Решение № 110549439, 26.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2023 року 320/9827/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.02.2020 №322777-3313-2615.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок за 2020 рік. Зазначив, що відповідачем був використаний у формулі під час нарахування земельного податку узагальнюючий локальний коефіцієнт, який не відповідає дійсності, що призвело до нарахування позивачу недостовірної суми земельного податку.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

28.05.2020 позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 24.02.2020 №322777-3313-2615 за підписом в.о. начальника відділу адміністрування податку на землю з фізичних осіб управління адміністрування податку на землю з фізичних осіб ГУ ДПС у м. Києві Ігоря Кучерявого.

Згідно зазначеного ППР визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на суму 10671,62 грн.

Не погоджуючись із визначеною сумою, позивачем було надіслано відповідачу лист від 16.07.2020 з проханням провести звірку даних щодо розміру ставки земельного податку та нарахованої суми плати за землю на земельну ділянку, що належить позивачу, та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та врахувати розмір площі зазначеної земельної ділянки, що перебуває у власності позивача.

Відповідачем було надіслано позивачу відповідь №19362/Н/26-15-33-13-19 від 22.07.2020.

Крім того, адвокатом в інтересах позивача було надіслано до ГУ ДПС у м. Києві адвокатський запит від 14.09.2020 №369/10-01 з проханням надати відповідну інформацію, зокрема:

- номери та дати всіх відповідних нормативних актів, що регламентують порядок нарахування плати за землю з фізичних осіб за земельну ділянку під нежитловим приміщенням;

- номер та дату відповідного нормативного акту, що містить формулу нарахування плати за землю з фізичних осіб за земельну ділянку під нежитловим приміщенням.

На вказаний запит була отримана відповідь №34016/АДВ/26-1533-11-19 від 21.09.2020.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За правилами підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно п.п.269.1.1, п.п.269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Приписи п.п.270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України визначають, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 287.8 статті 287 ПК України передбачено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У свою чергу у частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності та права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні наведених вище норм обов`язок із сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно п.п.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда/приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Тобто, в розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 13.08.2021 у справі №826/17235/16, від 05.02.2021 у справі №826/16051/16, від 21.05.2020 у справі №826/10983/18, від 09.04.2019 у справі №826/12960/16, від 15.02.2019 у справі №826/9948/16.

Формування розміру орендної плати земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213 (далі - Методика №213), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Розділу І Методики № 213 нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Орендна плата та земельний податок сплачується користувачем земельної ділянки щорічно з дня виникнення права користування земельною ділянкою, та у разі припинення права користування земельною ділянкою орендна плата та земельний податок сплачується користувачем за фактичний період перебування землі у користуванні, розмір орендної плати та ставка земельного податку визначається у відсотках від грошової оцінки земельної ділянки, яка у свою чергу залежить також від коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки.

Згідно п. 2.1 затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі,

де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок земельного податку на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Івана Пулюя, 5, площею 0,00377 га, був виконаний відповідачем наступним чином.

Пропорційна частка земельної ділянки:

85,55 кв.м/16236,55 кв.м х7155 кв.м=37.7 кв.м, де

85,55 кв.м. - площа нежитдового приміщення ОСОБА_1 ,

16236,35 кв,м. - загальна площа нежилого будинку по АДРЕСА_2

7155 Кв.м. - загальна площа земельної ділянки під нежитловим будинком

по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 72:257:0005.

Сума податку за 2020 рік була розрахована наступним чином:

37,7х 1105,2 х3х1,5x1,249x1,433x1,06= 355720,77 грн., де:

37,7 кв.м. - площа земельної ділянки;

1105,2 грн. за 1 кв.м. - базова вартість 1 кв.м. території в межах економіко-планувальної зони (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/21 введено в дію з 01.07.2015р. Рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 №565/565);

3 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів із змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 №162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів»);

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/23 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Києва»);

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 №6-28- 0.22-215/2-15 та ст. 289 ПКУ;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16 та ст.289 ПКУ;

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 №22-28-0.22-443/2-16 та ст. 289 ПКУ;

3% - ставка земельного податку (таблиця 1 до додатку 3 Положення «Про плату за землю в місті Києві», затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23.06.2011 №42/5629 із змінами та доповненнями у редакції Рішення Київської міської ради від 18.10.2018 №1910/5974).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було використано узагальнюючий локальний коефіцієнт 1,5 - відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» (із змінами) та з урахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 (із змінами та доповненнями);

Ставка земельного податку у 2020 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 зі змінами та доповненнями та становить - 3 %.

Відповідно, сума земельного додатку за 2020 рік була розрахована ОСОБА_1 за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею - 0,00377 га у розмірі 355720,77х3%=10671,62 грн.

При цьому, з наявної у справі довідки Департаменту земельних ресурсів ВО КМР №НГО/2020-9970 від 18.08.2020 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 45009529,40 грн. При цьому, узагальнюючий локальний коефіцієнт має значення 1,00, що відрізняється віз коефіцієнт 1,5, який було використано відповідачем при нарахуванні позивачу земельного податку.

Суд звертає увагу, що застосовуючи при визначенні податкового зобов`язання локальний коефіцієнт - 1,5, що складає максимальний розмір, передбачений чинним законодавством, відповідач жодним чином не обґрунтовує підстави застосування коефіцієнту в максимальному розмірі із посиланням на належні та допустимі докази.

Відтак, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 24.02.2020 №322777-3313-2615, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №826/14191/16, від 05.02.2021 у справі №826/16051/16 та від 26.04.2021 у справі №806/996/16.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 27.10.2020.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 24.02.2020 №322777-3313-2615.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.