Решение № 112046563, 27.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2023Справа № 910/4889/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Міністерства оборони України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка"

про стягнення 6 423 093,80 грн.

При секретарі судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Овчинников Олександр Володимирович - посадова особа (витяг з ЄДР)

від відповідача: Тіньков Денис Леонідович - посадова особа (витяг з ЄДР).

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" про стягнення 6 423 093,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/27 від 12.09.2022 в частині дотримання строків поставки товару.

У зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції (пеню) в розмірі 6 423 093,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 25.04.2023.

19.04.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

19.04.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 25.04.2023 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 16.05.2023.

15.05.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

16.05.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 16.05.2023 не з`явився представник відповідача, хоча про місце, дату та час засідання відповідач повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 06.06.2023.

05.06.2023 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

В судовому засіданні 06.06.2023 в порядку ч.6 статті 183 ГПК України сторонами надано згоду на розгляд справи по суті в той самий день після закінчення підготовчого судового засідання, а саме 06.06.2023.

Протокольною ухвалою від 06.06.2023 судове засідання відкладено на 27.06.2023.

В судовому засідання 27.06.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

12.03.2022 року між Міністерством оборони України (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/27.

Відповідно до п.1.1 контракту виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену в специфікації продукції (додаток 1 до контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити таку продукцію.

Згідно з п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з специфікацією (додаток 1 до контракту), поставці підлягала продукція, а саме: 73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA у кількості 25 000 од., 73 мм постріл RHEАТ-9MA2 з протитанковою гранатою GHEAT-9MA2 у кількості 9 800 од. Загальна орієнтовна вартість продукції, що поставляється за даною специфікацією складає 477 657 612,00 грн. Виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше 30.04.2022.

Відповідно до п.2.1 контракту орієнтовна вартість продукції на момент укладання контракту з урахуванням податку на додану вартість становить 477 675 612,00 грн. вартість продукції встановлена на підставі листа виконавця від 10.03.2022 №10032022-04.

04.04.2022 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до державного контракту, відповідно до умов якої сторони пункт 2.1 контракту виклали у новій редакції: «договірна вартість товару (продукції) без урахування податку на додану вартість становить 468 281 938,00 грн. Розрахунок договірної вартості товару (продукції) здійснено з урахуванням фактично курсу Національного банку України на дату закупівлі валюти виконавцем (15.03.2022 - 32,5184) грн.. за один євро.».

Згідно з п.2.6 контракту замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі до 97% від орієнтованої вартості продукції.

14.03.2022, відповідно до пункту 2.6 контракту, позивач здійснив попередню оплату в розмірі 463 345 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 403/1//34 від 14.03.2022, а 01.06.2022 сплачено решту суми у розмірі 4 936 938,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №403/1/222 від 01.06.2022.

Відповідно до п. 3.1 контракту, продукція поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки).

Пунктом 3.4 контракту передбачено, що датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки продукції є дата, зазначена в товаросупровідній документації.

Згідно з пункту 4.1 контракту, виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного Специфікацією та надати замовнику документи згідно пункту 2.5 контракту.

Специфікацією передбачено, що виконавець зобов`язаний поставити товар (продукцію) згідно з умовами контракту не пізніше 30.04.2022.

З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, митних декларацій вбачається, що відповідачем поставлено товар з простроченням, а саме:

73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA поставлені:

- 09.05.2022 - 6000 од. (8 днів протермінування),

- 10.05.2022 - 1908 од. (9 днів протермінування),

- 11.05.2022 - 6000 од. (10 днів протермінування),

- 14.05.2022 - 1164 од. (13 днів протермінування),

- 23.05.2022 - 6048 од. (22 днів протермінування),

- 24.05.2022 - 3880 од. (23 днів протермінування),

73 мм постріл RHEАТ-9MA2 протитанковою гранатою GHEAT-9MA2 поставлені:

- 10.05.2022 - 2040 од. (9 днів протермінування),

- 14.05.2022 - 7760 од. (13 днів протермінування).

Також, в матеріалах справи наявні видаткові накладні, а саме:

- №221 від 09.05.2022 року на суму 74 500 920,00 грн., щодо поставки 73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA у кількості 6000 од.;

- №224 від 10.05.2022 року на суму 56 552 244,96 грн., щодо поставки 73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA у кількості 1908 од. загальною вартістю 23 691 292,56 грн. та 73 мм постріл RHEАТ-9MA2 протитанковою гранатою GHEAT-9MA2 у кількості 2040 од. загальною вартістю 32 860 952,40 грн.;

- №225 від 11.05.2022 року на суму 74 500 920,00 грн., щодо поставки 73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA у кількості 6000 од.;

- №229 від 14.05.2022 року на суму 139 453 664,08 грн., щодо поставки 73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA у кількості 1164 од. загальною вартістю 14 453 178,48 грн. та 73 мм постріл RHEАТ-9MA2 протитанковою гранатою GHEAT-9MA2 у кількості 7 760 од. загальною вартістю 125 000 485,60 грн.;

- №234 від 23.05.2022 року на суму 75 096 927,36 грн., щодо поставки 73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA у кількості 6048 од.;

- №235 від 25.05.2022 року на суму 48 177 261,60 грн., щодо поставки 73 мм постріл RHEF-9MA з осколково-фугасною гранатою RHEF-9MA у кількості 3 880 од.

Факт порушення термінів поставки відповідачем не заперечувався.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку з неналежним виконання умов контракту щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 6 423 093,80 грн.

Відповідно до п.7.1 контракту у разі невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та цього контракту.

Згідно з п.7.2 контракту за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 5 відсотків вказаної суми.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов`язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов`язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв`язку з порушенням зобов`язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов`язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 6 423 093,80 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві відповідач зазначив, що товариство є невинуватим в порушенні строків постачання за державним контрактом, так як вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання та недопущення господарського правопорушення - завчасно уклало зовнішньоекономічний контракт, негайно після отримання коштів попередньої оплати придбало валюту та перерахувало її іноземному постачальнику, контролювало хід виконання зовнішньоекономічного контракту, зверталося з листами до Надзвичайного та Повноважного посла України в Республіці Польща щодо сприяння в проведенні платежів, передало товар в іншому (визначеному позивачем) місці, аніж встановлено державним контрактом тощо. Тому, на думку відповідача, відповідно до ст.. 614 ЦК України та ст. 218 ГК України ТОВ «Українська бронетехніка» є невинуватим та не має нести відповідальність за прострочення постачання товарів за державним контрактом.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Тому, відповідач, як юридична особа яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем контракт на поставку (закупівлю) продукції (з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації), усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у специфікації до договору (додаткової угоди), з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням товару який підлягав поставці та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки та те, що договір укладався вже після запровадження в Україні військового стану.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Судом враховано, що відповідачем виконано зобов`язання за контрактом, проте з невеликим строком прострочення.

Суд зазначає, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено.

Беручи до уваги наведені вище обставини, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що справедливим і розумним в контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%.

Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про можливість зменшення розміру штрафних санкцій (пені), які підлягають стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" на користь Міністерства оборони України до 3 211 546,90 грн. (50% від обґрунтованого розміру штрафних санкцій).

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Частиною 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 96 346,41 грн. покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка", а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення штрафних санкцій.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, буд. 18; ідентифікаційний код 31410901) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022) штрафних санкцій у розмірі 3 211 546 (три мільйони двісті одинадцять тисяч п`ятсот сорок шість) грн. 90 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 96 346 (дев`яносто шість тисяч триста сорок шість) грн. 41 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 06.07.2023 року.

Суддя С.М. Мудрий