Решение № 110471326, 26.04.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року Справа № 280/196/23 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах ОСОБА_2

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_5

про визнання бездіяльності протиправною, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.01.2023 ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті одноразової допомоги позивачу, в тому числі і її неповнолітньому сину ОСОБА_2 як члену сім`ї померлого ОСОБА_6 ;

- визначити право на отримання одноразової допомоги сім`ї померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, наступних осіб: сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від імені та в інтересах якого діє його мати - ОСОБА_1 ; дружини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- визначити наступний розмір виплати одноразової допомоги сім`ї померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, а саме: 248 100,00 грн. (двісті сорок вісім тисяч сто гривень): сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від імені та в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 , - 33.33 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату; дружині ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 33,33 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату; сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - 33,33 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату: дружині ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одноразової допомоги на сім`ю, як члену сім`ї померлого чоловіка ОСОБА_6 , в сумі 82 691, 73 грн. (вісімдесят дві тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 73 коп.), шо дорівнює 33,33 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату та сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від імені та в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім`ю, як члену сім`ї померлого батька ОСОБА_6 , в сумі 82 691, 73 грн. (вісімдесят дві тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 73 коп.), що дорівнює 33.33 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату;

- судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 09.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.01.2023.

Ухвалою суду від 10.01.2023 забезпечено участь представника позивачів у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 26.01.2023 продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 06.03.2023, забезпечено участь представника позивачів у наступному підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 06.03.2023 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 13.03.2023 та забезпечено участь представника позивачів у наступному підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 13.03.2023 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_5 , відкладено підготовче засідання на 27.03.2023 та забезпечено участь представника позивачів у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 27.03.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 07.04.2023 та забезпечено участь представника позивачів у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 07.04.2023 відкладено судове засідання на 26.04.2023.

07.04.2023 у судовому засіданні представник позивачів та представник відповідача заявили клопотання відповідно до яких просять провести судове засідання призначене на 26.04.2023 за їх відсутності в порядку письмового провадження. Вказані клопотання долучені до матеріалів справи (а.с.164-166).

07.04.2023 (вх.№14108) до суду найшло клопотання ОСОБА_5 , яка є піклувальником та діє в інтересах ОСОБА_4 , згідно з яким остання просить розглянути справу без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримують у повному обсязі (а.с.162-163).

Станом на 26.04.2023 від ОСОБА_3 жодних заяв, пояснень чи клопотань не надходило, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання призначене на 26.04.2023 не прибув.

Відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві від 22.12.2022 (вх.№881 від 06.01.2023). Окрім іншого зазначено, що 03.05.2022 в результаті вибуху боєприпасу під час артилерійського обстрілу з боку російських окупаційних військ в місті Авдіївка Донецької області стався нещасний випадок зі смертельним наслідком, в результаті якого помер ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ). Зауважено, що факт смерті ОСОБА_6 та нещасного випадку підтверджується свідоцтвом про смерть від 28.06.2022, рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19.05.2022, а також постановою від 04.05.2022 про надання дозволу на поховання. Водночас вказано, що для отримання передбаченої частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1105-ХІV) одноразової допомоги сім`ї померлого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату позивач звернулась до відповідача із відповідною заявою. Однак листом відповідача у виплаті зазначеної грошової допомоги було відмовлено з посиланням на те, що жодним нормативним документом не передбачено право Фонду соціального страхування України самостійно визначати належність особи до кола сім`ї померлого, а також розподіляти суми одноразової допомоги на сім`ю між її членами. Наголошено, що до членів сім`ї померлого ОСОБА_6 , які мають право на отримання одноразової допомоги, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, зокрема належать малолітній син ОСОБА_2 , який проживав разом з померлим на момент його смерті за однією адресою, дружина ОСОБА_1 , яка на момент смерті ОСОБА_6 проживала разом з ним за однією адресою та вела спільний побут і спільне господарство та неповнолітній син ОСОБА_4 , який проживав окремо від померлого на момент його смерті. Наголошено, що враховуючи необхідність у визнанні належності осіб до кола сім`ї померлого, а також в розподілі суми одноразової допомоги на сім`ю між її членами в судовому порядку, окремо кожному із членів його сім`ї позивач була змушена звернутись із даною позовною заявою до суду. Разом з тим зазначено, що позивач просить суд визначити розподіл виплати одноразової грошової допомоги сім`ї померлого кожному з трьох членів його сім`ї порівну по 1/3 кожному, що складає по 33.33 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Вважаючи відмову відповідача протиправною, представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення проти позову викладено у відзиві на позовну заяву від 27.01.2023 (вх.№9036 від 03.03.2023). Зокрема зазначено, що до Запорізького відділення управління Фонду з метою призначення страхових виплат у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_6 із відповідними заявами звернулись дружина померлого ОСОБА_1 , син ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка є піклувальником та діє в інтересах ОСОБА_4 . Наголошено, що згідно з пунктом 5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11 (далі - Порядок №11), для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Водночас зауважено, що листом від 23.09.2022 № 03-18-2729 позивачів повідомлено про те, що право на отримання одноразової допомоги на сім`ю мають особи, які зареєстровані за однією адресою з ОСОБА_6 по день смерті - дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , син ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 . Також вказаним листом позивачам роз`яснено, що жодним нормативним документом не передбачено право Фонду соціального страхування України самостійно визначати належність особи до кола сім`ї померлого, а також розподіляти суми одноразової допомоги на сім`ю між її членами, у зв`язку із чим, рекомендовано вирішити вказане питання у судовому порядку з позовом про визнання права на вказану страхову виплату. Наголошено, що відповідачем не приймалось постанову про відмову позивачам у страхових виплатах та відповідно не відмовлялось позивачам у призначенні одноразової допомоги на сім`ю. Разом з тим зауважено, що відділення призначає страхові виплати лише особам, які мають право на ці виплати. Призначення проводиться виключно на підставі Закону № 1105-XIV, Порядку №11 та інших нормативних актів, якщо питання призначення чітко не визначено вказаними нормативними актами. Враховуючи вищенаведене у сукупності представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Не погодившись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача через підсистему «Електронний суд» подала до суду відповідь на відзив (вх.№9593 від 08.03.2023) у якій підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Залучені судом треті особи не надали свої пояснень щодо позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19.05.2022 по справі №208/2315/22 встановлено факт смерті громадянина України: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Ясинувата Донецької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України, а саме у місті Авдіївка Донецької області (а.с.26-31).

Зазначене підтверджується також свідоцтвом про смерть (серія НОМЕР_1 від 28.06.2022) та Постановою про надання дозволу на поховання від 04.05.2022, якою зокрема визнано, що смерть ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 настала внаслідок бойових дій (вибуху боєприпаса під час артилерійського обстрілу збоку окупаційних військ) (а.с.32-34).

Факт смерті ОСОБА_6 внаслідок настання нещасного випадку пов`язаного з виробництвом встановлено Актом розслідування (спеціального розслідування) групового нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії від 21.06.2022 (а.с.74-80).

14.09.2022 позивач, яка також діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області із заявою про призначення страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_6 , що спричинена настанням нещасного випадку пов`язаного з виробництвом.

Аналогічні заяви до відповідача подані матір`ю померлого ОСОБА_5 , яка є піклувальником та діє в інтересах ОСОБА_4 та повнолітнім сином померлого ОСОБА_3 (а.с.123-125).

Листом відповідача від 23.09.2022 за № 03-18-2729 позивачам роз`яснено, що пунктом 6 статті 42 Закону №1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова грошова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату та повідомлено, що жодним нормативним документом не передбачено право Фонду соціального страхування України самостійно визначати належність особи до кола сім`ї померлого, а також розподіляти суми одноразової допомоги на сім`ю між її членами. Додатково зазначено, що відповідно до частини першої та третьої пункту 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. На підставі викладеного вказано, що право на отримання одноразової допомоги на сім`ю мають особи, які спільно проживали з ОСОБА_6 по день смерті - дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , а також син ОСОБА_3 , та неповнолітній син потерпілого ОСОБА_4 , що спільно з ним не проживали. Водночас зауважено, що питання про визначення кола осіб, які матимуть право на призначення одноразової грошової допомоги на сім`ю та розподілу цієї допомоги має бути вирішено у судовому порядку за окремими позовними заявами всіх членів сім`ї. Відтак, для призначення одноразової допомоги на сім`ю позивачу необхідно звернутись до суду, для визначення у судовому порядку права на отримання одноразової допомоги як членам сім`ї потерпілого (а.с.20-21).

Вважаючи відмову відповідача протиправною позивач, яка також діє в інтересах ОСОБА_2 через свого представника звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Розглянувши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, відповідно до преамбули Закону №1105-XIV, цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Приписами статті 9 Закону №1105-XIV визначено, що основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону №1105-ХІV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною шостою статті 42 Закону №1105-ХІV встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_3 загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, що не заперечується сторонами, суд вважає доведеними позовні вимоги в частині наявності права у членів сім`ї загиблого на одноразову допомогу у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, ключовим питанням у цій справі є визначення кола осіб (членів сім`ї), які мають право на отримання страхових виплат (одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що Закон №1105-XIV не містить визначення поняття сім`ї та її членів, відтак з урахуванням предмету спору, Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання допомоги, передбаченої Законом №1105-XIV.

Визначення поняття сім`ї та її членів закріплено в Сімейному кодексі України, відповідно до статті 3 якого сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім`ї має одинока особа.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, визначено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Аналіз вищезазначених правових норм, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5- рп/99, вказує на те, що до членів сім`ї належать не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

При цьому, суд зауважує, що законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім`ю потерпілого (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату).

Враховуючи, що спірним питанням у даній справі є те, хто з осіб, які зверталися до відповідача із заявою про отримання одноразової допомоги, є членом сім`ї загиблого ОСОБА_6 , та відповідно, мають право на отримання цієї допомоги, суд вважає за необхідне проаналізувати це питання по кожній особі окремо.

Так, щодо ОСОБА_1 , яка є дружиною загиблого та малолітнього сина ОСОБА_2 , суд звертає увагу на таке.

До матеріалів справи надано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 25.09.2012 відповідно до якого громадянин України ОСОБА_6 та громадянка України ОСОБА_7 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 ) 25.09.2012 зареєстрували шлюб про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №183. (а.с.24).

Згідно з наданою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 18.01.2013 складено та зареєстровано актовий запис №15, батьками останнього є загиблий ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с.22).

Водночас, суд звертає увагу, що надана до матеріалів справи копія Довідки №12 від 06.03.2023, виданої Відділом з питань надання адміністративних послуг Очеретинської селищної військової адміністрації свідчить, що загиблий ОСОБА_6 на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, фактично проживав разом із дружиною ОСОБА_1 та сином ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.117).

Отже, з вищенаведеного слідує, що дружина загиблого ОСОБА_1 , яка проживала разом з ним за однією адресою, була пов`язана з ним спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, а також їх спільний малолітній син ОСОБА_2 є членами сім`ї загиблого. Відтак мають беззаперечне право на отримання передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_5 , суд звертає увагу на таке.

Відповідно до наданої до матеріалів справи копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 03.07.2006, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис за №169, батьками останнього є загиблий ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с.23).

За приписами абзацу 3 частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Частиною першою статті 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Отже, за нормами спеціального Закону неповнолітня дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Статтею 1 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Відповідно до загальних засад регулювання сімейних відносин, визначених статтею 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 26 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.

Отже, зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. За кожною дитиною визнається право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, для чого державою мають вживатися відповідні заходи щодо досягнення повного здійснення цього права.

Більш того, гарантії дитини належати до сім`ї своїх батьків і в тому випадку, коли спільно з ними не проживають прямо передбачені основним нормативним документом, що регулює сімейні відносини (абзац 3 частини другої статті 3 Сімейного кодексу України).

За такого правового регулювання факт проживання ОСОБА_4 , після розлучення подружжя, окремо від батька (в даному випадку загиблого) не свідчить, що такий перестав бути сім`єю ОСОБА_6 та відповідно втратив право на отримання страхових виплат внаслідок настання страхового випадку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 22.04.2021 по справі №360/1239/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_4 беззаперечного права на отримання передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Щодо повнолітнього сина ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

У частинах 1-2 статті 6 Сімейного кодексу України законодавець визначив, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відтак за загальним правилом особа втрачає правовий статус дитини із набуттям повноліття.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . Отже, на момент загибелі свого батька ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), він вже мав правовий статус повнолітньої особи, а не дитини.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_3 є повнолітньою особою, а не дитиною, задля вирішення питання щодо наявності у нього права на отримання одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, суд також вважає за необхідне з`ясувати, чи належав він до кола членів сім`ї загиблого ОСОБА_6 на момент смерті останнього.

Як вже було зазначено вище до статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Так, відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання особи №1767 від 10.11.2021 за відомостями Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації Покровського району Донецької області ОСОБА_3 з 01.02.2013 і по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.123).

Суд зауважує, що дійсно адреса реєстрації ОСОБА_3 співпадає з адресою реєстрації загиблого ОСОБА_6 .

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до наданої до матеріалів справи копії Довідки №12 від 06.03.2023, виданої Відділом з питань надання адміністративних послуг Очеретинської, загиблий ОСОБА_6 на момент смерті був зареєстрований і мешкав разом із дружиною ОСОБА_1 та сином ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.117).

Отже, факт спільного проживання та ведення спільного побуту ОСОБА_3 з його загиблим батьком під час розгляду даної справи також не знайшов свого належного нормативного підґрунтя та документального підтвердження.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 перебував на утриманні загиблого ОСОБА_6 .

З огляду на викладені вище обставини у їх сукупності суд доходить висновку, що оскільки ОСОБА_3 не мав правового статусу дитини або члена сім`ї свого загиблого батька то у нього відсутнє право на отримання передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що до членів сім`ї загиблого ОСОБА_6 , які мають право на отримання одноразової допомоги його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, належать наступні особи:

- малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав разом із загиблим на момент його смерті за однією адресою;

- дружина ОСОБА_1 , яка на момент смерті ОСОБА_6 проживала разом з ним за однією адресою, вела спільний побут та спільне господарство;

- неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживав окремо від померлого ОСОБА_6 на момент його смерті.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що оскільки як встановлено вище до членів сім`ї загиблого ОСОБА_6 на час його смерті входило троє осіб, то кожен із них має право на отримання однакової частки у розмірі 1/3 суми одноразової допомоги сім`ї у зв`язку із смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_3 , передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV. Відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 43 Закону №1105-ХІV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються:

1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть;

2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону №1105-ХІV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Відповідно до статті 45 Закону №1105-ХІV фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок №11.

Пунктом 1.2. Порядку №11 встановлено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.

Зі змісту пунктів 1.3, 1.4 Порядку № 11 випливає, що Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.

Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.

Таким чином, наслідком розгляду заяви про проведення страхових виплат та поданих разом із заявою документів має бути одне з двох рішень, які викладаються у формі постанови, про призначення страхових виплат або про відмову в їх призначенні із зазначенням відповідного обґрунтування. Саме рішення про відмову у проведенні виплат, прийняте із дотриманням форми та змісту, встановлених законодавством про соціальне страхування, є таким, що породжує, змінює або припиняє правовідносини та може бути оскаржене в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що по суті заява позивачів про нарахування та виплату одноразової допомоги сім`ї у зв`язку із смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_3 , розглянута не була, оскільки рішення у формі постанови про призначення страхової виплати чи відмови у її призначенні відповідачем не приймалось. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

В свою чергу, відповідь надана позивачам у вигляді листа від 23.09.2021 за № 03-18-2729 не є рішеннями робочого органу Фонду, в розумінні Закону, та не може свідчити про розгляд заяви позивачів по суті.

Крім того суд звертає увагу, що у вказаному листі відповідачем навпаки було підтверджено право позивачів на отримання одноразової грошової допомоги на сім`ю, у зв`язку із смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_3 .. Разом з тим, позивачам було роз`яснено про необхідність звернення до суду для визначення кола осіб, які матимуть право на призначення одноразової грошової допомоги на сім`ю та вирішення питання щодо розподілу цієї допомоги між всіма членами сім`ї загиблого.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки станом на час звернення позивачів до суду з адміністративним позовом про призначення та виплату страхових виплат, заяви останніх не вирішені по суті у визначеному законом порядку, то й вимоги позивачів про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у виплаті одноразової допомоги ОСОБА_1 , в тому числі і її неповнолітньому сину ОСОБА_2 як членам сім`ї померлого ОСОБА_6 є передчасними та задоволенню не підлягають.

Між тим, суд зазначає, що оскільки відповідачем не було забезпечено розгляд та вирішення заяви позивачів про проведення страхових виплат, не дотримано процедури належного та об`єктивного вивчення доданих до заяв документів, перевірки їх комплектності та відповідності вимогам Закону, не проведено арифметичну перевірку заявленої позивачами до відшкодування суми коштів та не прийнято рішення по суті вимог заяв, суд при розгляді даної справи не вправі перебирати на себе повноваження відповідача та самостійно вирішувати питання щодо визначення конкретної суми одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті членам сім`ї загиблого та відповідно стягувати на користь позивачів суми таких виплат.

Таким чином, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачам одноразової допомоги сім`ї у зв`язку із смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_6 , передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV у розмірі 1/3 частки такої допомоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та покласти на відповідача обов`язок щодо повторного розгляду питання про призначення та виплати на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 грошової допомоги передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV, з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Позиція щодо підсудності такої категорії справ адміністративній юрисдикції відображена в Постановах Верховного суду від 22.04.2021 по справі № 360/1239/19 та від 23.01.2023 по справі № 214/1309/21.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 963,60грн., що підтверджується квитанцією №9291-3333-2870-4399 від 23.12.2022 (а.с.15).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 16.06.2021 по справі № 520/2983/19: "... Оскільки позов ОСОБА_1 містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат колегія суддів визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог".

Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та вихід суду за межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області підлягає судовий збір у розмірі 1984,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса тимчасового перебування: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) яка також діє в інтересах ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса тимчасового перебування: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, майдан Профспілок 5; код ЄДРПОУ 41320207), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_5 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_5 ) про визнання бездіяльності протиправною, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати право ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса тимчасового перебування: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на частку у розмірі 1/3 одноразової грошової допомоги сім`ї у зв`язку зі смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), передбаченої частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV.

Визнати право ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса тимчасового перебування: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) на частку у розмірі 1/3 одноразової грошової допомоги сім`ї у зв`язку зі смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), передбаченої частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV.

Визнати право ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_5 ) на частку у розмірі 1/3 одноразової грошової допомоги сім`ї у зв`язку зі смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), передбаченої частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, майдан Профспілок 5; код ЄДРПОУ 41320207) повторно розглянути питання щодо призначення та виплати на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги сім`ї у зв`язку зі смертю потерпілого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), передбаченої частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, майдан Профспілок 5; код ЄДРПОУ 41320207) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса тимчасового перебування: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 984,80грн. (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26.04.2023.

Суддя І.В.Садовий