Решение № 112233462, 17.07.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9288/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у письмовому провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Саєнка Андрія,буд.10, м.Фастів, Київська область, 08500), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неповідомлення ОСОБА_1 про наслідки, які полягають у зменшенні розміру його пенсії за наслідком подання заяви про призначення пенсії в 2022 році;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020, 2021, 2022 з дати призначення йому пенсії, а саме 01.10.2022 року та передати його пенсійну справу для виплати до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV після проведеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області перерахунку його пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020, 2021, 2022 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивачем наголошується, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області при розгляді заяви позивача від роз`яснень йому прав утримався і по сьогодні не вживає жодних дій щодо проведення перерахунку пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, а Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області проявляє протиправну бездіяльність щодо проведення правомірного та справедливого перерахунку із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки при обчисленні пенсії позивача, незважаючи на його письмові звернення. Крім того позивач зазначає, що йому протиправно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Ухвалою суду від 02 травня 2023 року відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення по справі; відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (ст.262 КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідачем позовні вимоги не визнано. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просить залишити позов без задоволення зазначивши, що пенсійне забезпечення призначено позивачу відповідно до його заяви та норм чинного законодавства.

У відзиві на позовну заяву відповідачем позовні вимоги не визнано. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області просить залишити позов без задоволення зазначивши, що пенсійне забезпечення призначено позивачу відповідно до норм чинного законодавства. Також зазначено, що Пунктом 7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» ««ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, за умови, що вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день призначення.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії та механізм виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191.

Згідно з цим Порядком, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховується період роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи Позивача відсутня інформація про факт належності установ освіти до державної чи комунальної власності, в яких Позивач працював, встановити право на проведення виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, неможливо.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази, судом встановлено наступні факти та обставини.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та одержуєте пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пенсію позивачу призначено з 01.10.2022 відповідно до його звернення від 20.12.2022 за допомогою вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 104650012101 від 30.12.2022 за принципом екстериторіальності.

Розмір пенсії обчислено із заробітної плати, визначеної за період з 01.07.2000 по 30.11.2022. Середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачені страхові внески застосована в розмірі 10846,37 грн., індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі становить 3,01393, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії 32690,20 грн. (10846,37 х 3,01393).

Розмір пенсії станом на квітень 2023 року становить 14483,95 грн., де:

13648,16 грн. розмір пенсії (32690,20 х 0,41750),

121,62 грн. доплата за понаднормовий стаж (за 6 років),

614,17 грн. підвищення ст. 29 ч.1,

100,00 грн. індексація з 01.03.2023

Позивач вважає, що при обчисленні пенсії пенсійним органом протиправно застосовано показника середньої заробітної плати по Україні за 2019, 2020, 2021 роки замість 2020, 2021, 2022 років.

Крім того позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зі зверненням №ВЕБ-10001-Ф-С-23-066901, в якому просив провести перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки.

Проте, листом Головного управлінні Пенсійного фонду України у Київській області від 06.02.2023р. йому було відмовлено та зазначено, що пенсію розраховано на підставі документів, які містяться в матеріалах пенсійної справи та відповідно до чинного законодавства.

Крім того листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.04.2023р. позивачу відмовлено у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення зазначивши, що пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, за умови, що вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день призначення.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії та механізм виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191.

Згідно з цим Порядком, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховується період роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «с» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутня інформація про факт належності установ освіти до державної чи комунальної власності, в яких Ви працювали, встановити право на проведення виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, неможливо.

Не погоджуючись з зазначеними діями відповідачі позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Відповідно до ч.2 ст. 40 Закону № 1058 заробітна плата (дохід) для обчислення

пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, затри календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 40 Закону № 1058, при призначенні Позивачу в 2022 році пенсії за віком розмір пенсію обчислювався за 2019-2021 роки, тобто за три роки, що року призначення пенсії.

Відповідно до абз 3. п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: при відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, можна дійти висновку, що в будь-якому разі пенсія призначається з дати набуття права на призначення такої пенсії, при цьому 3-місячний термін це виключно термін, протягом якого особа має право подати заяву про призначення пенсії з дати набуття права на таке призначення.

З огляду на викладене позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неповідомлення ОСОБА_1 про наслідки, які полягають у зменшенні розміру його пенсії за наслідком подання заяви про призначення пенсії в 2022 році; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020, 2021, 2022 з дати призначення йому пенсії, а саме 01.10.2022 року та передати його пенсійну справу для виплати до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його пенсію із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020, 2021, 2022 роки задоволенню не підлягають.

Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-ІV) передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком №909.

Пунктом 5 вказаного Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

За приписами пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років.

З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5637/17.

Судом встановлено, що страховий стаж позивача становить 41 рік 9 місяців 14 днів.

Згідно з трудовою книжкою позивача він у період з 06.02.1984 по 10.11.1986 працював педагогом у дитячій музичній школі № 23 м. Києва.

З 24.11.1986 по 31.05.1988 проходив строкову військову службу.

З 30.08.1988 по 26.08.1990 був викладачем по класу баяну у дитячій музичній школі №23 м. Києва.

З 27.08.1990 по 01.01.1993 позивач працював в Київському державному музичному училищі імені Р. М. Глієра викладачем народних інструментів.

З 01.01.1993 по 01.01.1996 позивач проходив навчання за спеціальністю.

З 01.01.1996 по 08.09.2008 позивач працював викладачем в Київському державному музичному училищі імені Р. М. Глієра.

09.09.2008 позивача прийнято в порядку переведення до Київського інституту музики імені Р. М. Глієра на посаду викладача коледжу, яку він займає по момент розгляду справи.

На офіційному сайті в публічному доступі знаходиться структурний поділ Київської муніципальної академія музики ім. Р.М.Глієра (відповідно до трудової книжки позивача це нова назва Київського інституту музики імені Р.М. Глієра) за посиланням https://glieracademy.org/golovna/strukturaakadem/. З цих документів вбачається що структурним елементом академії без статусу окремого навчального закладу є коледж, в якому і обіймає посаду викладача з 09.09.2008 по момент розгляду справи позивач.

З ЄДПРОУ вбачається, що організаційно-правова форма Київського інституту музики імені Р.М. Глієра - комунальна організація (установа, заклад); Форма власності Київського інституту музики імені Р.М. Глієра - Державна власність / власність територіальних громад.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (Перелік № 909), яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Разом з тим, відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя - реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров`я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач - дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.

Враховуючи викладене, суд вважає, що посада педагогічного працівника з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 та положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000№ 963 поширюється на позивача.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.02.2019 у справі №127/159/17-а, від 25.10.2021 у справі №458/36/17.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (такі праві позиції Конституційного Суду України викладені у рішеннях від 22 вересня 2005 №5-рп/2005, від 29 червня 2010 №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 №23-рп/2010, від 11 листопада 2011 №10-рп/2011).

У відповідності до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Олссон проти Швеції» від 02 березня 1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia пунктом 1 статті 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, пункти 50, 56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У справі «Новік проти України» (заява №48068/06, п.19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини у рішенні ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.

Посилання відповідача на відсутність в матеріалах електронної пенсійної справи інформації про факт належності установ освіти до державної чи комунальної власності, в яких працював позивач, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи та містить відомості про трудову діяльність працівника є трудова книжка.

Отже, суд зазначає, що при обчислені спеціального стажу особи слід виходити саме з посади, яку обіймала така особа, що має бути підтверджено, зокрема, відповідними записами у трудовій книжці.

В контексті вищенаведеного суд звертає увагу, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.03.2020 у справі №175/4084/16-а(2-а/175/86/16), отримання грошової допомоги у розмірі десятимісячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону №1058-IV, визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Суд зазначає, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в першу чергу пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

При цьому, позивач досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, має страховий стаж 41 рік 9 місяців 14 днів на час призначення пенсії за віком, до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії не отримувала, що підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими доказами та відповідачами не заперечується.

Отже, надані до матеріалів справи письмові докази підтверджують, що позивач має необхідний спеціальний страховий стаж роботи на посаді, передбаченій пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, вийшов на пенсію за віком, не отримував до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії, а тому має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі скасування індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи наведене, наявні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, суд вважає, що наявні підстави для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача сплаченого судового збору у сумі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Саєнка Андрія,буд.10, м.Фастів, Київська область, 08500), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області (вул.Саєнка Андрія,буд.10, м.Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України у Київській області (вул.Саєнка Андрія,буд.10, м.Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Єфіменко