споживачу акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) між споживачем та постачальником на підставі наданих споживачем відомостей про споживання електричної енергії.

У відповідності до пункту 2.3. Договору споживач зобов`язується: 1) щомісяця, на підставі даних приладів обліку електроенергії, не пізніше встановленої дати оформлювати та надавати постачальнику відомості про фактичні обсяги споживання електричної енергії; 2) щомісяця, до 10-го числа місяця, наступного за звітним, підписати акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за звітний період; 3) проводити оплату за електричну енергію відповідно до Додаткової угоди №2 до даного Договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору споживач здійснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника за графіком встановленим в Додатковій угоді №2 до даного Договору.

Договір набирає чинності з 01.01.2018 і діє до 31.12.2018. Якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, Договір вважається продовженим на наступний календарний рік (пункт 6.1. Договору).

Як зазначає позивач, у лютому та квітні 2022 відповідачем була спожита електрична енергія в розмірі 100.268,00 кВ/год, що підтверджується довідкою АТ "Харківобленерго" від 07.03.2023 №56К-01/04-920 про фактичні обсяги купівлі електричної енергії. Загальна вартість спожитої електричної енергії становить 429.035,99 грн.

Відповідач з урахуванням наявної передоплати та проведеної попередньої оплати частково сплатив вартість спожитої електричної енергії на суму 315.758,37грн, залишок заборгованості становить 113.277,63 грн.

23.05.2023 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості від 22.05.2023 №58, в якій вимагав протягом 7 днів: 1) підписати та повернути ТОВ "ЕНЕРГО Х" оригінали актів здачі-прийняття робіт (наданих) послуг від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 30.04.2022 за Договором; 2) сплатити заборгованість за Договором у розмірі 113.277,63 грн. Проте, відповідач відповіді на вимогу не надав, наявну заборгованість не сплатив.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати вартості спожитої електричної енергії.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 714 ЦК України.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до преамбули вказаного закону, він визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Частинами першою та другою статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

ТОВ "ЕНЕРГО Х" є електропостачальником, який отримав ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, що підтверджується постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.09.2018 №1007.

Відповідно до п. 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - Правила), договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

За приписом пункту 3.1.1 Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку. Місцем провадження господарської діяльності електропостачальника є територія України, крім постачальників універсальної послуги та постачальників "останньої надії", для яких місцем провадження господарської діяльності є територія, визначена в умовах конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У межах території діяльності одного постачальника універсальних послуг або постачальника "останньої надії" не допускається здійснення діяльності іншими постачальниками універсальних послуг або постачальниками "останньої надії" відповідно. Електропостачальники мають інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору про постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в установленому порядку про будь-яке збільшення ціни і про право споживачів припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

За змістом пунктів 4.1, 4.2 Правил розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. Послуги з розподілу або передачі електричної енергії оплачуються відповідно до умов договору споживача з електропостачальником або споживачем, або електропостачальником на зазначений у відповідних договорах поточний рахунок оператора системи.

Пункт 4.12 Правил визначає, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Як стверджує позивач у позовній заяві на виконання умов Договору ним у лютому та квітні 2022 була поставлена відповідачеві електрична енергія в обсязі 100.268,00 кВ*год на загальну суму 429.035,99 грн.

Формування обсягу спожитої в лютому та квітні 2022 обсягу електричної енергії відбувалось на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії, отриманих від адміністратора комерційного обліку АТ "Харківобленерго" та на підставі цих даних складались акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Пунктами 8.6.1, 8.6.7, 8.6.8 глави 8.6 розділу VIII та п.9.14.1 глави 9.14 розділу IX Кодексу комерційного обліку електричної енергії передбачено, що зчитування показів з лічильників, встановлених у споживачів, може здійснюватися споживачем, а також оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) відповідно до цього Кодексу та умов договору. Зчитування показів (збір даних) з лічильників у не побутових та колективних побутових споживачів у разі відсутності можливості їх автоматизованого дистанційного зчитування провадиться споживачем щомісяця на перше число місяця, наступного за розрахунковим. При обладнанні вузлів обліку засобами дистанційної передачі даних інформація про покази лічильників за розрахунковий місяць формується відповідним ППКО через канали дистанційного зв`язку. Непобутові та колективні побутові споживачі зобов`язані протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників за розрахунковий місяць. Наведені у звіті останні фактичні покази лічильників вважаються показами на початок першої доби календарного місяця. АКО має передавати АР та учасникам ринку сертифіковані дані комерційного обліку в обсязі, необхідному та достатньому для проведення ними розрахунків та виставлення рахунків своїм контрагентам.

Відтак, інформація, яка надається оператором системи розподілу (АТ "Харківобленерго), є належним та допустимим доказом на підтвердження обсягів спожитої споживачем електричної енергії, оскільки обсяги розподіленої електричної енергії відповідають тим обсягам електричної енергії, які були фактично спожиті споживачем.

Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку (пункт 4.13. Правил).

Відповідно до абзацу 3 пункту 4.14. Правил платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв`язком, поштовим зв`язком, кур`єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу.

Судом встановлено, що разом із вимогою про сплату заборгованості від 22.05.2023 №58 позивачем були надіслані відповідачеві акти здачі-прийняття робіт (наданих) послуг від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 30.04.2022 за Договором. Проте, доказів підписання відповідачем вказаних актів матеріали справи не містять.

Разом із тим згідно з наявними в матеріалах справи копій платіжних інструкцій судом встановлено, що відповідач протягом січня-лютого 2022 здійснював попередню оплату за поставку електричної енергії. Тож, як стверджує позивач у позовній заяві, за відповідачем утворилась заборгованість за електричну енергію за лютий 2022 у розмірі 112.576,39 грн та за квітень 2022 у розмірі 701,23 грн.

Натомість, у позовній заяві позивачем зазначена загальна сума боргу за електричну енергію в розмірі 113.277,63 грн, проте арифметично вірною сумою є 113.277,62 грн. Таким чином, заборгованість за електричну енергію в розмірі 0,01грн є безпідставно заявленою.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому суд зазначає, що відповідного акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) за квітень 2022 на суму 701,23 грн матеріали справи не містять, а позивачем до суду не надано. Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з електричної енергії за квітень 2022 в розмірі 701.23 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, а отже є недоведеними та безпідставними.

Разом із тим, згідно з наданими відповідачем документами (лист АТ "Харківобленерго" від 03.08.2023 №04-37/4407) судом встановлено, що 26.10.2022 Підприємство "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО зверталось до АТ "Харківобленерго" з листом від 25.10.2022 №80, в якому просило здійснити перерахунок показників спожитої електричної енергії відповідно до фактичного споживання згідно з даними лічильника. У жовтні 2022 АТ "Харківобленерго" проведено перерахунок обсягів електричної енергії у бік зменшення в обсязі 17.541,00 кВт*год.

Дана обставина також підтверджується наданою АТ "Харківобленгерго" довідкою про обсяги розподіленої електричної енергії споживачу Підприємству "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО (заява від 17.08.2023 вх. №22023). При цьому, в своїх поясненнях щодо позову АТ "Харківобленерго" не зазначає на яких підставах ТОВ "ЕНЕРГО Х" у березні 2023 були передані помилкові обсяги електричної енергії (100.125,00 кВт*год) розподілені Підприємству "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО в лютому 2022 при наявній інформації про здійснений перерахунок.

Таким чином, обсяг спожитої відповідачем електричної енергії в лютому 2022 становить 82.584,00 кВт*год, а не 100.125,00 кВт*год як зазначено позивачем в Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) за лютий 2022.

Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги коригування споживання електричної енергії в лютому в бік зменшення, то споживання відповідачем електричної енергії у лютому 2022 становить 82.584,00 кВт*год, у зв`язку з чим, позивачем безпідставно без коригування включено суму 17.541,00 кВт*год та нараховане на неї вартість у сумі 62.533,67 грн (17.541,00 кВт*год х 3,56500грн).

Щодо посилань відповідача на те, що строк виконання зобов`язань за Договором станом на момент пред`явлення позову не настав, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4.7. Правил оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі: 1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку; 2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку; 3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку.

Умовами пункту 3.1. Договору передбачено, що споживач здійснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника за графіком встановленим в Додатковій угоді №2 до даного Договору.

У пункті 3 Додаткової угоди від 10.10.2017 №2 до Договору зазначено, що споживач сплачує передоплату в розмірі 100% заявленого обсягу електроенергії до 25-го числа місяця, що передує розрахунковому місяцю.

Тобто, умови Договору визначають строки сплати споживачем лише попередньої оплати (яка сплачувалась відповідачем згідно з наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій) та не визначають строку остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію.

Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи містять вимогу ТОВ "ЕНЕРГО Х" від 22.05.2023 №58 про сплату заборгованості за Договором, яка була надіслана на адресу відповідача 23.05.2023 разом із актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 30.04.2022.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень статті 530 ЦК України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань щодо остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію є таким, що настав, а боржник Підприємство "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії станом на момент пред`явлення даного позову.

Крім цього, суд також вважає помилковими аргументи позивача проте, що строк виконання грошового зобов`язання починається з моменту прийняття товару (електричної енергії), оскільки в даному випадку розрахунок за електричну енергію здійснювався відповідачем на підставі попередньої оплати, а також на підставі Актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), які виставлялися позивачем відповідачеві після закінчення розрахункового періоду та в яких зазначалася остаточна сума заборгованості з урахуванням проведеної попередньої оплати.

Щодо заперечень відповідача про ціну на електричну енергію, а саме що відповідно до пункту 3 Додаткової угоди від 10.10.2017 №2 до Договору сторони погодили, що розрахунок за спожиту електроенергію здійснюється за тарифом: "тариф АК "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" + 1 коп." В той же час пунктом 2 цієї Додаткової угоди №2 визначено, що ціна спожитої електроенергії коригується у випадках: 1) зміни оптової ринкової ціни електричної енергії в ОРЕ; 2) зміни тарифа за транзит електроенергії по мережам АК "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО"; 3) прийняття відповідних постанов НКРЕКП. Тобто, як зазначає відповідач сторонами в Договорі погоджено порядок формування тарифу на електроенергію, що поставляється за Договором, та чинники, які впливають на коригування ціни на електроенергію. Крім того, відповідач зазначає, що постановою НКРЕКП "Про ринкове формування роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, на території України" від 24.04.2017 №538 встановлено, що з 01.05.2017 роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, на території України, формуються ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом згідно з нормативно-правовими актами НКРЕКП (пункт 2). Згідно з інформацією, яка розміщена на офіційному веб-сайті НКРЕКП, станом на момент укладення Договору (жовтень 2017) для АК "Харківобленерго" був встановлений роздрібний тариф на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, на території України, а саме: для 1 класу напруги - 1,52309 без ПДВ грн/кВтт*год; для 2 класу напруги - 1, 84002 без ПДВ грн/кВт*год. Таким чином, відповідач зазначає, що сторонами в Договорі погоджена вартість електричної енергії, яка поставляється, на рівні 1,85 грн за 1 кВт*год. Разом із тим, Правилами передбачено чіткий та конкретний механізм внесення змін до Договору про постачання електричної енергії (купівлі-продажу) у випадку, зокрема, зміни ціни електричної енергії, імперативно закріплені обов`язки електропостачальника повідомляти споживача про такі зміни, та відповідно правові наслідки такого повідомлення в залежності від поведінки споживача (якщо споживач не згодний зі змінами договір розривається; якщо відсутні заперечення договір є зміненим). Втім, як зазначає відповідач позивачем та відповідачем не погоджено нового тарифу на постачання електричної енергії, аніж тариф, що передбачений пунктом 3 Додаткової угоди №2 до Договору (1,85 грн за 1 кВт*год), а відтак нові тарифи, що зазначені у Актах застосуванню не підлягають.

Суд не погоджується з даними запереченнями відповідача, з наступних підстав.

По-перше, умовами пункту 3 Додаткової угоди від 10.10.2017 №2 до Договору чітко не встановлений грошовий еквівалент тарифу на електричну енергію, а лише зазначено, що він становить "тариф АК "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" + 1 коп." Таким чином, твердження відповідача про те, що протягом дії Договору тариф на електричну енергію був твердим (не змінювався) та становив 1,85 грн за 1 кВт*год є власним припущенням відповідача та не відповідає умовам Договору.

По-друге, пунктом 2 Додаткової угоди від 10.10.2017 №2 до Договору передбачено коригування тарифу на електричну енергію у випадку наявності однієї з обставин (зміни оптової ринкової ціни електричної енергії в ОРЕ; зміни тарифа за транзит електроенергії по мережам АК "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО"; прийняття відповідних постанов НКРЕКП). Тобто, вказаним пунктом передбачена обов`язковість зміни тарифу на електричну енергію за наявності однієї з перелічених обставин, а не можливість такої зміни. А отже, відповідні зміни тарифу на електричну енергію не оформлювалися письмо (шляхом укладення відповідних додаткових угод до Договору), адже обов`язковість коригування тарифу прямо передбачена умовами Договору. При цьому, як свідчать матеріали справи відповідач не звертався до позивача із запереченнями щодо невідповідності тарифу на електричну енергію у виставлених позивачем актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг). Навпаки, відповідач виконував свій обов`язок щодо проведення оплати за електричну енергію, спожиту, зокрема, в листопаді 2021, грудні 2021, січні 2022 та частково лютому 2022, що в свою чергу свідчить про згоду з тарифом позивача на електричну енергію.

По-третє, посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №920/1111/19 суд вважає помилковим, оскільки правовідносини у цій справі та у справі, що розглядається не є подібними.

Так, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №920/1111/19 зроблено висновок про те, що без чіткого повідомлення електропостачальником споживача про зміну умов договору постачання електричної енергії (зокрема, щодо ціни) не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір та без оформлення правочину щодо внесення змін до існуючого договору, підписаного уповноваженими представниками сторін, відсутні підстави для застосування електропостачальником нових тарифів для розрахунку вартості поставленої електричної енергії споживачу.

При цьому, зі змісту пункту 8.26. вказаної постанови вбачається, що у Договорі, який був предметом дослідження у справі №920/1111/19, сторонами був чітко визначений тариф на передачу електричної енергії через ОСП на липень місяць 57,40 грн за 1 МВт*год (без ПДВ), на серпень-вересень 312,14 грн за 1 МВт*год (без ПДВ).

Проте, в даній справі умовами Договору не встановлений грошовий еквівалент тарифу на електричну енергію, а лише зазначено, що він становить "тариф АК "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" + 1 коп.". Тобто тариф на електричну енергію для відповідача безпосередньо залежить від встановлення відповідного тарифу для АК "Харківобленерго" та, відповідно, коригується щомісячно без письмового затвердження відповідних змін.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Таким чином, за даною справою посилання позивача на постанову Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №920/1111/19 є неприйнятним з огляду на те, що така постанова прийняти судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.

Згідно з приписами ст.ст. 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань за Договором в частині оплати вартості спожитої електричної енергії в лютому 2022 в повному обсязі. При цьому, заперечення відповідача щодо обсягу спожитої електричної енергії в лютому 2022, а також не доведення позивачем належними та допустимими доказами розміру наявної заборгованості за квітень 2022 враховані судом під час розгляду даної справи.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведені положення законодавства, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем залишку заборгованості за спожиту електричну енергію, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 113.277,63 грн є частково обґрунтованою та підлягає задоволенню в розмірі 50.042,72 грн. В частині стягнення 63.234,91 грн, що включає в себе: 1) вартість електричної енергії за лютий 2022 на суму 62.533,67 грн внаслідок здійснено АТ "Харківобленерго" перерахунку 17.541,00 кВт*год у бік зменшення; 2) вартість електричної енергії за квітень в сумі 701,23 грн; 3) вартість безпідставно заявленої електричної енергії в сумі 0,01 грн, позовна вимога є безпідставною, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім суми заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 3.882,47 грн, інфляційні втрати в розмірі 20.906,36 грн, пеню в розмірі 61.635,44 грн.

Суд вважає, що зазначені суми нараховані позивачем відповідачеві частково обґрунтовано. Підставами такого висновку є наступне.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частини перша статті 216 ГК України).

Пеня за порушення строку виконання зобов`язання встановлена пунктом 4.5. Договору. Згідно з ним у разі несвоєчасної оплати коштів, передбачених пунктом 3.3. Договору, споживач оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, від суми яка підлягає сплаті за кожен день прострочення.

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що при розірванні або призупиненні дії даного Договору в разі сплати споживачем суми, яка менше вартості електричної енергії, фактично спожитої в розрахунковому місяці, споживач зобов`язується здійснити оплату відсутньої суми протягом 5 банківських днів з моменту надання постачальником підписаного Акту здачі-приймання.

Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 по справі №910/18557/20 зазначив, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Разом із тим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази розірвання або призупинення дії спірного Договору, як то передбачено пунктом 6.5 (усі зміни та доповнення до цього Договору оформлюються письмово). Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для застосування положень пункту 4.5., а отже позовна вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 01.05.2022 по 21.06.2023 в сумі 61.635,44 грн є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Окрім цього, підпунктом 16 пункту 1 вказаної постанови НКРЕКП "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі - фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" від 25.02.2022 №332 (зі змінами) встановлено зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

Відповідна постанова у вказаній частині не визнана недійсною в установленому порядку. Введений в Україні воєнний стан на час вирішення даного спору не припинено та не скасовано.

Враховуючи те, що спірні правовідносини склалися відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», у зв`язку з чим вказана постанова НКРЕКП підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, суд зазначає, що положення постанови НКРЕКП є спеціальними щодо правового регулювання спірних правовідносин та підлягають обов`язковому виконанню учасниками ринку електричної енергії відповідно до статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» (див. правову позицію Верховного Суду викладену у постановах від 19.09.2022 у справі № 912/1941/21, від 25.01.2022 у справі № 911/782/21).

Таким чином, здійснення нарахування штрафних санкцій (пені) на період дії в Україні воєнного стану прямо заборонено положеннями постанови НКРЕКП, які позивач не врахував при нарахуванні відповідачеві пені в період з 01.05.2022 по 21.06.2023.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у випадку несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму 3 % річних за користування коштами та інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

З доданих по позовної заяви розрахунків відсотків річних та інфляційних втрат вбачається, що позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2022 по 21.06.2023, при цьому при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не враховується індекс інфляції за червень 2023, тобто період нарахування інфляційних втрат становить з травня 2022 по травень 2023.

Проте, суд зазначає, що умови Договору не визначають строку остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію, а лише містять умову (пункт 3 Додаткової угоди №2 до Договору) щодо внесення відповідачем до 25-числа місяця, що передує розрахунковому місяцю, передоплати в розмірі 100% заявленого обсягу електричної енергії, яка згідно з наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій сплачувалась відповідача.

При цьому, в позовній заяві позивачем не наведено жодних фактичних та правових підстав для здійснення нарахування відсотків річних та інфляційних втрат саме з 01.05.2022, а отже відсутні підстави стверджувати, що прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості електричної енергії почалося 01.05.2022.

Оскільки умови Договору не визначають строку остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію, то з урахуванням положень частини другої статті 530 ЦК України, такий обов`язок відповідача зі сплати фактично спожитої електричної енергії виникає після пред`явлення позивачем письмової вимоги.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення (див. постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №522/799/16-ц).

Судом встановлено, що з письмовою вимогою позивач звернувся до відповідача лише 23.05.2023, надіславши на адресу останнього вимогу про сплату заборгованості від 22.05.2023 №58 разом з актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 30.04.2022.

Згідно з інформацією, яка міститься на веб-сторінці Укрпошти (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), поштове відправлення за №6102307969954 не було вручено відповідачеві під час доставки "з інших причин" 29.05.2023.

Таким чином, зважаючи на невручення відповідачеві 29.05.2023 під час доставки поштового відправлення, останнім днем сплати заборгованості за Договором є 05.06.2023.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши перерахунок відсотків річних за період з 06.06.2023 по 21.06.2023 на суму заборгованості 50.042,72 грн, суд зазначає, що їх розмір становить 65,81 грн. В іншій частині (3.816,66 грн) відсотки річних, які були нараховані позивачем за період з 01.05.2022 по 05.06.2023 включно, задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 20.906,36 грн, оскільки таке нарахування здійснювалося позивача за період з 01.05.2022 по 31.05.2023,0 а тому в даному випадку виключається застосування до відповідача відповідальності в частині сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 50.042,72 грн, розмір 3% річних у сумі 65,81 грн.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 63.234,91 грн, 3% річних у сумі 3.816,66 грн, інфляційних втрат у розмірі 20.906,36 грн, пені в розмірі 61.635,44 грн суд відмовляє як безпідставно заявлені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 751,63 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині (2.243,90 грн) залишаються за позивачем.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10.000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано: договір про надання правничої допомоги від 03.04.2023 №37/ЮО, укладений між ТОВ "ЕНЕРГО Х" та АО "ЛЄДАПРАВО"; додаткову угоду від 01.05.2023 №6 до договору; акт наданих послуг від 13.07.2023 за договором про надання правничої допомоги від 03.04.2023 №37/ЮО на суму 10.0000,00 грн; платіжну інструкцію від 27.06.2023 №6384 на суму 10.000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в порядку статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання АО "ЛЄДАПРАВО" професійної правничої допомоги позивачеві у справі №922/2703/23.

При цьому, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (див. постанови Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 19.01.2022 у справі №910/1344/19, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20).

Відтак, розмір адвокатського гонорару, порядок його обчислення та сплати має бути чітко прописаний в договорі про надання правової допомоги. Умовами Додаткової угоди від 01.05.2023 №6 до Договору про надання правничої допомоги від 03.04.2023 №37/ЮО сторони погодили, що гонорар за ведення справи про стягнення з Підприємства "ПАЛАЦ ПРАЦІ" ОПХО складає 10.000,00 грн - за складання вимоги про погашення заборгованості, складання позовної заяви та подання позовної заяви до відповідного суду через систему Електронний суд. Жодних змін в частині погодженого Договором розміру фіксованої вартості правничої допомоги сторонами внесено не було.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (пункт 46 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Крім того суд, вважає за необхідне зазначити, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

В даному випадку, відповідачем не було подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на послуги адвоката.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2021у по справі №912/354/20.

Тобто доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Як вже було зазначено вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Враховуючи вищевикладене та те, що позовні вимоги ТОВ "ЕНЕРГО Х" задоволені судом частково, витрати на професійну правничу допомогу розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог, у зв`язку з чим суд, дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають частковому відшкодуванню з відповідача в розмірі 2.509,17 грн, розрахованих пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити частково.

2. Стягнути з Підприємства "ПАЛАЦ ПРАЦІ" об`єднання профспілок Харківської області (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 1, під`їзд 3, поверх 5, код ЄДРПОУ 30238257) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО Х" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 95, код ЄДРПОУ 38000735)

- суму боргу в розмірі 50.042,72 грн;

- 3% річних у сумі 65,81 грн;

- витрати зі сплати судового збору в розмірі 751,63 грн;

- витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2.509,17 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "24" серпня 2023 р.

СуддяН.С. Добреля