Решение № 110689378, 08.05.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2023 Справа № 917/344/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., секретар судового засідання Теницька С.В., розглянувши справу № 917/344/23

за позовною заявою Приватного підприємства "Будтранс-груп", вул. Маршала Батицького, буд. 8, м. Харків, 61038

до відповідача Консорціуму "Союз Буд", вул. Старий Поділ, буд. 4, кімн. 401, м.Полтава, 36022

про стягнення 121 047,92 грн,

Без виклику учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне підприємство "Будтранс-груп" просить суд стягнути з Консорціуму "Союз Буд" 121 047,92 грн, заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім зобов`язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними № 1509 від 30.12.2022 року, № 1 від 04.01.2023 року та №Ц 10 від 05.01.2023 року (основний борг).

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копії видаткових накладних № 1509 від 30.12.2022 року, № 1 від 04.01.2023 року та № Ц 10 від 05.01.2023 року; копію претензії № 5 від 30.01.2023; копію відповіді відповідача на претензію № 0802-2 від 08.02.2023 року; копію Договору про надання правової допомоги №б\н від 21.02.2023, копію додаткової угоди № 1 від 21.02.2023 до Договору про надання правової допомоги, копію ордеру № 507 від 02.03.2023, копію свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю № 1084 від 21.10.2011.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

03.03.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Будтранс-груп" до відповідача Консорціуму "Союз Буд" про стягнення 121 047,92 грн, заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім зобов`язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними № 1509 від 30.12.2022 року, № 1 від 04.01.2023 року та № 10 від 05.01.2023 року (основний борг).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2023 року справу № 917/344/23 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 06.03.2023 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

Ухвала суду від 27.02.2023 року, що була надіслана судом на вказану у позовній заяві адресу відповідача, яка співпадає з адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута поштою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частин 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 27.02.2023, якою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов, вважається врученою відповідачу 20.03.2023 р.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як зазначає у позовній заяві позивач, 10.05.2022 року позивач та відповідач уклали Договір поставки № 10-05/1П в усній формі.

В подальшому позивач поставив, а відповідач прийняв товар (пісок) у кількості 366,56 тонн на суму 126 744,92 грн разом, що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печаткою позивача (копії наявні у матеріалах справи, а.с. 9-11), а саме : № 1509 від 30.12.2022 року, № 1 від 04.01.2023 року та № 10 від 05.01.2023 року.

Відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару у сумі 5 697,00 грн.

Позивач розцінює, що між сторонами відбулось фактичне укладання договору поставки у спрощений спосіб, оскільки сторонами правочину виконані умови даного договору у вигляді (1) передачі відповідачу у власність піску у кількості 366,56 тонн на суму 126 744,92 грн та (2) часткової оплати відповідачем поставленого товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з Претензією № 5 від 30.01.2023 із вимогою про сплату заборгованості у розмірі 121 047,92 грн в термін до 03.02.2023 (а.с. 12-13).

Відповідач надав позивачу відповідь на претензію № 0802-2 від 08.02.2023 (а.с. 14), згідно якої останній повідомляє, що затримка в оплаті отриманого ним від позивача товару спричинена затримкою розрахунків з Консорціумом "Союз Буд" з боку інших контрагентів. При цьому відповідач повідомляє, що докладає всіх зусиль для погашення існуючої перед позивачем заборгованості.

За даними позивача станом на 03.03.2023 відповідач умов Договору щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 121 047,92 грн, заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім зобов`язань з оплати отриманого товару за видатковими накладними № 1509 від 30.12.2022 року, № 1 від 04.01.2023 року та № 10 від 05.01.2023 року (основний борг).

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтями 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Положеннями ст. 627, ст. 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як визначено ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи, що зазначені в описовій частині даного рішення товарно-транспортні накладні містять визначення товару, його кількість, категорію, ціну, підписані як представником позивача, так і відповідача, скріплені печаткою позивача, між сторонами мав місце факт укладання правочину - договору поставки у спрощений спосіб. Отже, беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Строк виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин з продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України (п.1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013 "Про деякі питання про застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за пор) грошових зобов`язань").

Відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи зве до суду.

Тобто, обов`язок оплати товару у покупця виник з моменту прийняття товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором не оплатив отриманий товар у повному обсязі та у визначені строки.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 121 047,92 грн основного боргу, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 2 684,00 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 26 880,00 грн витрат на правову допомогу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження отримання правової (правничої) допомоги позивач надав копії : Договору про надання правової допомоги №б\н від 21.02.2023, копію додаткової угоди № 1 від 21.02.2023 до Договору про надання правової допомоги, ордеру № 507 від 02.03.2023, свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю № 1084 від 21.10.2011, ордеру № 507 від 02.03.2023 та платіжної інструкції № 88 від 22.02.2023 про сплату юридичних послуг у розмірі 13 440,00 грн згідно Договору про надання правової допомоги.

Згідно з ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з порушенням з боку відповідача прав та інтересів позивача та зумовленої в зв`язку з цим необхідності в судовому захисті, позивач уклав з адвокатом відповідний договір на представництво його інтересів.

Зокрема, 21.02.2023 року між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Ріяко Євгеном Олександровичем, укладено договір по надання правової допомоги б/н (а.с.15-17), за змістом якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту, а саме: бути його представником і захищати його права та законні інтереси в Господарському суді Полтавської області та усіх установах, підприємствах, організаціях, судових інстанціях України з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з Консорціуму "Будтранс Груп" (п.1.1).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату винагороду (гонорар) та компенсувати додаткові витрати, передбачені додатковою угодою до договору.

Розмір та порядок сплати винагороди (гонорару) та додаткових витрат визначаються та узгоджуються клієнтом та адвокатом у додатковій угоді.

21.02.2023 року сторони уклали додаткову угоду №1 (а.с.18), відповідно до п.1 якої клієнт сплачує на користь адвоката грошові кошти у розмірі 26 880,00 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят) гривень за представництво інтересів клієнта з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з Консорціуму "Будтранс Груп".

За змістом п.4 додаткової угоди грошові кошти, зазначені у п.1 даної додаткової угоди, сплачуються клієнтом на користь адвоката у наступному порядку:

13440 гривень протягом 10 днів з моменту укладення даної угоди;

13440 гривень протягом 10 днів з моменту ухвалення судового рішення у суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору платіжною інструкцією № 88 від 22.02.2023 сплатив на користь адвоката Ріяко Є.О. 13440,00 грн (а.с.6).

З посиланням на зазначені обставини, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 26880,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс або має понести внаслідок розгляду даної справи.

Суд зазначає, що відповідач в порядку, визначеному ч.6 ст.126 ГПК України не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу чи клопотання про зменшення таких витрат.

Отже, розглянувши заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив наступне.

Позивачем в порушення вимог ч.3 ст.126 ГПК України не надано до суду належних доказів для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, а саме : акту виконаних робіт (наданих послуг) чи детального опису робіт, що унеможливлює встановити обсяг та вартість надання послуг з правничої допомоги.

В той же час суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2022 по справі 922/1964/21 та Об`єднана Палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, згідно зі ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

В обґрунтування заявленої до стягнення з відповідача суми витрат на правничу допомогу в розмірі 26880,00 грн позивачем надано до суду додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги, відповідно до п.1 якої визначено, що клієнт сплачує на користь адвоката грошові кошти у розмірі 26880,00 грн за представництво інтересів клієнта з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з Консорціуму "Будтранс Груп".

Згідно з п.2 додаткової угоди під представництвом інтересів клієнта мається на увазі: консультування клієнта, збирання доказів, формування правової позиції, підготовка позовної заяви, участь у судових засіданнях, отримання копії судового рішення та інше.

При цьому позивачем до суду не надано акту виконаних адвокатом робіт чи детального опису наданих послуг, що унеможливлює встановити, які саме послуги та на яку суму надав адвокат.

В даному випадку при розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує наступне: дана справа за своїм правовим характером не є складною; справа є малозначною, оскільки сума позову становить 121 047,92 грн; обсяг матеріалів справи є незначним та не потребував збирання додаткових доказів; судова практика по розгляду спорів даної категорії є сталою, у зв`язку з чим формування правової позиції по справі не потребувало значного вивчення законодавства; розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; будь-яких заяв по суті спору крім позовної заяви позивачем під час розгляду справи не надавалось.

За таких обставин, з переліку послуг, передбачених п.2 Додаткової угоди, на підставі поданих доказів вбачається лише часткове надання адвокатом зазначених послуг, таких як консультування клієнта та підготовка позовної заяви.

При цьому підготовка позовної заяви не потребувала від адвоката вчинення значного обсягу дій та збирання доказів, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений за 3 (трьома) накладними товар.

В подальшому адвокат в межах даної справи будь-яких дій не вчиняв, участь у судових засіданнях не брав, копію судового рішення не отримував. Доказів надання адвокатом будь-яких інших послуг у зв`язку з розглядом справи до суду не надано.

За таких обставин, покладення на відповідача за наслідками розгляду справи всієї заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26880,00грн, не може вважатися обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та наданих адвокатом послуг, оскільки надання послуг на дану суму є непідтвердженим відповідними доказами та недоведеним по відношенню до реально наданих адвокатом послуг під час розгляду даної справи.

З огляду на вказані обставини, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, суд не присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача заявлену суму витрат на професійну правову допомогу в розмірі 26880,00 грн.

В той же час, частина заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13440,00 грн підтверджена складанням адвокатом позовної заяви у справі та оплатою позивачем, отже, є реально понесеною, обґрунтованою та доведеною.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на надані докази, суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є частково підтвердженим матеріалами справи та частково співрозмірним наданому об`єму адвокатських послуг. Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у сумі 13 440,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236, 237-238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Консорціуму "Союз Буд" (вул. Старий Поділ, буд. 4, кімн. 401, м.Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 44344854) на користь Приватного підприємства "Будтранс-груп" (вул. Маршала Батицького, буд. 8, м. Харків, 61038, код ЄДРПОУ 36815278) 121 047,92 грн основного боргу, 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору та 13 440,00 грн витрат на правову допомогу.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення підписане 08.05.2023 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик