Постановление суда № 112240095, 17.07.2023, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2214/22

Провадження № 1-кп/0182/178/2023

У Х В А Л А

17.07.2023 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого -судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду в м. Нікополі кримінальне провадження, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.04.2022 за № 12022041340000406 по обвинуваченню

ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Красноярськ, РФ, який не має за реєстрації, останнє місце фактичного проживання АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України,

за участю сторін судового провадження

прокурора ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),

обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ з ДУВП №4),

захисника ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),

перекладача ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

У провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження від 09.04.2022 за № 12022041340000406 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

Щодо обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого було продовжено до 18.07.2023.

Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому незабаром спливає, прокурор просив суд продовжити строк тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше двох місяців, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, а саме ризики переховування від органу слідства і суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання; продовження злочинної діяльності, що, при відсутності законних джерел доходів, може спонукати його вчинити нові злочини, ризик тиску на свідків, а також репутація обвинуваченого, який не має стійких соціальних зв`язків. Прокурор вважає, що інші, менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 не заперечував проти продовження строків тримання під вартою.

Захисник обвинуваченого підтримав позицію свого підзахисного.

Вислухавши думку сторін судового провадження, суд враховує наступне.

Як наголошує позиція ЄСПЛ, зокрема в рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.07.2011 та інших), «термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення». Тим більш, що відповідно до практики ЄСПЛ факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягнення цілі якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ „Феррарі-Браво проти Італії".

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, не зважаючи на існування презумпції не винуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (наприклад, рішення ЄСПЛ „Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.07.2011, „Осаковський проти України" від 17.07.2014 та ін).

Як встановлено в судовому засіданні, продовжують існувати ризики того, що обвинувачений ОСОБА_3 може переховуватись від суду. Зокрема, ризик переховування є актуальним з огляду на те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років. Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.

Також суд враховує репутацію обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні злочину - умисного вбивства людини, будучи у стані алкогольного сп`яніння; не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, що вказує на недостатньо міцні соціальні зв`язки; він не має місця реєстрації та фактично є безхатченком, бо адреса, за якою він останнім часом проживав - АДРЕСА_1 - є базою будівельних матеріалів, де обвинувачений працював та мешкав.

Суд переконаний, що обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та менш суворий запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. 3, 27 Конституції України права людини на життя і здоров`я є беззастережне виконання вимог кримінального процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.

Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 № 7рп зазначив, що кримінальну відповідальність слід розглядати як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Заслуговує й на увагу, що об`єктом інкримінованих ОСОБА_3 протиправних дій є життя та здоров`я людини, що відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю.

Крім того, суд вважає, що законність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, суд вважає, що наразі достатніми та належними підставами тримання ОСОБА_3 під вартою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Отже, на даний час продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , а наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, а застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та є неможливим, оскільки місце мешкання ОСОБА_3 - база будівельних матеріалів, тобто приміщення, не пристосоване для проживання, крім того в період військового стану підрозділи поліції, котрі мають здійснювати контроль цього запобіжного заходу задіяні в обороні України. Тому суд не вбачає підстав для зміни або скасування раніше обраної для ОСОБА_3 міри запобіжного заходу.

Все це, на думку суду та з огляду на інтереси суспільства, потребує продовження строків тримання під вартою обвинуваченого.

Оскільки строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому закінчується 18.07.2023, тому суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою підлягає задоволенню.

Оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , спричинив загибель людини, відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України розмір застави не визначається.

Керуючись ч. 3 ст. 331 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою задовольнити.

Продовжити щодо ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на два місяці, тобто до 16 вересня 2023 р.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду м. Кривого Рогу. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Суддя: ОСОБА_1