Решение № 112862939, 05.07.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8662/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку,

ВСТАНОВИВ:

Позиція сторін у справі

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача суму за договором № SAMDNWFD0070053278000 Вклад «Депозит Плюс» 6 500, 00 доларів США та суму нарахованих відсотків у розмірі 4 839, 21 доларів США, суму трьох відсотків річних - 36 358, 73 грн, суму пені - 1 978 242, 67 грн, за договором № SAMDN25000717860909 Вклад «Депозит +» 25 000, 00 грн, та суму нарахованих відсотків за договором - 33 590, 41 грн, суму трьох відсотків річних - 5 058, 90 грн, суму пені - 275 250, 00 грн та інфляційні збитки у розмірі - 39 523, 57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що сторонами були укладено банківські договори про депозитні вклади, але вимогу позивача про повернення грошових коштів відповідач не виконав, у зв`язку із чим виникла необхідність у зверненні до суду за захистом порушених прав. У зв`язку із невиконанням вимоги позивача про повернення грошових коштів разом з нарахованими відсотками, він просить стягнути пеню, три відсотки річних та суму інфляційних втрат.

Представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні вимог, посилаючись на те, що внаслідок укладення 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ ФК «ФІНІЛОН» договору переведення боргу за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за договорами, які є предметом спору у справі, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на цей час не несе жодних зобов`язань за такими договорами, а ТОВ ФК «ФІНІЛОН» є новим боржником за договорами у відповідності до умов договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року. У зв`язку з тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не є боржником за договорами банківських вкладів, то відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку відсотків нарахованих позивачем за цими договорами. Позивач звернувся із заявою від 29 грудня 2020 року про повернення коштів у повному обсязі (розірвання договорів) та умови договорів банківських вкладів, тому з 29 грудня 2020 року діяла процентна ставка за фактичну кількість днів «до запитання», отже слід рахувати відсотки з 30 грудня 2020 року (дата закінчення депозитного договору) по 12 лютого 2021 року по ставці 0,01 % річних. Відтак за договором № SAMDNWFD0070053278000 Вклад «Депозит Плюс» сума нарахованих відсотків становить 0,3 грн, а за договором № SAMDN25000717860909 Вклад «Депозит +» - 0,7 доларів США. Також представник банку заявив про застосування наслідків пропуску строку позовної давності за вимогами про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки заявлено 29 грудня 2020 року про розрахунок цих сум за період з 15 травня 2014 року по 12 лютого 2021 року. Крім цього, представник відповідача просив зменшити суму неустойки, згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України, оскільки 11 971 477, 10 грн є явно завищеною, а також суму пені у розмірі 275 250, 00 грн, яка є, на переконання відповідача, неправомірною, оскільки значно перевищує розмір збитків (розмір відсотків, які отримує вкладник від розміщення коштів на депозитному рахунку у банківській установі).

У відповіді на відзив представник позивача вказала, що договір про переведення є нікчемним, оскільки одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, він укладений без відома та без згоди кредитора. Положення статей 549 і 625 ЦК України не містять жодних відсилочних норм, які б за своїм змістом вказували на часові обмеження щодо нарахування пені і 3 % річних.

Процесуальні дії

18 лютого 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яку передано судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

22 лютого 2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі для розгляду у загальному позовному провадженні.

15 червня 2021 року представник відповідача подав до суду відзив на позов.

22 грудня 2021 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив.

22 лютого 2022 року і 15 червня 2022 року від позивача і його представника надійшли клопотання про закриття підготовчого провадження у справі й розгляд справи за відсутності сторони позивача.

У судове засідання позивач, його представник, враховуючи заяви по суті, не з`явилися.

Представник відповідача, будучи повідомленим належним чином про час, дату і місце призначеного судового засідання, також не з`явився, про причини неявки до суду не повідомлено.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини справи

06 липня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», уклали договір № SAMDN25000717860909 Вклад «Депозит +», відповідно до умов якого позивачем внесено на депозитний рахунок 25 000, 00 грн під 12 % річних, строком по 06 липня 2012 року, але з автоматичною пролонгацією договору, якщо клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку.

Також 06 липня 2011 року сторонами укладено додаткову угоду до договору № SAMDN25000717860909 від 06 липня 2011 року, якою збільшено процентну ставку за договором на 2 %, тобто 14 % річних.

08 січня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», уклали договір № SAMDNWFD0070053278000 Вклад «Депозит Плюс» 6 500, 00 доларів США, відповідно до умов якого позивач вніс суму у розмірі 6 500, 00 доларів США на банківський рахунок під 9, 5 % річних по 08 січня 2015 року.

Крім цього, 08 січня 2014 року сторонами укладено додаткову угоду до договору № SAMDNWFD0070053278000 від 08 січня 2014 року, якою збільшено процентну ставку за договором на 1 %, тобто 10, 5 % річних.

30 грудня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив банку заяву, датовану 29 грудня 2020 року, про розірвання договорів банківських вкладів від 29 грудня 2020 року та повернення грошових коштів разом з нарахованими відсотками.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

Сторона відповідача аргументувала доводи про те, що не є боржником перед позивачем тим, що з ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір переведення, до портфелю якого також увійшли договори вкладу ОСОБА_1 .

Відповідно до визначеного Главою 47 ЦК України поняття зобов`язання та сторін у зобов`язанні у контексті загальних положень про зобов`язання, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст.513 ЦК). Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦК). Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК).

Оскільки, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» без участі кредитора ОСОБА_1 , а також відсутня його письмова згода на укладення цього договору, указаний договір в силу положень ст. ст. 513, 520, 521, 1059 ЦК є нікчемним, а тому в силу положень ст. ст. 215, 216, 236 ЦК України не породжує юридичних наслідків.

За змістом статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора - позивача, тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Отже, з урахуванням положення статті 1075 ЦК України вказаний договір вкладу є розірваним з моменту отримання банком вимоги про його розірвання - 30 грудня 2020 року.

Проте, як встановлено судом, на звернення ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про повернення коштів банк зобов`язання з повернення коштів і виплати нарахованих відсотків не виконав.

Суд вважає, що АТ КБ «Приватбанк» порушило права позивача, оскільки не виконало належним чином розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум, що свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань щодо повернення коштів.

У статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу.

Невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом.

Отже з часу укладення договорів і до подання заяви про їхнє розірвання нараховувалася відсоткова ставка, згідно з договорами. Після подання заяви про розірвання договорів таке нарахування припиняється і до часу фактичного отримання вкладником належних йому коштів застосується відсоткова ставка вкладу «до запитання».

Як встановлено з витягу з протоколу комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «Приватбанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року встановлено відсоткову ставку по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті «до запитання» у розмірі 0, 01 % річних.

Згідно з п. 7 депозитного договору № SAMDN25000717860909 від 06 липня 2011 pоку, сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. При поверненні вкладу з ініціативи клієнта до закінчення мінімального терміну вкладу, повертається сума вкладу, і виплачуються відсотки, нараховані за ставкою вкладу «до запитання», за фактичний термін користування вкладом.

Позивач звернувся із заявою від 29 грудня 2020 року про повернення коштів у повному обсязі (розірвання договорів), відтак з 29 грудня 2020 року діяла процентна ставка за фактичну кількість днів «до запитання», а тому слід рахувати відсотки з 30 грудня 2020 року (дата закінчення депозитного договору) по 12 лютого 2021 року по ставці 0, 01 % за формулою: 25 000,00 грн х 0,01% х 44 днів: 365 днів = 0,3 грн.

Згідно з п. 13 депозитного договору № SAMDNWFD0070053278000 від 08 січня 2014 pоку, якщо клієнт вимагає достроково розірвати договір, а термін вкладу вже був продовжений один або кілька відсотки за кожен повний термін вкладу виплачуються в повному обсязі. Відсотки за термін вкладу, який на момент розірвання договору ще не закінчився, нараховуються за правилами, описаними в пп. 11, 12 цього договору.

Так, згідно з п. 11 депозитного договору № SAMDNWFD0070053278000 від 08 січня 2014 pоку, якщо клієнт вимагає розірвати договір, а 6 місяців з дати його оформлення не пройшли, йому повертається сума вкладу. За неповні 6 місяців відсотки виплачуються за ставкою «до запитання» за фактичну кість днів, що сплили з дати оформлення вкладу або продовження його терміну до дня розірвання договору: 6 500,00 доларів США х 0,01% х 44 днів : 365 днів = 0,7 долара США.

Враховуючи, що відповідачем не було виконано грошове зобов`язання щодо повернення суми банківського вкладу з відсотками за договором № SAMDN25000717860909 Вклад «Депозит +» від 06 липня 2011 року у розмірі 58 206, 84 грн, позивач має право на стягнення 3 % річних від простроченої суми за період з 30 грудня 2020 по 12 лютого 2021 року у розмірі 215, 26 грн, інфляційне збільшення - 756, 69 грн, а за договором № SAMDNWFD0070053278000 Вклад «Депозит Плюс» від 08 січня 2014 року - 41, 64 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Необґрунтованими є доводи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що належним боржником перед ОСОБА_1 є ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», на яке банком було переведено борг, згідно з умовами договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, оскільки відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Матеріали справи згоди ОСОБА_1 на заміну боржника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» не містять, в зв`язку із чим доводи банку про те, що вони не є стороною за договорами банківського вкладу, укладеними між ним та позивачем, та не несуть перед ним відповідальності, є необґрунтованими та безпідставними.

За приписами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено спеціальну позовну давність - один рік.

Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, як передбачено пунктом 2 частини першої статті 268 ЦК України.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач заявив у відзиві на позов про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення суми у розмірі трьох відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України.

Щодо вимог позивача про стягнення суми пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд зауважує, що вказані положення застосовуються в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача у контексті таких обставин цієї справи: після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу та не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки правовідносини, які склались між сторонами на підставі договору банківського вкладу, є грошовим зобов`язанням, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

При зверненні до суду із цим позовом позивач судовий збір не сплачував, посилаючись на те, що він є споживачем, який на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за позовом, що пов`язаний з порушенням його прав.

Судом встановлено, що споживчі правовідносини, передбачені частиною п`ятою статті 10 цього Закону, між сторонами припинені з моменту розірвання договору банківського вкладу та з 30 грудня 2020 року існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договору банківського вкладу та Закону України «Про захист прав споживачів», тому позивач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2 270 грн.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908, 00 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (11 350, 00 грн).

Ціна позову становила 2 706 472, 40 грн.

У той же час за результатами розгляду справи суд ухвалив задовольнити позов частково - у розмірі 472 417, 13 грн (59 179, 09 грн + (11 303, 01 доларів США х 36, 56 грн/долар США)), тобто в загальному позов було задоволено на 17, 45 %.

Тому з відповідача в дохід Держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у сумі 4 724, 17 грн.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (поштовий індекс адреси місцезнаходження 01011, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) грошові кошти:

- за договором № SAMDN25000717860909 Вклад «Депозит +» від 06 липня 2011 року суму депозиту 25 000, 00 грн, відсотки нараховані за договором (14 %) з 07 липня 2011 року по 29 грудня 2020 року 33 206, 84 грн, відсотки нараховані за ставкою «до запитання» (0,01%) з 30 грудня 2020 року по 12 лютого 2021 року 0,3 грн, інфляційні збитки з 30 грудня 2020 року по 12 лютого 2021 року 756,69 грн, 3 % річних - 215, 26 грн.

- за договором № SAMDNWFD0070053278000 Вклад «Депозит Плюс» від 08 січня 2014 року суму депозиту 6 500, 00 доларів США, відсотки нараховані за договором (10,5 %) з 09 січня 2014 року по 29 грудня 2020 року 4 760, 67 доларів США, відсотки нараховані за ставкою «до запитання» (0,01%) з 30 грудня 2020 року по 12 лютого 2021 року 0,7 долара США, 3 % річних - 41, 64 доларів США (з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу).

Відмовити у задоволенні позову у частині стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Суддя С. В. Вовк