Решение № 110344022, 20.04.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2023 р. справа № 300/1691/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Борисевич Т.І.,

представника відповідача - Леськів Л.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Управління соціального захисту населення Калуської міської ради

до відповідача: Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,-

ВСТАНОВИВ:

Управління соціального захисту населення Калуської міської ради (надалі також - позивач), 03.04.2023 звернулося до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 71331612 від 20.03.2023.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.03.2023 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протиправно, в порушення положень частини 5 статті 27 Закону України Про виконавче провадження, винесено постанову про стягнення виконавчого збору № 71331612. Так, оскаржувану постанову прийнято в межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 року по справі № 300/3154/21, виконання якого забезпечується за рахунок бюджетних коштів, передбачених паспортом бюджетної програми за КПКВК 2501290 Забезпечення виконання рішень суду у порядку, визначеному постановою КМУ від 26.08.2021 №902 Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду у 2021 році, внаслідок чого, на думку позивача, виконавчий збір не стягується. З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 71331612 від 20.03.2023.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 відкрито провадження у даній справі в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.34-35).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов, в якому з позовними вимогами не погоджується, зокрема зазначає, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена з чітким дотриманням Закону України Про виконавче провадження. Звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 902 бюджетні кошти спрямовуються з дотриманням такої пріоритетності напрямів: забезпечення виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі рішень на користь стягувача, щодо якого винесено рішення, боржниками у виконанні яких визначено Мінсоцполітики та Нацсоцслужбу, а також відшкодування моральної шкоди та судових витрат, сплати виконавчого збору, витрат і штрафів, накладених державним виконавцем відповідно до норм Закону України Про виконавче провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, однак на електронну адресу суду направила заяву про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги просила задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, з підстав відзиву на адміністративний позов, просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено таке.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 у справі №300/3154/22 позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Калуської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов`язано Управління соціального захисту населення Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 03193318, вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради - залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 300/3154/21 - залишено без змін.

Отже, дане рішення набрало законної сили 16.11.2021.

Розпорядженням від 25.01.2022 за №906299 про перерахунок щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 №300/3154/21 ОСОБА_1 проведено перерахунок щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплаченої суми, у розмірі 7354,00 грн (а.с.21).

18.01.2022 Івано-Франківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №300/3154/21, на підставі якого 20.03.2023 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гулькою В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71331612 з примусового виконання вказаного виконавчого листа. Цього ж дня, головним державним виконавцем винесено постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 26800,00 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 230,00 грн (а.с. 13, 15, 17).

Позивач, вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини 1статі 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно ч.2 ст. 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Разом з тим, у разі примусового виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.3 ст.27 Закону №1404-VIII).

Згідно частини 4 статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язано з початком примусового виконання рішення.

Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 по справі № 480/3452/19 дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Слід зазначити, що розмір виконавчого збору згідно положень частин 2, 3 статті 27 Закону № 1404-VIII визначається, виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено рішення, що підлягає виконанню за виконавчим документом.

Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати на 2023 рік встановлений Законом України "Про Державний бюджет на 2023 рік" з 01.01.2023 по 30.12.2023 такий розмір становить 6700,00 грн на місяць.

Оспорюваною постановою вирішено стягнути з боржника виконавчий збір в сумі 26800,00 грн, тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6700 грн), як за виконання рішення немайнового характеру.

З матеріалів справи видно, що постанову про стягнення виконавчого збору ВП №71331612 винесено державним виконавцем на підставі виконавчого листа №300/3154/21 від 18.01.2022, виданого на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду, яким, зокрема, зобов`язано Управління соціального захисту населення Калуської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

За змістом резолютивної частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду зобов`язано вчинити певні дії - нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Відповідно до статті 63 Закону № 1404-VIII немайновими рішеннями є рішення, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення.

Отже, рішення суду, яке виконується у виконавчому провадженні ВП №713316121, має зобов`язальний (немайновий) характер, а не майновий, як помилково вважає позивач, а тому державним виконавцем правомірно із дотриманням положень статей 26 та 27 Закону №1404-VIII зазначено в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, та одночасно винесено постанову про стягнення виконавчого збору у зазначеному розмірі.

Відтак, державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови правильно оцінив заявлені у виконавчому листі вимоги як вимоги немайнового характеру.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та відповідача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах -учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено судом, аналізуючи відповідні доводи сторін.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Отже, судом встановлено, що Управлінням соціального захисту населення Калуської міської ради рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 у справі №300/3154/21 виконано в частині нарахування ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, у розмірі 7354,00 грн.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд приходить до висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору, винесена старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гулькою В.І. у ВП № 71331612 від 20.03.2023, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення.

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 271, 287, 295-297 КАС України, суд , -

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову Управління соціального захисту населення Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 03193318, вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №71331612 від 20.03.2023, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.