Решение № 110477391, 25.04.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2023м. ДніпроСправа № 904/893/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Гребенюк О.О.;

від відповідача: Сіроштан О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УБТС" (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (с. Олександрівка Покровського району Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 у загальному розмірі 195 649 грн. 88 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД УБТС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 у загальному розмірі 195 649 грн. 88 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 126 445 грн. 12 коп. - основний борг;

- 47 113 грн. 75 коп. - пеня;

- 19 077 грн. 11 коп. - інфляційні втрати;

- 3 013 грн. 90 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 19.04.2022 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 126 445 грн. 12 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.05.2022 по 17.02.2023 в сумі 47 113 грн. 75 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2022 року по січень 2023 року у сумі 19 077 грн. 11 коп., а також 3% річних за період прострочення з 04.05.2022 по 17.02.2023 у сумі 3 013 грн. 90 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 2 934 грн. 75 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 27.02.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 14677/23 від 27.03.2023), в якому він просить суд:

1) зобов`язати позивача надати суду оригінали наступних електронних документів:

- договір поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022;

- додаткову угоду № 1 від 10.04.2022;

- видаткову накладну № 50 від 10.04.2022;

- видаткову накладну № 51 від 19.04.2022;

- товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 50 від 10.04.2022;

- товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 51 від 19.04.2022;

- рахунки на оплату № 46 від 07.04.2022 та № 51 від 19.04.2022 та перевірити їх на предмет цілісності, достовірності та правильності оформлення;

2) зобов`язати позивача надати суду оригінали наступних документів:

- довіреності № 10 від 07.04.2022;

- заявки на відвантаження автомобільним транспортом вих. № 1 від 07.04.2022;

- заявки на відвантаження автомобільним транспортом вих. № 1 від 18.04.2022 та визнати такі докази недопустимими;

3) визнати договір поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 неукладеним та таким, що не створює прав та обов`язків для сторін;

4) відмовити у задоволенні позовних у повному обсязі. У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на таке:

- як вбачається із поданих позивачем до суду документів, договір поставки № 2402/1-2022/ПП підписаний з обох сторін за допомогою електронного цифрового підпису. В такий же спосіб скріплені додаткова угода № 1 від 10.04.2022, видаткова накладна № 50 від 10.04.2022, видаткова накладна № 51 від 19.04.2022, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 50 від 10.04.2022, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 51 від 19.04.2022 та рахунки на оплату № 46 від 07.04.2022 та № 51 від 19.04.2022. Втім, зазначені документи не містять дати та часу їх формування, неможливо встановити за допомогою якого програмного забезпечення вони були створені;

- відповідач звертає увагу на те, що директор ТОВ "Шляхбуд" об`єктивно не міг приймати товар, зазначений у видаткових накладних, оскільки у товарно-транспортних накладних визначене місце поставки: Кіровоградська область, м. Бобринець, Миколаївське шосе, попри це директор товариства Листопад О.І. в дати складання видаткових накладних знаходився в м. Бровари Київської області. Про те, що представник відповідача фактично не приймав участі в господарській операції свідчить й те, що первинні документи не скріплені власноручним підписом, а за допомогою ЕЦП, яким ймовірно неправомірно скористався головний бухгалтер ТОВ "Шляхбуд" без перевірки факту постачання товару;

- матеріали справи містять копію довіреності № 10 від 07.04.2022, копію заявки на відвантаження автомобільним транспортом вих. № 1 від 07.04.2022 та заявки на відвантаження автомобільним транспортом вих. №1 від 18.04.2022. Відповідач абсолютно впевнений, що вказані документи з боку відповідача скріплені за допомогою механічного засобу факсимільного відтворення підпису, на що вказує абсолютна ідентичність в стилі та розчерку підписів;

- договір не містить письмової згоди сторін договору щодо факсимільного відтворення їх підпису із зразками аналога власноручного підпису, дана умова не була врегульована й будь-який інший спосіб, як це передбачено частиною 3 статті 207 Цивільного кодексу України - використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами;

- в договорі сторонами не був погоджений порядок підписання договору та інших документів за допомогою ЕЦП, зокрема, не досягнуто згоди стосовно програмного забезпечення, яке сторони використовуватимуть під час оформлення електронних документів;

- пунктом 8.1. договору визначено, що сторони домовилися використовувати печатку при завіренні документів, які становлять невід`ємну частину договору, а саме: видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, додаткових угод, довіреностей;

- в преамбулі договору визначено дату його укладання - 24.02.2022, тобто, в день повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України та оголошення Президентом України воєнного стану, коли робота більшості підприємств була призупинена. Відповідач з початком повномасштабної війни також тривалий час не здійснював господарської діяльності;

- з поданих позивачем електронних документів не можливо встановити, чи містять документи печатки сторін, крім того, у відповідача існують обґрунтовані сумніви щодо підписання представником відповідача вказаних документів у зазначені дати. Самостійно перевірити ці обставини відповідач не має можливості через втрату первинних документів внаслідок ракетного удару по будівлі, де був розташований офіс товариства. У зв`язку з цим відповідач вважає за доцільне просити суд витребувати у позивача оригінали електронних документів та дослідити їх на предмет належного оформлення, цілісності та достовірності;

- як вбачається з товарно-транспортних накладних, товар поставлявся автомобільним транспортом;

- матеріали справи не містять актів приймання-передачі нафтопродуктів, оформлення яких вимагається Інструкцією № 281;

- як встановлено з паспортів якості, надісланими разом з позовною заявою, ці документи не відповідають вимогам Інсрукції № 271, а саме: відсутній висновок щодо відповідності (невідповідності) нафтопродуктів вимогам нормативного документа, відсутній номер та дата видачі, документи не містять підпису лаборанта, що заповнював паспорт якості, та начальника лабораторії. З доданих до матеріалів справи паспортів якості неможливо встановити, на яку саме партію товару були оформлені паспорти якості. Таким чином, до документального забезпечення господарських операцій з нафтопродуктами існують додаткові вимоги, дотримання яких є обов`язковим. Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.03.2019 у справі № 803/3408/15;

- без належним чином оформлених сторонами договору первинних документів сам по собі факт прийняття відповідачем податкових накладних не може свідчити про беззаперечне отримання послуг відповідачем. Отже, обставини підписання договору, недоліки первинних документів, відсутність документів, оформлення яких вимагається законодавством та договором під час поставки нафтопродуктів - все це свідчать про формальний підхід до здійснення господарських операцій та документального їх оформлення, на підставі чого неможливо встановити реальний рух товару, обсяги поставки, прийняття товару відповідачем за кількістю та якістю. Акт звірки, що міститься в матеріалах справи, не підписаний з боку відповідача;

- в договорі сторони не визначили ні його предмет, ані ціну, отже, договір вважається неукладеним та до правовідносин сторін не можуть застосовуватися його умови, зокрема, пункт 5.2 договору щодо нарахування пені;

- відповідач звертає увагу на те, що видаткова накладна не підтверджує наявності зобов`язальних відносин між сторонами, тобто не може підтверджувати факту досягнення між сторонами домовленості щодо істотних умов договору та/або укладення договору;

- враховуючи викладене, не підлягає застосуванню й стаття 625 Цивільного кодексу України, якою встановлена відповідальність за порушення грошового зобов`язанням;

- з огляду на те, що договір є таким, що неукладений і не створює прав та обов`язків для сторін договору, строк оплати товару визначається статтею 530 Цивільного кодексу України, а саме: протягом 7-ми днів з моменту пред`явлення вимоги. З матеріалів справи вбачається, що позивачем надсилалася претензія про сплату заборгованості № 1 від 27.12.2022, яку відповідачем отримано 05.01.2022. Отже, за наявності підстав вважати, що відповідач порушив грошові зобов`язання, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат має здійснюватися починаючи з 13.01.2023;

- відповідач не вважає себе таким, що прострочив зобов`язання, оскільки відповідач призупинив здійснення оплати на користь позивача у зв`язку з порушенням ним своїх зобов`язань в частині належного оформлення первинних та супровідних документів, втім, відповідач вважає за необхідне надати до суду контррозрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат. Так, відповідно до здійсненого контррозрахунку, загальний розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат становить 8 513 грн. 55 коп. При цьому, подання відповідачем такого контррозрахунку не слід розцінювати як визнання останнім вимог позивача в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат;

- 23.09.2022 на виконання судового рішення у справі № 904/1252/22 видано наказ про примусове виконання та приватним виконавцем Лисенком Ю.О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 від 28.09.2022. Так, в межах цього виконавчого провадження приватним виконавцем Лисенком Ю.О. винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти товариства відповідача від 28.09.2022;

- з початком введення в Україні воєнного стану на території Покровської сільської територіальної громади протягом значного часу велись активні бойові дії, внаслідок чого було завдано пошкоджень та зруйновано багато житлових будинків, будівель підприємств, установ, організації, об`єктів інфраструктури та інших об`єктів. Підприємство відповідача не є виключенням - 28.08.2022 офіс відповідача та його виробничі потужності були зруйновані/знищені внаслідок ракетного удару по будівлям, нанесеного збройними силами російської федерації, що завдало значної шкоди товариству та значно погіршило його фінансово-економічний стан. Наразі товариство потребує коштів для відновлення своїх виробничих потужностей, без яких подальше здійснення господарської діяльності є неможливим;

- після зазначених подій посадові особи відповідача першочергово, з метою врятування життя та здоров`я працівників, докладали всіх зусиль для їх евакуації в більш безпечний регіон (м. Бровари Київської області), а також, вживали заходів щодо фіксації руйнувань з метою притягнення винних осіб до відповідальності (документи про відкрите кримінальне провадження додаються). Діяльність товариства на тривалий час була призупинена через ці обставини. Через знищення комп`ютерної техніки відповідача та документів в паперовій формі, останній був позбавлений можливості належним чином здійснювати бухгалтерський облік, проводити моніторинг заборгованості та належну роботу зі своїми кредиторами. Товариство й досі змушене виконувати роботу, спрямовану на відновлення втрачених первинних документів та даних бухгалтерського обліку. Вказане прямо вплинуло на платоспроможність товариства та його можливість контролювати та виконувати свої зобов`язання перед кредиторами;

- приймаючи до уваги все вищенаведене, враховуючи, що обов`язковими елементами господарсько-правової відповідальності є порушення зобов`язання та наявність вини в діях порушника, враховуючи, що позивач не довів виконання свого обов`язку щодо надання відповідачу всіх документів, оформлення яких вимагаються при поставці нафтопродуктів, а відповідач допустив таке порушення не з власної вини, підстави для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутні;

- відповідач ставить під сумнів цілісність, достовірність та відповідність поданих позивачем копій електронних доказів оригіналам документів, з огляду на що просить суд витребувати у позивача оригінали електронних документів та перевірити правильність їх оформлення, з дотриманням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги".

Також, разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подані заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, в яких він просить суд поновити строк на подання заперечень та здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, посилаючись на таке:

- в межах даної справи з`ясуванню та доказуванню підлягають обставини щодо обсягу замовленого покупцем (відповідачем) товару за договором та, відповідно, обсягу поставленого (позивачем) товару та його якості, що піддягає оплаті відповідачем;

- у справі необхідно встановити чи дійсно представники сторін спору - директор ТОВ "Шляхбуд" Листопад О.І. та директор ТОВ "ТД УБТС" Ярмак К.Б., електронні підписи яких містяться на первинних документах, дійсно приймали участь в господарській операції та здійснювали приймання-передачу нафтопродуктів у порядку, що передбачений "Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпустки і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України", затвердженою загальним наказом Міністерства палива і енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту і зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання і споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.2008 (далі - Інструкція-281) та "Інструкцією по контролю якості нафти нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України", затвердженою наказом Міністерства палива і енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання і споживчої політики №271/121 від 04.06.2007 (далі -Інструкція-271);

- для встановлення вказаних обставин є необхідність допитати зазначених осіб як свідків. Таку процесуальну дію можливо вчинити лише під час підготовчих засідань, що призначаються судом у разі розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи; у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті; при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову, категорію та складність справи, обраний позивачем спосіб захисту, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також надані сторонами пояснення та докази, суд не вбачав підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

В той же час, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд вважав за доцільне здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Крім того, судом було відзначено, що відповідно до частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладене, а також повідомлені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини, суд вважав за доцільне витребувати у позивача оригінали таких документів: договір поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022; додаткову угоду № 1 від 10.04.2022; видаткову накладну № 50 від 10.04.2022; видаткову накладну № 51 від 19.04.2022; товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 50 від 10.04.2022; товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 51 від 19.04.2022; рахунки на оплату № 46 від 07.04.2022 та № 51 від 19.04.2022; довіреність № 10 від 07.04.2022; заявку на відвантаження автомобільним транспортом вих. № 1 від 07.04.2022; заявку на відвантаження автомобільним транспортом вих. № 1 від 18.04.2022.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 03.04.2023 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18.04.2023.

Від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального провадження (вх. суду № 16588/23 від 05.04.2023), в яких він заперечує проти розгляду справи за правилами загального позовного провадження, та вказує на те, що справа є типовою, не складною, всі документи, що підтверджують факт поставки товару за спірним договором наявні в матеріалах справи, тому клопотання відповідача направлене на затягування розгляду справи.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 16616/23 від 05.04.2023), в якій він просить суд просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись додатково на таке:

- разом з позовною заявою позивачем було надано до суду первинну документацію, що підписана за допомогою кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису. Підтвердженням підписання відповідачем та позивачем первинних документів за допомогою ЕЦП є протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, а саме:

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо договору поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022;

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо додатку № 1 від 10.04.2022 до договору поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022;

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо видаткової накладної № 50 від 10.04.2022;

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо видаткової накладної № 51 від 19.04.2022;

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо товарно-транспортної накладної № 50 від 10.04.2022;

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо товарно-транспортної накладної № 51 від 19.04.2022;

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо рахунку на оплату № 46 від 07.04.2022;

- протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису щодо рахунку на оплату № 51 від 19.04.2022;

- також, первинні документи: видаткова накладна № 50 від 10.04.2022, видаткова накладна № 51 від 19.04.2022, товарно-транспортна накладна № 50 від 10.04.2022, товарно-транспортна накладна № 51 від 19.04.2022, були підписані особисто позивачем та відповідачем шляхом проставлення підпису директором ТОВ "ТД УБТС" Ярмаком К.Б. та директором ТОВ "Шляхбуд" Листопад О.І., з одночасним скріпленням підписів печатками підприємств. Отже, своїми твердженнями про недійсність господарських операцій відповідач намагається ввести суд в оману, задля уникнення виконання своїх зобов`язань за договором поставки № 2402/1 -2022/ШІ від 24.02.2022;

- вирішення питання правомірності використання ЕЦП є внутрішніми питаннями підприємства відповідача, та не може впливати на встановлення факту здійснення господарської операції;

- відповідач здійснив частковий розрахунок за поставлений товар за договором поставки № 2402/1-2022/1111 від 24.02.22, на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату, які в свою чергу також мають посилання на договір поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022;

- часткова оплата товару відповідачем підтверджується платіжним дорученням № 217 від 07.04.2022 на суму 130 020 грн. 00 коп. (листом за вих. № 1/01 від 07.04.2022 покупцем було здійснено корегування щодо призначення платежу ("Оплата за паливо зг. дог. № 2402/1 -2022/ПП від 24.02.22 та рах. № 46 від 07.04.2022, в т.ч. ПДВ 20% 21670 грн.") та платіжним дорученням № 223 від 19.04.2022 на суму 126 375 грн. 02 коп. (призначення платежу: оплата за паливо зг. дог. № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 та рах. № 51 від 19.04.2022). В даних платіжних дорученнях в призначенні платежу є посилання на договір поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 та рахунків на оплату за № 46 від 07.04.2022 та № 51 від 19.04.2022 щодо відповідних поставок товару за договором;

- відповідач не звертався до позивача з жодною претензією стосовно кількості та якості поставленого товару;

- враховуючи, що відповідач здійснив часткову оплату за товар на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату за № 46 від 07.04.2022 та № 51 від 19.04.2022, які, в свою чергу, також мають посилання на договір поставки № 2402/1-2022/ІШ від 24.02.2022, відповідач фактично підтвердив отримання товару належної якості та у відповідній кількості від позивача, саме на підставі договору поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022, та відповідно до видаткових накладних № 50 від 10.04.2022 та № 51 від 19.04.2022. Таким чином, всі посилання відповідача на недоліки первинних документів та на те, що нібито договір поставки № 2402/1 -2022/ПП від 24.02.2022 останнім не укладався, є нікчемними та таким, що не відповідають дійсності;

- позивач вважає безпідставними доводи відповідача щодо звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов`язання за договором поставки, оскільки викладені відповідачем обставини не мають ніякого відношення до виконання відповідачем зобов`язання по оплаті поставленого позивачем товару, оскільки описані в відзиві події (23.09.2022 - відкриття виконавчого провадження, 28.08.2022 - руйнування офісу та виробничих потужностей) мали місце бути через досить тривалий час, після настання обов`язку відповідача (04.05.2022) по виконанню зобов`язання за договором поставки №2402/1-2022/ГШ від 24.02.2022. Отже, у відповідача було достатньо часу задля виконання своїх зобов`язань за договором поставки;

- у своєму відзиві відповідач зазначає, що діяльність ТОВ "Шляхбуд" була призупинена та переміщена в м. Бровари, Київської області. Відповідно до пункту 8.7. договору поставки № 2402/1-2022/ГШ від 24.02.2022, сторони зобов`язуються в 5-ти денний строк, з моменту настання відповідної події, повідомити одна одну про зміну своєї юридичної адреси, банківських та інших реквізитів. Проте, відповідач не звертався до позивача з повідомленням про зміну будь-яких реквізитів, в тому числі адреси електронної пошти чи юридичної адреси підприємства. Втім, згідно з витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємцІв та громадських формувань, юридичною адресою реєстрації ТОВ "Шляхбуд" є: Дніпропетровська область, Покровський район, с. Олександрівка, вул. Степова, будинок 4;

- також, позивач зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу вважає обґрунтованими, співрозмірними зі складністю справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №17104/23 від 10.04.2023), в якому він просить суд призначити судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Згідно з інформацією, наданою відділом інформаційно-технічного забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області, 18.04.2023 о 12:00 год. була відсутня технічна можливість провести судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon у зв`язку з наявністю справ, призначених до розгляду у залах Господарського суду Дніпропетровської області на 18.04.2023 о 12:00 год. (зайнятістю залів судових засідань обладнаних відповідними технічними засобами).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.04.2023 Товариству з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні 18.04.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду було відмовлено.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 18537/23 від 17.04.2023), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з неможливістю представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні та зайнятістю в іншому судовому провадженні.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції (вх. суду № 18538/23 від 17.04.2023), в якому він просить суд забезпечити проведення всіх подальших засідань в межах справи у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судове засідання 18.04.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

У вказаному засіданні представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, оскільки прибув у судове засідання з міста Суми, та на виконання ухвали суду від 03.04.2023, забезпечив наявність оригіналів документів для огляду у даному судовому засіданні. Крім того, представником позивача було повідомлено, що він не має можливості бути присутнім у наступному судовому засіданні особисто та заявляє клопотання про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції, враховуючи вказане, представник позивача просив суд оглянути витребувані ухвалою суду документи у даному судовому засіданні.

З метою дотримання балансу інтересів обох сторін, враховуючи, що відповідачем раніше було подано клопотання про участь у наступному судовому засіданні в режимі конференції, а також аналогічне клопотання було заявлено представником позивача, у судовому засіданні 18.04.2023 були оглянуті оригінали наступних документів: видаткової накладної № 51 від 19.04.2022, видаткової накладної № 50 від 10.04.2022, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № 51 від 19.04.2022 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № 50 від 10.04.2022. Щодо інших, зазначених в ухвалі, документів представником позивача наголошено, що вони підписані обома сторонами за допомогою електронного підпису.

Ухвалою суду від 18.04.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 25.04.2023; надано можливість прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 25.04.2023 з`явилися представники позивача та відповідача, які прийняли участь у засіданні в режимі відеоконференції.

Представником відповідача було заявлено усне клопотання про призначення по справі судової технічної експертизи документів, яке він обґрунтував тим, що надані позивачем документи (договір, додаток № 1 до договору, видаткові накладні від 10.04.2022 та від 19.04.2022, товарно-транспортні накладні до цих накладних, рахунки на оплату № 46 від 07.04.2022 та № 51 від 19.04.2022 підписані сторонами за допомогою електронного підпису. Так, відповідач ставить під сумнів факт здійснення господарської операції та представник відповідача просив суд призначити проведення судової технічної експертизи вказаних документів.

Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував, посилався на те, що вказані дії відповідача спрямовані на затягування судового процесу та наголошував на тому, що в матеріалах справи наявні протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису до кожного підписаного електронним підписом документу.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судом було відмовлено у задоволенні усного клопотання про призначення по справі судової технічної експертизи документів, оскільки відповідачем не доведена наявність підстав для призначення судом такої експертизи, з огляду на те, що перевірка документів, підписаних за допомогою електронного підпису, не вимагає наявності спеціальних знань. Також суд відзначає, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності є достатніми для правильного вирішення спору.

У судовому засідання 25.04.2023 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.

У судовому засідання 25.04.2023 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 28.04.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 25.04.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 24.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД УБТС" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 2402/1-2022/ПП (далі - договір, а.с.59-61), відповідно до умов пункту 1.1. якого на умовах, в порядку та строки, визначені договором, постачальник зобов`язується протягом терміну дії договору поставляти й передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар, кількість та найменування якого визначається видатковими накладними, які повинні мати посилання на договір.

У пункті 7.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2022, але не раніше моменту повного та належного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за договором.

Слід відзначити, що договір обома сторонами підписано за допомогою електронних підписів директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УБТС" Ярмак Костянтина Борисовича та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" Листопада Олександра Івановича. На підтвердження вказаного в матеріалах справи наявні Протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Так, відповідач посилався на неукладеність вказаного договору та його невідповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, через підписання його електронними підписами, а також відсутність в договорі всіх істотних умов, які є обов`язковими до договору поставки.

Вказані заперечення відповідача розцінюються судом критично, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (абзац 2 частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 7 статті 11 названого Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Частиною 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" унормовано, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

При цьому, за змістом статті 12 вказаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину.

У контексті приписів частин 4, 5 статті 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана.

З урахуванням вказаного, суд відзначає, що за юридичною силою законодавець прирівняв договори, укладені в електронній формі, до договорів, укладених у письмовій формі.

Відповідно до частини 2 статті 12 вказаного Закону користувачі електронних довірчих послуг зобов`язані, зокрема, забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа, а також невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа та не використовувати особистий ключ у разі його компрометації.

Враховуючи вказане, судом розцінюється критично посилання відповідача на те, що електронний підпис директора ТОВ "Шляхбуд" ОСОБА_1 був неправомірно використаний головним бухгалтером підприємства.

Більше того, відповідачем не надано суду доказів щодо здійснення повідомлення надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа директора ТОВ "Шляхбуд" ОСОБА_1 як на час виявлення відповідачем цього факту, так і станом на час прийняття рішення суду.

Міністерство фінансів України листом від 20.12.2022 за №41010-07-10/30367 на запит ТОВ "УТК" щодо деяких питань, пов`язаних з проведенням перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність, повідомило, що відповідно до статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з частиною 3 статті 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Отже, наведеною нормою узгоджено використання при вчинення правочинів 1) факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання; 2) електронного підпису; 3) або іншого аналога власноручного підпису.

При цьому, частина 3 статті 207 Цивільного кодексу України передбачає засвідчення правочину у випадках: 1) встановлених законом; 2) іншими актами цивільного законодавства; 3) або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів; 4) або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, твердження відповідача про можливість використання електронного підпису виключно у випадку наявності окремої письмової угоди між сторонам про це, є помилковим тлумаченням норм чинного законодавства, оскільки відповідач не врахував наявність можливості підписання договору електронним підписом у випадку, встановленому законом.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін за допомогою електронних підписів, їх підписи скріплено електронними печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 2.1. договору визначено, що одиниці виміру, ціна та загальна кількість товару, що підлягає поставці за договором, визначають у видаткових накладних на кожну окрему партію товару.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору загальна ціна договору визначається сумарною вартістю товару, згідно з підписаними рахунками-фактурами.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 3.1. договору місце передачі (поставки) товару - згідно з заявками покупця.

За умовами пункту 3.4. договору право власності, а також ризики випадкового ушкодження або знищення товару переходить від постачальника покупцеві в момент документального оформлення передачі товару в розпорядження покупця у зазначеному пункті поставки. Датою переходу права власності, а також ризиків випадкового ушкодження або знищення товару є дата видаткової накладної, підписаної сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 10.04.2022 та 19.04.2022 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 382 840 грн. 14 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № 50 від 10.04.2022 на суму 130 020 грн. 00 коп. (а.с. 8 у томі 2);

- видаткової накладної № 51 від 19.04.2022 на суму 252 820 грн. 14 коп. (а.с. 9 у томі 2).

Оригінали вказаних видаткових накладних були оглянуті у судовому засіданні 18.04.2023.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище казаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача без будь-яких зауважень та скріплені печаткою підприємства.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо ціни договору та порядку розрахунків, зокрема:

- розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 5-ти днів з моменту поставки товару покупцю (пункт 2.2. договору);

- розрахунки по договору здійснюються в національній валюті Україні в безготівковому порядку на поточний рахунок постачальника, що вказаний у рахунку-фактурі (пункт 2.3. договору);

- зобов`язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника (пункт 2.4. договору).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в оплату вказаних вищн накладних позивачем були виставлені такі рахунки на оплату:

- в оплату видаткової накладної № 50 від 10.04.2022 було виставлено рахунок № 46 від 07.04.2022 на суму 130 020 грн. 00 коп. (а.с. 73 у томі 1);

- в оплату видаткової накладної № 51 від 19.04.2022 було виставлено рахунок № 51 від 19.04.2022 на суму 252 820 грн. 14 коп. (а.с. 74 у томі 1).

Як убачається з матеріалів справи, поставлений позивачем 10.04.2022 та 19.04.2022 товар на загальну суму 382 840 грн. 14 коп. був оплачений відповідачем лише частково, а саме: лише на суму 256 395 грн. 02 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

- платіжним дорученням № 217 від 07.04.2022 на суму 130 020 грн. 00 коп. (а.с. 81 у томі 1). При цьому, у листі вих. № 1/01 від 07.04.2022 відповідач зазначив про те, що в платіжному дорученні № 217 від 07.04.2022 на суму 130 020 грн. 00 коп. за правильне необхідно вважати призначення платежу: "Оплата за паливо згідно з договором № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 та рах. № 46 від 07.04.2022, в тому числі ПДВ 20% - 21 670 грн.";

- платіжним дорученням № 223 від 19.04.2022 на суму 126 375 грн. 02 коп. з призначенням платежу "оплата за паливо згідно з договором № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 та рахунку № 51 від 19.04.2022" (а.с. 83 у томі 1).

Вказаним додатково спростовуються доводи відповідача щодо неукладеності договору поставки, а також неотримання товару, зокрема, за видатковою накладною № 51 від 19.04.2022.

З викладеного вбачається, що поставлений 10.04.2022 товар був оплачений відповідачем у повному обсязі; поставлений 19.04.2022 товар був оплачений відповідачем лише частково; залишок складає 126 445 грн. 12 коп. (252 820 грн. 14 коп. - 126 375 грн. 02 коп.).

Позивач посилається на те, що поставлений позивачем 10.04.2022 та 19.04.2022 товар на загальну суму 382 840 грн. 14 коп. був оплачений відповідачем лише частково на суму 256 395 грн. 02 коп., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 126 445 грн. 12 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.05.2022 по 17.02.2023 в сумі 47 113 грн. 75 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2022 року по січень 2023 року у сумі 19 077 грн. 11 коп., а також 3% річних за період прострочення з 04.05.2022 по 17.02.2023 у сумі 3 013 грн. 90 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Враховуючи визначений у пункті 2.2. договору порядок та строк оплати товару, строк оплати поставленого 19.04.2022 товару є таким, що настав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 19.04.2022 товару на залишкову суму 126 445 грн. 12 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Заперечення відповідача в частині ненадання позивачем повного пакету товаросупровідних документів судом відхиляються, з огляду на таке.

Суд не досліджує питання фактичного отримання рахунків на оплату поставленого 10.04.2022 та 19.04.2022 товару, оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі поставки та, зокрема, видатковій накладній від 19.04.2022;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати наданих товарів (послуг). Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі № 918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі № 910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

Крім того, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати документи щодо якості чи інші документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з ним, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022;

- доказів повного повернення отриманого 10.04.2022 та 19.04.2022 товару на загальну суму 382 840 грн. 14 коп.;

- відмови від прийняття товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем за первісним позовом своїх зобов`язань за договором у повному обсязі.

Враховуючи вказане, заперечення відповідача в цій частині відхиляються судом.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 126 445 грн. 12 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку відсутності оплати за кожну окрему партію товару понад 14 календарних днів за дати поставки, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення платежу, від вартості партії, відносно якої сталося порушення, за кожен день прострочення оплати, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягнення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.05.2022 по 17.02.2023 в сумі 47 113 грн. 75 коп.

Аналізуючи визначений позивачем період нарахування пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 №405 був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи.

Спірний договір був укладений між сторонами 24.02.2022, що свідчить про обізнаність сторін зі змінами до положень, зокрема, статті 232 Господарського кодексу України, які набули чинності 02.04.2020, отже вже діяли на момент підписання договору.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначена сума заборгованості та період прострочення (який не виходить за межі періоду, що визначений судом), але арифметично розрахунок в межах визначеного позивачем періоду здійснено невірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с. 30), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня у вказаному позивачем періоді складає більшу суму (47 113 грн. 80 коп), ніж розраховано позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 47 113 грн. 79 коп.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2022 року по січень 2023 року у сумі 19 077 грн. 11 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.30), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 19 077 грн. 11 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 04.05.2022 по 17.02.2023 у сумі 3 013 грн. 90 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 30), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення (який не виходить за межі періоду, визначеного судом), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 3 013 грн. 90 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Клопотання відповідача про зменшення суми пені, що підлягає стягненню на користь позивача у даній справі, не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- місцезнаходженням відповідача є с. Олександрівка Покровського району Дніпропетровської області;

- в той же час, місцезнаходженням позивача є м. Харків, яке з перших днів запровадження воєнного стану та початку військових дій піддається обстрілам; також є містом наближеним до лінії фронту, та також перебуває в зоні артилерійського ураження, що, на думку суду, свідчить про те, що ступінь негативного впливу проведення воєнних (бойових) дій на господарську діяльність як позивача так і відповідача є відносно рівнозначний;

- слід врахувати, що поставка товару відбувалась вже під час воєнного стану (10.04.2022 та 19.04.2022) та відповідач мав усвідомлювати всі фактичні обставини ведення ним господарської діяльності та негативний вплив воєнного стану.

Суд також відзначає, що сума пені у даній справі, - 47 113 грн. 11 коп., є співмірною допущеному простроченню, яке станом на момент прийняття рішення у справі становить 1 рік, а також сумі основного боргу, що додатково свідчить про відсутність підстав для її зменшення судом.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин та наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання перед позивачем, суд зазначає таке.

У розділі 6 договору сторонами були визначені умови щодо обставин непереборної сили, зокрема:

- при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов`язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк), протягом якого будуть діяти вищевказані обставини та наслідки. Сторона, для якої наступили обставини непереборної сили, зобов`язана письмово протягом 5-ти робочих днів з моменту настання цих обставин повідомити іншу сторону про це, вказати орієнтовний термін (строк) дії обставин непереборної сили, а також вжити заходів для зменшення заподіяння збитків другій стороні (пункт 6.1. договору);

- якщо вищевказані обставини тривають більше 80-ти календарних днів, кожна із сторін вправі відмовитися від договору (тобто розірвати (припинити) договір) в односторонньому порядку, направивши іншій стороні відповідне повідомлення. В таких випадках жодна зі сторін не вправі пред`явити претензії іншій стороні для компенсації будь-яких можливих збитків, за винятком претензії постачальника до покупця щодо обов`язку повністю здійснити оплату за товари, які постачальник поставив (передав у власність) покупцю до моменту виникнення обставин непереборної сили та повернення постачальником коштів за недопоставлений товар (пункт 6.2. договору);

- виникнення обставин непереборної сили не є підставою для відмови сторін від виконання своїх зобов`язань за договором (пункт 6.3. договору);

- факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися довідкою Торгово-промислової палати України (пункт 6.4. договору).

Слід відзначити, що у даному випадку воєнний стан не є форс-мажорною обставиною, оскільки вказана обставина існувала як на час укладення договору так і на час поставки товару.

Слід також відзначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан в контексті наявності форс-мажорних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки від 24.02.2022, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Відтак, аргументи відповідача судом відхиляються.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 934 грн. 75 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УБТС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" про стягнення заборгованості за договором поставки № 2402/1-2022/ПП від 24.02.2022 у загальному розмірі 195 649 грн. 88 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (вулиця Степова, будинок 4, с. Олександрівка, Покровський район, Дніпропетровська область, 53600; ідентифікаційний код 03579868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УБТС" (вулиця Велика Панасівська, будинок 168, м. Харків, 61017; ідентифікаційний код 43063708) - 126 445 грн. 12 коп. основного боргу, 47 113 грн. 75 коп. - пені, 19 077 грн. 11 коп. - інфляційних втрат, 3 013 грн. 90 коп. - 3% річних та 2 934 грн. 75 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 25.04.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко