Решение № 110400495, 24.04.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 квітня 2023 р. Справа № 120/1314/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (територіальний підрозділ Другий МВ УДМС України у Вінницькій області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (територіальний підрозділ Другий МВ УДМС України у Вінницькій області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо відмови у наданні паспорта у формі книжечки зразка 1994 року, замість раніше отриманої ID-картки, у зв`язку з досягненням 16-річного віку та закінченням терміну дії паспорта-картки, а також у відмові у видаленні персональних даних з ЄДДР. Позивач зазначає, що отримання пластикової картки типу ID є правом, а не обов`язком, та форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що позивач уже отримував ID-картку, а відтак уже присвоєний унікальний запис в Реєстрі є незмінним. Таким чином, відповідач вважає, що надання згоди на обробку персональних даних та присвоєння унікального номеру запису свідчать про те, що права позивача жодним чином не порушені, так як не суперечать його релігійним переконанням.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

12.09.2019 року ОСОБА_1 у віці 14 років отримав паспорт громадянина України типу ID-1 (а.с. 7) строком на чотири роки.

З метою отримання паспорта у формі книжечки зразка 1994 року (в силу релігійних переконань), позивач звернувся до міграційної служби із відповідною заявою.

Позивач 03.02.2023 року, у зв`язку із закінченням дії ID-картки звернувся до відділу № 2 у м. Вінниці УДМС у Вінницькій області із заявою щодо відмови від паспорта у вигляді ID-картки з релігійних переконань, у якій вказував, що відкликає згоду на збір та обробку персональних даних, яку надавав при отриманні паспорта громадянина України типу ID-1 та заявою про видачу паспорт у вигляді книжечки зразка 1994 року.

Другим відділом у м. Вінниці УДМСУ у Вінницькій області надано відповідь від 15.03.2024 року, у якому відмовило у відзиві згоди на обробку персональних даних, оскільки унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Також стосовно оформлення паспорту у вигляді книжечки відповідач послався на постанову КМУ від 03.04.2018 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", відповідно до якої зазначив про відсутність правових підстав оформлення паспорта старого зразка без відповідного рішення суду.

Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно із пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно зі ст. 13 Закону № 5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону № 5492-VI, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.

Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб`єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.

Однак, зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позовні вимоги фактично полягають в обміні отриманого ним паспорта громадянина України у формі ID-картки та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 (далі - Порядок № 302), обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Пунктом 22 Порядку № 302 передбачено, що у разі закінчення строку дії паспорта документи для його обміну можуть бути подані протягом одного місяця до дати закінчення строку його дії.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача про виникнення права на обмін паспорта у зв`язку із закінчення терміну дії, оскільки судом встановлено, що термін дії паспорта позивача закінчується у вересні 2023 року.

Суд наголошує на тому, що з аналізу Положення про паспорт громадянина України судом встановлено, що чинним законодавством не передбачено можливість обміну паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин не дають підґрунтя вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 року у зразковій адміністративній справі №806/3265/17, з огляду на наступне.

У зразковій адміністративній справі № 806/3265/17 Великою Палатою Верховного Суду були визначені наступні ознаки типової справи, за наявності яких адміністративна справа відноситься до вказаної зразкової справи, а саме:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Разом з тим, у вказаній адміністративній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою відповідача за заявою позивача здійснити вилучення/обмін вже отриманого ним паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки.

Тобто вказана адміністративна справа не містить ознак зразкової справи № 806/3265/17, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в аналізованій постанові, не підлягають застосуванню у контексті даної справи.

При цьому, спірним питанням у справі, що розглядається є зобов`язальна вимога позивача знищити (видалити, анулювати, відкликати) будь-які персональні дані позивача, які зберігається в Єдиному державному демографічному реєстрі, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2, 5 ст. 21 Закону України № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону.

Отже, паспорт громадянина України оформлюється із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).

Окремо суд зазначає, що відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.

З огляду на те, що Закон про ЄДДР має найвищу юридичну силу на відміну від Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ саме у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України мають бути застосовані приписи ст. 21 Закону про ЄДДР.

Однак, застосування Закон про ЄДДР в частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права на вибір, у якому вигляді бажає отримати паспорт громадянина України, оскільки право на отримання паспорту громадянина України у вигляді книжечки передбачено з ч. 2 ст. 14 Закону про ЄДДР, Положенням про паспорт громадянина України та Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456.

З матеріалів справи слідує, що позивач по досягненню ним 14 років не намагався реалізувати своє право на отримання паспорта старого зразка. Також по досягненню 16 років позивач також не звертався до міграційної служби.

Таким чином, з урахуванням такої конклюдентної дії як отримання ID-картки за власним бажанням та подальшою відсутністю прояву власної позиції, суд дійшов до висновку про недоведеність релігійних переконань позивача щодо присвоєння особі певного цифрового символу.

Відповідно до п. 5-8 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних" (далі Закон № 2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.

Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі:

1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;

2) припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;

3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;

4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.

Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 15 Закону № 2297-VI).

Судом встановлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий позивачу, оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останнього, тобто позивач надав згоду на обробку її персональних даних.

Аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач суду не надав, отже правові підстави для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних, відсутні.

Таким чином, у зв`язку з отриманням позивачем паспорта громадянина України у формі ID-картки оформленого за допомогою засобів ЄДДР внаслідок його волевиявлення та наданням згоди на обробку персональних даних, суд дійшов до висновку, що у даній справі відсутній аспект релігійних переконань позивача.

Підсумовуючи, суд зазначає, що у контексті даної справи припинення правовідносин не стосується отримання паспорта старого зразка з релігійних переконань, оскільки правовідносини, що виникли на підставі обміну отриманої з власного бажання ID-картки, які склались між сторонами на підставі Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (територіальний підрозділ Другий МВ УДМС України у Вінницькій області) (вул. Пирогова, 4, м. Вінниця, ЄДРПОУ 37836770) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович