Решение № 112921543, 14.08.2023, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/534/2023 Справа № 490/8438/21

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Позднякову Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційна комісія Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Миколаївській області , Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

05.11.2021 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності, в якому просили визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право спільної часткової власності по 1/2 частки за кожним на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В обгрнутування позову посилалися на те, що ОСОБА_1 з 1994 по 2011 року перебував у службових відносинах з Управлінням МВС України в Миколаївській області та за поданням керівництва отримав вказану квартиру в 2005 році на підставі рішення виконкому ММР разом з членами родини , йому видано ордер на вказане житло , передано житло згідно Акту прийому-передачі 14.12.2005 року . З тих пір вони зареєстровані та постійно проживають у вказаній квартирі, він є основним квартиронаймачем та сплачує комунальні послуги.

В 2019 році він розпочав процедуру приватизації квратири та Управлінням комунального майна виконкому йому надано консультацію щодо підготовки документів , серед яких була і згода власника квартири. Він звернувся до Управління МВС України в Миколаївській області, проте отримав у відповідь лист Ліквідаційної комісії , що вказана квартира на балансі не перебуває. Отже відповідач не здійснив після отримання квартири від забудовника дій щодо реєстрації квартири .

Вказана квартира не перебуває і на балансі територіальної громади м.Миколаєва, право власнсоті на це майно ні за ким не зареєстровано.

Його було проінформовано, що міським органом приватизації Управління комунальної власності ММР не виносилося розпорядження по приватизації цієї квартири.

Таким чином, він не має іншим шляхом, окрім у судовому порядку , отримати спірну квартиру у власність, оскільки проведення приватизації неможливо.

13 січня 2022 року надійшов відзив на позов від представника відповідача виконкому ММР, в якому просили відмовити у задоволенні позову за недоведеністю наявності у позивача права власності на спірну квартиру.

24 січня 2022 року надійшов відзив на позов від представника відповідача Ліквідаційна комісія Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Миколаївській області, в якому просили відмовити у задоволенні позову, зазаначаючи про невірно обраний позивачем спосіб захситу порушеного права та заявлення вимог до Ліквідаційної комісії як до неналежного відповідача.

24 січня 2022 року від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів, яке було задоволено судом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2021 року визначено головуючого по справі суддю Черенкову Н.П.

Розпорядженням керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.11.2021 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі доповідної записки від 12.11.2021 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2021 року визначено головуючого по справі суддю Гуденко О.А.

Ухвалою від 18.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.

04 лютого 2022 року позивачка ОСОБА_2 надала суду заяву про залишення її позовних вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частки на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 - без розгляду. Визнає позовні вимоги в частині визнання права власності одноосібно за позивачем ОСОБА_3 , в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.02.2022 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ліквідаційна комісія Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Миколаївській області , Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про визнання права власності - залишити без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_2 .

Продовжено розгля справи за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційна комісія Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Миколаївській області , Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про визнання права власності.

Ухвалою суду від 08 грудня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомив, просили слухати справу у їх відсутність та відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, а також відповідач, який належним чином повідомлений не з`явився в судове засідання та причини неявки суд не повідомив, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наявних в ній даних чи доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши матеріали справи та перевіривши їх письмовими доказами, суд приходить до наступного.

Згідно із ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та його донька ОСОБА_2 з 03 лютого 2006 року постійно зареєстровані та проживають в квратирі АДРЕСА_1 .

Згідно Акту прийому-передачі квартир від 24.10.2005 року вказану двокімнатну квартиру від ЗАТ БФ «Житлобуд -Ніко» передано на підставі договору № 68/31/25 від 17.05.2004 року ( в чому полягав цей договір - суду даних не надано) В.о. заступника начальника УМВС в Миколаївській області.

Згідно п.1 рішення № 2345 від 25.11.2005 року виконкому ММР надано квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1, 2-кімнатну - ОСОБА_1 на склад сім`ї з трьох осіб (він, дружина, донька), з виключенням з квартирного обліку.

Згідно Акту прийому-передачі квартир від 14.12.2005 року вказану двокімнатну квартиру від ЗАТ БФ «Житлобуд -Ніко» передано ОСОБА_1 на виконання зобов`язань за договром пайової участі ( без жодних реквізитів цього договору).

Згідно листа від 15.06.2020 року Голови ліквідаційної комісії Управління УМВС України в Миколаївській області станом на 15.06.2010 за даними бухгалтерського обліку УМВС України в Миколаївській області інформація по вказаній квартирі відсутня, тому питання щодо надання дозволу на приватизацію цієї квартири не відноситься до компетенції Ліквідаційної комісії.

Згідно листа Управління комунального майна ММР - вказана квартиар станом на 04.11.2021 року - до комунальної власнсоті ММР від УМВС в Миколаївській області не передавалася. Розпорядження про приватизацією вказаної квартири не виносилося.

Згідно даних ЄДР речових прав на нерухоме майно, право власнсоті на вказану квартиру ні за ким не зареєстровано.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (ст. 9 ЖК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

У силу статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону

Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

З системного аналізу норм Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.

Суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ від 05.08.2019 року за № 761/28893/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 200/18858/16-ц (провадження N 14-165цс18).

Отже, позовні вимоги про визнання права власності на вказану квартиру не є належним способом захисту прав позивача, оскільки суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла за вищенаведеними в рішенні нормами права, а докази того, що позивач взагалі звертався до органу приватизації з відповідною заявою і йому було відмовлено у прав іна приватизацію відповідним рішенням - суду не надано і на таке він не посилався.

Усна консультація працівників Управління комунального майна, яку начеб-то отримав позивач, не є відмовою компетентного органу.

Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Вказаними законодавчими актами визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами.

Отже, враховуючи те, що передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, цей орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі у якості відповідача.

Крім того, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду хоча й вирішуюються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.

Звертаючись із позовом до суду про визнання права власності на спірну квартиру на підставі статті 392 ЦК України, позивач пред`явив позовні вимоги до УМВС в Миколаївській області та виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачами, а також, що положення статті 392 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини.

Аналогічні висновки виклдаені у Постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі№ 483/731/19 .

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (частина перша статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Про ефективність та належність належного у даному випадку способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постанов Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21).

На підставі вищевиклдаеного, суд приходить до висновку, що в задовленні позову слід відмовити у зв`язку з невірно обраним позивачам зспосбом захисту порушеного права.

Наведене не перешкоджає позивачеві звернутися до суду в установленому законом порядку в разі відмови компетентним органом приватизації у вирішенні питання щодо передачі йому спірної квратири у власність.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10-12, 77-83, 137,141, 259,263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

СУДДЯ ГУДЕНКО О.А.