Решение № 112101876, 20.06.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5879/19

Провадження № 2/369/90/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Павловій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним кредитного договору і додаткових угод,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року представник позивача звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22.07.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» було укладено кредитний договір №ВL 6918, за умовами якого банк надав позичальникові кредит в розмірі 48000,00 доларів США, а Відповідач зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі до 01 липня 2028 року згідно з Графіком щомісячних платежів (додаток №1 до додаткової угоди № ВL 6918 до Генерального договору про надання кредитних послуг № ВL 6918 від 22.07.2008 року та - сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 17,45 % річних. За користування кредитом понад встановлений Кредитним договором строк встановлюється підвищена процентна ставка на рівні 34,9% річних. Позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 48 000,00 дол. США, що підтверджується меморіальним ордером № 0674275USD000041 від 23.07.2008 року. Відповідно до п. 1 додатку №2 до Додаткової угоди № ВL 6918 від 22.07.2008 року до генерального договору № ВL 6918 від 22.07.2008 року банк надає позичальнику кредит шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 . З 2008 року по 2018 рік між банком та позичальником було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, загалом 12. Останньою додатковою угодою №12 від 18.05.2018 року до Генерального договору № ВL 6918 від 22.07.2008 року підтверджено, що станом на 18.05.2018 року фактична заборгованість позичальника становить 45 504,34 дол. США в тому числі прострочена заборгованість минулих періодів - 6 761,72 дол. США, з яких 6 761,72 дол. США- загальна сума заборгованості минулих період за проценти (в тому числі нарахованих за базовою та підвищеною ставкою) за користування кредитом, у зв`язку з чим 21.01.2019 року ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» направив позичальникові вимогу про дострокове повернення кредиту та погашення кредитної заборгованості, які нею отримано, проте залишено поза увагою, у зв`язку з чим представник позивача вимушений звернутися до суду.

Враховуючи вище викладене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № ВL 6918 від 22.07.2008 року в розмірі 19680,00 дол. США.

Ухвалою від 11.05.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

21.06.2019 року від сторони відповідача надійшов відзив.

Крім того, не погоджуючись з пред`явленими вимогами, 21.06.2019 року представник відповідача подав зустрічний позов до ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», в якому просив суд визнати недійсним кредитний договір №ВL 6918 та додаткові угоди до такого договору №№1-12, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

Вимоги зустрічного позову представник обґрунтовувала тим, що 22.07.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» дійсно було укладено кредитний договір в іноземній валюті доларах США, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_3 кредит в розмірі 48000,00 доларів США строком до 01.07.2018 року зі сплатою процентів за користування ним за ставкою та на умовах, визначених договором. Однак, у кредитному договорі, немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, вказаних в п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року. Окрім того, банком не було надано окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача, а також в порушення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг, в новій письмовій формі повної інформації про умови кредитування, не надав орієнтовну сукупну вартість кредиту яка надається перед укладенням кредитного договору. Умови кредитного договору передбачають додаткові нарахування за користування кредитними коштами, зокрема гни за видачу кредиту в розмірі 1,0% від суми кредиту по курсу НБУ на день здійснення Таким чином, умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу ясності та погіршують становище споживача.Таким чином, на переконання представника, використання ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» долару США як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача як споживача в настанні певних подій, що дає йому право відповідно до п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнання кредитного договору недійсним на підставі ч.1 ст.230 ЦК України як такого, що укладений в результаті навмисного введення однією стороною (банком) іншої сторони (позичальника) щодо обставин, які мають істотне значення.

29.07.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 19.09.2019 року прийнято до спільного розгляду з позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічний позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним кредитного договору і додаткових угод та об`єднати в одне провадження з первісним позовом.

20.09.2019 року від сторони відповідача за первісним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив.

13.11.2019 року від АТ «Універсал Банк» надійшли письмові пояснення на зустрічний позов.

Ухвалою суду від 28.01.2020 року підготовче провадження в справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

10.03.2020 року до суду надійшла інформація про смерть відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 28.09.2020 року у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Люзняк С.В., належним чином засвідчену копію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16.12.2020 року на виконання ухвали суду від 28.09.2020 року надійшла належним чином засвідчена копія спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протокольною ухвалою суду від 22.02.2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як правонаступників відповідача.

20.07.2021 року від представника ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, у задоволені зустрічного позову заперечував, просив відмовити.

Відповідач 1 за первісним позовом в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, від представника до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, проти позову заперечує в повному обсязі просить відмовити та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Відповідач 2 за первісним позовом в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1ст.509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника ;виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК, порушенням зобов`язання є його невиконання або з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, 22.07.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» було укладено кредитний договір №ВL 6918, за умовами якого банк надав позичальникові кредит в розмірі 48000,00 доларів США, а Відповідач зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі до 01 липня 2028 року згідно з Графіком щомісячних платежів (додаток №1 до додаткової угоди № ВL 6918 до Генерального договору про надання кредитних послуг № ВL 6918 від 22.07.2008 року) та - сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 17,45 % річних. За користування кредитом понад встановлений Кредитним договором строк встановлюється підвищена процентна ставка на рівні 34,9% річних.

Відповідно до п. 1 додатку №2 до Додаткової угоди № ВL 6918 від 22.07.2008 року до генерального договору № ВL 6918 від 22.07.2008 року банк надає позичальнику кредит шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 .

З 2008 року по 2018 рік між банком та позичальником було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, загалом 12.

Правомірність надання банком кредиту ОСОБА_3 в іноземній валюті підтверджується наявною у ВАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», правонаступником якого є ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», генеральною ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №92 від 07.12.2007 року та дозволом №92-1 від 07.12.2007 року згідно офіційних відомостей Національного Банку України з інтернет-порталу www.bank.gov.ua, що узгоджується з вимогами п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 та правовою позицією Верховного Суду України у справах № 6-190цс15 та № 6-1680цс15.

З огляду на зазначене, необгрунтованими є доводи представника відповідача щодо неможливості надання ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» кредиту в іноземній валюті, оскільки вони спростовуються встановленими судом обставинами, підтвердженими доказами, а тому на переконання суду не існує правових підстав ставити під сумнів право ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» здійснювати діяльність в рамках кредитно-договірних зобов`язань із ОСОБА_3 в іноземній валюті, у тому числі ставити за умову виконання зобов`язань в валюті надання кредиту.

Згідно ст.ст.525, 526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від його виконання не допускається.

Як встановлено в ході судового розгляду, що Позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 48 000,00 дол. США, що підтверджується меморіальним ордером № 0674275USD000041 від 23.07.2008 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає передбачене ч.1 ст.509 ЦК України право кредитора вимагати їх повернення.

Останньою додатковою угодою №12 від 18.05.2018 року до Генерального договору № ВL 6918 від 22.07.2008 року підтверджено, що станом на 18.05.2018 року фактична заборгованість позичальника становить 45 504,34 дол. США в тому числі прострочена заборгованість минулих періодів - 6 761,72 дол. США, з яких 6 761,72 дол.

Відповідно до п. 1.2.2 додаткової угоди №12 строкова заборгованість позичальника станом на 18.05.2018 року становить 38 742,62 дол. США з них: 38 671,90 дол. США сума кредиту; 70,72 дол. США - сума нарахованих процентів за користування кредитом.

Згідно п. 1.3.2.1 додаткової угоди №12 від 18.05.2018 року за користування кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування за індивідуальною угодою встановлюється наступна процента ставка (далі - базова процента ставка): З 01 травня 2018 року по 30 квітня 2019 року-4% річних та З 01 травня 2019 року - 18,70 % річних.

Відповідно до п.14 додаткової угоди №12 від 18.05.2018 року кінцевий термін погашення - 01 липня 2023 року.

Відповідач не виконала зобов`язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 45418,38 дол. США з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 50,00 дол. США, сума дострокового стягнення кредиту - 38 571,90 дол. США, відсотки - 6 643,65 дол. США, підвищені відсотки - 152,65 дол. США.

Відповідно до п.7.5.2 додаткової угоди №12 від 18.05.2018 року у випадку невиконання або прострочення виконання грошових зобов`язань позичальника, передбачених договором та будь - якими іншими угодами, що укладені або будуть укладені в майбутньому між банком та позичальником, банк має право змінити термін повернення кредиту в повному обсязі та інших грошових зобов`язань в сторону зменшення згідно умов цього договору, про що повідомляє позичальника письмово, вказуючи такий новий термін виконання грошових зобов`язань позичальника.

21 січня 2019 року на адресу ОСОБА_3 було направлено вимогу № 769 про сплату заборгованості.

Станом на квітень 2019 року відповідач не вчинив жодних дій, які були б направлені на погашення заборгованості, зобов`язання перед банком залишаються невиконані.

Загальна сума заборгованості Відповідача за кредитним договором станом на 25.03.23019 року складає 45418, 38 дол. США, з яких: Прострочена заборгованість по кредиту - 50 доларів США; сума дострокового стягнення кредиту - 38 571,90 дол. США; відсотки - 6 643,83 дол. США; підвищені відсотки - 152,65 дол. США., що підтверджується, розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи.

Проте, банк вважає за необхідне стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 19 680,00 дол. США з яких:

прострочена заборгованість по кредиту - 50,00 доларів США; сума дострокового стягнення кредиту - 19630,00 дол. США.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 р. № 5 у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позичальник) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам статті 533 ЦК.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, однак відповідач на даний час борг не повернув.

Відповідно до ст. 525 Цивільного Кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Заперечуючи проти первісного позову, відповідач та його представник посилались на недійсність укладеного кредитного договору як такого, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», укладений шляхом введення банком позичальника в оману, нав`язуванням кредиту в іноземній валюті, на вкрай невигідних для позичальника умовах зі створенням істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду ОСОБА_3 , про що заявили зустрічний позов.

Надаючи оцінку пред`явленим відповідачем вимогам за зустрічним позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

За змістом ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, яка кореспондується з абз.2 п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №7-рп/13, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості як складових елементах конституційного принципу верховенства права.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, істотними умовами кредитного договору, які регламентовано ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України, виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що укладений між сторонами договір за своїм характером є договором споживчого кредиту, він повинен також відповідати вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» якою встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору;7) інші умови, визначені законодавством.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору № ВL 6918 від 22.07.2008 року вбачається, що в ньому визначено істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначені суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, порядок повернення. Позичальник ОСОБА_3 погодилася на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих банком і обопільно погоджених умовах, про що свідчить підписання нею договору без будь-яких зауважень чи заперечень.

Доводи представника позивача за зустрічним позовом про те, що кредитний договір № ВL 6918 від 22.07.2008 року укладено з порушенням вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Так, в п.7.4 кредитного договору, підписаного ОСОБА_3 , чітко зазначено, що в разі, якщо позичальник є фізичною особою та використовує кредит на споживчі потреби, то укладанням цього договору, вона підтверджує, що: до укладання нею цього договору вона була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у банка.

Таким чином, при укладенні оспорюваного кредитного договору з боку ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» виконано вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Враховуючи, що вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов`язків за угодою, є виконанням угоди, суд приходить до висновку про дійсність укладення між сторонами кредитного договору із погодженням всіх його істотних умов, з дотриманням вимог законодавства України, у тому числі Закону України «Про захист прав споживачів», а тому доводи представника про недійсність договору є безпідставними.

Відповідно до ст.ст.215-235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім того, ст.230 ЦК України закріпила, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п.п.19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом обману, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, яка кореспондується з абз.2 п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №7-рп/13, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості як складових елементах конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ст.ст.215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, ст.ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року, кредитор управі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, пов`язані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час. Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач та зазначено в п.7.4 кредитного договору.

Позивачем за зустрічним позовом та його представником також не надано жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що кредитний договір містить положення, які були б несправедливими для ОСОБА_3 чи створювали істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. За даних обставин, всі наведені представником твердження з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту інтересів позичальника від наслідків, можливість настання яких залежить лише від добросовісної поведінки позичальника при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

З огляду на встановлені судом обставини та проаналізовані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору і додаткових угод.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 позичальник, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.02.2020 року, серії НОМЕР_2 .

Як вбачається із копії спадкової справи, спадкоємцями ОСОБА_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зі змісту надісланих на вимогу суду копії матеріалів спадкової справи вбачається, що 17.07.2020 року позивач надіслав на адресу Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори вимогу кредитора до правонаступників, у якій просив повідомити спадкоємців про надходження даної претензії.

За змістом ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести: місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (ч. 3 ст. 1281 ЦК України).

Частиною 1 статті 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, що відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до ч. 2 ст. 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Відповідач 1 разом з Відповідачем 2 є спадкоємцями в рівних частинах первісного відповідача у даній справі - ОСОБА_3 .

Відповідно до звіту про незалежну оцінку нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійсненого кваліфікованим оцінювачем ОСОБА_4 вартість такого майна станом на 16.06.2021 року складає 258 481,00 грн.

Відповідно до п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов`язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (ст.533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов`язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Оскільки умовами кредитного договору та Графіком погашення кредиту визначено, що погашення кредиту здійснюється позичальником шляхом внесення щомісячних платежів в іноземній валюті доларах США, в яких надано кредит, що відповідає ст.533 ЦК України, та з огляду за наявність у Банка генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України відповідно до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, суд приходить до висновку про стягнення заборгованості з відповідачів за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки саме вона надавалась за договором, і позивач за первісним позовом просить стягнути суму у валюті. Доцільності у визначенні еквіваленту розміру заборгованості у гривні суд не вбачає.

Враховуюче те, що вартість спадкового майна складає 258 481,00 грн., що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 7070,04 дол. США., позовні вимоги підлягають до частково задоволення шляхом солідарного стягнення з відповідачів суми боргу за кредитним договором у розмірі 7070,04 дол. США, а в іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 7839,70 грн.

Керуючись ст.ст.4, 5, 10, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на корить Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № ВL 6918 від 22.07.2008 року у розмірі 7070,04 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір в розмірі 3919,85 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір в розмірі 3919,85 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним кредитного договору і додаткових угод,-відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Акціонерне товариство «Універсал Банк»: м.Київ, вул. Автозаводська, 54/19, ЄДРПОУ 21133352.

ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 .

СУДДЯ Л.М.КОВАЛЬЧУК