Решение № 110783673, 11.05.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17914/22

пр. № 2/759/1334/23

11 травня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., представника позивача - адвоката Паруль Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способу участі батька у вихованні дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 07.12.2022 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до відповідача та просив:

зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступним чином: у період дії військового стану сім днів на тиждень протягом однієї години спілкування відеозв`язком (з будь-якого пристрою) за участю матері ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що 06.09.2013 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №227.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.09.2021 року у справі №759/17053/21 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача з відповідачем народилась спільна дитина ОСОБА_3 .

24 лютого 2022 року почався відкритий воєнний напад російської федерації на Україну, у зв`язку з чим відповідач разом з дитиною ОСОБА_3 переїхала проживати до Нідерландів.

Позивач іноді спілкується з відповідачем і остання відмовляється надавати для спілкування дитину по відеозв`язку, окрім того, враховуючи вік дитини відмовляється бути присутньою на цих побаченнях.

Враховуючи вказане позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права з відповідним позовом до відповідача.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27.12.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання (а.с. 60).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.03.2023 року витребувано у Державної прикордонної служби України, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 26, 01034 інформаційну довідку щодо перетину державного кордону України в період з 23.02.2022 року наступними громадянами:

ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, стать - жіноча;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать - чоловіча.

23 березня 2023 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшли відомості Державної прикордонної служби України (а.с. 86).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14.04.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд (ас. 90).

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Паруль Ю.О. підтримала позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, та подав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 65).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.09.2013 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №227.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.09.2021 року у справі №759/17053/21 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача з відповідачем народилась спільна дитина ОСОБА_3 .

24 лютого 2022 року почався відкритий воєнний напад російської федерації на Україну, у зв`язку з чим відповідач разом з дитиною ОСОБА_3 переїхала проживати до Нідерландів.

Інформація щодо перетину державного кордону України відповідачем підтверджено довідкою Державної прикордонної служби України від 09.03.2023 року (а.с. 86).

Позивачем зазначено, що він іноді спілкується з відповідачем і остання відмовляється надавати для спілкування дитину по відеозв`язку, окрім того, враховуючи вік дитини відмовляється бути присутньою на цих побаченнях.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Із матеріалів справи вбачається існування між колишнім подружжям непорозуміння щодо участі батька у вихованні та спілкування з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно із ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами 1, 2 статті 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Конвенція про права дитини у пункті 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

З наведених вище норм діючого законодавства слід дійти висновку, що сторони по справі зобов`язані здійснювати свої батьківські обов`язки щодо дітей, мають право на спілкування з ними, їх виховання.

Відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Стаття 141 Сімейного кодексу України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Тобто права та обов`язки матері та батька щодо дитини є рівними навіть тоді, коли вони не є подружжям. На обсяг батьківських прав та обов`язків не впливає та обставина, що один із батьків проживає окремо від дитини.

Інтереси дитини захищаються передусім, і не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права. Слід звернути увагу на положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, ч. 3 ст. 9 Конвенції проголошує правило про те, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Як зазначено у Загальному коментарі Комітету з прав дитини № 14 (2013 рік) щодо права дитини на першочергове врахування її найкращих інтересів (п. 1 ст. 3), з метою довести, що право дитини на оцінювання та першочергову увагу до її найкращих інтересів було дотримане, усі рішення стосовно дитини або дітей мають бути вмотивовані, обґрунтовані та пояснені. У мотивації рішення необхідно чітко вказати усі фактичні обставини, що стосуються дитини, які елементи було визнано необхідними під час оцінювання найкращих інтересів, склад таких елементів у кожній справі, а також яким чином їх було оцінено для визначення найкращих інтересів дитини. Якщо рішення не збігається з поглядами дитини, слід чітко вказати причину для цього. У виключних випадках, коли обране рішення не відповідає найкращим інтересам дитини, слід вказати підстави для такого рішення і таким чином показати, що найкращі інтереси дитини було враховано, незважаючи на результат. Недостатньо вказати у загальних формулюваннях, що інші міркування переважають над найкращими інтересами дитини. Слід чітко перерахувати такі міркування у зв`язку з розглянутою справою та надати причини для їхньої першочергової важливості. В обґрунтуванні також має бути доведено, що найкращі інтереси дитини не були достатньо вагомими, щоб переважити інші міркування. Слід визначити обставини, за яких найкращі інтереси дитини мають бути найвагомішим міркуванням.

У даній ситуації суд звертає увагу на те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, у даному випадку вирішення питання про усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням в їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори», стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в їх право на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції, з іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав малолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Згідно із ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

За змістом частини 2 статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Разом із тим положеннями частини п`ятої статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад у межах їх компетенції. Справами опіки і піклування у селищах і селах безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад (пункт 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29 травня 1999 року № 34/166/131/88).

Згідно з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав», висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, які підтверджують викладені у ньому обставини.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про визначення порядку спілкування батьків з дитиною обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні.

Однак, у матеріалах справи відсутній висновок органу опіку й піклування щодо вирішення спору, що виник між сторонами.

Суд неодноразово звертав увагу позивача та його представника на необхідність отримання висновку щодо розв`язання даного спору відповідно до вимог ст. 19 СК України, проте позивач та його представник наполягав на розгляді позовних вимог без наявності висновку відповідної служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі від 08 квітня 2020 року № 635/2771/17 (провадження № 61-40050св18) наголосив, що під час розгляду даної категорії справ, письмовий висновок органу опіки та піклування є обов`язковим.

Висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору, оскільки орган опіки та піклування має повноваження встановлювати відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні тощо.

Зокрема такі ж висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року справа № 559/1215/19-ц (провадження № 61-8348св22).

Слід також зазначити, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Статтею 7 СК України, частиною першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Слід зазначити, що 24 лютого 2022 року почався відкритий воєнний напад російської федерації на Україну, у зв`язку з чим відповідач разом з дитиною ОСОБА_3 переїхала проживати до Нідерландів, що на переконання суду свідчить не про намагання відповідача створити позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, а те що відповідач намагалася убезпечити життя малолітньої дитини від воєнного нападу російської федерації на Україну.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правову природу спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 157, 159, 160, 161 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способу участі батька у вихованні дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.