Решение № 110997485, 22.05.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2023 Справа № 917/400/23

Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп», 49000, м. Дніпро, вул. Шолом-Алейхема, 5, код ЄДРПОУ 36441934

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новос Девелопмент», 36003, м. Полтава, майдан Незалежності, 20, код ЄДРПОУ 39442857

про стягнення 405 147,52 грн.

Представники: не викликалися

13.03.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ МЕТАЛ ГРУП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новос Девелопмент» про стягнення 405 147,52 грн., з яких 287 428,21 грн. заборгованість за договором поставки № 1633 від 07.06.2021 р., 55 857,77 грн. пеня, 53 619,64 грн. втрати від інфляції, 8 241,90 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.03.2023 р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/400/23. Також зазначеною ухвалою визнано справу малозначною; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

10.04.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив № 21 від 04.04.2023 р. (вх. № 4430 від 10.04.2023 р.), до якого додано заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження за № 22 від 04.04.2023 р. У вказаному запереченні ТОВ «Новос Девелопмент», посилаючись на характер спірних правовідносин, предмет доказування, обсяг доказів у справі та значення справи для сторін, просив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 12.04.2023р. відмовлено у задоволенні даного клопотання.

20.04.2023р. від позивача надійшла відповідь на відзив; 27.04.2023р. заперечення на відповідь на відзив.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідач має заборгованість за поставлений згідно договору №1633 від 07.06.2021р. товар у розмірі 287 428,21 грн. У зв`язку з її непогашенням, позивач також нарахував та просить стягнути з відповідача 8 241,90 грн річних, 55 857,77 грн. пені та 53 619,64 грн. інфляційних.

Відповідач позові проти існування основного боргу обгрунтованих заперечень не надав (хоча і просить суд відмовити у задоволенні позову повністю п. 5 прохальної частини відзиву на позов, п.4 заперечень на відповідь на відзив), вважає нараховані санкції занадто значним тягарем для нього та просить їх зменшити (не застосовувати стягнення інфляційних та пені), посилаючись на воєнний стан в країні та тяжкий фінансовий стан, спричинений веденням воєнних дій.

Суд, дослідивши надані сторонами докази та оцінивши їх, встановив наступне:

07.06.2021 р. між сторонами у справі було укладено договір поставки №1633 (арк.справи 10-14), за умовами якого:

- постачальник зобов`язується у термін, встановлений договором, передати у власність покупця металопрокат, електроди, круги відрізні, профнастил (товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених договором;

- ціна за товар, загальна кількість, асортимент, сортамент товару визначається у рахунках на оплату постачальника або у специфікаціях, що є невід`ємною частиною даного договору, при цьому кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість визначається у видаткових накладних;

- строк поставки товару протягом 5 робочих днів з моменту отримання на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати, якщо інше не обумовлене сторонами у рахунках або специфікаціях;

- порядок розрахунків : 100% передоплата, якщо інше не визначено у специфікаціях; строк оплати встановлено у рахунках, якщо інше не зазначено у специфікаціях;

- договір вступає в силу з моменту його підписання і діє о 31.12.2021р., а в частині виконання грошових зобов`язань до повного розрахунку між сторонами, з можливістю пролонгації на кожен наступний календарний рік (п.12.1, 12.2 договору).

07.02.2022р. сторонами було укладено та підписано специфікацію №1 та специфікацію №2, а 18.02.2022р. специфікацію №3 (арк.справи 15,22,24), якими погоджено найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціна та суми поставки, а також умови оплати відстрочка платежу протягом 30 банківських днів з дати поставки товару.

Товар було поставлено за видатковими накладними №5048053 від 07.02.2022р., №5048071 від 07.02.2022р., №5071906 від 18.02.2022р. (арк.справи 16,23,25). Як вказує позивач, поставка за накладною №5048053 була оплачена відповідачем частково (залишок боргу 53 397,94 грн.), дві інші поставки оплачені не були, незважаючи на застосований позивачем досудовий порядок врегулювання спору ( що не спростовано відповідачем), що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У ст. 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України). У п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Також у ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Подібне положення міститься у ст. 180 ГК України, відповідно до якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

У силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Між сторонами у справі виникли правовідносини з договору поставки, до якого застосовуються положення про купівлю-продаж. За положеннями статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Суд з огляду на спірні правовідносини виходить з того, що звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів за поставлений товар, позивач як постачальник за договором повинен був довести відповідно до вимог статті 74 ГПК існування відповідних умов для оплати.

Судом досліджено докази, надані сторонами, та встановлено, що у підтвердження поставки товару на вказану суму позивачем подано до суду Специфікацію від 07.02.2022р. №1 до договору поставки , видаткову накладну №5048053 від 07.02.2022р., специфікацію від 07.02.2022р. №2, видаткову накладну №5048071 від 07.02.2022р., специфікацію від 18.02.2022р. №3, видаткову накладну №5071906 від 18.02.2022р., довіреність на отримання ТМЦ від 01.02.2022р., докази часткових оплат (платіжні доручення). Вказані документи оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити та приймаються судом у якості належних доказів у обґрунтування позовних вимог. Відповідач факт наявності заборгованості та її розмір не спростував. Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022р.- 09.09.2022р., заборгованість відповідача перед позивачем становить 287 428,21 грн. (а.с.27). У відповіді на претензію вих.42 від 07.10.2022р. відповідач визнав наявність заборгованості у вказаній сумі, пояснив її існування погіршенням фінансового становище через повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та зобов`язався погасити борг у найкоротші строки (копії претензії та відповіді на неї а.с.28-30).

Враховуючи вищезазначене, суд визнає позовні вимоги про стягнення основного боргу правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно пені, річних, інфляційних:

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано главою 24 ГК України. Зокрема, у ст. 216 ГК України вказано, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним, з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19.)

Як вже зазначалося судом вище, в силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, за загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних (приватних) правовідносин, на принципах рівності сторін та свободи договору, а також з урахуванням обов`язкових вимог щодо такого виду договорів.

Принцип свободи договору регламентує вільне волевиявлення сторін на вступ у правові відносини з контрагентами. У зв`язку із цим, суд як орган, що покликаний захищати права та свободи учасників цивільних правовідносин, не вправі втручатись у свободу договору, крім випадків, коли наявне порушення закону, зокрема, порушення прав та інтересів однієї із сторін договору.

Якщо відповідні умови договору не суперечать загальним засадам справедливості, добросовісності та розумності, у суду немає правових підстав для того, щоб їх не застосовувати.

У цій справі позивач та відповідач у Договорі узгодили відповідальність за невиконання договірних умов, яку позивач застосував до відповідача за допущені ним порушення. Натомість відповідач не навів суду будь-яких вагомих, виняткових обставин, які могли би слугувати підставою для того, щоб суд вирішив не застосовувати до спірних правовідносин узгоджені сторонами умови Договору.

Так, сторони домовилися про те, що позивач несе відповідальність за порушення строку поставки товару покупцю шляхом сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, який не поставлено, за кожен день порушення строку, а відповідач - у випадку порушення строку оплати зобов`язаний сплатити пеню у такому ж розмірі від суми простроченого платежу за кожен день порушення строку (п.7.1, п.7.2 договору). Отже, визначена Договором відповідальність сторін за прострочення виконання своїх обов`язків за Договором або за їх невиконання є пропорційною. Кожна сторона в момент підписання Договору розуміла які матеріальні та/або трудові затрати вона має понести у зв`язку з виконанням Договору, та яка відповідальність буде покладена на неї, якщо матиме місце неналежне виконання умов Договору.

Як випливає з матеріалів справи, позивач свої обов`язки за Договором виконував належно. Іншими словами, у той час, коли позивач уже завершив здійснення необхідних для виконання Договору трудових та матеріальних затрат, відповідач тільки частково розпочав їх відшкодування шляхом оплати поставок.

При цьому суд враховує, що при сумі основного боргу 287 428,21 грн нарахована пеня 55 857,77 грн., що не можна вважати непропорційним чи неспівмірним розміром пені; інфляційні та річні нараховані позивачем відповідно до ст.625 ЦК України, їх розмір знаходиться в прямій залежності від тривалості прострочення невиконання грошового зобов`язання та не є неспівмірним чи нерозумним у порівнянні з сумою основного боргу.

За наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для того, щоб зменшувати штрафні санкції (взагалі звільняти від сплати пені та інфляційних, як просить відповідач) та вважає їх розмір справедливим. При цьому судом враховуються усі обставини даної справи в сукупності, зокрема, поведінка відповідача: при тому, що поставки здійснені в лютому 2022р., остання оплата відповідачем була проведена 13.01.2022р., і до моменту прийняття даного рішення відповідач не вчиняв дії, спрямовані хоча б на часткове погашення заборгованості, незважаючи на те, що у відповіді на претензію гарантував позивачу її якнайшвидше погашення.

Відтак, суд вважає, що неустойка у заявленому розмірі має саме компенсаторний, як і передбачено законодавством, а не каральний характер, і підстави для звільнення від її сплати відсутні. Сам по собі тяжкий фінансовий стан відповідача не змінює вищенаведених висновків суду, так само як і посилання на введення в країні воєнного стану, оскільки дана обставина є спільною для обох контрагентів та однаково негативно впливає на здійснення ними господарської діяльності.

Судом перевірено провильність обрахування пені, річних, інфляційних, та встановлено, що позивачем правильно обчислено початок періоду простроченя; враховано положення ч.6 ст.232 ГК України при обчисленні пені (з 23.03.2022р. по 23.09.2022р. по накладним від 07.02.2022р. та з 05.04.2022р. по 05.10.2022р.); здійснені позивачем нарахування не перевищують суми, обчислені судом (за розрахунками суду, розмір інфляційних навіть дещо перевищує заявлений позивачем), відтак, не виходячи за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в розмірах, визначених позивачем.

Судові витрати, з урахуванням приписів ст.129 ГПК України, покаладються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.129,233-235,238-240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новос Девелопмент» (36003, м.Полтава, м-н Незалежності, 20, код ЄДРПОУ 39442857) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ МЕТАЛ ГРУП» (49000, м.Днірпо, вул.Шолом-Алейхема, буд.5, код ЄДРПОУ 36441934) 405 147,52 грн., з яких 287 428,21 грн. заборгованість за договором поставки № 1633 від 07.06.2021 р., 55 857,77 грн. пені, 53 619,64 грн. втрат від інфляції, 8 241,90 грн. 3 % річних, 6077,21 грн. судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, втсановлені ГПК України (ст.ст256,257 ГПК України).

Повне рішення складено 22.05.2023р.

Суддя Мацко О.С.