Решение № 110363789, 21.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.03.2023Справа № 910/17961/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/17961/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000"

про стягнення 1755808,98 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (далі - відповідач) про стягнення 1755808,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020 несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 1560000,00 грн, пеню у розмірі 54053,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 24624,41 грн, 15% річних у розмірі 67130,75 грн, неустойку у розмірі 50000,00 грн. При цьому, позивач на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просить зазначити в рішенні суду про нарахування 15% річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 відкрито провадження у справі №910/17961/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

11.01.2022 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову з посиланням на те, що не підписував договір поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020, а між сторонами наявні інші договірні відносини, зобов`язання за якими виконуються сторонами в повному обсязі. Окрім того, наголошує на тому, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували підписання актів звіряння взаєморозрахунків у паперовому вигляді. При цьому, відповідачем викладено клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов з посиланням на те, що ним не отримано копії позовної заяви і доданих до неї документів, а з матеріалами справи ознайомився лише після підготовчого засідання.

Цього ж дня через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" оригіналу договору поставки для призначення судової експертизи.

Окрім того, 11.01.2022 через відділ діловодства суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (далі - позивач за зустрічним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" про визнання недійсним договору у справі №910/17961/21 повернуто у зв`язку з пропуском строку для її подання.

17.01.2022 року через відділ діловодства суду позивачем подані заперечення щодо призначення у справі почеркознавчої експертизи, з посиланням на те, що відповідачем вчинялися послідовні дії, якими визнавався факт підписання договору поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020, в тому числі, часткові оплати за поставлений товар із посиланням на вказаний договір в реквізитах платежу. При цьому, наголошує на тому, що клопотання подано з пропуском строку без наведення поважності причин такого пропуску, у зв`язку з чим відповідне клопотання підлягає залишенню без розгляду.

У судовому засіданні 18.01.2022 суд, у відповідності до ч. ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 08.02.2022.

18.01.2022 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача з підстав того, що відзив не містить вказівку про не згоду відповідача з такими обставинами, як прийняття товару і підписання видаткових накладних, наявність боргу у розмірі 1560000,00 грн, нарахування компенсаційних та штрафних санкцій, а тому у відповідності до приписів частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відповідач позбавляється права заперечувати проти наведених обставин. Разом з цим, зауважує на тому, що посилаючись на не підписання нібито договору поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020, відповідач вчиняв послідовні дії, якими підтверджував факт укладення договору, як то підписання додаткової угоди до договору, здійснення часткових оплат із зазначенням в призначеннях платежів реквізитів договору і прийняття товарів та наголошує на необґрунтованості поданого відповідачем клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву.

У судовому засіданні 08.02.2022 суд, у відповідності до ч. ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи та відкладення підготовчого засідання у справі на 11.02.2022.

Так, розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву суд дійшов такого висновку.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 строк для подання відповідачами відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження відповідачу строку для подачі відзиву на позовну заяву до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.

За результатом розгляду клопотання відповідача про призначення судової експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено дійсної потреби у призначенні судової експертизи у даній справі.

Згідно з ч.1-2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Статтями 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи вирішується судом після вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При цьому, приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

09.02.2022 року на електронну адресу суду відповідачем направлено заяву про відвід судді Васильченко Т.В. від розгляду справи №910/17961/21 з накладенням електронного цифрового підпису уповноваженого представника, що зареєстрована відділом діловодства суду в цей же день.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про відвід судді відмовлено.

11.02.2022 засобами поштового зв`язку на адресу суду від відповідача надійшла заява про відвід судді Васильченко Т.В., що датована 09.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про відвід судді Васильченко Т.В. від 09.02.2022 залишено без розгляду.

У судовому засіданні 11.02.2022, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 01.03.2022.

В той же час, до відділу діловодства суду 21.02.2022 надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022, якою у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи №910/17961/21, які повинні бути невідкладно направлені до Північного апеляційного господарського суду у зв`язку з надходженням апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 зупинено провадження у справі №910/17961/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про стягнення 1755808,98 грн до повернення матеріалів даної справи до Господарського суду міста Києва з Північного апеляційного господарського суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 залишено без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" без задоволення.

19.01.2023 через відділ діловодства суду за супровідним листом Північного апеляційного господарського суду №910/17961/21/09.1-04.1/236/23 від 16.01.2023 повернуті матеріали справи №910/17961/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 07.02.2023.

06.02.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: платіжну інструкцію №8121 від 05.11.2021 про часткову сплату боргу у розмірі 10000,00 грн.

Цього ж дня, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано необхідністю ознайомлення з матеріалами справи у зв`язку зі зміною представника відповідача.

У судовому засіданні 07.02.2023 суд, у відповідності до ч. ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, втім у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголосив перерву до 21.02.2023.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наведених в ньому підстав, у зв`язку з їх необґрунтованістю. Так, клопотання про відкладення судового засідання відповідачем подано наручно 06.02.2023 через відділ діловодства суду та в самому клопотанні відповідач зауважує на отриманні ухвали суду від 23.01.2023 - 31.01.2023, втім заявником не наведено жодної об`єктивної неможливості ознайомитися з матеріалами справи відразу, як йому стало відомо про призначення судового засідання у справі, як і не наведено причин неможливості ознайомлення в день подання відповідного клопотання до відділу діловодства суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 призначено судове засідання на 21.03.2023.

14.03.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки окрім, заявлених вимог про стягнення штрафних санкцій, позивач також просить зазначити в рішенні суду про нарахування 15% річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, що з урахуванням введеного воєнного стану в країні є надмірно великим та обтяжливим для відповідача.

21.03.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про недопуск у судові засідання представника відповідача - Пікулі С.В. та неприйняття судом до розгляду поданих означеною особою заяв, клопотань, так як вказана особа не діє від імені відповідача в порядку самопредставництва та не є адвокатом в розумінні приписів Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Розглянувши подану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" про недопуск у судові засідання представника відповідача - Пікулі С.В., суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Так, частиною 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

За змістом частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.

Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 ГПК України.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності).

Питання самопредставництва не закріплені у нормах Конституції, але ці питання унормовано положеннями відповідних Кодексів, у тому числі ГПК України. Таким чином, представництво юридичної особи у справі може здійснювати: адвокат як представник юридичної особи; керівник або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва. Для визнання юридичної особи такою, що діє у порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). З процесуального Закону не випливає, що відсутність в ЄДР відомостей про особу, позбавляла б її права на підписання поданих суду заяв.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського Суду від 18.06.2021 у справі №922/751/20.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.06.2022 у справі №303/4297/20, з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника, то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що вчинення дій від імені відповідача з 06.02.2023 здійснюється представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" - Пікулею С.В.

На підтвердження наявності повноважень у Пікулі С.В. надано наказ-розпорядження №00000000001-2644213729 від 01.10.2014 про прийняття на роботу Пікулі С.В. на посаду юриста структурного підрозділу Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000", посадову інструкцію юриста, що затверджена директором ТОВ "Темп-2000" від 29.08.2022 та довіреність №29/08-22 від 29.08.2022, видану на представлення інтересів ТОВ "Темп-2000" Пікулею С.В.

У відповідності до пункту 6 розділу ІІ посадової інструкції юриста ТОВ "Темп-2000" від 29.08.2022, юрист в порядку самопредставництва здійснює захист прав та інтересів підприємства в судах (в тому числі, але не виключно, в судах цивільної, господарської, адміністративної юрисдикції, а також апеляційних та касаційних судах).

З аналізу приписів пункту 1 розділу ІІІ посадової інструкції юриста ТОВ "Темп-2000" від 29.08.2022, вбачається, що юрист має право у порядку самопредставництва представляти інтереси підприємства в судах під час розгляду спорів, а саме: юрист має право від імені підприємства діяти в судах України без окремого доручення директора з усіма правами, що надані сторонам Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінальним процесуальним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що Пікулею С.В. надано вичерпний перелік документів на підтвердження повноважень для самопредставництва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000", що відповідає правовим висновкам викладеним в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №303/4297/20 та ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського Суду від 18.06.2021 у справі №922/751/20.

У судове засідання 21.03.2023 представник відповідача не з`явився, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання. Представник позивача також не з`явився, втім подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не повідомив суду про причини неявки, а позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У нарадчій кімнаті 21.03.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (далі - покупець) укладено договір поставки №ПЕ006ВХ/2020 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити добавки до полімерів (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Умовами пунктів 1.2 та 1.4 договору визначено, що під додатками до нього розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником. Поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість продукції в яких погоджується сторонами шляхом оформлення заявок на поставку продукції відповідно до умов, викладених в статті 3 ("Умови поставки продукції") цього договору.

Загальна кількість, асортимент та комплектність продукції, що підлягає поставці, будуть вказані в додатках до цього договору. Фактична кількість, асортимент та комплектність продукції, що підлягає поставці покупцю, погоджується сторонами шляхом оформлення додатків до договору, на підставі заявок на поставки окремих партій продукції (пункт 2.1 та 2.2 договору).

Поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником заявок на поставку продукції (пункт 3.1 договору).

За умовами пунктів 3.2 та 3.3 договору, асортимент та кількість продукції в кожній партії, покупець вказує в заявці на поставку відповідної партії продукції, яка повинна бути підписаною уповноваженою особою. Погоджені сторонами асортимент та кількість продукції в кожній партії вказується в додатках до даного договору.

Якщо інше не буде додатково визначено сторонами в додатках, поставка продукції має бути здійснена в строк, що не перевищує 5 робочих днів від дати погодження постачальником заявки покупця. Датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію (пункти 3.4 та 3.5 договору).

Якщо інше не зазначено у додатках або додаткових угодах до цього договору, доставка продукції здійснюється постачальником (за свій рахунок) на склад покупця, тобто на умовах DDP м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 136 (відповідно до Інкотермс-2010), Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (редакція 2010 року) застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору та є необхідними при тлумаченні договору, якщо інші умови не зазначені в договору, додатках або домовленостях до нього (пункт 3.7 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що датою переходу права власності на продукцію є дата поставки.

Ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривнях (з урахуванням податку на додану вартість) та вказується в додатках до цього договору, які є невід`ємними частинами. Вартість тари, пакування та маркування продукції внесена у її ціну. Загальна сума договору складається з загальної вартості продукції, яка була поставлена під час дії цього договору (пункти 5.1, 5.2 та 5.3 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати поставки продукції.

Угодою про внесення змін від 01.10.2020 до договору поставки №ПЕ00ВХ/2020 від 03.03.2020 року пункт 6.1 сторони виклали в наступній редакції: "Покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 45 календарних днів з дати поставки продукції".

Оплата поставленої продукції здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Валютою платежів є національна валюта України - гривня. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів сплачених покупцем за поставлену партію продукції, на поточний рахунок постачальника (пункти 6.2, 6.3 та 6.4 договору).

За умовами пункту 7.1 договору, партія продукції вважається переданою постачальником та прийнятою покупцем: за кількістю - шляхом перевірки та порівняння, відповідно до кількості місць, вказаної в транспортних та супровідних документах на партію продукції; за якістю - відповідно до сертифікатів якості та/або відповідності постачальника та/або виробника.

Приймання продукції за кількістю здійснюється відповідно до інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю", що затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6, а приймання продукції за якістю здійснюється відповідно до інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", що затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7 (пункти 7.2 та 7.3 договору).

Пунктом 13.1 договору, з урахуванням змін внесених угодою про внесення змін до договору від 01.10.2020 року, визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2023 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем погоджено поставку продукції відповідачу, а саме крейдової добавки PolyCarb VT-80 та виставлено рахунки на оплату №ВХ002654 від 26.03.2020 на суму 147600,00 грн, №ВХ002797 від 30.03.2020 на суму 123000,00 грн, №ВХ003149 від 09.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ003527 від 27.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ003528 від 27.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ003529 від 27.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ004742 від 02.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005018 від 11.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005211 від 18.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005322 від 23.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006027 від 15.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006134 від 20.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006455 від 28.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006456 від 28.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006739 від 06.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ007092 від 17.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ007093 від 20.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ007340 від 28.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ007578 від 03.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ008217 від 28.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ008218 від 28.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ008219 від 28.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ008880 від 21.10.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ009187 від 02.11.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ009423 від 10.11.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ009602 від 16.11.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ010189 від 08.12.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ010509 від 18.12.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ000338 від 22.01.2021 на суму 275000,00 грн, №ВХ001208 від 25.02.2021 на суму 308000,00 грн, №ВХ002186 від 01.04.2021 на суму 356400,00 грн, №ВХ010045 від 21.04.2021 на суму 356400,00 грн, №ВХ010332 від 29.04.2021 на суму 356400,00 грн, №ВХ010333 від 29.04.2021 на суму 356400,00 грн, №ВХ011286 від 02.06.2021 на суму 347600,00 грн, №ВХ011642 від 14.06.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ011716 від 16.06.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ011907 від 23.06.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ012124 від 30.06.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ012331 від 08.07.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ012947 від 03.08.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ013091 від 10.08.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ013309 від 18.08.2021 на суму 330000,00 грн та №ВХ013497 від 26.08.2021 на суму 330000,00 грн.

На виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 12332400,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №ВХ001731 від 26.03.2020 на суму 147600,00 грн, №ВХ001909 від 30.03.2020 на суму 123000,00 грн, №ВХ002210 від 10.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ002527 від 28.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ002568 від 29.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ002554 від 29.04.2020 на суму 268400,00 грн, №ВХ003332 від 02.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ003672 від 18.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ003688 від 19.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ003900 від 26.06.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ004292 від 16.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ004420 від 21.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ004571 від 29.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ004659 від 31.07.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ004952 від 14.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005048 від 17.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005150 від 21.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005283 від 28.08.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005420 від 03.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005927 від 28.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005919 від 28.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ005955 від 29.09.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006417 від 21.10.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006684 від 03.11.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006902 від 11.11.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ006985 від 18.11.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ007473 від 09.12.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ007686 від 21.12.2020 на суму 266200,00 грн, №ВХ000214 від 22.01.2021 на суму 275000,00 грн, №ВХ000980 від 02.03.2021 на суму 308000,00 грн, №ВХ001711 від 02.04.2021 на суму 356400,00 грн, №ВХ002129 від 23.04.2021 на суму 162000,00 грн, №ВХ002352 від 01.05.2021 на суму 356400,00 грн, №ВХ002356 від 01.05.2021 на суму 356400,00 грн, №ВХ003031 від 03.06.2021 на суму 347600,00 грн, №ВХ003299 від 15.06.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ003360 від 18.06.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ003575 від 29.06.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ003615 від 02.07.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ003780 від 09.07.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ004261 від 04.08.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ004463 від 13.08.2021 на суму 330000,00 грн, №ВХ004588 від 20.08.2021 на суму 330000,00 грн та №ВХ004688 від 28.08.2021 на суму 330000,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін (в тому числі з використанням електронного цифрового підпису) без заперечень і зауважень та скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки товару.

Позаяк, відповідач оплату за отриманий товар належним чином не здійснив, сплативши лише 10772400,00 грн, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 1560000,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 6.1 договору (в редакції до 01.10.2020) визначено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати поставки продукції.

Після 01.10.2020 сторони переглянули строки оплати та в угоді про внесення змін від 01.10.2020 до договору поставки №ПЕ00ВХ/2020 від 03.03.2020 визначили, що покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 45 календарних днів з дати поставки продукції.

Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару належним чином та в повному обсязі не здійснив.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 1560000,00 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що після подання позову до суду, відповідач частково здійснив оплату основного боргу в розмірі 10000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8121 від 05.11 2021 року на відповідну суму.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020 в розмірі 1560000,00 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, спір в даній справі припинив своє існування у зв`язку з частково оплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 10000,00 грн.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий через підсистему "Електронний суд" 05.11.2021 та зареєстрований відділом діловодства суду 11 год. 33 хв., а оплата здійснена 05.11.2021 об 18 год. 52 хв.).

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 та від 14.09.2022 у справі №914/3112/20.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Умовами пункту 10.3 договору передбачено, що у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня), від несплаченої суми за кожний день прострочки.

Також покупець на вимогу постачальника, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 15% річних від простроченої суми. У випадку прострочення оплати продукції, більше ніж на два місяці, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20% від простроченої суми (пункт 10.4 договору).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати отриманої продукції, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 10.3, 10.4 договору позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період від несплаченої суми, що становить 54053,82 грн та неустойку у розмірі 20% за прострочення оплати продукції більше ніж на два місяця, що складає 50000,00 грн.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 у справі №917/889/17.

Передбачена сторонами у пункті 10.4 договору відповідальність покупця за прострочення оплати продукції більш ніж на два місяці за договором у вигляді сплати неустойки в розмірі 20% від простроченої суми, за своєю правовою природою є штрафом.

При цьому для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та те, що умовами договору сторони передбачили відповідальність покупця за порушення строків оплати у вигляді сплати штрафної санкції і розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за прострочення оплати більш ніж на два місяці, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю "штраф", суд прийшов до висновку що позивач має право на застосування штрафних санкцій (штраф) до відповідача у зв`язку за порушенням останнім строку оплати.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховані 15% річних в сумі 67130,75 грн, як то узгоджено пунктом 10.4 договору та інфляційні втрати у розмірі 24624,41 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу, 15% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Разом з цим, позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити в резолютивній частині рішення про здійснення органом (особою), що буде виконувати рішення, формули нарахування пені та 15% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення відповідачем, з урахуванням правил розрахунку остаточної суми таких платежів щодо основного боргу.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи стягнутий в межах цієї справи обсяг грошових коштів в загальному розмірі 1745808,98 грн, суд зауважує, що ч. 10 ст. 238 ГПК України носить диспозитивний характер, надаючи право виключно суду вирішувати питання доцільності застосування механізму стягнення відсотків (пені).

Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, суд має виважено підходити до вибору процесуальних засобів, щоб це не призвело до порушення основоположних засад господарського судочинства та не призводило до порушення прав гарантованих Конституцією та законами України, при застосуванні, зокрема, положень частини 10 статті 238 ГПК України суд має враховувати дії стягувача та боржника на час виникнення порушеного права, а не заздалегідь.

Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

Поміж тим, не можуть бути проігноровані вимоги ч.3 ст.16 ЦК України, за якими, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Тобто, в кожному окремому процесі суд повинен оцінити не тільки порушення з боку відповідача, але і дії особи, яка звертається за захистом своїх прав через призму ст. 13 ЦК України.

Приймаючи до уваги те, що розмір основної заборгованості, стягнутої з відповідача складає 1550000,00 грн та позивачем було реалізовано право на стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 15% річних, передбачених умовами договору, враховуючи дію воєнного стану на території України та те, що відсутні підстави вважати, що відповідачем у примусовому порядку не буде виконуватись рішення суду, суд дійшов висновку про відсутність на даний час правових підстав для застосування приписів частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд зауважує, що в разі ухилення відповідача від виконання рішення суду, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду в окремому провадженні з вимогою про стягнення штрафних санкцій та компенсаційних втрат згідно приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

В аспекті вищевикладеного, слід зауважити на тому, що позивачем одночасно викладеного вимогу про зазначення в резолютивній частині рішення одночасного нарахування пені та 15% річних до моменту виконання рішення відповідачем, тоді як приписами частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість нарахування або відсотків, або пені. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №203/1330/20.

Разом з цим, за результатами розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні.

Так, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 року у справі №904/4685/18.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

В обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилається на розміщення у місті Києві його виробничих потужностей, тоді як з кінця лютого і до середи квітні 2022 року у місті Києві та Київській області проходили активні бойові дії, що спричинило зупинку виробничої діяльності відповідача у вказаний період, а з жовтня 2022 року по січень 2023 року через ракетні атаки на енергетичну інфраструктуру країни почалися відключення електроенергії, що також негативно вплинуло на виробний потенціал відповідача.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У даному випадку, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань розпочалось задовго до введення воєнного стану в Україні і жодних доказів неможливості виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки до введення воєнного стану в країні відповідачем не надано, а викладені обставини мають негативний вплив на виробничі спроможності всіх суб`єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність в країні, а не лише відповідача.

Не надано відповідачем і доказів того, що у зв`язку з воєнними діями, все, або частина майна товариства задіяна під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Позаяк воєнний стан на території України сам по собі не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданого клопотання.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що судом відмовлено у задоволенні вимоги позивача про зазначення в резолютивній частині рішення суду нарахування пені та 15% річних до моменту виконання рішення, а відтак, здійснивши своєчасну та добровільну сплату боргу у визначеному судом розмірі на користь позивача, відповідач, перш за все для покращення свого фінансового стану, може уникнути майбутніх негативних наслідків у вигляді сплати компенсаційних та штрафних санкцій.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідач про те, що ним не підписувався договір поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020, а відтак у нього відсутні зобов`язання за означеним договором, оскільки, як встановлено судом, відповідачем вчинялись послідовні дії, якими визнавався факт укладення договору поставки №ПЕ006ВХ/2020 від 03.03.2020, зокрема, підписувались зміни до вказаного договору, приймався товару та підписувались видаткові накладні, які містили посилання на договір поставки, здійснювались часткові оплати за поставлений товар із посилання на договір в реквізитах платежу і жодних зауважень щодо помилковості вказаних реквізитів відповідачем не висловлювалось.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

При цьому, у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про закриття провадження в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу, задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 1550000,00 грн, пені у розмірі 54053,82 коп., штрафу в розмірі 50000,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 24624,41 грн, 15% річних у розмірі 67130,75 грн та відмови у задоволенні вимоги про застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у повному обсязі, втім відмови у застосуванні приписів частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, вимога за якою судовим збором не обтяжується, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 104, 129, 202, 231, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про стягнення задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 29, ідентифікаційний код 31111758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестхім Україна" (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 25, ідентифікаційний код 38990521) основний борг у розмірі 1550000 (один мільйон п`ятсот п`ятдесят тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 54053 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятдесят три) грн 82 коп., штраф у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 24624 (двадцять чотири тисячі шістсот двадцять чотири) грн 41 коп., 15% річних у розмірі 67130 (шістдесят сім тисяч сто тридцять) грн 75 коп. та судовий збір у розмірі 26337 (двадцять шість тисяч триста тридцять сім) грн 13 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В задоволенні вимоги про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2023.

Суддя Т.В. Васильченко