Решение № 112654646, 07.08.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/5812/23

провадження 2/201/2213/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2023 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Плевако О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання і споживання природного газу та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ЙЕ Енергія» 18 травня 2023 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ та судових витрат. Позивач в своєму позові посилається на те, що з відповідачем було укладено 11 січня 2021 року договір постачання природного газу № 41АР167-86-21, на ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок і встановлені фактичні відносини з приводу надання послуг постачання природного газу до його об`єкту нерухомості, укладалася додаткова угода про об`єми планової поставки; вказані послуги надавалися позивачем протягом 2021-2022 років; під час планової перевірки стану виконання умов цього договору за вказаною сторонами в договорі адресою, абонентом по якій зараз є відповідач, було виявлено, що поставлена позивачем відповідачеві природного газу належним чином не обліковується, оплати за спожиті послуги газопостачання немає, внаслідок чого газопостачальнику, зараз це позивач, завдано матеріальної шкоди, про що був складений акт, надсилалися попередження, є заборгованість по сплаті спожитого природного газу. Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинен нести відповідач. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування газопостачанням відповідачем, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за період з 01 січня 2022 року станом на початок 2023 року без врахування податку на додану вартість складає всього 210 532 грн. 75 коп.. Відповідач сплатив лише частину вказаної суми - 36 096 грн. 52 коп.. Позовну давність не пропустили, оскільки три роки не пройшло, правовідносини триваючі, була досудова вимога. Представник позивача просив суд стягнути з відповідача вказану суму збитків з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, а також витрати на оплату судового збору, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та/або його представник в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися, про причини неявки суду не повідомили. Суд вважає згідно матеріалів справи, що вказаним відповідачем вимоги фактично не визнані, він заперечував проти їх задоволення, відповідач заперечує сплачувати вказаний борг. Причини неявки відповідача в судове засідання судом визнаються не поважними і оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи та недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже, доказів (будь-яких) на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що заява про відкладення слухання справи не перешкоджає розгляду справи). На даній стадії слухання суд вважає помилковим перенесення слухання в справі з мотивів коронавірусної ситуації в країні, воєнного часу чи інш., оскільки суди працюють, таке перенесення (відкладення) слухання справи можливе за умови, якщо не вирішені всі інші питання (а вони вирішені), не розглянуті клопотання (а вони розглянуті), не з`ясовані доповнення, заяви і клопотання (з`ясовані) та інш., від яких залежить можливість її розгляду; при цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; відкладаючи розгляд в справі начебто через неможливість розглянути її без представника чи адвоката, не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. Стороною відповідача не надано доказів, що їх представник чи адвокат дійсно зайнятий і не може з`явитися в судове засідання з поважних причин. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Можливе посилання представника на те, що його неявка /чи адвоката/ на даній стадій процесу у цій справі може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому. Отже, суд вважає можливим розгляд справи далі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню за наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні встановлено, що ТОВ «ЙЕ Енергія» відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає фізичній особі - споживачу житлово-комунальні послуги, що полягають постачанні природного газу за його місцем проживання. Зазначені правовідносини є складовою частиною правочину найму (житлового або не житлового) приміщення, передбаченого нормами ЖК, ЦК, ГК України, що виникли з дій боржника та ТОВ «ЙЕ Енергія», спрямованих на набуття цивільних прав та обов`язків щодо газопостачання, теплопостачання, централізованого опалення та їх оплати. Відповідач ОСОБА_1 мешкає за адресою АДРЕСА_1 та зареєстрований в цьому місці.

11 січня 2021 року між позивачем ТОВ «ЙЕ Енергія» і відповідачем ОСОБА_1 договір постачання природного газу № 41АР167-86-21, на ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок і встановлені фактичні відносини з приводу надання послуг постачання природного газу до його об`єкту нерухомості, укладалася додаткова угода про об`єми планової поставки; вказані послуги надавалися позивачем протягом 2021-2022 років; цей відповідач частково виконував умови газопостачання про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків в вигляді боргу і після цього). При цьому позивачем відповідачу роз`яснено порядок користування та оплати за спожитий природний газ, відповідач зобов`язався споживати вказаний газ у вказаному ним об`єкті нерухомості.

Але за спожиту послугу газопостачання відповідач повністю не розраховувався з позивачем, мається заборгованість. Під час планової перевірки представниками позивача за місцем фактичного постачання природного газу відповідачу виявлена заборгованість; вартість збитків позивача з урахуванням часу користування газопостачанням відповідачем, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за період з 01 січня 2022 року станом на початок 2023 року без врахування податку на додану вартість складає всього 210 532 грн. 75 коп.. Відповідач сплатив лише частину вказаної суми - 36 096 грн. 52 коп.. Позовну давність не пропустили, оскільки три роки не пройшло, правовідносини триваючі, була досудова вимога. Отже газопостачальнику завдано збитки, про що був складений акт і розрахунок боргу.

В добровільному порядку питання вирішене не було, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов встановлених фактичних відносин з приводу послуг газопостачання шляхом укладання договору, додаткової угоди, відкриття особового рахунку, споживач зобов`язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані послуги по газопостачанню.

Пунктом 9.1 укладеного між сторонами договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання природного газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ «ЙЕ Енергія» в інформаційній платформі оператора ГTC до 31 грудня 2021 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного стиснення.

Додатковою угодою № 13 від 15 грудня 2021 року сторони погодили продовжити дію договору до 31 грудня 2022 року та було погоджено планові об`єми на 2022 рік.

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов`язувався передати у власність споживача природний газ, а споживач зобов`язувався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Згідно п. 3.3 договору в редакції додаткової угоди № 14 від 31 грудня 2021 року сторони домовились, що починаючи з 01 січня 2022 року ціна за 1 куб. метр природного газу з рахуванням вартості послуги доступу до потужності без врахування податку на додану вартість становить 39.55324267 грн..

Відповідно до п. 2.3 договору обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку дільників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, діленого між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених кодексом ГРМ.

Відповідно до п. 4.2 договору, оплата газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: - оплата в розмірі 100% здійснюється споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий начальником газ здійснюється споживачем до десятого числа місяця, наступного і звітним.

Відповідно до п. 2.5.1 договору за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженими представниками споживача та копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

Відповідно до п. 2.5.2 договору на підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженими представниками постачальника.

Відповідно до п. 2.5.3 договору споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 2.5.4 Договору у випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу обсяг постачання газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку на підставі даних оператора ГРМ чи оператора ГТС. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника. У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або не надання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним споживачем.

В січні 2022 року відповідачу було поставлено природний газ об`ємом 3 263.46 м3 на загальну суму 154 896.52 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного гну № РГК82000071 від 31 січня 2022 року. В лютому 2022 року відповідачу було поставлено природний газ об`ємом 1 161.31 м3 на загальну суму 55 120.30 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № РГК82002280 від 28 лютого 2022 року. В березні 2022 року відповідачу було поставлено природний газ об`ємом 10.87 м3 на загальну суму 515.93 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № РГК82005879 від 31 березня 2022 року. Всього на загальну суму 210 532.75 грн..

Постачальником було надано споживачу акти приймання-передачі природного газу зі січень-березень 2022 року. Дані акти (окрім акту за січень 2022 року) в порушення п. 2.5.3 договору не було повернуто споживачем, об`єми зазначені в актах приймання передачі підтверджуються скріншотами з платформи оператора ГТС за січень - березень 2022 року коду споживача 56XO00073MI0L00T.

Натомість, відповідачем з отриманий природний газ всього було сплачено 16 лютого 2022 року 36 096.52 грн., про що вбачається з оборотно-сальдової відомості. Таким чином, споживачем було частково сплачено заборгованість за січень 2022 року в сумі 36 096.52 грн., за лютий 2022 року - березень 2022 року заборгованість не сплачена.

Отже, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за договором на постачання природного газу від 11 січня 2021 року на суму 174 436.23 грн., яка складається з сум заборгованості за січень 2022 року в сумі 118 800 грн., за лютий 2022 року в сумі 55 120.30 грн., за березень 2022 року в сумі 515.93 грн..

Позивач належним чином виконував взяті на себе обов`язки по договору постачання природного газу, що здійснювалось відповідно до пунктів призначення відповідача. За період виконання договору від відповідача не надійшло жодної скарги про виконання чи неналежне виконання позивачем умов договору.

Згідно з п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. І, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час просрочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що лічильник в приміщенні відповідача знаходиться, договір на послуги газопостачання до приміщення і власності відповідача наявний, особовий рахунок відкрито і плата за користування спожитим природним газом відповідачем раніше була і зараз частково є.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків згідно наданого розрахунку кількості спожитої послуги з газопостачання і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цією послугою з урахуванням часу користування нею, сезонності та наявних показників.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже позивачем доведено, що саме неправомірними діями відповідача, пов`язаними з незаконним і неправильним використанням наданої йому послуги позивачем останньому було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.

Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов`язок споживача послуг оплачувати такі у строки, встановлені договором або законом.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону).

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (ст. 5 - 7).

Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін/тарифів, а також по контролю за цінами/тарифами.

У Цивільному кодексі України (ст. 319) визначено, що власність зобов`язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, інтересам суспільства.

Водночас, ч.1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтями 20, 21 цього Закону визначені обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; а обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Чинне цивільне законодавство передбачає принцип свободи договору (ст. 3 ЦК України).

Отже, у споживача є обов`язок оплати спожитих послуг саме за встановленим тарифом виникає із договору, укладеного із виробником/постачальником послуг.

Відповідно до ч. 7, 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.

У разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.

Безпідставними є доводи відповідача про те, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості є не обґрунтованим, і тарифи мають бути затверджені органом місцевого самоврядування, оскільки ціни на житлово-комунальні послуги, в даному випадку визначаються виключно за договором (домовленістю сторін) а їх коригування здійснюється відповідно до ч. 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яке не потребує подальшого затвердження органом місцевого самоврядування.

Не представлено суду також належних і допустимих доказів того, що послуги позивача є неякісними, адже будь-який претензій позивач до позивача не направляв, актів, якими було б зафіксована незадовільна якість послуг не складав.

На спростування правильності розрахунку позивача в частині оплати за газопостачання відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього по обліку водопостачання і водовідведення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені. Сама по собі відсутність договору на газопостачання (згодом) чи його лонгація з відповідачем (на думку відповідача), відсутність зареєстрованої власності на приміщення чи інше (відсутність реєстрації на сьогодні і інш.) не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідач має у власності вказаний об`єкт нерухомості, вважає його своїм і тривалий час претендує на нього, на цю адресу відкрито особовий рахунок з відповідачем, який користується послугами газопостачання і частково виконував умови договору про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків).

За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків, згідно розрахунку кількості спожитого відповідачем газопостачання і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цим водопостачанням і водовідведенням з урахуванням часу користування теплом відповідачем, сезонності та наявних показників складає всього (з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційних втрат позивача): сума основного боргу - 174 436 грн. 23 коп., три відсотки річних - 6 408 грн. 92 коп., інфляційні втрати - 44 016 грн. 98 коп., а всього 224 862 грн. 13 коп..

Суд вважає, що сторона позивача не пропустила строк позовної давності, оскільки ще з 2021 року в письмовому вигляді зверталася до відповідача з питанням позасудового врегулювання питання погашення боргу за вказаний період, була відмова і позивач звернувся до суду з цим позовом; отже позивач тривалий час намагався звернути стягнення на вказаний борг шляхом звернення і до самого відповідача, і до суду, правовідносини сторін з цього питання триваючі і продовжувані, вони є і зараз не перервані, фактично послуги газопостачання надаються безперервно і ці послуги відповідач використовує, а отже і повинен сплачувати надання цих послуг.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 18 травня 2023 року, в той час як ставить питання про стягнення заборгованості за період з 01 січня 2022 року по 2023 року, тобто не поза межами трирічного терміну позовної давності. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності за вказаний період, тому відповідач не ставить питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять клопотання про це із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності, у зв`язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу - 174 436 грн. 23 коп., три відсотки річних - 6 408 грн. 92 коп., інфляційні втрати - 44 016 грн. 98 коп., а всього 224 862 грн. 13 коп., також судові витрати по оплаті судового збору в сумі 3 372 грн. 93 коп.; крім того належить до повернення з державного бюджету на користь позивача зайво сплачена сума судового збору при подачі позову в сумі 765 грн. 50 коп..

Таким чином обставини позовних вимог знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 22, 202, 526, 527, 530, 533, 543, 611, 625, 692, 1166 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» заборгованість за спожитий природний газ: суму основного боргу - 174 436 грн. 23 коп., три відсотки річних - 6 408 грн. 92 коп., інфляційні втрати - 44 016 грн. 98 коп., а всього 224 862 грн. 13 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» витрати по оплаті судового збору в сумі 3 372 грн. 93 коп..

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» з державного бюджету надлишково сплачену згідно платіжної інструкції в національній валюті від 28 квітня 2023 року № 11 564 суму судового збору при подачі позову в сумі 765 грн. 50 коп..

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -