Решение № 110334156, 10.04.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5328/17

Провадження № 2/761/47/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Ткачук Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У лютому 2017р. позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-5 т. 1) до відповідача ОСОБА_2 , третя особа ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому просив суд з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову (а.с. 92-95 т.1):

1) стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування:

- матеріальної шкоди - 119674,05 грн. (далі по тексту - вимога № 1);

- моральної шкоди - 60000,0 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ним та третьою особою було укладено 10 червня 2014р. договір строкового банківського вкладу (депозиту) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті №300937/34624/370-14 від 10 червня 2014р. (далі по тексту - договір депозиту 1); 08 вересня 2014р. між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду до договору депозиту 1. Згідно з випискою по банківському рахунку за договором депозиту 1 позивачем було внесено на відповідний вкладний рахунок 7604,46 дол. США.

13 серпня 2015р. між позивачем та третьою особою було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) «Пенсійний» на 7 місяців в іноземній валюті № 300937/24725/7-15 (далі по тексту -договір депозиту 2). Згідно з випискою по банківському рахунку за договором депозиту 2 позивачем було внесено на відповідний вкладний рахунок 1397,38 дол. США.

13 серпня 2015р. між позивачем та третьою особою було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) «Пенсійний» на 7 місяців в національній валюті № 300937/24725/7-15 (далі по тексту - договір депозиту 3). Згідно з випискою по банківському рахунку за договором депозиту 3 позивачем було внесено на відповідний вкладний рахунок 97000,0 грн. Загальний розмір вкладів, які були внесені позивачем становив станом на 17 вересня 2015р. 9001,84 дол. США та 97000,0 грн.

Після запровадження у третьої особи процедури ліквідації, позивачу, як вкладнику не була повернута сума вкладів у розмірі 119674,05 грн.

В силу положень Закону України «Про захист прав споживачів» позивач, як сторона за договорами депозитів є споживачем фінансових послуг, і у зв`язку з порушенням третьою особою умов, укладених з ним депозитних договорів, не повернув своєчасно йому кошти за вкладами у визначені договорами строки. На думку сторони позивача, невиконання третьої особи своїх зобов`язань щодо повернення коштів, є наслідком того, що відповідачем, як власником істотної участі третьої особи, допущено порушення вимог ч. 1 ст. 35, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що стало причиною віднесення банку до категорії проблемних, а через визначені Законом 180 днів - і до категорії неплатоспроможних.

Відповідач, який є власником істотної участі третьої особи і її фактичним власником, мав матеріальну спроможність виконати вимоги НБУ, докапіталізувати банк у необхідних розмірах, проте цього не здійснив, у зв`язку з чим спричинив позивачу, як вкладнику матеріальну шкоду у зазначеному вище розмірі.

Крім того, внаслідок тривалого неповернення позивачу його грошових коштів без відповідних законних підстав, йому була спричинена моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях, погіршення стану здоров`я та відповідне медичне лікування.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, з метою захисту порушених прав сторона вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Гуменюк від 10 квітня 2017р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Розпорядженням щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 01-08-1417 від 01 грудня 2017р. здійснено повторний розподіл справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2017р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017р. Волошина В,О. прийнято до розгляду справи.

15 лютого 2018р. на адресу суду надійшла заява про зміну предмету позову (а.с. 92 95 т.1).

29 травня 2018р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов від третьої особи (а.с. 163-169 т.1).

03 вересня 2018р. на адресу суду надійшли додаткові пояснення від позивача (а.с. 193-198 т.1).

14 квітня 2020р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов від сторони відповідача (а.с. 1-18 т.3).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2021р. задоволено заяву сторони позивача про зупинення провадження по справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023р. відновлено зупинене провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023р. відмовлено в задоволенні заяви сторони позивача про зупинення провадження по справі.

В судове засідання 10 квітня 2023р. представники сторін, третьої особи не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, сторона відповідача клопотала перед судом про розгляд справи у її відсутність, решта учасників процесу поважності причин неявки не повідомили.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін, третьої особи, враховуючи вже надані представниками сторін пояснення по суті спору.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 10 червня 2014р. між позивачем та третьою особою було укладено договір депозиту 1; 08 вересня 2014р. між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду до договору депозиту 1. Згідно з випискою по банківському рахунку за договором депозиту 1 позивачем було внесено на відповідний вкладний рахунок 7604,46 дол. США.

13 серпня 2015р. між позивачем та третьою особою було укладено договір депозиту 2. Згідно з випискою по банківському рахунку за договором депозиту 2 позивачем було внесено на відповідний вкладний рахунок 1397,38 дол. США.

13 серпня 2015р. між позивачем та третьою особою було укладено договір депозиту 3. Згідно з випискою по банківському рахунку за договором депозиту 3 позивачем було внесено на відповідний вкладний рахунок 97000,0 грн. Загальний розмір вкладів, які були внесені позивачем становив станом на 17 вересня 2015р. 9001,84 дол. США та 97000,0 грн.

Згідно з довідкою третьої особи № 3-071110/9559 від 12 серпня 2016р. та згідно рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 квітня 2016р. № 488 позивачу, як кредитору третьої особи не повернута сума вкладів у розмірі 119674,05 грн.

На підставі постанови Правління НБУ від 17 вересня 2015р. № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015р. № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПAT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно із цим рішенням, запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПAT «Банк «Фінанси та кредит». Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015р. № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації третьої особи, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Чернявській О. С. - з 18 грудня 2015р. до 17 грудня 2017р. включно.

Звертаючись до суду з вимогою № 1 позивач наголошував, що йому не повернута вся сума вкладів, і відповіді коли він зможе отримати кошти немає.

Як вставнолено постановою Верховного Суду по справі № 761/45721/16-ц від 28 вересня 2021р., згідно листа НБУ № 18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018р. акціонерами третьої особи не забезпечено в установлений термін виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, щодо збільшення статутного капіталу, підтримки ліквідності Банку за рахунок надходжень від продажу непрофільних активів, дотримання нормативів обов`язкових резервів на кореспондентському рахунку в НБУ та інших економічних нормативів.

За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, а також помилки й недоліки в роботі.

За виявлені порушення, помилки й недоліки НБУ пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу.

Як убачається із листа НБУ № 18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018р., а також наданих звітів перевірок НБУ, нормативи НБУ ігнорувались, а у 2013 - 2014 рр. було встановлено порушення обмежень та здійснено кредитування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ОСОБА_2 (відповідач).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019р. у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020р. у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020р. у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», щодо визначення «істотна участь», «ділова репутація», а також положень ч. 2, 3 ст. 14 цього Закону власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ. Відповідно до статті 19 цього Закону протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом. Пунктом 2 ч.1 ст. 52 цього Закону особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банк, віднесені до пов`язаних з банком осіб.

Таке регулювання встановлене тому, що власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому частиною четвертою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною п`ятою цієї статті - що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов`язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо.

При цьому в п. 71 постанови по справі № 761/45721/16-ц, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відповідно до ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.

Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.

Зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до п. 6 цієї статті, ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 ч. 5 цієї статті 36, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 ст. 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку.

Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення.

Така черговість встановлена ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу.

Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019р. у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 46 цього Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Відповідно до п. 1, 5 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Отже, на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди.

Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку.

При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.

Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020р. у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019р. у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9)).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи правові позиції Верховного Суду в постанові від 28 вересня 2021р. по справі № 761/45721/16-ц, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги № 1.

Не підлягає задоволенню і вимога № 2, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України, в п. 3, 9 Постанови від 31 березня 1995р. № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8), 9) ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду належних і допустимих доказів в обгрунтування заявленої вимоги № 2. Так, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що погіршення стану здоров`я позивача, відбулося саме внаслідок дій/бездіяльності відповідача, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 2.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України; ст. ст. 26, 27, 48, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; ст. ст. 52, 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа без самостійних вимог: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 квітня 2023р.

Суддя: