Решение № 112162301, 22.06.2023, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 459/2671/22

Провадження № 2/565/85/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області під головуванням

суддіДемчини Т.Ю.,з участю секретаря судового засіданняАлексейчик А.О., представника позивачаОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 , позивач усе життя має незадовільний стан здоров`я, і усе його життя ним опікувалась лише матір, у той час як батько самоусунувся від його життя.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 16.11.2022 у даній цивільній справі роз`єднано позовні вимоги, а ухвалою цього ж суду від 18.11.2022 цивільну справу у частині вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав передано на розгляд Кузнецовського міського суду Рівненської області за підсудністю.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04.01.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав. Ухвалою цього ж суду від 27.02.2023 дану цивільну справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_3 подав відзив на позов, у якому заперечив проти задоволення заявленої до нього вимоги, свою позицію обґрунтовував тим, що він дбав про утримання сім`ї, за час шлюбу з матір`ю позивача придбав для їх проживання ізольоване житло, між ним та дружиною сімейні обов`язки були поділені таким чином, що він працював з метою матеріального забезпечення їх сім`ї, у той час як дружина доглядала за дитиною та створювала належні умови для їх проживання, не працювала, очевидно маючи більшу можливість брати участь у вихованні сина. ОСОБА_3 систематично допомагав синові у навчанні, готував його до щорічних науково-дослідницьких конкурсів, супроводжував його на ці заходи, щорічно придбавав для нього санаторно-курортні путівки, їздив з ним до санаторіїв. Після того, як між ним та дружиною стався розлад та ОСОБА_3 поїхав до своїх батьків, він уклав з дружиною договір від 30.01.2020 про утримання спільної дитини, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язувався добровільно перераховувати їй аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі, що складає 25 % його заробітної плати. Крім аліментів, він завжди допомагав синові з оплатою зв`язку та інтернету, житлово-комунальних послуг, при потребі - з придбанням медикаментів, тривалий час сплачував послуги репетиторів, а одноразову матеріальну допомогу на утримання дитини-інваліда перераховував матері позивача і після розірвання шлюбу між ними.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_4 . ОСОБА_1 зазначила, що квартира придбана за спільні кошти ОСОБА_3 та матері позивача, є їх спільним майном, фінансово ОСОБА_3 сім`ю не утримував, їм постійно допомагали мамині батьки та хресна. Усю участь ОСОБА_3 у житті ОСОБА_4 завжди ініціювала матір позивача. ОСОБА_3 усе життя зловживав алкоголем. Позивач неодноразово просив маму, щоб вони розлучились, а раніше не ініціював позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав через страх, що це вплине на його навчання. З 2020 року вони ніколи не бачились, і з того часу участі у житі позивача батько взагалі не брав.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала в повному обсязі та пояснила, що весь час життям та здоров`ям позивача опікувалась лише його мати, а батько ОСОБА_3 зловживав алкоголем, неналежно виконував батьківські обов`язки, не піклувався про створення для дитини комфортних умов розвитку, виховання та навчання.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не з`явився, продав клопотання про розгляд справи у його відсутності, у якому зазначив про те, що позовні вимоги ним не визнаються, та просив відмовити у задоволенні позову.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області до суду не з`явився, подав письмову інформацію від 04.01.2023 по суті позовних вимог, зі змісту якої вбачається, що під час розгляду питання на комісії з питань захисту прав дитини було з`ясовано, що позивач ОСОБА_6 є повнолітнім та має повну цивільну дієздатність, у зв`язку з чим відповідний висновок вказаним органом не готувався та до суду не подавався, розгляд питання на засіданні комісії було припинено. У інформації представник органу опіки та піклування клопотав про розгляд справи у його відсутності.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області до суду не з`явилась, подала заяву від 31.03.2023 по суті позовних вимог, аналогічну за змістом інформації виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, з підстав досягнення ОСОБА_6 повноліття просила відмовити у задоволенні позову, а справу розглянути у відсутності представника. Письмовий висновок в порядку ст.19 СК України до суду вказаним органом також не наданий.

Заслухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Рівного, є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом РАЦС Рівненського міського управління юстиції.

До досягнення повноліття ОСОБА_6 мав статус дитини-інваліда, що підтверджується посвідченням Кузнецовського УПСЗН серії НОМЕР_2 .

З Виписки з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 вбачається наявність у нього низки хронічних захворювань органів зору, головного мозку, шлунково-кишкового тракту, скелету та ендокринної системи.

ОСОБА_6 17.01.2023 змінив прізвище на ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 , виданим 17.01.2023 Вараським відділом ДРАЦС у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відповідно до ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У позовній заяві не зазначено, на яку конкретно з передбачених вказаною статтею підстав посилається позивач в обґрунтування вимоги про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Проте з наданих під час розгляду справи представником позивача пояснень, а також показань позивача, допитаного за правилами допиту свідків, можна дійти висновку, що підставами позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав позивач вважає п.п.2, 4 ч.1 ст.164 СК України.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В обґрунтування наявності підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, сторонами подано та судом досліджено такі докази.

Позивач ОСОБА_4 вимоги позову підтримав та, будучи допитаним за правилами допиту свідків, показав суду, що він є нещасливою людиною, оскільки його батько ОСОБА_3 усе його життя пиячив та курив, не гуляв та не грався з ним, лише коли матір змушувала його. Позивач завжди страждав від такої поведінки батька та соромився його, оскільки останнього постійно бачили у місті п`яним. Були випадки, коли під час прямування до медичного закладу батько ОСОБА_3 напився та загубив його, у санаторіях батько теж завжди напивався. Батьківської підтримки позивач не відчував, батько ніколи не цікавився його життям та навчанням. Незважаючи на те, що на даний час ОСОБА_4 досяг повноліття, він прагне позбутися родинних зв`язків з ОСОБА_3 , не має наміру налагоджувати з ним стосунки та не хоче мати з ним нічого спільного, не бажає мати будь-яких обов`язків перед ним.

Свідок ОСОБА_9 в суді показала, що з 1997 року по 2020 рік вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , у цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_10 , при цьому її вагітність та пологи були складними, дитина народилась недоношеною та з низкою вроджених вад. ОСОБА_3 не надавав їй належної підтримки, вже у той час зловживав алкоголем. Вона постійно займалась лікуванням дитини, у тому числі оперативним, оздоровленням, забезпеченням нормальних умов для розвитку сина та здобуття ним освіти, у той час як батько ОСОБА_3 усе життя пиячив та брав участь у вихованні дитини лише коли вона його змушувала до цього. ОСОБА_3 був безвідповідальним та на нього не можна було покластись у жодній ситуації. Як пояснила свідок, вона не ініціювала питання позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, незважаючи на його неналежну поведінку, через те, що їй було шкода чоловіка. Як пояснила свідок, ОСОБА_3 ніколи не поважав сина, не вірив у нього, зверхньо до нього ставився, з грудня 2020 року з дитиною не спілкується.

Свідок ОСОБА_11 в суді показала, що тривалий час близько знайома з сім`єю ОСОБА_12 , оскільки на їх прохання допомагала дитині ОСОБА_10 у навчанні. Свідок показала, що дитину виховувала мама, яка не працювала, і свідкові відомо, що тато ОСОБА_3 страждає на алкоголізм, вона неодноразово бачила його на вулиці п`яним, їй відомо, що ОСОБА_10 завжди соромився батька. До середньої школи ОСОБА_4 його батько ОСОБА_3 за настановами матері ще брав якусь участь у житті дитини, проте у старшій школі він самоусунувся. Одного разу на її запитання про те, що робиться у сім`ї, ОСОБА_10 почав плакати.

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 25.02.2005, посвідченого приватним нотаріусом Кузнецовського міського нотаріального округу Сусь Л.У., ОСОБА_3 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Учасниками процесу не оспорюється, що сім`я ОСОБА_3 проживала у вищезазначеному житлі.

З характеристики ВП «Рівненська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» від 20.04.2016 вбачається, що ОСОБА_3 працює на посаді інженера ІІ категорії з митного оформлення Сектору митного оформлення УВТК ВП «Рівненська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» з 2003 року, за час роботи зарекомендував себе як сумлінний працівник та компетентний спеціаліст, який володіє почуттям відповідальності за виконання власних обов`язків та відрізняється внутрішньою виконавчою дисципліною. Будь-яких негативних характеристик за місцем роботи не має.

Учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_3 весь час після народження сина працював та отримував заробіток. З показань допитаного як свідка позивача ОСОБА_13 , а також свідка ОСОБА_9 вбачається, що за час шлюбу мати позивача переважно не працювала. Отже, суд доходить висновку, що сім`я утримувалась за рахунок заробітку ОСОБА_3 . Заперечуючи вказаний факт, позивач не надає будь-яких доказів у його спростування.

Як вбачається з договору на утримання дитини від 13.01.2020, посвідченого приватним нотаріусом Вараського міського нотаріального округу Полюхович В.А., ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , являючись батьками неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з ініціюванням розірвання їх шлюбу, домовились про те, що після його розірвання ОСОБА_6 проживатиме разом з матір`ю ОСОБА_7 , а ОСОБА_3 добровільно взяв на себе зобов`язання сплачувати аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 8000,00 грн. щомісячно, що не звільняє його від обов`язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Зі змісту відповіді на відзив вбачається, що ОСОБА_3 продовжує сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_4 і після досягнення ним повноліття.

У дослідженні під час судового розгляду частини наданих до суду стороною позивача доказів судом відмовлено через їх недопустимість (письмові пояснення свідка, аудіозапис приватної розмови, особисте приватне листування).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.16 постанови № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини передбачені у ст.150 СК України. Згідно з цією нормою, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, зобов`язані поважати дитину. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Позивач ОСОБА_4 , який на даний час досяг повноліття, на думку суду, вихований в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, має фізичний, духовний та моральний розвиток згідно вікової норми, здобув повну загальну середню освіту та на даний час здобуває вищу освіту, підготовлений до самостійного життя, про що свідчить його самостійне проживання за місцем навчання та організація власного побуту. З показань позивача, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 вбачається, що за час неповноліття ОСОБА_4 батько мало приділяв уваги проведенню з ним часу, проте свідки повідомляють про випадки, коли ОСОБА_3 гуляв з дитиною, у тому числі на лижах, санчатах, ліпив снігову бабу, допомагав йому з навчанням, у тому числі перевіряв домашні завдання з математики та інших негуманітарних предметів, брав участь у підготовці дитини до ЗНО.

Повідомлені позивачем, свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 окремі випадки неналежної поведінки батька по відношенню до дитини, з урахуванням тривалості періоду, за який вони трапились, що охоплює увесь час неповноліття ОСОБА_4 , не можуть бути достатньою підставою для висновку про свідоме, тривале, умисне, послідовне невиконання ОСОБА_3 передбачених ст.150 СК України обов`язків щодо виховання та розвитку дитини.

Належних та допустимих доказів у підтвердження тієї обставини, що відповідач ОСОБА_3 страждає на хронічний алкоголізм, а також що він експлуатував дитину, застосовував до позивача фізичні чи інші види покарань, які принижують людську гідність дитини - суду не надано.

За ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (ст.184 КУпАП). Крім того, адміністративна відповідальність передбачена за вчинення домашнього насильства, у тому числі батьками щодо дітей (ст.173-2 КУпАП). Будь-яких доказів у підтвердження тієї обставини, що відповідач ОСОБА_3 піддавався адміністративним стягненням за вчинення вищезазначених правопорушень щодо ОСОБА_4 , суду не надано та про такі обставини не повідомлено.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.06.2023 у справі № 519/361/19, тлумачення змісту п.2 ч.1 ст.164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 461/7447/17, від 07.12.2022 у справі № 562/2695/20, від 03.08.2022 у справі № 306/7/20, від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 11.09.2020 у справі №357/12295/18, від 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, від 13.04.2020 у справі № 760/468/18, від 11.03.2020 у справі № 638/16622/17. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Хант проти України" від 07.12.2006 наголосив, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (§§ 57, 58).

У рішенні від 16.07.2015 у справі "Мамчур проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 461/7387/16-ц зазначено, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становлять реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

З досліджених судом матеріалів та показань допитаних свідків не вбачається свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_3 своїми батьківськими обов`язками, не надані суду будь-які докази того, що до нього застосовувались буд-які заходи впливу, що виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що ОСОБА_3 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжував не виконувати свої батьківські обов`язки щодо сина ОСОБА_13 , матеріали справи не містять.

Встановлені з показань свідків та змісту письмових заяв учасників обставини свідчать про те, що з 2019 року позивач ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_3 не проживає, з грудня 2020 року позивач та відповідач не спілкуються між собою. Проте враховуючи встановлені судом обставини, зокрема те, що матір ОСОБА_4 ОСОБА_9 після розірвання шлюбу з відповідачем створила іншу сім`ю, і між позивачем та вітчимом склались стосунки, яким притаманні риси родинних, а також те, що, як показав ОСОБА_4 , він не бажає налагоджувати будь-які стосунки з батьком, у суду відсутні підстави для висновку, що саме бездіяльність ОСОБА_3 призвела до розриву зв`язків між ним та його сином.

Вищезазначені встановлені судом обставини свідчать про відсутність фактичних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю достатніх доказів систематичного невиконання батьком встановлених законом обов`язків щодо дитини.

Разом з тим, відповідно до ст.165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, при цьому до досягнення чотирнадцяти років дитина вважається малолітньою, у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років - неповнолітньою.

Зміст вказаних норм свідчить про те, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батька чи матері батьківських прав належить неповнолітній дитині - особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

На те, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, вказує і Верховний Суд України у п.16 постанови Пленуму № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до суду з позовом про позбавлення свого батька ОСОБА_3 батьківських прав лише 05 жовтня 2022 року, тобто менше ніж за два місяці до досягнення повноліття. На момент надходження цивільної справи до Кузнецовського міського суду Рівненської області, відкриття у ній провадження та ухвалення рішення по суті вимог позивача, він досяг повноліття та отримав повну цивільну дієздатність, що стало підставою для невжиття органами опіки та піклування виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області та Вараської міської ради Рівненської області заходів до підготовки висновків в порядку ст.19 СК України щодо розв`язання спору. Вказана обставина досягнення ОСОБА_4 повноліття на час розгляду справи свідчить про відсутність у суду правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , що є окремою підставою для відмови у позові.

За таких обставин, керуючись ст.ст.164-165 СК України, ст.ст.12, 13, 81, 89, 258-259, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо нього відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт № НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання невідоме, місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , паспорт № НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, ЄДРПОУ 04055920, місцезнаходження: м.Червоноград Львівської області, вул.Шевченка, 19.

Служба у справах дітей виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області, ЄДРПОУ 03315879, місцезнаходження: 34403 м.Вараш Рівненської області, м-н Незалежності, 2.

Повний текст рішення складений 11 липня 2023 року.

Головуючий суддя: Т.Ю.Демчина