Решение № 110363513, 18.04.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2023м. ДніпроСправа № 914/2950/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Деревовиріб, смт. Межова, Дніпропетровська область

до ОСОБА_1 , м. Львів

про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 355 117,68 грн.

Суддя Ніколенко М.О.

При секретарі судового засідання Голігоровій Т.І.

Представники:

від позивача: Дубінін Р.В., ордер ВС № 1120000 від 01.01.2023, посвідчення №000793 від 29.11.2017, адвокат;

від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ.

Товариство з обмеженою відповідальністю Деревовиріб звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 355 117,68 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.12.2022 справу № 914/2950/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Деревовиріб до ОСОБА_1 про стягнення коштів передано за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023 справу № 914/2950/22 було передано на розгляд судді Ніколенку М.О.

Ухвалою суду від 08.02.2023 прийнято справу № 914/2950/22 до свого провадження. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07.03.2023.

Судове засідання, призначене на 07.03.2023, не відбулось внаслідок оголошення повітряної тривоги у м. Дніпро.

Ухвалою суду від 07.03.2023 відкладено підготовче засідання на 29.03.2023.

Ухвалою суду від 29.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18.04.2023.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Позивач зазначив, що згідно з наказом № 01/09-2019 від 13.09.2019, ОСОБА_2 прийнята на роботу на посаду бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» з 16 вересня 2019 року з посадовим окладом 15 000 грн.

Згідно з п. 2 вказаного наказу, місце виконання трудових обов`язків та робоче місце бухгалтера ОСОБА_2 визначено в офісному приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

За твердженням позивача, згідно з наказом № 29/11/2019-1 від 29.11.2019, підписаним директором ОСОБА_1 , в зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин (прогул) в період з 09 жовтня по 28 листопада 2019 року на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу Законів про працю України розірвано трудовий договір з бухгалтером ТОВ «Деревовиріб» ОСОБА_2 з 29 листопада 2019 року, підставою вказано: акт про відсутність працівника від 09.10.2019, акт про відсутність працівника від 11.11.2019, акт про відсутність працівника від 28.11.2019, дані Табелю обліку робочого часу.

Позивач зазначив, що вказані обставини встановлені рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20.

Як вказав позивач, цим рішенням суду задоволено позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб», треті особи: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» з 29.11.2019.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 341 858 гривень 30 коп. та судові витрати в сумі 9 000 гривень.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» 4259 гривень 38 коп. судового збору у дохід держави. Загалом: 355 117,68 грн.

Позивач зазначив, що на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20, Товариством з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» було сплачено ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 350 858,30 грн. Що підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 19.11.2021, 2 від 19.11.2021, № 3 від 22.11.2021, № 4 від 22.11.2021, № 5 від 22.11.2021, № 6 від 22.11.2021, № 7 від 23.11.2021.

Позивач наполягає на тому, що грошові кошти у загальному розмірі 355 117,68 грн., присуджені до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» за рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20, є збитками товариства, оскільки спричинені незаконним звільненням працівника відповідачем, який на той час перебував на посаді керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб».

Позивач заперечив проти заяви відповідача про застосування строків позовної давності. Позивач наполягає на тому, що строки позовної давності, встановлені, у тому числі, Кодексом Законів про працю України, продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач надав до суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.

Відповідач наполягає на відсутності його вини у завданні матеріальної шкоди позивачу.

Відповідач вказав, що позивачем не наведено жодного доказу покладення на відповідача трудових обов`язків щодо контролю за дотриманням порядку звільнення працівників і відповідно поручення конкретного трудового обов`язку відповідача, яке спричинило незаконність звільнення.

Відповідач наполягає на правомірності видачі ним наказу № 29/11/2019-1 від 29.11.2019про розірвання трудового договору з ОСОБА_2 .

Також відповідач зазначив про неналежність позивача у даному спорі. Відповідач вказав, що правом на звернення до суду з позовом до посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі, наділені виключно власник (власники), учасник (учасники) юридичної особи, а не сама юридична особа.

Відповідач заявив про застосування строків позовної давності, встановлених ч. 3 ст. 233 Кодексу Законів про працю України.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 355 117,68 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити: 1) наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; 2) наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; 3) наявність збитків у потерпілої особи; 4) наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно з наказом № 01/09-2019 від 13.09.2019, ОСОБА_2 прийнята на роботу на посаду бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» з 16 вересня 2019 року з посадовим окладом 15 000 грн.

Згідно з п. 2 вказаного наказу, місце виконання трудових обов`язків та робоче місце бухгалтера ОСОБА_2 визначено в офісному приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з наказом № 29/11/2019-1 від 29.11.2019, підписаним директором ОСОБА_1 , в зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин (прогул) в період з 09 жовтня по 28 листопада 2019 року на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу Законів про працю України розірвано трудовий договір з бухгалтером ТОВ «Деревовиріб» ОСОБА_2 з 29 листопада 2019 року, підставою вказано: акт про відсутність працівника від 09.10.2019, акт про відсутність працівника від 11.11.2019, акт про відсутність працівника від 28.11.2019, дані Табелю обліку робочого часу.

Вказані обставини встановлені рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20.

Цим рішенням суду задоволено позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб», треті особи: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» з 29.11.2019.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 341 858 гривень 30 коп. та судові витрати в сумі 9 000 гривень.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» 4259 гривень 38 коп. судового збору у дохід держави.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20, Товариством з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» було сплачено ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 350 858,30 грн. Що підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 19.11.2021, 2 від 19.11.2021, № 3 від 22.11.2021, № 4 від 22.11.2021, № 5 від 22.11.2021, № 6 від 22.11.2021, № 7 від 23.11.2021.

Щодо належності позивача у цьому спорі.

Наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першої статті 54 ГПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України, власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі.

Таким чином, власник (учасник, акціонер) юридичної особи є представником юридичної особи у такому спорі відповідно до норми закону (законне представництво) і для такого представництва йому не потрібні інші правові підстави (договір чи довіреність).

Аналогічні правові висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у cправі № 918/685/21.

У даному випадку позивачем у спорі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб», позовну заяву від імені такої особи підписано ОСОБА_3 .

Незважаючи на те, що у позові визначено, що Дубінін Р.В. здійснює представництво інтересів ТОВ «Деревовиріб» на підставі договору про надання професійно правничої допомоги № 02-11/22 від 01.11.2022, ордер серії ЛВ № 110142 від 01.11.2022, ОСОБА_3 є єдиним учасником (засновником) та керівником ТОВ «Деревовиріб», відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Як було вказано вище, власнику (учаснику, акціонеру) юридичної особи у такому спорі не потрібні окремі правові підстави (договір чи довіреність) для здійснення представництва юридичної особи.

За таких обставин, відсутні правові підстави стверджувати, що позов у цій справі від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» поданий без згоди єдиного власника (учасника) такої юридичної особи.

Посилання відповідача на зазначення ОСОБА_3 у позовній заяві як представника за договором, а не учасника (керівника) юридичної особи, є надмірним формалізмом.

Згідно з частиною другою статті 89 Господарського кодексу України, посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;

- вину заподіювача шкоди.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Так, неправомірність дій директора Товариства з обмеженою відповідальністю Древовиріб ОСОБА_1 полягали у неправомірному звільнені з посади бухгалтера ОСОБА_2 . Вказаний факт встановлений рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20 і має преюдиційне значення під час розгляду цього спору.

Як було вказано вище, рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20 було присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 341 858 гривень 30 коп., судові витрати в сумі 9 000 гривень, 4259 гривень 38 коп. судового збору у дохід держави, загалом: 355 117,68 грн.

Виплата заробітної плати працівнику за час вимушеного прогулу є збитком для Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб», оскільки ОСОБА_2 , як працівник, не принесла своїми посадовими діями користі товариству, а її продуктивна праця не була врахована і використана у господарській діяльності Товариства внаслідок незаконного звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у cправі № 918/685/21.

З викладено вище вбачається, що у діях ОСОБА_1 наявні всі елементи складу правопорушення.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є обґрунтованими.

ЩОДО КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ДО ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

Відповідач заявив про застосування строків позовної давності, встановлених ч. 3 ст. 233 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди. Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Так, позивач довідався та міг оцінити розмір завданої шкоди принаймні з 16.11.2021, коли, як зазначено в рішенні Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20, керівник ТОВ «Деревовиріб» у судовому засіданні визнав позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. У той же день було проголошено вступну та резолютивну частини рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16.11.2021 у справі № 536/295/20 за участю ОСОБА_3 .

Тобто, річний строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом мав сплити 16.11.2022.

Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 « Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Кодексу Законів про працю України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З урахуванням наведених приписів чинного законодавства, строк позовної давності, який не сплив на дату початку карантину 12.03.2020, був продовжений на строк дії такого карантину. Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20).

Слід звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України про продовження строків позовної давності була прийнята 30.03.2020, тобто раніше, аніж мав сплинути річний строк позовної давності за позовними вимогами.

Станом на момент розгляду цієї справи карантин триває. А отже, не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться рішенням суду у справі № 536/295/20 (том 1, а.с. 10 - 14), витягом з з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (том 1, а.с. 30 - 33), звітом про суми нарахованої заробітної плати (том 1, а.с. 35 28), платіжними дорученнями (том 1, а.с. 39 45), повідомленням про прийняття працівників на роботу (том 1, а.с. 46), рішенням № 09/10/2019 (том 1, а.с. 47).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Деревовиріб (місце реєстрації: 52900, Дніпропетровська область, смт. Межова, вул. Грушевського, буд. 2; ідентифікаційний код 40649367) матеріальну шкоду в розмірі 355 117,68 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 261,42 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 21.04.2023.

Суддя М.О. Ніколенко