Решение № 112713768, 08.08.2023, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2241/23

Провадження № 2-а/346/45/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Третьякової І.В.

за участю:

секретаря судових засідань - Дутчак Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора батальйону №1 роти №3 Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Татаріної Інни Миколаївни, Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

У С Т А Н О В И В:

03.05.2023р. ОСОБА_1 , через свого представника Тарасенка В.С., звернулася до Коломийського міськрайонного суду з позовом в якому зазначила, що 23 квітня 2023р. інспектором батальйону №1 роти №3 УПП в Чернівецькій області ДПП Татаріною І.М. відносно неї було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 6877892 та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень. В даній постанові зазначено, що 23.04.2023р. о 13-41 год. в с. Оршівці на дорозі Н-10, 204 км. водій керуючи транспортним засобом не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 А ПДР. Вказану постанову позивач вважає незаконною, оскільки зазначена в ній фабула адміністративного правопорушення, вчинення якого інкриміновано ОСОБА_1 , не відповідає диспозиції ч.2 ст. 126 КУпАП, за якою її було притягнуто до адміністративної відповідальності. Так, відповідальність за відсутність посвідчення водія на право керування транспортним засобом передбачена ч.1 ст. 126 КУпАП. При цьому зі змісту оскаржуваної постанови не є зрозумілим на підставі яких даних інспектор прийшла до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом або за передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. Таким чином, позивач вважає, що її дії відповідачем були кваліфіковані невірно. Крім цього, позивач посилається на те, що при складанні оскаржуваного рішення було порушено вимоги ст.. 251, 280, 283 КУпАП, оскільки жодних доказів її вини інспектор не надав, технічний засіб, на який здійснювалася відео фіксація, в постанові не зазначив, а також в ній відсутній порядок оскарження адміністративного стягнення. Вказуючи на наявність даних порушень, просила скасувати постанову інспектора батальйону №1 роти №3 УПП в Чернівецькій області ДПП Татаріної І.М. серії ЕАС № 6877892 про накладення на неї адміністративного стягнення та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

15.05.2023р. представник Департаменту патрульної поліції Коновчук М.В. подав до суду відзив, в якому просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Свою позицію обґрунтував тим, що під час несення служби в с. Оршівці на автодорозі Н-10 на стаціонарному посту екіпажем патрульної поліції 23.04.2023р. було зупинено транспортний засіб «JEEP WRANGLER» д.н.з. НОМЕР_1 під час здійснення пропускного режиму в`їзду до Чернівецької області. Після зупинки поліцейський підійшов до водія, належним чином представився, пояснив причини зупинки та підставу перевірки документів та попросив пред`явити документи, зазначені в п. 2.1 ПДР України. Водій виконала законну вимогу та надала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія не встановленого зразку іноземної держави США). Відповідно до п.29.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу, що прибуває до України з іншої країни, а також водій - громадянин України, який виїжджає за кордон, повинні мати реєстраційні документи на транспортний засіб і посвідчення водія, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух (Відень, 1968). Оскільки на момент винесення оскаржуваної постанови, США не підписали та не ратифікували у встановленому законом порядку вищевказану Конвенцію, то видані на їхній території посвідчення водія не відповідають вимогам такої, а відтак такі документи на дають право на керування транспортним засобом на території України. В подальшому через систему ІПНП ГСЦ «Посвідчення водія» було встановлено, що позивач немає права керування транспортним засобом, адже не отримувала посвідчення водія взагалі, що являється порушенням ч.2 ст. 126 КУпАП. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності. Відтак вважають, що дії позивача кваліфіковано вірно по ч.2 ст. 126 КУпАП, а оскаржувана постанова відповідає вимогам законодавства та була винесена інспектором в межах його повноважень та компетенції.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, її представник Тарасенко В.С. подав до суду письмове клопотання, в якому просив проводити розгляд справи за його та позивача відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавали. Про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та у встановленому законом порядку.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що постановою від 23.04.2023 року ОСОБА_1 було притягнено до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 гривень.

Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що вона 23.04.2023р. о 13:41 год. в с. Оршівці на 204 км. автодороги Н-10, керуючи транспортним засобом не мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушила п. 2.1 а ПДР. За даним фактом дії позивача кваліфіковані за ст. 126 ч.2 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню, зокрема, норми Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Завданням адміністративного судочинства, як вказується у ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Пунктом 2.1 а ПДР, порушення якого зазначено в провину ОСОБА_1 , передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Норма ч.2 ст. 126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

З долученого до відзиву відеозапису судом було встановлено, що після зупинки автомобіля «JEEP WRANGLER» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , остання на вимогу працівників поліції надала посвідчення водія іноземної держави - Сполучених Штатів Америки.

Пунктом 29.1 а ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу, що прибуває до України з іншої країни, а також водій - громадянин України, який виїжджає за кордон, повинні мати: реєстраційні документи на транспортний засіб і посвідчення водія, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух (Відень, 1968);

Згідно з п.30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 р. № 340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №511, зі змінами), особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Відповідно до пункту 2 статті 41 Глава IV Конвенції «Про дорожній рух» від 08.11.1968, ратифікованої із застереженням і заявами Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25.04.74 (Консолідована версія станом на 26.03.2006), договаривающиеся стороны будут признавать: а) любое национальное водительское удостоверение, составленное на их национальном языке действительными на своей территории для управления автомобилем, соответствующим категории или категориям транспортных средств, на управление которыми видано удостоверение, при условии, что указанное удостоверение является действительным.

На теперішній час Конвенція «Про дорожній рух» від 08.11.1968 підписана понад вісімдесятьма країнами, в яких посвідчення водія видаються у відповідності з вимогами даної Конвенції. Таким чином, власники виданих у цих країнах посвідчень водія під час тимчасового перебування в Україні мають право їздити з національними посвідченнями водія цих країн без обов`язкової наявності посвідчення водія міжнародного зразка. В свою чергу іноземці з посвідченнями, які не відповідають цій конвенції, мають мати додатково міжнародне посвідчення водія. Зокрема власники водійських посвідчень, виданих в країнах, таких як Австралія, Індія, Канада, США, окрім національного посвідчення повинні мати додатково міжнародне посвідчення водія.

Таким чином, встановивши, що позивач, керуючи транспортним засобом, не мала українського посвідчення водія чи міжнародного посвідчення водія, а мала лише посвідчення водія видані в США, інспектор дійшов вірного висновку про порушення нею п. 2.1а ПДР, а тому заперечення представника відповідача в цій частині суд вважає слушними та обґрунтованими.

Разом з тим, виявивши факт порушення, розглянувши справу та виносячи постанову, інспектор, зазначаючи суть правопорушення, повинен був вказати в своєму рішенні, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом будучи особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, що відповідало б кваліфікації норми ст.. 126 ч.2 КУпАП, за якою її було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Натомість в оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_1 не мала посвідчення водія. При цьому не конкретизовано, чи вона не мала їх взагалі, чи не мала при собі, що в останньому випадку могло стати підставою для притягнення до відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП. Саме на ці обставини, як на підставу для задоволення позовних вимог, вказував представник позивача, посилаючись на невідповідність фабули правопорушення його кваліфікації.

Суд погоджується з цими доводами та вважає, що викладена в постанові фабула адміністративного правопорушення не узгоджуються із правовою кваліфікацією сформульованого обвинувачення оскаржуваного рішення.

При цьому, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04), в якому зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Згідно ст..9 КУпАП під адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність установлених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, наявність яких характеризує діяння як адміністративне правопорушення (проступок). За допомоги такої характеристики, як склад адміністративного правопорушення, є можливість отримати його загальну характеристику. Ознаками адміністративного правопорушення є: об`єкт; об`єктивна сторона; суб`єкт; суб`єктивна сторона. Лише у разі наявності всіх складових адміністративного правопорушення можна стверджувати про наявність в діях особи складу того чи іншого адміністративного правопорушення.

Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, його мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

В рішенні у справі "Абрамян проти Росії" Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

В даній справі вбачається, що інспектор поліції в своєму рішенні належним чином не конкретизувала суть встановленого нею порушення, а відтак притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.. 126 ч.2 КУпАП не можна вважати законним, навіть з огляду на встановлені обставини порушення нею п.2.1 а ПДР. В зв`язку з цим, суд вважає, що наведені обставини є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)»

Також в своєму рішенні від 10.02.2010р. по справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає необхідності надавати правову оцінку іншим аргументам сторін.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для скасування рішення суб`єкта владних повноважень і закриття провадження по справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 77, 139, 241-246, 255, 286 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконною та скасувати постанову серії ЕАС № 6877892 від 23.04.2023р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 гривень.

Провадження по справі закрити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя Третьякова І. В.