Решение № 112596246, 02.08.2023, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5048/23

Провадження № 2-о/711/157/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.08.2023 м. Черкаси

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого судді - Позарецької С.М.,

при секретарі судового засідання - Щокань В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Придніпровського районного суду м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), -

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_1 , через свою представницю - адвоката Кушнір Анну Семенівну, звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси із заявою про встановлення факту смерті особи. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його мати мешкала у місті Горлівка Донецької області, яке з квітня 2014 року опинилося під контролем проросійської терористичної організації «Донецька народна республіка» і частин окупаційної російської армії.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла. Причиною смерті вказані захворювання: гостра серцева недостатність, атеросклеротичний коронарокардіо-склероз. Фак. Смерті його матері засвідчено рядом документів, які видані так званою «Донецькою народною республікою». Разом з тим, дані документи не можуть бути визнані офіційними, оскільки вони видані окупаційною владою, але отримати інші документи, що підтверджують смерть, наразі не можливо. Так, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Територія всього Горлівського району і місто Горлівка віднесено до тимчасово окупованої території, на вказаній території відсутні легітимні державні органи та установи, а отже отримати свідоцтво про смерть встановленого державного зразка неможливо.

Заявник вказує, що з копіями вказаних вище документів він звернувся до Черкаського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану для проведення державної реєстрації смерті своєї матері, проте йому було відмовлено, в зв`язку з невідповідністю документа, що підтверджує смерть. Також, було роз`яснено, що державна реєстрація смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи, відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Як зазначено, встановлення факту смерті ОСОБА_2 йому необхідно для забезпечення встановленого в Україні правового порядку регулювання правових наслідків смерті фізичної особи, звернення до органів пенсійного фонду, а також для звернення до нотаріуса для належного оформлення спадкових прав.

На підставі наведеного вище, заявник просить встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у місті Горлівка Донецької області.

Ухвалою суду від 01.08.2023 дану заяву прийнято, відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження.

У судове засідання заявник не з`явився, хоча повідомлявся судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. 02.08.2023 до суду надійшла заява представниці заявника - адвоката Кушнір А.С. від 01.08.2023 про розгляд справи без участі її участі та участі безпосередньо заявника. Заявлені вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання представник заінтересованої особи - відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не з`явися, хоча повідомлявся судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. Про причини неявки суду не повідомлено.

Враховуючи думку заявника та його представниці, дослідивши заяву та письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що видане, як зазначено - так зване «Врачебное свидетельство о смерти № 1998 от ІНФОРМАЦІЯ_3», а також видане, як зазначено - так зване «Свидетельство о смерти (серия НОМЕР_1 ) от 08.07.2023» і, як зазначено - так званим «Горловским отделом ЗАГС Горловского городского управления юстиции Министерства юстиции Донецкой Народной Республики», 08.07.2023 складено запис акту про смерть № 858.

Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке видане Бюро записів актів громадянського стану Боївської сільської ради Володарського району Донецької області.

На теперішній час для проведення державної реєстрації факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідно встановити сам факт її смерті, оскільки вона померла на території Донецької області, яка є тимчасово окупованою територією України і документи, видані органами та установами, створеними у порядку не передбаченому законами України, є недійсними. Тому, заявник звернувся до суду із зазначеною заявою задля можливості у встановленому законом порядку зареєструвати факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Пунктом восьмим ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Статтею 317 ЦПК України встановлено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи, а згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), з наступними змінами, визначено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 13, 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Вказані вище нормативно-правові акти не містять спеціальної норми щодо порядку державної реєстрації факту смерті на тимчасово окупованій території, що унеможливлює державну реєстрацію факту смерті в позасудовому порядку.

Як встановлено судом, подія смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відбулася ІНФОРМАЦІЯ_3 на території міста Горлівка Донецької області, тобто частині території України (Горлівська міська територіальна громада), яка є тимчасово окупованою Російською Федерацією, з 07.04.2014, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004.

При розгляді даної справи суд також приймає до уваги загальновідомі факти про те, що місто Горлівка Донецької області є тимчасово окупованим Російською Федерацією.

Відповідно до ст. 1 Конституції України - Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2 Конституції України).

Статтею 133 Конституції України визначено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входить зокрема і Донецька область.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

Даючи оцінку допустимості у даній цивільній справі таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується вимогами міжнародно-правових актів і принципів, адже відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, які визначають, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а також положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 9 цього Закону, встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Відповідно до ст.ст. 26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись; учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору; договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору та з урахуванням будь-яких відповідних норм міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Республіки Молдова та Росії», «Іласку та інші проти Молдови та Росії»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. В контексті цього не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території.

Застосовуючи зазначений висновок у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це ставило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Отже, встановлюючи наявність факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд вважає за можливе прийняти в якості належних і допустимих доказів документи, які видані органами, їх посадовими особами на тимчасово окупованій території України і де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме: так зване «Врачебное свидетельство о смерти № 1998 от ІНФОРМАЦІЯ_3», а також так зване «Свидетельство о смерти (серия ДНР № НОМЕР_3) от 08.07.2023».

З матеріалів справи вбачається, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідне для забезпечення встановленого в Україні правового порядку регулювання правових наслідків смерті фізичної особи.

При цьому, суд враховує, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

У даному випадку заява до суду подана померлої, що відповідає вимогам ЦПК України. Слід зазначити, що судом враховані норми ст. 317 та ч. 9 ст. 10 ЦПК України.

З урахуванням наведеного вище, враховуючи засади добросовісності, справедливості і розумності регулювання цивільно-правових відносин, суд вважає, що для цілей, передбачених ст. 317 ЦПК України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка має право на звернення до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи досліджені у судовому засіданні письмові докази та оцінюючи їх у сукупності, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно померла ІНФОРМАЦІЯ_3 від гострої серцевої недостатності, атеросклеротичного коронарокардіо-склерозу на території міста Горлівка Донецької області (Україна), а тому і дійшов до висновку про можливість задоволення заявлених вимог у повному обсязі.

Згідно із ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню. Аналогічні положення містяться і у п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.

На підставі наведеного вище, керуючись Конституцією України, ст.ст. 4, 13, 19, 89, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315, 317, 319, 430 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_2 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце народження - село Дожик Зеньковського району Полтавської області), померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на території міста Горлівка Донецької області (Україна), яке перебуває у тимчасовій окупації Російською Федерацією.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 02.08.2023.

Головуючий: С. М. Позарецька