Решение № 112290850, 19.07.2023, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року м. Житомир справа № 240/2303/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.09.2021 № 053430002435 щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п.а) ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення за її призначенням, а саме з 17.09.2021, зарахувавши до загального стажу її роботи додатково по одному року за кожний повний рік роботи у період з 27.01.1997 по 29.01.2001.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п."а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в зв`язку з набуттям необхідного пенсійного віку, пільгового та загального стажу, надавши необхідні підтверджуючі документи. Листом Пенсійний фонд України повідомив що за результатом розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Позивач посилається на те, що має пільги по виходу на пенсію, а тому вважає відмову відповідача протиправною та такою, що суперечать чинному законодавству.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у строк та в порядку, визначеному ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подало відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що підтверджений належними документами, страховий стаж позивача становить 35 років 05 місяців 27 днів, пільговий стаж відсутній, оскільки не підтверджений в порядку визначеному законодавством, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 та частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову.

28.04.2023 до відділу документального забезпечення суду надійшло клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про залучення до участі у справі, як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області.

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 17.09.2021 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою щодо призначення пенсії за віком. Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 22.11.2021 №056550004063 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Тому, вимога позивача про призначення пенсії та її виплати саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області є необґрунтованою.

Ухвалою суду від 02.05.2023 клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено, залучено до участі у справі, як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області.

01.06.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в прохальній частині якого просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, вказує, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та приймав рішення про відмову в її призначенні. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало оскаржуване рішення, тобто, жодним чином не порушило права та законні інтереси ОСОБА_1 у сфері пенсійного забезпечення.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, 17.09.2021 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.

Після подання заяви пенсія не нараховувалась і рішення від пенсійних органів не надходили.

09.12.2022 позивач звернулась зі скаргою до Пенсійного фонду України на бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Листом №1107-36317/С-03/8-2800/23 від 12.01.2023 Пенсійний фонд України повідомив що за результатом розгляду заяви від 17.09.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії від 24.09.2021 №053430002435.

Також Пенсійний фонд України зазначив що перевіривши матеріали відмовної електронної пенсійної справи право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону за заявою від 17.09.2021 у позивача відсутнє.

Просив Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у найкоротший термін надати заявниці повідомлення про відмову в призначенні пенсії, як передбачено Порядком № 22-1.

Листом від 17.01.2023 №0500-0202-8/6309 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надіслало позивачу рішення відповідача від 24.09.2021 № 053430002435.

В рішенні про відмову у призначенні пенсії вказано, що за доданими документами не прийняті до розгляду надані документи про атестацію робочих місць наказ № 299 від 19.05.1995, пільгова довідка від 26.12.2012 № 509, довідки від 26.12.2012 № 512, № 513, № 514, від 27.01.2014 № 52, довідка про перейменування від 26.12.2012 № 511 не можуть бути враховані та слугувати підтвердженням періоду з 01.11.1993 по 27.01.1994, з 27.01.1997 по 26.12.2000 видані підприємствами, які знаходяться тимчасово окупованій на території, а згідно з частиною 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав i свобод громадян правовий режим на тимчасово окупованій території України" будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, непередбаченому Законом. Частиною 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами чи особами, є недійсним і не створює правових наслідків.

Враховуючи вище викладене, у призначенні пенсії за віком згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивачу відмовлено, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон 1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

03.10.2017 Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (№2148-VIII), який доповнив Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (№1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (№ 213-VІІІ), який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Вказане повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списком № 1 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Пунктами 4, 4.1. Порядку № 383 визначено, що згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

За змістом пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Згідно із cтаттею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Як встановлено судом, на момент звернення із заявою від 17.09.2021 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 ОСОБА_1 досягла 54-річного віку.

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.1986, позивач з 27.01.1997 по 29.01.2001 працювала в шахті "Пролетарська-Крута" на посаді дільничний гірничий нормувальник.

Довідкою Державного підприємства "Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств" №509 від 26.12.2012 підтверджено, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день на шахті "Пролетарська-Крута", і за період з 27.01.1997 (наказ № 46 від 27.01.1997) до 26.12.2000 виконувала підземні роботи на дільниці за посадою дільничний гірничий нормувальник, що передбачено списком №1, розділом 1, підрозділом 1г, код КП 1010100г-24170. Зазначено, що за період роботи з 27.01.1997 по 26.12.2000 пільговий стаж становить 3 роки 10 місяців 29 днів.

Виконувана робота позивача віднесена до Списку № 1, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 (розділ I. Гірничі роботи 1010100г-24170), чинними на час відповідного трудового стажу позивача.

У рішенні про відмову від 24.09.2021 №053430002435 зазначено, що за доданими документами не прийняті до розгляду надані документи про атестацію робочих місць наказ № 299 від 19.05.1995, пільгова довідка від 26.12.2012 № 509, довідки від 26.12.2012 № 512, № 513, № 514, від 27.01.2014 № 52, довідка про перейменування від 26.12.2012 № 511 не можуть бути враховані та слугувати підтвердженням періоду з 01.11.1993 по 27.01.1994, з 27.01.1997 по 26.12.2000 видані підприємствами, які знаходяться тимчасово окупованій на території.

Надаючи правову оцінку цим доводам відповідача, суд враховує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Однак суд зауважує, що згідно ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації є 19 лютого 2014 року.

Згідно абз.4 ст.2 Закону №1207-VII окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.

З огляду на наведене, суд не приймає до уваги доводи відповідача, про те, що надані позивачем уточнюючі довідки не можуть бути враховані та слугувати підтвердженням періоду з 01.11.1993 по 27.01.1994, з 27.01.1997 по 26.12.2000, бо видані підприємствами, які знаходяться тимчасово окупованій на території, оскільки вони видані до моменту окупації території України.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 1, 2статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Зі змісту частини 1 статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" слідує, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

В статті 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, також визначено, вказаним вище Законом.

Частинами 1, 2, 3статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" унормовано, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим суд, вважає за необхідне вказати на те, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини розвинув цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може слугувати підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року (справа № 583/392/17), від 02 жовтня 2018 року (справа №569/14531/16-а), від 30 жовтня 2018 року (справа № 234/3038/17), від 11 грудня 2018 року (справа № 360/1628/17), від 18 квітня 2019 року (справа №580/816/17), від 17 липня 2019 року (справа №302/757/17-а) та від 17 липня 2019 року (справа №654/1278/17), від 23 грудня 2019 (справа №235/2773/17) та від 04 березня 2020 року (справа №235/2008/17).

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позивач надав докази, які не спростовані відповідачем, про те, що період роботи в шахті "Пролетарська-Крута" на посаді дільничний гірничий нормувальник з 27.01.1997 по 29.01.2001 підлягають зарахуванню до пільгового стажу, який передбачено Списком №1.

Таким чином, підсумовуючи наведене, суд зазначає, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах у позивача були наявні усі підстави для зарахування спірного періоду до пільгового стажу, з огляду на що суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах, викладена у рішенні №053430002435 від 24.09.2021 є протиправною.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.2 ст.9 КАС України).

Згідно із ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 17.09.2021 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, яке визначене за принципом екстериторіальності відповідно до п.4.2 Порядку.

Відповідно до п. 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485, головні управління Пенсійного Фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Згідно абзацу 6 підпункту 3, підпункту 4 пункту 4 Положення № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці; забезпечує своєчасне і в повному обсязі виплату щомісячного довічного утримання суддям у відставці та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, відповідачі входять в єдину систему територіальних органів Пенсійного фонду України.

З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2021 про призначення пенсії саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання позивача.

Враховуючи, що судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанцій про сплату судового збору, позивачем за подання даного адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 858,88 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 429,44 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (пл.Соборна,3, м.Слов`янськ, 84122, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №053430002435 від 24.09.2021 щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17.09.2021 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь судові витрати у сумі 429,44 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва