Решение № 110548214, 27.04.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року Справа № 160/7397/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК», в якому просять:

визнати протиправними дії Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту та виключенні (припиненні) запису про арешт майна у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майнана квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 ), накладеного під час примусового виконання виконавчого напису №2580 від 23.09.2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського виконавчого округу Кохан Ганною Леонідівною, який рішенням Ленінського районного суду від 29 листопада 2013 р. по справі № 205/4649/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню;

зобов`язати Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт та виключити (припинити) запис про арешт майна у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майнана квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 ), накладений під час примусового виконання виконавчого напису №2580 від 23.09.2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського виконавчого округу Кохан Ганною Леонідівною, який рішенням Ленінського районного суду від 29 листопада 2013 р. по справі № 205/4649/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначають, що відповідачем було прийнято 15.01.2014 постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій вказано про припинення чинності арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення, проте з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що арешт фактично скасований не був, в реєстрі досі наявні записи про арешт нерухомого майна квартиру позивачів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 року призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на27 квітня 2023 року.

18.04.2023 через електронну пошту від Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач вважає, позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідачем повідомлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартири за адресою АДРЕСА_1 , арешти на майно накладено реєстратором Дніпропетровської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України від 25.02.2010.

В той же час, виконавче провадження №39992644 з примусового виконання виконавчого напису №2580 виданого 23.09.2010 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л. про звернення стягнення на нерухоме майно перебувало на примусовому виконанні у відділі у період з 27.09.2013 по 15.01.2014.

На підставі вищевикладеного у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна.

Відповідач зазначає, що внесення даних до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (потім до Автоматизованої системи виконавчого провадження) в повному обсязі розпочато з 2011 року.

Відповідач звертає увагу на п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», яким роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу установу, які у випадках передбачених законом виконують судові рішення.

В порушення вказаної постанови позивач не правильно визначився з колом осіб учасників процесу.

Позовну заяву подано з порушенням строку звернення , встановленого ч. 2 ст. 287 КАС України. Арешт на нерухоме майно був накладений ще в 2010 р.

Крім того, відповідач вважає, що дана справа підсудна суду загальної юрисдикції за місцем знаходження відповідача.

26.04.2023 через систему «Електронний суд» представником позивачів подано клопотання про уточнення даних відповідача. Позивачі просять врахувати правильне найменування відповідача - Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» пояснення на позовну заяву не надало.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступні обставини справи.

Постановою державного виконавця Пономаренко О.О. Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції 25.02.2010 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №2580 виданого 23.09.2008 приватним нотаріусом Кохан Г.Л. Дніпропетровського міського нотаріального округу про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме : на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: 1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , іпн. НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення кредитної заборгованості на користь ПАТ «ОТП Банк» у розмірі 319255,89 грн.

Вказаною постановою накладено арешт на предмет іпотеки і заборонено здійснювати відчуження предмету іпотеки, а саме нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: 1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , проживає за адресою АДРЕСА_4 ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , іпн. НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення кредитної заборгованості на користь ПАТ «ОТП Банк» у розмірі 319255,89 грн.

Постанова стала підставою для внесення реєстратором до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про арешт нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 : №9556791 від 25.02.2010; №9556815 від 25.02.2010; №9556839 від 25.02.2010.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2013 у справі 205/4649/13-ц, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Ганною Леонідівною 23 вересня 2008 року та зареєстрований в реєстрі №2580 про пропозицію звернути стягнення на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 21.03.1994 року виконкомом міської ради народних депутатів, згідно з розпорядженням (наказом) від 21.03.1994 року за №6/925-94, яка була передана у іпотеку Закритому акціонерному товариству «ОТП Банк» на підставі договору іпотеки (майнова порука) від 21.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кошляк Н.Є. та зареєстрованого в реєстрі за номером №3435, в рахунок забезпечення належного виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором №СNL302/08/2006 від 30.01.2006 року та кредитним договором №ML-302/192/2007 від 21.06.2007 року перед Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», визнано таким, що не підлягає виконанню.

Рішення набрало законної сили 10.12.2013.

15.01.2014 у виконавчому провадженні №39992644 заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції О.О. Пономаренко прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 49,50 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №2580 виданого 23.09.2010 приватним нотаріусом Кохан Г.Л Дніпропетровського міського нотаріального округу закінчено.

Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Натомість позивачам 22.12.2022 з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта стало відомо, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна досі наявні записи №9556791 від 25.02.2010, №9556815 від 25.02.2010 і №9556839 від 25.02.2010 про арешт нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , які були зареєстровані у межах виконавчого провадження.

Представник позивачів із заявою №483 від 27.02.2023 звернувся до Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій у зв`язку із визнанням виконавчого напису №2580 від 23.09.2010, вчиненого приватним нотаріусом Кохан Г.Л., таким, що не підлягає виконанню, необхідністю скасування арешту, накладеного у виконавчому провадженні на квартиру і вилучення запису про арешт з Реєстру, просив припинити чинність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна:

запису №9556791 від 25.02.2010 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 ;

запису №9556815 від 25.02.2010 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ;

запису №9556839 від 25.02.2010 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 .

У відповідь Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 07.03.2023 повідомив, що на виконання Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5, виконавчі провадження, які було завершено по 2019 рік включно, а виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення по 2021 рік включно, були знищені.

Вказано, що арешти на майно накладено реєстратором Дніпропетровської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України від 25.02.2010. На підставі, вищевикладеного, у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно державною виконавчою службою повідомлено, що згідно п. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» зняття арешту з майна здійснюється у всіх інших випадках за рішенням суду.

Не погоджуючись з діями державної виконавчої служби позивачі за захистом своїх прав і інтересів звернулись з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

За правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В свою чергу, за визначенням, яке міститься у п.2 ч.1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) відповідача, підлягає перевірці адміністративним судом.

Статтею 19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Спірні правовідносини, пов`язані із примусовим виконанням рішення суду, які регулюються нормами Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, яке діяло на час закінчення виконавчого провадження і нормами Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

Відповідно до ст.1. Закону №606-XIV (в редакції від 16.10.2013 - на час прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За ч.1, ч. 2 ст.2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

За вимогами ч. 1. ст.11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями ч. 6 ст. 24 Закону №606-XIV (в редакції від 16.02.2010 - на час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження ) встановлено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ст. 57 Закону №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. (статтю 55 доповнено частиною першою згідно із Законом N 1095-IVвід 10.07.2003)

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку,а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав відповідно до ст. 48 Закону.

В ході судового розгляду судом було встановлено, що підставою для прийняття державною виконавчою службою 15.01.2014 постанови про закінчення виконавчого провадження було рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2013 по справі №2/205/2417, в якій визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса.

При прийнятті постанови державна виконавча служба керувалась п. 4 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Наслідки завершення виконавчого провадження наведені у ст. 50 вказаного закону.

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ч. 2 ст. 49 Закону №606-XIV) .

Із наведеного слідує, що саме на державного виконавця покладався обов`язок у разі винесення ним постанови про закінчення виконавчого проваджені крім направлення виконавчого документа, якщо у такому виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про скасування арешту, накладеного на майно боржника, та вчинити відповідні дії щодо реєстрації припинення такого обтяження шляхом направлення до реєстратора заяви встановленого зразка.

Проте, всупереч наведених положень відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на зняття арешту з майна позивача.

Відповідач листом №58820/в18 від 07.03.2023 повідомив представника позивачів про знищення виконавчих проваджень, які було завершено по 2019 рік включно відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями , затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017.

Отже, будь-яких виконавчих проваджень щодо примусового виконання виконавчого напису або судових рішень та рішень інших органів, боржниками у яких би були позивачі і для забезпечення виконання яких накладався арешт майна боржників та оголошення заборони на його відчуження немає.

За наведеного суд дійшов висновку, що на даний час відсутні будь-які підстави для того, щоб продовжувало свою дію обтяження у вигляді арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладеного постановою державного виконавця Рівненського районного відділу ДВС №б/н від 25.03.2010.

Проте, як свідчать відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в ньому залишаються чинними записи про арешт нерухомого майна, а саме квартири позивачів.

У відповідача, через відсутність на виконанні відповідного виконавчого документа, відсутні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII від 02.06.2016, і зняття арешту з майна боржника за правилами частини першої статті 40 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що існування незнятого арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження порушує права позивача.

Частиною 5 ст. 59 Закону №1404-VIII передбачено зняття арешту за рішенням суду.

Відтак, наведені обставини свідчать про відсутність правових підстав у відповідача зберігати накладений ним арешт на майно позивача, в силу неможливості виконавчого органу надати документ, яким відповідний арешт було застосовано, більш того, через неможливість цього органу конкретизувати виконавче провадження, в рамках якого він був накладений.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, оскільки відповідач не вчиняє дій щодо зняття арешту з належного позивачам майна, він позбавляє позивачів можливості вільно розпоряджатися своїм майном.

Рішення про зняття арешту на майно, накладеного державним виконавцем, приймається державним виконавцем або начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, шляхом винесення відповідної постанови за рішенням суду.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (Закон України №1952-ІV ), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

За визначенням, що наведене у п.1 ч.1 ст.1 Закону№1952-ІV , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ст.3 вказаного Закону).

Обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема, у вигляді арешту, підлягає державній реєстрації (п.1 ч.1 ст.4 Закону№1952-ІV ).

За вимогами ст.12 Закону №1952-ІV державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Відповідно до ст.6 Закону №1952-ІV організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

За ч.3 ст.10 Закону№1952-ІV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

В свою чергу, підстави для державної реєстрації прав чітко визначені у ст.27 Закону№1952-ІV .

Так, за правилами частини другої цієї статті, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

При цьому, за змістом п.3 ч.1 ст.10 Закону№1952-ІV, державним реєстратором є державний, приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Отже, відповідно до чинного законодавства, державний виконавець у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням у ній про скасування (зняття) накладеного арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також у разі отримання відповідної обґрунтованої заяви, наділений повноваженнями, діючи як державний реєстратор у розумінні приписів п.3 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", самостійно вчинити реєстраційні дії щодо внесення до Державного реєстру прав запису про припинення такого обтяження (зняття арешту тощо).

Суд відхиляє доводи відповідача щодо підсудності справи суду загальної юрисдикції.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову,виконавче провадження № 39992644 відкрито на підставі виконавчого напису нотаріуса №2580 від 23.09.2010. Тобто, підставою для відкриття провадження було не судове рішення по справі, а саме виконавчий напис нотаріуса.

Статтею 20 КАС Українивизначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо:

оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;

уточнення списку виборців;

оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб`єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум;

оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;

3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо:

примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;

примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;

затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;

продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;

затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні;

затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;

5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставіЗакону України"Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Відповідно до ч.2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначенихчастинами першоютатретьоюцієї статті.

Даний адміністративний позов не входить до переліку категорій справ, які визначені в ч. 1ст. 20 КАС України.

Виходячи з визначеного ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» права на повноважний суд, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.

Європейський суд з прав людини від 20.07.2006 р. по справі «Сокуренко і Стригун проти України», зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів».

При цьому, розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19.

Посилання апелянта на Пленум Верховного Суду України є недоцільним, оскільки його висновки не регулюють правовідносини по даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного, враховуючи те, що відповідачем не доведено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно позивачів , а наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта запису про цей арешт перешкоджає позивачам вільно розпоряджатись належним йому майном, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ст. 77 КАС України).

Позивачами при зверненні з позовною заявою до суду квитанцією №32528798800006682936 від 09.04.2023 сплачено судовий збір у сумі 1073, 60 грн.

Таким чином, відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачів підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 139,242-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_1 ), 2- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_3 ) до Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Юрія Кондратюка, буд. 108, м. Дніпро, 49128, код ЄДРПОУ 44896456), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК» (вул. Жилянська, 43, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 21685166) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту та виключенні (припиненні) запису про арешт майна у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майнана квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), накладеного під час примусового виконання виконавчого напису №2580 від 23.09.2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського виконавчого округу Кохан Ганною Леонідівною, який рішенням Ленінського районного суду від 29 листопада 2013 р. по справі № 205/4649/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню.

Зобов`язати Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Юрія Кондратюка, буд. 108, м. Дніпро, 49128, код ЄДРПОУ 44896456) скасувати арешт та виключити (припинити) запис про арешт майна у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майнана квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_3 ), накладений під час примусового виконання виконавчого напису №2580 від 23.09.2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського виконавчого округу Кохан Ганною Леонідівною, який рішенням Ленінського районного суду від 29 листопада 2013 р. по справі № 205/4649/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Юрія Кондратюка, буд. 108, м. Дніпро, 49128, код ЄДРПОУ 44896456) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_1 ), 2- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ,РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три грн.) 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогст. 272 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене в строк, передбачений ч. 6ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона