Решение № 110537536, 01.05.2023, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/238/22

Провадження 2/438/54/2023

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 травня 2023 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області в складі:

головуючої судді Хемич О.Б.,

за участю секретаря судового засідання Валькович Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» про визнання та скасування наказу від 18.02.2022 року №60-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 18.02.2022 №60-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », в частині відсторонення її від роботи з 18.02.2022 стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначила, що працює у комунальному некомерційному підприємстві «Центральна міська лікарня м. Борислава» Бориславської міської ради на посаді провідного спеціаліста з охорони праці. Відповідно до наказу від 18.02.2022 за №60-к/тр її було відсторонено 18.02.2022 від роботи на час відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає даний наказ незаконний та таким, який підлягає скасуванню, оскільки такий наказ не містить обов`язкової вказівки на фактичні обставини, які послужили підставою для відсторонення її від роботи. Відповідач відсторонив її від роботи без отримання від компетентних органів мотивованого подання про відсторонення від роботи та без зазначення у наказі строку такого відсторонення. Просить визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи, стягнути середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді від 04.03.2022 дану позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 05 вересня 2022 року зупинено провадження у цивільній справі № 438/238/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» про визнання та скасування наказу від 18.02.2022 року №60-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до ухвалення рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі 130/3548/21.

Ухвалою суду від 28 лютого 2023 року поновлено провадження у справі №438/238/22 за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» про визнання та скасування наказу від 18.02.2022 року №60-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв`язку з оприлюдненням Великою Палатою Верховного Суду у справі №130/3548/21 постанови від 14.12.2022.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не з`явилась, представник позивача - адвокат Барнацький П.В. подав до суду заяву. в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив судове засідання проводити без його та позивача участі.

Представник відповідача комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи у відсутності представника відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив в позові ОСОБА_1 відмовити повністю, оскільки позивач була допущена до роботи з 02.03.2022 на підставі п.1 наказу №78-к/тр від 02.03.2022 «Про допуск до роботи сестер медичних» відповідно до виконання наказу МОЗ від 20.02.20225 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153». Зазначає, що наказ «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » від 18.02.2022 №60-к/тр. видано керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, Переліком медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Такий наказ було належним чином доведено до відома позивачки.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторони перебувають у трудових відносинах, що вбачається із трудової книжки позивача ОСОБА_1 (а.с.19 - 22), довідки про заробітну плату (а.с.23). Позивач ОСОБА_1 працює на посаді провідного спеціаліста з охорони праці КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава».

Як вбачається із наказу директора КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» від 18.02.2022 №60-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 18 лютого 2022 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Відповідно запису на вказаному наказі ОСОБА_1 ознайомлена з ним 18.02.2022 та вказала, що з наказом «не згідна» (а.с.18).

Відповідно до ч.1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

При видачі оспорюваного наказу, відповідач керувався нормами статті 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про внесення змін до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Згідно зі ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні» обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким центральним органом виконавчої влади є Міністерство охорони здоров`я України, згідно з п. 1 Положення Про міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267.

Обов`язковість профілактичних щеплень проти інших, ніж туберкульоз, поліомієліт, дифтерія, кашлюк, правець та кір, інфекційних захворювань передбачена також Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим Наказом МОЗ України від 16.09.2011 №595.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», у редакції наказу МОЗ від 30.11.2021№ 2664, який набрав чинності 31.01.2022 року, встановлено, що на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають, зокрема працівники комунальних підприємств, установ та організацій.

Наведеним наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Щодо твердження позивача про те, що перелік обов`язкових щеплень визначається виключно Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" у якому щеплення проти COVID-19 відсутнє, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у п. 269 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» зазначає, що визначення терміну "закон" у словосполученні "відповідно до закону" необхідно розуміти не у формальному сенсі, а більш широкому, включаючи підзаконні нормативні акти.

За нормами ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в ч. 1 передбачено ряд захворювань, профілактичні щеплення від яких визначені обов`язковими в самому законі. Частина друга цієї ж статті передбачає можливість введення і інших обов`язкових профілактичних щеплень для працівників окремих професій, виробництв та організацій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Підприємство, працівником якого є позивач, визначене таким, що його працівники підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, наказом Міністерства охорони здоров`я України.

Тобто, враховуючи зазначене рішення ЄСПЛ, як джерело права, немає підстав стверджувати, що обов`язковість щеплення проти COVID-19, не встановлена законом.

Таким чином, суд доходить висновку, що процедура визначення обов`язковості щеплення проти COVID-19 передбачена ч. 2ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" дотримана.

Також нормою ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначені наслідки ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, а саме: у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Зазначена норма не суперечить ст. 46 КЗпП України, частина перша якої містить можливість відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у випадках передбачених законодавством. Тобто підстави для відсторонення працівників можуть встановлюватися не лише законом, а й підзаконними нормативними актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, у редакції постанови від 15 грудня 2021 р., яка діяла на час видання оспорюваного наказу, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 року № 641. Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до частини 1 статті 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Усі вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними чи неконституційними.

Сторонами не заперечувалося, що позивач не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 чи довідку про наявність абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення. Більше того, позивач відмовився від щеплення проти COVID-19, що підтверджується списком працівників КИП «Черкаська центральна районна лікарня», які відмовились від обов`язкового профілактичного щеплення та актом фіксації відмови від надання письмових пояснень від 31.01.2022 року. Отже, відповідач при відстороненні позивача від роботи, діяв на підставі чинних нормативно-правових актів.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15 березня 2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Щодо мети втручання, то, як зазначено в п. 272 рішення ЄСПЛ від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», запровадження обов`язкової вакцинації з метою досягнення високого рівня вакцинації для захисту від хвороб, які можуть спричинити серйозний ризик для здоров`я, кореспондується з метою захистити здоров`я інших людей.

Отже, такі втручання цілком припустимі.

Як зазначено, в наказі Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 року №2153 перелік професій визначено з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій. Тобто у даному випадку, мета втручання у приватне життя позивача була виправдана та легітимна, оскільки загальновідомим є той факт, що COVID-19 є пандемічною хворобою, яка розповсюдилася за короткий термін у всьому світі.

У пунктах 274 та 280 рішення від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ констатує, що органи влади держави можуть самостійно визначати політику у сфері охорони здоров`я і межі їх розсуду є достатньо широкими.

У даному спорі органи влади, шляхом запровадження обов`язкової вакцинації проти COVID-19 для підприємства, у якому працює позивач, надали йому вибір зробити щеплення (при відсутності протипоказань) чи бути відстороненим без виплати заробітної плати. Позивач не надав жодних доказів, що свідчили б про неможливість чи наявність об`єктивних труднощів для того, щоб зробити щеплення. Також відсутні докази щодо неможливості отримання ним відповідної довідки про наявність протипоказань. Від так позивач не зробив щеплення проти COVID-19 та , як слідує із змісту позовної заяви, письмових доказів у справі, з власної волі, а оскільки він був попереджений про наслідки у виді відсторонення від роботи, то і усвідомлюючи ці наслідки.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 висловив правову позицію про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Отже, інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивач не дотримався загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний захід - відсторонення від роботи.

Тимчасова втрата заробітної плати, внаслідок відсторонення від роботи за встановлених обставин - це прямий наслідок свідомого рішення позивача обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігалось робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного суду від 14 грудня 2022 року справа № 130/3548/21 викладено висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах:

«11.35. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

13.14. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети».

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 справа № 130/3548/21 викладено висновок, «…що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.»

Судом встановлено, що позивач, працює на посаді провідного спеціаліста з охорони праці КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» Бориславської міської ради, що зумовлювало велику кількість соціальних контактів, неможливість встановлення для неї дистанційної форми роботи, а тому відсторонення позивачки з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданим.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про законність оспорюваного наказу, відтак відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» Бориславської міської ради ««Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » №60-к/тр від 18.02.2022.

Аналізуючи оскаржуваний наказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою у відповідності до вимог законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного стороною позивача не надано.

З огляду на те, що у частині позовних вимог про скасування наказу «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » суд дійшов висновку про їх безпідставність, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також слід відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними від першої позовної вимоги.

Так, ст.94 КЗпП України та ст.1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).

Оскільки позивач відсторонена від роботи на законних підставах, тому підстави для нарахування їй заробітної плати відсутні, та позовній вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

У відповідності до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 81, 141, 229, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» про визнання та скасування наказу від 18.02.2022 року №60-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1

відповідач: комунальне некомерційне підприємство «Центральна міська лікарня м. Борислава», місце знаходження: вул. Куліша, буд. 41 «а», м. Борислав, Львівська обл., код ЄДРПОУ 20763591.

Суддя О.Б. Хемич