Решение № 110732830, 05.05.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 травня 2023 року Справа № 280/12448/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

представник позивача - адвокат Шрамікова Поліна Миколаївна

до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,

до відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шраміковою П.М. (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту відповідач - 1), Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (далі по тексту відповідач - 2), в якій позивач, з урахуванням уточнень, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області від 02.08.2021 № 084650005775 щодо звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у перерахунку та поновлені пенсії за її зверненням від 27.07.2021;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області поновити, провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію з 30 серпня 2017 року, з компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду, з 30.08.2017 позивачці була призначена пенсія, що вбачається з рішення № 084650005775.

Крім того, 15 травня 2020 року Запорізьким окружим адміністративним судом по справі № 280/1376/20 вже було ухвалено рішення, яким визнане протиправним та скасоване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 07 серпня 2018 року за № 5171, прийняте Мелітопольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відносно ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву від 30 серпня 2017 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду викладених Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області у постанові від 23 жовтня 2017 року по справі №320/6990/17 та висновків суду, викладених у мотивувальній частині даного судового рішення.

У подальшому, позивачка 27 липня 2021 року знову звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо перерахунку та поновлення пенсії. Після реєстрації заяви позивачки розгляд її звернення за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням ГУ ПФУ в Одеський області від 02.08.2021 № 084650005775 відмовлено у перерахунку та у поновленні пенсії, оскільки ОСОБА_1 за наданими документам, а саме - паспортом, прописана на території Ізраїлю, право на подовження виплати пенсії відсутнє.

Позивачка, не погоджуючись із такими діями відповідачів, була змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 20.12.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 21.12.2021 суддею прийнята ухвала про витребування доказів.

У встановлений ухвалою суду строк, позивач усунув недоліки.

Ухвалою судді від 17.01.2022 відкрито провадження по справі № 280/12448/21 за правилом спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи та проведення судового засідання. Відповідачам запропоновано у 15-ти денний термін надати відзив на позовну заяву.

Того ж дня була прийнята ухвала про витребування доказів.

18 січня 2022 р. за вх. №3839 від Міністерства закордонних справ України до суду надішла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів. Зокрема в листі вказано, що ОСОБА_1 має громадянство Держави Ізраїль. Крім того, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 31.03.2017 термін дії до 31.03.2027, орган видачі 2ІSR.

27 січня 2022 року ухвалою суду залишено позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі. Запропоновано позивачу надіслати до суду уточнену позовну заяву з зазначенням місця проживання чи перебування ОСОБА_1 .

21 лютого 2022 року ухвалою суду продовжено процесуальний строк для залишення позовної заяви без руху в адміністративній справі №280/12448/21.

15 лютого 2022 року за вх. №11226 від представника позивача до суду надійшов уточнений позов, в якому фактичне місце мешкання позивачки вказано - АДРЕСА_1 .

28 березня 2022 р. за вх. №14423 від Мелітопольського районного управління ГУНП в Запорізькій області на ухвалу суду про витребування доказів надійшла довідка, відповідно до якої - ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_2 не мешкає.

03 лютого 2023 року ухвалою суду залучено до участі у справі, в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

08 березня 2023 р. від представника відповідача 2 на адресу суду, засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник просить суд - у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити. Справу розглянути без участі представника Головного управління.

Зокрема у відзиві зазначено, що в наданій позивачем копії паспорту є відмітка про постійне місце проживання в Ізраїлі та позивачка прописана на її території, але відсутній документ про проживання на території Запорізької області.

Призначення/поновлення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянами інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно із пенсійним законодавством України, яке складається із Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно ч. 3 ст. 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Так як, ОСОБА_1 за наданими документами, а саме: згідно відомостей паспорта, прописана на території Ізраїлю, право на подовження виплати пенсії відсутнє.

За таких обставин за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 02.08.2021 №084650005775 про відмову у перерахунку пенсії згідно заяви від 27.07.2021 № 5877 щодо подовження виплати пенсії, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

Для вирішення спірного питання, яке виникло між позивачем та відповідачем по справі обов`язково потребує встановленню факт громадянства позивача та факт її проживання на території відповідного органу Пенсійного фонду, який здійснює безпосередню виплату пенсії.

Встановлення таких фактів покликане на виконання норм ст. 47 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п. 16 Порядку №1596 та у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України (пред`явлення паспорта для виїзду за кордон не передбачено законом). Згідно із Законом України «Про громадянство України» документами, які підтверджують громадянство України на території України, є паспорт громадянина України.

Статтею 47 Закону № 1058-ГУ визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідача 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скориствся.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 статті 250 КАС України).

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком, позивачка досягла пенсійного віку та має необхідний та достатній страховий стаж для призначення їй пенсії за віком, визначений ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який становить 17 років 9 місяців 6 днів.

За рішенням суду, з 30.08.2017 позивачці була призначена пенсія, що вбачається з рішення № 084650005775.

Крім того, 15 травня 2020 року Запорізьким окружим адміністративним судом по справі № 280/1376/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Запорізькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії вже було ухвалено рішення, яким визнане протиправним та скасоване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 07 серпня 2018 року за № 5171, прийняте Мелітопольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відносно ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву від 30 серпня 2017 року про призначення пенсії за віком, дотримуючись вимог Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області у постанові від 23 жовтня 2017 року по справі №320/6990/17 та висновків суду, викладених у мотивувальній частині даного судового рішення.

Крім того, 03 вересня 2020 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду № 280/1376/20 апеляційна скарга відповідача - 1 (апелянта) повернута йому.

Як вбачається, на момент звернення до суду та винесення рішення, позивачка була у такому ж статусі і з паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 31.03.2017, виданого 21SR на ім`я ОСОБА_1 , як і у теперішній час.

У подальшому, позивачка 27 липня 2021 року знову звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо перерахунку та поновлення пенсії.

Після реєстрації заяви позивачки розгляд її звернення за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеський області від 02.08.2021 № 084650005775 відмовлено у перерахунку та у поновленні пенсії заявнику, оскільки ОСОБА_1 за наданими документам, а саме - паспортом, прописана на території Ізраїлю, право на подовження виплати пенсії відсутнє.

На підтвердження місця фактичного проживання позивача зазначаю наступне. Позивачка ОСОБА_1 , є громадянкою України, яка проживала в АДРЕСА_2 , та в подальшому виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 31.03.2017, виданого на ім`я ОСОБА_1 .

У теперішній час позивач мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

В паспорті вказано, що заявниця є громадянкою України та мається відмітка «Постійне проживання в Ізраїлі».

Перед виїздом за кордон, позивачка разом з чоловіком ОСОБА_2 постійно мешкали за адресою: АДРЕСА_2 , у належній їхній сім`ї квартирі, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.01.2022.

Також до позову додана копія свідоцтва про народження позивача, з якої вбачається, що позивач ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у Запорізькій області. 28 лютого 1986 року позивач ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_4 і її прізвище після укладення шлюбу « ОСОБА_5 ».

Результатом розгляду Відповідачем - 2 заяви про перерахунок та поновлення пенсії стало Рішення ГУ ПФУ в Одеський області від 02.08.2021 № 084650005775, обґрунтоване відмовою, оскільки ОСОБА_1 за наданими документам, а саме - паспортом, прописана на території Ізраїлю, право на подовження виплати пенсії відсутнє.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії по вислузі років відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених статтею 41 Конституції України.

Відповідно до приписів статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997 визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від місця свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

ОСОБА_1 зверталася до ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком, оскільки досягла пенсійного віку та має необхідний та достатній страховий стаж у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за рішенням суду з 30.08.2017 їй була призначена пенсія, що вбачається з рішення № 084650005775.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, позивачка як громадянка України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З наведеного слідує висновок, що з 07 жовтня 2009 року пенсія громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон виплачується на загальних підставах, незалежно від наявності відповідного міжнародного договору між Україною та державою, в якій проживає пенсіонер.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 12 червня 2018 року по справі №577/50/17-а та від 31 липня 2018 у справі №757/42126/15-а і у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України має враховуватися судом.

Також, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.

До того ж, відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст. 46 Конституції України.

Позивачка, проживаючи в Ізраїлі як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-1V «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19.06.2012). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), №68385/10 та №71378/10), від 26.09.2014).

Отже, не врегулювання питання на законодавчому рівні щодо пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон в держави, з якими не укладено відповідних договорів, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, проживаючи в Державі Ізраїль, як громадянка України, позивачка має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання та перерахунок пенсії за ознакою місця проживання.

Крім того, Згідно пункту 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

З аналізу пунктів 2.1, 2.9 Порядку вбачається, що до заяви про призначення (перерахунку) пенсії за віком подаються, зокрема документи про місце проживання (реєстрації) особи, тобто особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

З викладеного вище слід дійти висновку, що право громадянина України на пенсійне забезпечення є беззаперечним та становить складову гарантованого Конституцією права на соціальний захист для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості. Відповідне право не може пов`язуватись, зокрема, з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Разом з тим, наведеними нормами закону та підзаконними нормативно-правовими актами передбачений механізм реалізації відповідного права особи. Дотримання вказаного механізму є обов`язковим не тільки для суб`єкта владних повноважень, але й для особи, що звернулась за поновленням виплати пенсії.

Одним з обов`язкових вимог до заявника є подання ним разом з заявою паспорту (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Так, правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492- VI (далі - Закон №5492-VI).

За змістом пункту 1 частини першої статті 13 цього Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 22 Закону №5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

З системного аналізу положень наведених норм слід дійти висновку, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

При оформленні цього паспорту, паспорт громадянина України на ім`я « ОСОБА_1 » був зданий у відповідні органи.

На підставі вищевикладеного, позивачка як громадянка України безумовно має право на поновлення пенсії.

Щодо передачі звернення позивачки на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, слід зазначати наступне:

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення (перерахунок, поновлення) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що звернення за призначенням (перерахунку) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та необхідних інших документів, до територіального органу Пенсійного фонду України.

Згідно із п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Згідно пункту 7 Положення №280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Підпунктом 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, серед іншого, визначено, що Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області є територіальними органами Пенсійного фонду України, що призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії та інші виплати відповідно до законодавства.

Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення №280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Пунктом 1.1. розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Постанова №22-1) передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсій подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію») через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - «сервісний центр»).

Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень «органу, що призначає пенсію».

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує, поновлює) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає (перераховує) пенсію».

Виключно «орган, що призначає (перераховує) пенсію», не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Копією заяви ОСОБА_1 від 27.07.2021 підтверджується, що позивачка звернулась саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Водночас, рішення про відмову у призначенні пенсії було винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Зазначені дії як відповідача - 1, так і відповідача - 2 не відповідають положенням пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1, оскільки згідно вказаної норми засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ саме «органу, що призначає пенсію».

Тобто, після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач-1 зобов`язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає (перераховує) пенсію», яким і є відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області має свої структурні підрозділи, які розташовані у населених пунктах Запорізької області.

Саме серед них засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності повинен був визначений один структурний підрозділ, який повинен був сформувати атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивачки.

Натомість, таким структурним підрозділом був визначений відповідач - 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Зазначені дії не регламентовані жодною правовою нормою, які регулюють відносини в сфері пенсійного забезпечення.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки є територіальним органом Пенсійного фонду України і має свої окремі структурні підрозділи.

Пенсійний фонд України в силу приписів норм законодавства та Положення про Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями призначати пенсії, відповідно серед його територіальних органів (відповідач - 1 та відповідач - 2) не може визначатися «структурний підрозділ», який в силу приписів пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення) та електронну пенсійну справу.

В силу приписів пункту 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 саме керівник ГУПФУ в Запорізькій області повинен підписати рішення за результатами розгляду заяви позивачки, оскільки ГУПФУ в Запорізькій області і є тим «органом, що призначає (перераховує, поновлює) пенсію».

Пункт 4.7 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що саме «орган, що призначає (перераховує) пенсію» (за спірних правовідносин відповідач-1) повинен всебічно, повно і об`єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на перерахунок пенсії.

Враховуючи вище викладені обставини, відповідач-1 допустив грубе порушення пунктів 4.2, 4.3 та 4.7 розділу ІV Порядку 22-1, неправомірно допустивши після реєстрації заяви позивачки визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача.

У зв`язку викладеним вище, оскаржуване рішення відповідача-2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, перерахувати та поновити пенсію ОСОБА_1 має Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз зазначених положень Закону № 1058-IV та Закону України «Про пенсійне забезпечення» дає підстави дійти до висновку, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Як вказано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 та справедливо має бути застосовано в спірних правовідносинах, відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Наведена позиція підтверджена правовою позицією Великої платою Верховного Суду, відображену в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в Постанові Верховного Суду від 16.03.2023 по справі №420/7835/19 - "обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками".

Суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наслідком розгляду справи, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

У задоволені позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів необхідно відмовити, у зв`язку з тим що ці вимоги є передчасними.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 908,00 грн, які підтверджуються квитанцією № 34102194 від 10.11.2021, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись статтями 9, 139, 242 - 246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ - 20490012), та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Україна, 65107, місто Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ: 20987385) від 02.08.2021 № 084650005775 щодо звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ: 20490012) щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у перерахунку та поновлені пенсії за її зверненням від 27.07.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ: 20490012), поновити, провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію з 30 серпня 2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) сплачену суму судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 05 травня 2023 року.

Суддя Р.В. Сацький