Решение № 112656314, 07.08.2023, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"07" серпня 2023 р.

справа № 642/620/23

провадження № 2/642/211/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016р.) в складі головуючого судді Ольховського Є.Б., за участі секретаря Прийма Ф.О. розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди -

встановив:

До Ленінського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди. Позивач у своїх позовних вимогах посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 стався наїзд електропоїздом на громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок указаної транспортної події, ОСОБА_2 загинув на місці. Електропоїзд, який належить АТ «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки. Позивач є рідною матір`ю загиблого.У зв`язку зі смертю свого сина внаслідок наїзду на нього рухомого складу, Позивач зазнала сильних душевних та моральних страждань. Страждання полягали у порушені її нормальної життєдіяльності, оскільки вона перебувала у близьких стосунках із загиблим, а тому відчувала та відчуває сильний душевний біль від втрати близької їй людини. У зв`язку з цим, у Позивача було порушено нормальний сон, їй часто сняться жахи. Позивач перебуває у стані постійного стресу. Позивач була у дуже близьких стосунках з сином, він був її єдиним сином. З чоловіком вона розірвала шлюб. У неї більше немає дітей. Тому саме загиблий син був для неї найріднішою людиною. Зараз Позивач є інвалідом, обмежена у своїх фізичних можливостях, пересувається в інвалідному візку, обмежена у своїх фізичних можливостях і знаходиться у КУ Зміївський геріатричний пансіонат. Моральні страждання, пов`язані зі смертю сина, також погіршили стан здоров`я Позивачки. Фактично моральна травма від втрати сина теж внесла такий вклад у її тяжкий стан здоров`я. Електропоїзд, через наїзд якого загинув син Позивачки, який належить АТ «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки, таким чином, відповідачем не було забезпечено всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів, сигналізацій, охорони тощо, та недопущення тяжких наслідків у вигляді загибелі ОСОБА_2 внаслідок наїзду на нього залізничного транспорту. До позовної заяви позивач заявила також клопотання про покладення на відповідача судових витрат, пов`язаних з отриманням нею документів з ВДРАЦС на підтвердження родинних зав`язків з сином, без чого була б неможливою подача даної позовної заяви до суду.

Ухвалою від 14.02.23р. відкрито загальне позовне провадження та справу призначено до підготовчого судового засідання.

Представник відповідача заявила клопотання про витребування у СВ Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) Національної поліції України в Харківській області матеріалів кримінального провадження № 12015220430003267 від 21.08.2015р., розпочатого за ч. 3 ст. 276 КК України.

Ухвалою від 06.04.23р. докази було витребувано.

Відповідач 06.03.23р. надав до суду відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, у яких посилався на те, що вини водія у дорожньо-транспортній пригоді, що спричинила смерть ОСОБА_2 , немає. Кримінальне провадження закрито в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Також представник Відповідача зазначила, що, на її думку, у діях загиблого сина Позивача є ознаки суїциду і грубі порушення правил дорожнього руху, невідомо чому він не у встановленому місці у стані алкогольного сп`яніння знаходився на залізничній колії. Також згідно з матеріалами кримінального провадження взагалі неможливо встановити, що смерть сина Позивача спричинена саме наїздом на нього залізничного транспорту. У постанові про закриття кримінального провадження взагалі у першому абзаці йдеться про якусь крадіжку, у матеріалах кримінального провадження відсутній акт огляду електропоїзду, що спричинив наїзд на загиблого, з протоколів допиту можна зробити висновок, що водій електропоїзду, який зі слів Позивача здійснив наїзд на її сина, знайдений та допитаний не був. Крім того, в діях АТ «Українська залізниця» не виявлено жодних ознак порушення правил дорожнього руху. АТ «Українська залізниця» є об`єктом критичної інфраструктури і перебуває зараз у скрутному фінансовому становищі через військові дії на території України.

Ухвалою від 05.05.23р. закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнала посилаючись на його недоведеність належними та допустимими доказами.

З`ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 21.08.2015 р. стався наїзд електропоїздом на громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок указаної транспортної події, ОСОБА_2 загинув на місці. Електропоїзд, який належить АТ «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки. Позивач згідно свідоцтва про народження та документів про зміну прізвища є рідною матір`ю загиблого.

У зв`язку з фактом смертельної дорожньо-транспортної пригоди слідчим слідчого відділу Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) Національної поліції України в Харківській області було відкрито кримінальне провадження № 12015220430003267 від 21.08.2015р., розпочате за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 276 КК України.

Постановою слідчого відділу Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) Національної поліції України в Харківській області кримінальне провадження №12015220430003267 від 21.08.2015р. закрито 15.11.2021р. у зв`язку з відсутністю у події, що сталась, складу кримінального правопорушення.

У витребуваних матеріалах кримінального провадження є Витяг з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 12015220430003267 від 21.08.2015р. про порушення кримінальної справи за ч. 3 ст. 276 КК України а саме порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту, якщо вони спричинили загибель людей. Також у даному витязі ЄРДР зазначений короткий виклад обставин, згідно з яким до ЖЕО під номером 11821 занесене повідомлення чергового по ЖД гр. ОСОБА_3 , 1963 р.н., про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в нічний час в залізничній колії поблизу зупинки «Жихор» смт. Хорошеве вантажний потяг № 2707 допустив наїзд на невідомого чоловіка. Труп направлено до моргу м. Харкова.

Крім того, у висновку судово-медичної експертизи № 2386-Дм/15 від 22.08.20215р. зазначений характер травм померлого, який чітко свідчить про характер травм від наїзду електропотягу, та зазначений висновок, що причиної смерті громадянина ОСОБА_4 є несумісна з життям сочетанна тупа травма тіла. Вказанані пошкодження виникли внаслідок дії тупих твердих предметів, зі значною силою, і могли утворитись в умовах залізничною травми, вказаної в постанові. Характер травм, описаних експертом у постанові, також свідчить про смерть від залізничного транспорту.

Жодних інших доказів чи ознак інших подій кримінального характеру, що могли статися з загиблим, інших злочинів чи ознак суїциду матеріали кримінального провадження не містять. Більш того, кримінальне провадження за ч. 3 ст. 276 КК України було закрите, а не перекваліфіковане за іншою статтею КК України, посилання на ознаки суїциду у діях загиблого у матеріалах кримінального провадження також немає.

Відповідно, можна зробити висновок, що наявними доказами у справі дійсно підтверджено, що смерть сина Позивачки сталась через наїзд на нього залізничного транспорту.

Приймаючи до уваги вказане, суд вважає доведеними ті обставини, що позивач відносить до категорії осіб, які відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України мають право на відшкодування моральної шкоди.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Як вказала Об`єднана палата КЦС ВС у постанові № 235/3191/19 від 14.06.2021, вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Відповідачем існування таких обставин перед судом не доведено.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Водночас, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Як вказав Верховний Суд у постанові № 166/1292/20 від 21.07.2021, положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Судом встановлено, що пішохід ОСОБА_2 під час наїзду перебував у стані алкогольного сп`яніння, що вказує на грубі допущені ним порушення правил дорожнього руху. Однак, відповідачем не було надано будь-яких належних чи допустимих доказів, його умислу щодо суїциду чи інше.

Відповідно до п.п.2.2, 2.3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, відповідно до яких перед тим, як увійти до небезпечної зони, пішохід повинен переконатися у відсутності поїзду (чи локомотиву, вагону, дрезини тощо), при наближенні поїзду необхідно зупинитися поза межею небезпечної зони, пропустити його та, переконавшись у відсутності рухомого составу, який рухається по сусіднім шляхам, почати перехід.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно зі змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Отже, суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок смерті дочки у результаті ДТП, та беручи до уваги принципи розумності і справедливості.

Суд також приймає до уваги, що втрата близької людини спричинила та буде спричиняти в подальшому душевні страждання позивачу, ці обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою додаткові зусилля для організації свого життя. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивача неможливо.

Правова позиція щодо беззаперечності моральних страждань, спричинених смертю родича, наведена також постанові Верховного Суду від 16.12.2020р. по справі № 161/3557/19, провадження № 61-18595св19.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом ("Станков проти Болгарії").

Також суд бере до уваги, що сам факт загибелі синапід час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Також суд бере до уваги, що у ДТП, що сталося, та у смерті загиблого, є фактично однакова по ступені обоюдна вина обох сторін, і загиблого, і власника джерела підвищеної небезпеки. Вина загиблого полягає у порушення правил дорожнього руху, а вина власника джерела підвищеної небезпеки у незабезпеченні елементарних заходів безпеки, халатному відношенні до цього, незабезпеченні елементарних огорож, сигналізацій, охорони, підземних чи інших безпечних переходів тощо.

Незалежно від норм, якими керується Відповідач у процесі будівництва залізничних колій, Європейським Судом з прав людини вже неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що саме держава і власник джерела підвищеної небезпеки повинні дбати про забезпечення елементарних заходів безпеки. Зокрема, така правова позиція викладена у Рішеннях у справах «LCB проти Сполученого Королівства» (п. 36), «Календер проти Туреччини» (п. 42), «Анна Тодорова проти Болгарії» (п. 72), «Принда проти України» (п. 50).

Верховним Судом була у справі № 740/3561/21 Позивач також звернулась до суду для стягнення моральної шкоди з АТ «Українська залізниця», завданої смертю її чоловіка, на свою користь та на користь своїх дітей. У справі № 740/3561/21 також зі сторони загиблого була наявна груба необережність та порушення Правил дорожнього руху. Більш того, у нього в крові був знайдений алкоголь, що наявне і у цій справі. Так само, як і у цій справі, у справі № 740/3561/21 у діях машиніста електропоїзду не виявлено ознак кримінального правопорушення і вини АТ «Українська залізниця» у тому, що сталося, не було. При цьому за результатами розгляду цієї справи № 740/3561/21 судом стягнуто 200 000, 00 грн. моральної шкоди на користь матері та по 250 000,00 грн. моральної шкоди кожного з дітей.

ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди внаслідок непоправної втрати близької людини (син, який загинув внаслідок наїзду електротранспорту), що підлягає відшкодуванню відповідачем. Та обставина, що шкода спричинена не з вини відповідача, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише у разі спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Обставин непереборної сили або умислу потерпілого судом під час судового розгляду не встановлено. З урахуванням обставин справи, суд на підставі ч.2 ст.1193 ЦК України зменшує розмір відшкодування моральної шкоди та вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Представником Позивача були надані докази понесених Позивачем судових витрат щодо оплати послуг ВДРАЦС для підвердження її родинних зав`язків із загиблим сином, у розмірі 412,50 грн., які підлягають відшкодуванню.

Так, оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, а позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви суд вважає за необхідне стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 3 750 грн. 00 коп. Решту судового збору залишити за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 23 , 263, 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 613, 76, 89, 90, 141, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код 40081216) на користь ОСОБА_1 ( ін. НОМЕР_1 ) суму моральної шкоди в розмірі 250000 грн. та судові витрати в розмірі 412.50 грн. В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код 40081216) на користь держави судовий збір у розмірі 3750 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Згідно до ч. 11 ст. 272 ЦПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Суддя Є.Б. Ольховський