Постановление суда № 112288299, 19.07.2023, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/2142/23

Провадження № 1-кс/366/373/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2023 року смт. Іванків

Слідчий суддя Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

підозрюваного ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_6 , погоджене з прокурором Іванківського відділу Вишгородської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 12023111150001342, внесеному в ЄРДР 15.07.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (17.07.2023 року кримінальне правопорушення перекваліфіковано на ч. 1 ст.115 КК України), про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Київ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді в рамках зазначеного кримінального провадження з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Клопотання мотивоване наступним.

14.07.2023 року, приблизно о 21 год. 00 хв., ОСОБА_4 перебував в будинку АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_7 , де з останньою розпивав спиртні напої, під час чого в них виник конфлікт, на ґрунті якого у ОСОБА_4 виник умисел на умисне заподіяння смерті ОСОБА_7 .

З цією метою, ОСОБА_4 взяв до рук молоток, яким наніс один удар в голову ОСОБА_7 , внаслідок якого остання впала на ліжко, після чого завдав ще орієнтовно шість ударів в голову, внаслідок яких ОСОБА_7 померла на місці події.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 померла внаслідок перелому кісток склепіння і основи черепу.

Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме у вбивстві, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині.

Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування кримінального провадження доказами.

Мотивуючи клопотання щодо необхідності застосування запобіжного заходу підозрюваному у вигляді тримання під вартою, слідчий посилається на існування ризиків, передбачених п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема:

- ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке за ступенем тяжкості є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, під тяжбою отримання покарання, з метою його уникнення, може переховуватись від органів досудового розслідування та в подальшому від суду;

- ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати свідків у кримінальному провадженні для зміни останніми своїх показів чи відмову від їх надання з метою уникнення від кримінальної відповідальності, тим більше, що йому відоме їх місце проживання;

- ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, в тому числі із застосуванням до нього альтернативного запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, в умовах воєнного стану може вчинити інші злочини, зокрема у сфері незаконного обігу зброї та проти життя і здоров`я людини, зокрема відносно учасників кримінального провадження.

Слідчий вважає за неможливе застосування відносно підозрюваного ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів та просить застосувати відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Позиції учасників судового засідання.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав клопотання слідчого ОСОБА_6 з наведених у ньому підстав, просив його задовольнити та пояснив що ризики, передбачені ст. 177 КПК України дійсно існують.

Підозрюваний ОСОБА_4 , після роз`яснення йому слідчим суддею його прав, визначених ч. 2 ст. 193 КПК України, на підставі ст. 63 Конституції України відмовився від дачі показань.

Захисник ОСОБА_5 просив застосувати відносно свого підзахисного запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, зокрема домашній арешт.

Вислухавши учасників судового процесу, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного.

Згідно з листом Голови Касаційного кримінального суду Верховного Суду № 548/0/158-22 від 01.09.2022 року, Іванківський районний суд Київської області уповноважений розглядати клопотання СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, слідчий СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_6 уповноважений на звернення до слідчого судді Іванківського районного суду Київської області із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , тим більше, що інкримінований йому злочин вчинений на території, яка підсудна Іванківському районному суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 цієї статті, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

ОСОБА_4 є раніше не судимим, якому інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачено у разі доведеності його вини покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років позбавлення волі.

Отже, відносно ОСОБА_4 може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

наявність достатніх підстав вважати, що існує, хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті (особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт), не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Крім того, згідно з положеннями ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд зобов`язані оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Припис першого речення ч. 2 ст. 177 КПК визнає достатньою підставою для слідчого судді/суду його переконаність, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Водночас комплексний аналіз приписів ч. 1 та 2-го речення ч. 2 ст. 177 КПК свідчить, що слідчий суддя повинен надавати оцінку законності та обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, в якому має бути доведено «існування спроб», перелічених у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК. Одного лише припущення слідчого/прокурора про те, що такі спроби можуть потенційно виникнути, недостатньо для ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу (особливо, якщо йдеться про тримання під вартою чи домашній арешт).

Окрім власне припущень, слідчому судді мають бути подані конкретні докази реального існування спроби/спроб (ч. 2 ст. 177 КПК). Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК. Тому якщо слідчий/прокурор не доведе суду, що існують підстави для застосування запобіжного заходу, не доведе наявність обґрунтованої підозри чи наявність спроб, перелічених у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, то таке клопотання вважається незаконним і не підлягає задоволенню.

Як зазначено у листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2013 р. №511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у процесі розгляду відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов`язаний:

-здійснювати повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК);

-пам`ятати про критерії для обрання того чи іншого запобіжного заходу, передбачені у ч. 1 ст. 194 КПК, а тому слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу, якщо за результатами розгляду клопотання встановить наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, та на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував на тому, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016)

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до положень ч. 1, 5 та 6 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Згідно положень ст. 5 Конвенції, та правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», «... тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою...».

Окрім того, слід зазначити, що кваліфікація дій підозрюваної особи не тягне за собою автоматичне визнання її вини у вчиненні кримінального правопорушення, в якому вона підозрюється, вона до винесення вироку вважається такою, яка не винувата у вчиненні злочину, який їй інкримінується, а тому, слідчий суддя вважає, що сам лише розмір санкції статті, по якій пред`явлена підозра, не є достатнім чинником для тримання обвинуваченого під вартою.

Окрім того, як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» (№ 41088/05 від 11.07.2006р.) одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без зазначення підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою. Аналогічні висновки зроблено Європейським судом з прав людини в справах «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови».

В рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» (№ 30671/04 від 23.02.2012 р.) зазначено, що підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.

В п.85 Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» (№ 40107/02 від 10.02.2011 р.), зазначено, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» (№72967/01 від 01.03.2007 р.), обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обгрунтованості до конкретної особи є порушенням п.4 ст.5 Конвенції.

Відповідно до висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ «Александер Макаров проти Росії» (№ 15217/07 від 12.03.2009 р.) національні органи влади зобов`язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.

В Рішенні ЄСПЛ «Мамедова проти Росії» (№ 7064/05 від 01.06.2006 р.) сказано, що посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

В п. 51 Рішенні ЄСРПЛ «Летельє проти Франції» (від 26.06.1991 р.) попереднє ув`язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов`язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.

Як зазначено у окремій думці судді ЄСПЛ Калайджиєвої в рішенні «Шалімов проти України» від 04.03.2010 р.: будь-яка концепція «автоматичної законності» позбавлення свободи несумісна з принципами Конвенції і немає сумніву, що пункт 4 статті 5 Конвенції є процесуальною гарантією та засобом юридичного захисту проти такого тримання під вартою.

Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі важкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою, що знайшло свої відображення в рішенні ЄСПЛ "Строган проти України", № 30198/11, § 97, 6 жовтня 2016 p.

Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі "Кобець проти України" (Заява N 16437/04) від 14 лютого 2008 року зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (також рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Згідно Постанови №14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

З моменту ратифікації Конвенції Україна взяла на себе низку зобов`язань у сфері захисту прав людини. Серед них відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для застосування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 «Баришевський проти України», 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України», 25.03.1999 «Пелісьє і Сассі проти Франції»), справа має суспільний інтерес та повинна бути розглянута всебічно, повно та неупереджено, у розумні строки. Вказані суспільні інтереси мають більшу перевагу ніж правила про повагу до свободи особи (справа Європейського суду з прав людини «Калашніков проти Росії», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Російської Федерації).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Встановлені слідчим суддею обставини справи та посилання на докази, які їх обґрунтовують.

14.07.2023 року, приблизно о 21 год. 00 хв., ОСОБА_4 перебував в будинку АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_7 , де з останньою розпивав спиртні напої, під час чого в них виник конфлікт, на ґрунті якого у ОСОБА_4 виник умисел на умисне заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.

З цією метою, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння (а.с. 98-99), взяв молоток, яким наніс один удар в голову ОСОБА_7 , внаслідок якого остання впала на ліжко, після чого завдав ще орієнтовно шести ударів в голову, внаслідок яких ОСОБА_7 померла на місці події.

15.07.2023 року відомості про цю подію внесені в ЄРДР за № 12023111150001342 за ч. 2 ст. 121 КК України.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 померла внаслідок перелому кісток склепіння і основи черепу (а.с. 92-93).

16.07.2023 року о 23 год. 30 хв., ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст.121 КК України, про що 17.07.2023 року о 01 год. 05 хв. складено протокол затримання (а.с. 95-97).

Постановою слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні ОСОБА_8 від 17.07.2023 року змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України.

17.07.2023 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

19.07.2023 року ОСОБА_4 доставлено до слідчого судді для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Наведені у клопотанні обставини підтверджуються доданими до нього матеріалами кримінального провадження, а саме: витягом з ЄРДР; рапортом оперативного чергового ВП № 1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області про подію (ч. 2 ст. 121 КК України), що мала місце 15.07.2023 року; протоколом огляду будинку АДРЕСА_2 з ілюстративною фото таблицею від 15.07.2023 року; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 , від 15.07.2023 року; протоколами допиту свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 від 15.07.2023 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 16.07.2023 року; протоколами проведення слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 від 15.07.2023 року; протоколом огляду предмету від 16.07.2023 року; протоколом огляду трупа ОСОБА_7 від 17.07.2023 року; лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_7 № 397 від 17.07.2023 року; протоколом затримання ОСОБА_4 а порядку ст. 208 КПК України від 17.07.2023 року; протоколом медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння № 392 від 17.07.2023 року; постановою слідчого від 17.07.2023 року про зміну кваліфікації кримінального діяння від 17.07.2023 року; повідомленням про підозру ОСОБА_4 від 17.07.2023 року та його протоколом допиту як підозрюваного від 17.07.2023 року.

Вивчивши зазначені докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вони є вагомими та у своїй сукупності свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Слідчий суддя враховує об`єктивну неможливість долучення до клопотання документів, які характеризують підозрюваного, оскільки збір таких документів займає значний час, а строк звернення з клопотанням про застосування запобіжного заходу є обмеженим нормами КПК України.

Щодо існування ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України.

У клопотанні слідчий посилався на існування ризиків, передбачених п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яке за ступенем тяжкості є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Відповідно до положень ст. 12 КК України інкриміноване йому кримінальне правопорушення є особливо тяжким злочином.

Крім цього, інкримінований злочин вчинений 15.07.2023 року, тоді як ОСОБА_4 затриманий 16.07.2023 року, що свідчить про його переховування від органу досудового розслідування з метою уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності.

За таких обставин, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість покарання, яке може бути до нього застосоване у разі доведеності винуватості, ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування та в подальшому від суду, що свідчить про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відомостей, які б свідчили про необґрунтованість існування такого ризику слідчим суддею не встановлено, підозрюваним та його захисником таких відомостей слідчому судді не наведено.

Разом з цим, існування самого по собі одного лише такого ризику не може розцінюватись як беззаперечна підстава застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що зазначалось вище в цій ухвалі з урахуванням практики ЄСПЛ та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Тримання під вартою особи можливе лише за наявності кількох ризиків, які дійсно існують та існування яких підтверджується доданими до клопотання документами.

Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

ОСОБА_4 відоме місце проживання свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, оскільки копії клопотання про застосування запобіжного заходу з додатками, які йому надані, містять такі відомості.

Враховуючи спосіб вчинення інкримінованого ОСОБА_4 злочину, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтоване існування ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків з боку підозрюваного шляхом спричинення їхньому життю та здоровою шкоди, для неможливості в подальшому ними надати свої показання у судовому засіданні.

Слідчий суддя враховує, що показання свідків у кримінальному провадженні відповідно до ст. 23 КПК України сприймаються судом лише усно в судовому засіданні, а суд не вправі обґрунтовувати своє рішення показаннями, які отримані слідчим та прокурором, а також посилатись на них у відповідності до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Таким чином, надання можливості підозрюваному вчинити дії, спрямовані на загрозу життю та здоров`ю потерпілого, свідків та інших учасників у кримінальному провадженні є недопустимим, тим більше це може призвести до тяжких наслідків.

Як і в попередньому випадку, відомостей, які б свідчили про необґрунтованість існування такого ризику слідчим суддею не встановлено, підозрюваним та його захисником таких відомостей слідчому судді не наведено.

Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

ОСОБА_4 інкримінується вчинення злочину проти життя та здоров`я особи.

Саме по собі вчинення діянь, які інкримінуються підозрюваному, з урахуванням способу їх вчинення свідчить про суспільну небезпечність як самого діяння, так і особи, яка у ньому підозрюється.

Спосіб вчинення злочину (нанесення ударів молотком в голову) свідчить про деформований стан правосвідомості підозрюваного, що не виключає можливість вчинення останнім подібних кримінальних правопорушень, у тому числі, як зазначено вище, відносно учасників кримінального провадження, з метою уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності.

Знову ж таки, надання можливості підозрюваному вчинити інші кримінальні правопорушення, тим більше проти життя та здоров`я людини є недопустимим та призведе до надмірно тяжких наслідків та резонансу в суспільстві.

Як і в попередньому випадку, відомостей, які б свідчили про необґрунтованість існування такого ризику слідчим суддею не встановлено, підозрюваним та його захисником таких відомостей слідчому судді не наведено.

Щодо можливості застосування більш м`якого виду запобіжного заходу.

При вирішення питання про обрання виду запобіжного заходу, у тому числі більш м`якого виду ніж тримання під вартою, слідчий суддя, крім вищенаведеного враховує особу підозрюваного, який раніше не судимий, має молодий вік, не має проблем зі здоров`ям, не має міцних соціальних зв`язків за місцем проживання, не працює, відносно якого існують ризики подальшого вчинення протиправної поведінки та переховування від суду, який вчинив особливо тяжкий злочин в стані алкогольного сп`яніння, направлений на позбавлення життя людини, яке відповідно до Конституції України є найбільшою цінністю.

Відомостей, які б повністю чи частково спростовували наведене, стороною захисту не наведено.

Слідчий суддя не приймає до уваги прохання захисника про застосування відносно ОСОБА_4 домашнього арешту, оскільки як встановлено, останній зареєстрований в м. Києві, а в с. Заруддя Вишгородського району Київської області перебував на відпочинку. У слідчого судді відсутні відомості як про місце проживання ОСОБА_4 , власника житла, в якому він хоче перебувати під домашнім арештом, а також відсутні характеризуючі документи, які б свідчили про поведінку підозрюваного за його місцем проживання. Сторона захисту таких відомостей не надала, а тому, прохання захисника про застосування домашнього арешту є передчасним, відповідно задоволенню не підлягає.

Слід також врахувати введені на території України умови воєнного стану, внаслідок яких ситуація в країні кожного дня стає більш напруженою для суспільства і кожен подібний випадок вчинення злочину викликає суспільний резонанс, до якого приділяється прискіплива увага.

З огляду на наведене та встановлені обставини справи, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність встановлення відносно підозрюваного ОСОБА_4 повного контролю з боку органу досудового розслідування, що можливо досягти лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На переконання слідчого судді більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти наявним ризикам, а тримання під вартою пропорційним запобіжним заходом обмеженню Конституційних прав підозрюваного на свободу пересування, разом з цим він не обмежуватиме його в реалізації прав як підозрюваної особи у кримінальному провадженні та забезпечить високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих осіб.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення клопотання про обрання запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_14 у вигляді тримання під вартою, оскільки в цьому випадку відсутні підстави та обставини, які б свідчили про можливість обрання більш м`якого запобіжного заходу.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.

Оскільки ОСОБА_4 затримано 16.07.2023 року, відповідно строк тримання його під вартою слід рахувати з моменту затримання.

Керуючись ст.ст. 183, 193, 194, 196, 197, 206, 303, 304, 376, 395 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання задовольнити.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з утримуванням у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, з моменту його затримання, тобто з 16.07.2023 року.

Строк дії ухвали - до 13.09.2023 року.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1