Решение № 112602020, 02.08.2023, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6006/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2023 року Галицький районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Волоско І.Р.

секретаря судового засідання Сливка І.П.

з участю: представника позивача Горбаня О.В.

відповідача Нвобу Нвабуезе Чуквума

представника відповідача Воробея П.О.

перекладача Свередюк А.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Нігерії ОСОБА_1 про продовження строку примусового затримання,-

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області звернулось до суду з позовом до громадянина Нігерії ОСОБА_1 про продовження строку примусового затримання, з метою вжиття заходів щодо його ідентифікації та примусового видворення, на 4 (чотири) місяці.

Позов мотивує тим, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 06.02.2023 у справі № 461/782/23 було задоволено адміністративний позов ГУ ДМС України у Львівській області до громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання та поміщення його до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення в порядку ст. 289 КАС України.

Вказаним судовим рішенням було затримано громадянина Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк визначений ч. 11 ст. 289 КАС України.

З метою забезпечення ідентифікації відповідача, ГУ ДМС України у Львівській області зверталось із листами до Посольства Федеративної Республіки Нігерія в Україні з приводу адміністративного затримання та сприяння у ідентифікації відповідача та повернення його на батьківщину.

Відповідач не звертався до територіальних органів ДМС із заявою про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на викладене та у зв`язку із неможливістю забезпечити примусове видворення відповідача, ГУ ДМС України у Львівській області вважає за доцільне продовжити строк затримання громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства які незаконно перебувають в Україні, на строк шість місяців, з метою вжиття заходів щодо його ідентифікації та примусового видворення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Дав пояснення, аналогічні вищенаведеним, та просить позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов заперечили з мотивів його необгрунтованості.

Заслухавши доводи представника позивача, думку відповідача та його представника, з`ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 06.02.2023 у справі № 461/782/23 задоволено адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Нігерії ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України, а також про затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України. Вирішено примусово видворити громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України, а також, затримати громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Підставою для ухвалення судом рішення про примусове видворення та затримання відповідача було те, що відповідач є нелегальним мігрантом, знаходиться на території України без законних на те підстав, ухилявся від виїзду з України після закінчення встановленого строку перебування, не виконав рішення про його примусове повернення з України, був притягнутий до адміністративної відповідальності, до органів та підрозділів міграційної служби з заявою і документами необхідними для вирішення питання про продовження строку перебування або про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Приписами частини 1 статті 26 вищевказаного Закону передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

У відповідності до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI, іноземці або особи без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VI, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Згідно частини 4 статті 30 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Частиною 1 статті 289 КАС України передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Нормами ч.ч. 11-12 ст. 289 КАС України встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення ідентифікації відповідача, ГУ ДМС України у Львівській області 13 березня 2023 року та 27 квітня 2023 року зверталось із листами до Посольства Федеративної Республіки Нігерія в Україні з приводу адміністративного затримання та сприяння у ідентифікації відповідача та повернення його на батьківщину.

На вказані листи Посольством Федеративної Республіки Нігерія в Україні надано відповідь від 03 травня 2023 року.

Також, в судовому засіданні представник позивача визнав, що особу відповідача ідентифіковано, оскільки останній має паспорт, що посвідчує його особу.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Необхідність продовження строку затримання відповідача позивач обґрунтовує відсутністю коштів на здійснення видворення відповідача.

Із положень частини 11 статті 289 КАС України вбачається, що строк затримання іноземців може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців, за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Відповідно до частини 13 статті 289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Суд зазначає, що вказаними нормами визначено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності.

Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 28 серпня 2019 року у справі №743/1263/17 та від 17 січня 2019 року у справі №743/1240/17.

Отже, на думку суду, продовження строку затримання іноземця відбувається виключно за наявності умов, передбачених частиною 13 статті 289 КАС України, які можливі лише у випадку, коли особу іноземця не ідентифіковано.

Крім того, відповідно до частини 18 статті 4 Закону № 3773-VI, особи, звільнені з пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України, або яких до завершення граничного строку перебування у таких пунктах не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їхнього походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні на період дії обставин, що унеможливлюють їх примусове видворення за межі України.

Враховуючи викладене, посилання представника позивача на відсутністю коштів для забезпечення видворення відповідача, суд вважає безпідставними, оскільки, такі обставини не належать до умов, передбачених частиною 13 статті 289 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Положення ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожному право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки особа відповідача ідентифікована.

Керуючись ст. 6, 9, 72-77, 289, 295, 297 КАС України, ст. 4, 9, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд,-

у х в а л и в:

у задоволені позову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Нігерії ОСОБА_1 про продовження строку примусового затримання - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р. Волоско