Решение № 110625700, 20.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2023Справа № 911/1954/22Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Улахли О.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право", Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

за участю представників:

Прокурора: не з`явився;

Ради: не з`явився;

Товариства: Касьянова І.О.;

Облдержадміністрації: не з`явився;

Райдержадміністрації: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Української міської ради (далі - Рада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" (далі - Товариство), Київської обласної державної адміністрації (далі - Облдержадміністрація) та Обухівської районної державної адміністрації (далі - Райдержадміністрація) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 шляхом: визнання недійсним розпорядження Облдержадміністрації "Про надання в оренду земельної ділянки" від 24 грудня 2003 року № 854; визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки, укладеного 16 січня 2004 року між Облдержадміністрацією в особі Райдержадміністрації та Товариством; скасування рішення про державну реєстрацію прав від 2 вересня 2014 року за номером 15525790 з одночасним поверненням спірної земельної ділянки на користь Ради з незаконного володіння Товариства.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор вказав, що вищезазначене розпорядження Облдержадміністрації прийняте, а договір про передачу цієї ділянки в оренду під забудову - укладений всупереч вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та розташована в межах прибережної зони захисної смуги річки Дніпро. На думку Прокурора, віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду повністю підтверджується загальнодоступними відомостями з Публічної кадастрової карти України (шари аналітичні: умовна прибережна захисна смуга), розміщеними на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Ці відомості є загальновідомими, а тому не потребують доказування в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Крім того, відповідно до інформації ДНВП "Картографія" та наданих картографічних матеріалів земельна ділянка з кадастровим номером: 3223151000:05:007:0002 повністю розташована у межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро. Окрім цього Прокурор зазначив, що прибережні захисні смуги, як землі водного фонду, за особливостями свого цільового призначення і правового режиму можуть надаватись в оренду, однак не можуть використовуватися для будівництва будинків котеджного типу (індивідуально житлової та садово-дачної забудови). Враховуючи викладене, Прокурор просив про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14 жовтня 2022 року матеріали позовної заяви Прокурора передано за територіальної підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2022 року вищенаведену позовну заяву було передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

12 грудня 2022 року через загальний відділ діловодства суду позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду вказаним суддею та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26 січня 2023 року.

19 січня 2023 року через загальний відділ канцелярії суду Товариство подало відзив від вказаної дати, в якому заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на те, що будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, забороняється виключно на прибережних захисних смугах. При цьому, відносно інших земель водного фонду заборона їх забудови чинним законодавством не передбачена. Крім того, Товариство зазначило, що рішенням Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472 встановлено, що вищезазначена спірна ділянка на момент надання її в оренду не була віднесена до категорії земель водного фонду. Цим же рішенням встановлено, що дана земельна ділянка передана в користування Товариству для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу, тобто для спорудження об`єктів стаціонарної рекреації та проведення спортивних заходів, а відтак за статтею 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) така ділянка підпадала під категорію земель рекреаційного призначення. Товариство вказало, що вказана земельна ділянка межувала з прибережною захисною смугою Канівського водосховища річки Дніпро, проте не накладалася на неї. Таким чином, зазначений відповідач вважає, що Прокурором не доведено факту накладання прибережної захисної смуги річки Дніпро на межі спірної земельної ділянки, що свідчить про можливість її забудови та спростовує посилання Прокурора на порушення статей 59, 60, 61 ЗК України та статей 4, 85, 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України) при відведенні земельної ділянки в оренду Товариству. Заперечуючи проти позову, Товариство також вказало, що Рада не набула права комунальної власності на спірну земельну ділянку, оскільки згідно з наданими Прокурором доказами вона віднесена до державної форми власності. Відтак, обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним. Також у даному відзиві Товариство заявило про застосування строків позовної давності.

24 січня 2023 року на електронну адресу суду Товариство подало клопотання від 23 січня 2023 року про закриття провадження в цій справі.

26 січня 2023 року на електронну адресу суду Прокурор подав клопотання про відкладення підготовчого засідання.

26 січня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 23 лютого 2023 року.

17 лютого 2023 року на адресу суду від Прокурора надійшла відповідь на відзив від 14 лютого 2023 року № 15/1-115вих-23, в якій останній навів свої доводи та аргументи на спростування правової позиції Товариства, посилаючись на те, що обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472, не є преюдиційними для даної справи, оскільки вказані справи мають різний суб`єктний склад, предмет спору, зміст позовних вимог, різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та обґрунтовані різними доказами. Також Прокурор повторно зазначив, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, а її власником та розпорядником є Рада. Прокурор також заперечив проти застосування позовної давності, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, згідно з якою до позовів про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений доти, поки існує відповідне правопорушення.

23 лютого 2023 року через загальний відділ канцелярії суду Облдержадміністрація подала відзив від 21 лютого 2023 року, у якому, заперечуючи проти задоволення позову, зазначила, що Прокурор не надав належних та допустимих доказів порушення прав позивача. Також у даному відзиві Облдержадміністрація заявила про застосування строків позовної давності.

23 лютого 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали про відмову в задоволенні клопотання Товариства про закриття провадження в цій справі та про оголошення перерви до 15 березня 2023 року.

2 березня 2023 року Товариство подало до суду заперечення від 27 лютого 2023 року, в яких навело свої аргументи на спростування правової позиції Прокурора.

10 березня 2023 року на адресу суду від Ради надійшла заява від 7 березня 2023 року № 819/3-23 про відмову від позову Прокурора, поданого в її інтересах. У цій заяві позивач погодився з обставинами, встановленими в рішенні Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472.

14 березня 2023 року через загальний відділ канцелярії суду Рада подала заяву про долучення до матеріалів справи копії розпорядження позивача від 13 вересня 2021 року № 319 "Про забезпечення самопредставництва Української міської ради у судах".

15 березня 2023 року на електронну адресу суду від Товариства надійшло клопотання від вказаної дати про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 березня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 6 квітня 2023 року.

15 березня 2023 року, після закінчення вказаного засідання, на електронну пошту суду від Прокурора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

30 березня 2023 року на адресу суду від Товариства надійшли письмові пояснення від 28 березня 2023 року.

4 квітня 2023 року на електронну адресу суду від Райдержадміністрації надійшло клопотання про розгляд даної справи без участі її представника.

У судовому засіданні 6 квітня 2023 року Прокурор підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, та наполягав на їх задоволенні.

У цьому ж засіданні представники Товариства та Облдержадміністрації проти задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву.

У судовому засіданні 6 квітня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 20 квітня 2023 року.

20 квітня 2023 року в судовому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні заяви Ради від 7 березня 2023 року № 819/3-23 про відмову від поданого в її інтересах позову Прокурора.

Прокурор, Рада, Облдержадміністрація та Райдержадміністрація про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у судове засідання, призначене на 20 квітня 2023 року, не забезпечили.

У судовому засіданні 20 квітня 2023 року представник Товариства проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та письмових поясненнях.

Рада та Райдержадміністрація були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, однак заяв по суті спору не подавали.

Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472, що набрало законної сили 15 лютого 2005 року, відмовлено в задоволенні позову Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) до Облдержадміністрації та Товариства, треті особи: Державний комітет України з земельних ресурсів, Державний комітет України з водного господарства, про визнання розпорядження та договору недійсними. Цим рішенням встановлено, що на підставі висновків погоджувальних служб та позитивного висновку державної землевпорядної експертизи 24 грудня 2003 року Облдержадміністрацією видано розпорядження № 854 "Про надання в оренду земельної ділянки", відповідно до якого Товариству надано в оренду на 50 років земельну ділянку, площею 15,0 га (чагарників заболочених), за рахунок земель державної власності на території Ради під будівництво водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Відповідно до пункту 4 вказаного розпорядження Райдержадміністрації доручено укласти та підписати від імені Облдержадміністрації договір оренди земельної ділянки з Товариством.

На виконання вказаного розпорядження Райдержадміністрацією 8 січня 2004 року видано розпорядження № 1 "Про укладення договору оренди земельної ділянки із Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право", згідно з пунктом 3 якого підписання договору оренди доручено першому заступнику голови Райдержадміністрації Пелешенку О.В.

16 січня 2004 року між Облдержадміністрацією в особі заступника голови Райдержадміністрації Пелешенка О.В. та Товариством укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

Також у межах даної судом встановлено, що 19 січня 2004 року між Товариством та Облдержадміністрацією підписано акт приймання-передачі спірної земельної ділянки в довгострокове платне володіння та користування (на умовах оренди) для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472 встановлено, що спірним розпорядженням не визначалась категорія землі. У зв`язку із цим ні Прокуратурою, ні КМУ у справі не надано суду доказів тієї обставини, що відповідач, видавши спірне розпорядження, встановив або змінив цільове призначення спірної земельної ділянки, або що вказана зміна відбулася раніше і з порушення чинного законодавства.

У цьому рішенні встановлено, що Прокуратурою та КМУ не доведено той факт, що спірна земельна ділянка на момент її надання в оренду Товариству була віднесена до категорії земель водного фонду у передбаченому ЗК України порядку. Ця ділянка надана в користування Товариству для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу, тобто для спорудження об`єктів стаціонарної рекреації і організації відпочинку населення, туризму й проведення спортивних заходів, та згідно зі статтею 51 ЗК України підпадає під категорію земель рекреаційного призначення.

Також у даному рішенні вказано, що спірна земельна ділянка на момент її відведення і надання в оренду не відносилась до водного фонду та знаходилась у державній власності в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, розташовувалась за межами населеного пункту - міста Українка.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472 встановлено, що спірне розпорядження Облдержадміністрації видано в межах наданих їй повноважень, у зв`язку з чим спірний договір оренди укладений відповідно до приписів чинного на той час законодавства.

Судом у справі № 911/1954/22 встановлено, що згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28 липня 2014 року № НВ-3203077362014, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 17 квітня 2013 року, вищезазначеній орендованій земельній ділянці, площею 15 га, присвоєно кадастровий номер: 3223151000:05:007:0002.

Також судом встановлено, що 27 серпня 2014 року проведено державну реєстрацію права оренди Товариства на спірну земельну ділянку на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 15525790 від 2 вересня 2014 року).

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі № 910/16898/19.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 1 вересня 2020 року в справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), від 3 липня 2018 року в справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).

Оскільки позов у даній справі та позов у справі № 41/472 були подані Прокурором до відповідачів: Облдержадміністрації та Товариства, зміст позовних вимог становили питання недійсності розпорядження та договору оренди, а предметом доказування обох позовів було встановлення факту приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, тому обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472 є преюдиційними для справи № 911/1954/22.

Та обставина, що спірна земельна ділянка на момент її відведення і надання в оренду не відносилась до водного фонду та знаходилась в державній власності у межах Української міської ради Обухівського району Київської області, розташовувалась за межами населеного пункту - міста Українка, є встановленою рішенням Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472, а відтак не підлягає доказуванню в межах даної справи.

Частинами 1, 3 статті 85 ВК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням із постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

З метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (частина 1 статті 88 ВК України).

Згідно з положеннями частин 2, 3 статті 88 ВК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Відповідно до положень частини 1 статті 58 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

За частиною 4 статті 59 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно з частиною 2 статті 61 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Згідно з частинами 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина 1 статті 393 ЦК України).

Пунктом г частини 3 статті 152 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 155 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон) відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Відповідно до частини 1 статті 38 Закону відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Для фізичних та юридичних осіб відомості Державного земельного кадастру надаються за бажанням заявника: у паперовій формі; в електронній формі через Публічну кадастрову карту, за умови електронної ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису та оплати послуг за надання відомостей з Державного земельного кадастру із застосуванням електронних платіжних засобів відповідно до Закону України "Про платіжні послуги". Доступ до відомостей Державного земельного кадастру надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, нотаріусам, банкам та особам, які в установленому законом порядку внесені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у тому числі через Публічну кадастрову карту, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за умови ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису (частина 2, 3 статті 38 Закону).

Згідно з пунктом 3 "Загальна частина" "Порядку ведення Державного земельного кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Публічна кадастрова карта - це частина програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за допомогою якої здійснюється надання доступу до відомостей Державного земельного кадастру та оприлюднення у вигляді відкритих даних визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" відомостей (підпункт 3 пункту 2 "Загальна частина" Порядку).

Згідно з пунктом 180 Порядку довідка з Державного земельного кадастру, що містить узагальнену інформацію про землі (території), формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру у двох примірниках, які підписує Державний кадастровий реєстратор (адміністратор центру надання адміністративних послуг, уповноважена посадова особа виконавчого органу сільських, селищних, міських рад) та засвідчує свій підпис власною печаткою, а у разі, коли довідка надається в електронній формі, - посвідчує його власним кваліфікованим електронним підписом.

Пунктом 181 Порядку передбачено, що викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), зокрема, містить: частину ортофотоплану у масштабі 1:5000 або в іншому масштабі, який забезпечує чітке відображення всіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру.

Зі змісту наданого Прокурором викопіювання з ортофотоплану в масштабі 1:10 000 з нанесенням меж спірної земельної ділянки, берегової лінії річки Дніпро та 100 метрової прибережної захисної смуги вбачається, що земельна ділянка (кадастровий номер: 3223151000:05:007:0002) знаходиться за межами берегової лінії та 100 метрової прибережної захисної смуги.

Також судом встановлено, що в наданому Прокурором витязі з Державного земельного кадастру від 28 липня 2014 року № НВ-3203077362014 спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель рекреаційного призначення.

Щодо посилань Прокурора на відомості з Публічної кадастрової карти, суд зазначає наступне.

7 травня 2022 року КМУ прийнято постанову "Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану" № 564, розроблену Держгеокадастром з дотримання вимог статей 121, 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Положеннями пунктів 3, 4 вказаної постанови визначено, що надання доступу до Державного земельного кадастру користувачам, які мали такий доступ до 24 лютого 2022 року, здійснюється за рішенням Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на підставі звернень таких користувачів до зазначеної Служби. Надання доступу до Державного земельного кадастру іншим користувачам здійснюється відповідно до вимог Порядку. Вимоги законодавства щодо оприлюднення на офіційному веб-сайті Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема через Публічну кадастрову карту, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, картографічної основи, індексних кадастрових карт (планів), базових, аналітичних, кадастрових, інформаційних шарів та всіх відомостей Державного земельного кадастру, передбачених статтями 12-15 Закону, зокрема у векторному вигляді, не застосовуються.

Отже, посилання Прокурора на те, що відомості з Публічної кадастрової карти є загальновідомими, не узгоджуються з вищезазначеними приписами чинного законодавства.

Враховуючи обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2005 року в справі № 41/472, а також те, що Прокурором не доведено того, що спірна земельна ділянка віднесена до земель водного фонду, позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження Облдержадміністрації "Про надання в оренду земельної ділянки" від 24 грудня 2003 року № 854 є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи з вимог частини 1-3, 5 вказаної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Оскільки Прокурором не доведено того, що вказане розпорядження суперечить приписам водного та земельного законодавства, тому позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі зазначеного розпорядження, також не підлягає задоволенню.

Згідно абзацу 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсним розпорядження та договору, тому позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні Радою права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права оренди з одночасним поверненням спірної земельної ділянки на користь Ради з незаконного володіння Товариства також не підлягає задоволенню.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Враховуючи те, що позов Прокурора визнаний судом необґрунтованим, позовна давність не застосовується.

Інші доводи, на які посилалися сторони та Прокурор під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Прокурора не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на Прокурора та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 3 травня 2023 року.

СуддяЄ.В. Павленко