Постановление суда № 110494242, 26.04.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/18257/22

провадження № П/380/18408/22

У Х В А Л А

з питань залишення позовної заяви без розгляду

26 квітня 2023 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні за позовом ОСОБА_1 про зобов`язання Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях вчинити дії.

Встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській Закарпатській та Волинській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 29.03.2022 у справі №380/22940/21 про поновлення на роботі за період з 30.03.2022 по 08.06.2022 у сумі 70 033,20 грн (сімдесят тисяч тридцять три грн 20 копійок) з відрахування обов`язкових податків та зборів.

Ухвалою суду від 23 грудня 2022 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Відповідач, Фонду Державного майна України, подав суду клопотвння про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване тим, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду. В даному клопотанні зазначає, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізналася та могла дізнатися 09.06.2022, коли наказом Фонду державного майна України № 128-р «Про поновлення ОСОБА_1 » на виконання рішення від 29.03.2022 у справі № 380/22940/21, однак було подано позовну заяву 19 грудня 2022 року. Тобто з пропуском строку на звернення до Львівського окружного адміністративного суду.

При цьому, на переконання відповідача, середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується процесуальними строками з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі.

Тобто, на переконання відповідача, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не є спором про оплату праці, а є спором щодо бездіяльності суб`єкта владних повноважень, строки оскарження щодо останнього в силу частини п`ятої статті 122 КАС України становлять один місяць.

Розглянувши в порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

20.12.2022 до суду надійшов позов ОСОБА_1 про зобов`язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській Закарпатській та Волинській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 29.03.2022 у справі №380/22940/21 про поновлення на роботі за період з 30.03.2022 по 08.06.2022 у сумі 70 033,20 грн (сімдесят тисяч тридцять три грн 20 копійок) з відрахування обов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за рішенням суду від 29.03.2022 позивача з 06.11.2021 поновлено на посаді і рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробігку за один місяць допущено судом до негайного виконання, він був зобов`язаний з 30.03.2022 (наступний день після проголошення рішення суду від 29.03.2022) виконати рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць шляхом прийняття відповідного наказу та здійснення виплати, однак свого обов`язку не виконав, чим на думку позивача грубо порушив права та законні інтереси.

Разом з тим, як зазначає позивач, лише 09.06.2022 наказом Фонду державного майна України № 128-р «Про поновлення ОСОБА_1 » на виконання рішення від 29.03.2022 у справі № 380/22940/21 позивача поновлено на посаді з 06.11.2021.

Позивач, вважаючи, що з боку відповідачів порушені його право на оплату праці, які гарантовані Конституцією України та Законом України «Про оплату праці», в результаті чого відбулась затримка виконання судового рішення від 29.03.2022 у справі № 380/22940/21 за період часу з 30.03.2022 по 08.06.2022, позивач 20.12.2022 звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Так згідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України, який на переконання відповідача має бути застосований у спірних правовідносинах.

Таким чином ключовим питанням при розгляді даного клопотання є правильність застосування судом норм процесуального права щодо строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Суд зазначає про те, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної їй заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин), не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 26 травня 2022 року у справі № 420/10861/21, від 18.08.2022 року у справі № 560/7496/20.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання Фонду Державного майна України про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив :

У задоволенні клопотання Фонду Державного майна України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали складений 26.04.2023

Суддя Коморний О.І.