Решение № 112147563, 12.07.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/8676/22

2-а/760/527/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

при секретарі Костюк В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, командира взвода лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Купрійця Володимира Володимировича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Управління патрульної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2), командира взвода лейтенанта Управління патрульної поліції в м. Києві Купрійця Володимира Володимировича (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить:

- скасувати постанову серії БАР №5558719 від 02 липня 2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 02 липня 2022 року відносно нього винесено постанову серії БАР №5558719 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позивач з вказаною постановою не погоджується, вважає її такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке.

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, 02 липня 2022 року приблизно о 14 годині 40 хвилин він, керуючи автомобілем TOYOTA Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , зупинився у правому крайньому ряду на дорозі за адресою: місто Київ, проспект Визволителів, 3а, ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, заглушив двигун та відстебнув пасок безпеки, з метою почекати товариша, який їхав на автомобілі за ним, але десь відстав.

Приблизно через 5 хвилин позаду позивача зупинився службовий автомобіль Управління патрульної поліції у м. Києві, з якого вийшов відповідач 2 разом з іншими поліцейськими та перевірив документи позивача, а також повідомив, що останній на його думку порушив вимоги пункту 2.3. в) Правил дорожнього руху України, а саме, правила користування ременями безпеки.

Позивач стверджує, що ремінь безпеки відстебнув вже після повної зупинки авто, проте, відповідачем 2 було винесено оскаржувану постанову, що стало підставою для звернення до суду з вказаною позовною заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2022 року для розгляду справи №760/8676/22 визначено суддю Митрофанову А.О.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

07 вересня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача 1, в якому представник відповідача 1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, послався на таке.

Так, як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідно до оскаржуваної постанови 02 липня 2022 року о 14 години 53 хвилини водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом TOYOTA Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , по проспекту Визволителів, 3ф, рухаючись заднім ходом, був не пристебнутим ременем пасивної безпеки, чим порушив пункт 2.3. в) Правил дорожнього руху України, адміністративна відповідальність за що передбачена частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На переконання представника відповідача 2, інспектор, який виніс оскаржувану постанову, діяв правомірно, у спосіб, визначений законодавством та в межах наданих йому повноважень.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача 1 зазначив, що надати фото та відео матеріали, на підставі яких було винесено оскаржувану постанову не представляється можливим, оскільки відповідно до розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішній справ України №1026 від 18 грудня 2018 року, строк зберігання відеозаписів становить 30 діб.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року залучено до участі у справі у якості третього відповідача Департамент патрульної поліції (далі по тексту - відповідач 3) та розпочато розгляд справи спочатку.

Копія ухвали суду від 27 квітня 2023 року була надіслана відповідачу 3 на офіційну електрону адресу 02 травня 2023 року, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, проте, відзиву на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду відповідач 3 не надав з невідомих суду причин.

Клопотань від позивача та відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР).

Згідно пунктів 8,11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У відповідності до пункту 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9. Розділу 1 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність КУпАП, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Більш того, відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 5 статті 121 КУпАП, розглядають органи Національної поліції.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

При цьому, згідно частини 2 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У частинах 4, 5 статті 258 КУпАП закріплено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Також, процедуру оформлення поліцейськими підрозділів поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі по тексту - Інструкція № 1395).

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції № 1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1,статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Таким чином, під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП, у відповідача відсутній обов`язок складати протокол про адміністративне правопорушення.

Так, судом встановлено та не спростовано сторонами у справі, позивач є особою, яка має право керувати транспортним засобом - автомобілем марки «TOYOTA Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 .

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАР № 5558719 від 12 липня 2022 року водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Відповідно до змісту вказаної постанови, ОСОБА_1 12 липня 2022 року о 14 годині 53 хвилини у місті Києві по проспекту Визволителів, 3а, керуючи транспортним засобом, рухався заднім ходом та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив пункт 2.3. в) ПДР - порушення правил користування ремнями безпеки.

Вважаючи вказану постанову про накладення адміністративного стягнення такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 5 статті 121 КУпАП, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пункт 2.3 «в» ПДР передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять в собі доказів, що транспортний засіб автомобілем марки «TOYOTA Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 не був обладнаний станом на 12 липня 2022 року засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки) та мав статус оперативного чи спеціального транспортного засобу, як і не містять доказів того, що позивач є водієм, фізіологічні особливості якого унеможливлюють користування ременями безпеки.

Тобто, в даному випадку, позивач є особою, яка може бути притягнута до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 5 статті 121 КУпАП за порушення вимог пункту 2.3 в) ПДР.

Водночас, суд зазначає, що доводи позивача зводяться до того, що 12 липня 2022 року він відстебнув ремені безпеки вже після повної зупинки авто, а тому вважає, що нести відповідальність за частиною 5 статті 121 КУпАП в даному випадку він не повинен.

Судом встановлено, що оскаржувана постанова не містить посилання на доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, тобто не містить доказів про те, що позивач 12 липня 2022 року керував транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременем безпеки.

Наведене в сукупності свідчить, що матеріали адміністративної справи не містять будь-які належні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП.

Суд наголошує, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2019 року у справі № 712/12830/16-а та від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

При цьому, відповідно до закріпленого в статті 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Таким чином, оскільки у матеріалах справи відсутні достатні, належні та допустимі докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП, зокрема, відсутні докази, що останній керував транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременями безпеки, суд доходить висновку про відсутність факту (складу) вчинення позивачем вказаного адміністративного правопорушення.

Водночас, суд зазначає, як і в ухвалі суду про залучення другого відповідача зазначає, що частиною 3 статті 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведене свідчить, що належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 121 КУпАП.

Тобто, відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень.

Згідно з положеннями статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (частини 1 та 2 статті 222 КУпАП).

При цьому, приписами частини 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган Національної поліції - суб`єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Правову позицію з даного питання було висловлено Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2019 року по справі №724/716/16-а.

Суд звертає увагу на те, що органом Національної поліції у цьому випадку є Департамент патрульної поліції, тобто суб`єкт владних повноважень, від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, оскільки Управління патрульної поліції у м. Києві є лише територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції та не має статусу юридичної особи.

Так, судом встановлено, що Департамент патрульної поліції Національної поліції України є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.

З огляду на що Управління патрульної поліції у м. Києві та командир взвода лейтенант поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Купрієць Володимир Володимирович не можуть відповідати за пред`явленими позовними вимогами, а тому такі позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, з урахуванням того, що відповідачем 2 не доведено, а судом не встановлено правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 КУпАП, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості заявлених позовних вимог, відповідно, про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Водночас, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 відступила від своїх попередніх висновків та виклала наступну правову позицію. За системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір» , які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, сплаті за звернення до суду з цією позовною заявою підлягав судовий збір у розмірі 496,20 грн.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 496,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3, а також роз`яснює позивачу його на звернення до суду з заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 496, 20 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 257, 269, 286 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, командира взводу лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Купрійця Володимира Володимировича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАР №5558719 від 12 липня 2022 року, винесену відносно ОСОБА_1 .

У задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Управління патрульної поліції у м. Києві, командира взводу лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Купрійця Володимира Володимировича - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 496,20 грн (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Управління патрульної поліції у м. Києві, адреса: 03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 9.

Відповідач 2: командир взводу лейтенант поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Купрієць Володимир Володимирович, адрреса: 03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 9.

Відповідач 3: Департамент патрульної поліції, адреса: 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.О. Митрофанова