Решение № 110237146, 16.03.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23155/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/23155/22-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов?язання припиненим, -

представник позивача - адвокат Бордунова Н. О.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить зобов?язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») припинити нарахування процентів та будь-яких інших видів нарахувань, в тому числі пені за договором №SAMDN03000070437391 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» від 20.11.2012 року, визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування процентів за договором №SAMDN03000070437391 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» від 20.11.2012 року, скасувати нараховану АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором №SAMDN03000070437391 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» від 20.11.2012 року, стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти для погашення кредитної заборгованості в розмірі 11 014, 70 грн та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 20.11.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір №SAMDN03000070437391 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, на підставі якого позивачу відкрито картковий рахунок та видано мультивалютну платіжну картку терміном дії один рік.

У зв?язку з несвоєчасним погашенням по картці утворилась заборгованість в сумі 235 783, 57 грн, з яких: 104 546, 67 грн - заборгованість за кредитом; 119 532, 92 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом, 500, 00 грн - штраф (фіксована частина); 11 203, 98 грн - штраф (процентна складова).

Вказує, що відповідач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом про стягнення заборгованості, який постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі №185/1531/16-ц задоволено частково та стягнуто із позивача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №SAMDN03000070437391 від 20 листопада 2012 року, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту 104 546, 67 грн, за відсотками за період з 20 листопада 2012 року по 02 грудня 2013 року - 1 012, 61 грн, що загалом становить 105 559,28 грн.

31.01.2022 року позивач кошти, які стягнуті на підставі рішення суду, сплатив в повному обсязі, що підтверджується випискою по картці від 16.08.2022 року.

В подальшому за період з 11 по 14 червня 2022 року відповідачем з рахунку позивача автоматично списувались кошти із зазначенням «автоматичне списання грошей погашення простроченої заборгованості» згідно угоди №SAMDN03000070437391, всього на загальну суму 11 014,70 грн.

Вказує, що у зв?язку з списанням коштів позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», так як він дозволу на списання коштів не надавав.

28.07.2022 року АТ КБ «ПриватБанк» надано відповідь №20.1.0.0.0/7-220705/14433 згідно якої зазначено, що нарахування відсотків за кредитом не припинено, а відтак рішення суду не є підставою для припинення правовідносин між сторонами укладеного договору, тому у позивача існує заборгованість перед відповідачем у сумі 340 083,69 грн.

Вважає, що з такими доводами відповідача погодитись не можна, оскільки за змістом договору №SAMDN03000070437391 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки термін дії картки один рік, заборгованість по тілу та по процентах погашена, отже відсутні правові підстави для нарахування процентів поза межами строку дії картки, що також встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі №185/1531/16-ц, яка набрала законної сили, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.09.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.

Копію ухвали від 05.09.2022 року було направлено на адреси сторін. Крім того, відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також копію ухвали було направлено на зазначені адреси електронної пошти сторін.

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останній отримав копію ухвали - 28.10.2022 року.

Відповідно до довідки відповідач отримав копію ухвали - 06.09.2022 року.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

28.11.2022 року надійшов відзив відповідача, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач не надав суду належних та допустимих докаів погашення заборгованості за кредитним договором та порушення його прав. На даний час позивач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк», вказаний договір не припинив дію. Відповідно до долученої позивачем в якості доказу Виписки по картрахунку від 16.08.2022 року, та не заперечується позивачем, після внесення коштів в розмірі 109 517,76 грн, залишок після операції склав - 344 127, 44 грн, тобто заборгованість за оспорюваним кредитним договором не погашена, а тому й припиненим договір відповідно до п. 6.4 «Умов та правил надання банківських послуг» не може бути визнаний. Щодо рішення, на яке посилається позивач як на підставу того, що він виконав зобов?язання за договором, то твердження позивача є таким, що не відповідає дійсності та вводить суд в оману. Так, з матеріалів справи вбачається, що був судовий процес про стягнення заборгованості на користь АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 рішенням було частково задоволенні позовні вимоги банку. Проте це говорить лише про те, що з тих підстав, на які Банк посилався в позові, суд вирішив не задовольняти вимоги в повному обсязі і стосовно заборгованості яка виникла на момент подачі позову в 2016 році. Однак, дане рішення не є підтвердженням виконання зобов`язання за кредитним договором та визнання його припиненим.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 20.11.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір №SAMDN03000070437391 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, на підставі якого позивачу відкрито картковий рахунок та видано мультивалютну платіжну картку терміном дії один рік.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, справа №185/1531/16-ц, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково та стягнуто із позивача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №SAMDN03000070437391 від 20 листопада 2012 року, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту 104 546, 67 грн, за відсотками за період з 20 листопада 2012 року по 02 грудня 2013 року - 1 012, 61 грн.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 1049 ЦК України визначено, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Так, позивач зазначає, що ним в повному обсязі було виконано зобов?язання за договором №SAMDN03000070437391, посилаючись на те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі №185/1531/16-ц, яка набрала законної сили, було визначено заборгованість за вказаним договором та проценти за ним, яке позивачем було виконано в повному обсязі, а саме сплачено у погашення заборгованості - 109 517, 76 грн.

Разом з тим, на підтвердження факту внесення вказаних коштів, позивач долучає виписку по рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахунках договору SAMDN03000070488629, відповідно до якої ОСОБА_1 в погашення заборгованості за договором SAMDN03000070488629 вніс 109 517, 76 грн, при цьому залишок після операції становив 344 127, 44 грн. Отже, із вказаної виписки не вбачається, що позивач здійснив часткове погашення заборгованості за договором №SAMDN03000070437391, оскільки вона стосується договору № SAMDN03000070488629.

Так позивачем не надано суду будь-яких доказів, що ним погашено забогрованість саме за договором №SAMDN03000070437391, а долучена виписка свідчить про часткове погашення заборгованості за договором № SAMDN03000070488629, що не може свідчити про повне виконання зобов?язання за вказаним договором.

Щодо посилання позивача, що після винесення постанови ніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі №185/1531/16-ц, яка набрала законної сили, правовідносини за договором №SAMDN03000070437391 припинили дію, і відповідачем не правомірно продовжувалось нарахування процентів за вказаним договором, то вказане не відповідає дійсності, спростовуються самою постановою, оскільки вона не стосується розрівання чи припинення кредитного договору, нею не було визнанно договір розірваним чи припиненим, а стягнення забогованості за кредитним договором не припиняє дії договірних правовідносин.

Разом з тим, звертаючись до суду із вказаним позовом, прозивач просить суд зобов?язати відповідача припинити нарахування процентів та будь-яких інших видів нарахувань, в тому числі пені за договором №SAMDN03000070437391, визнати протиправними дії щодо нарахування процентів та скасувати нараховану заборгованість за вказаним договором, однак будь-яких доказів щодо договір є припиненим суду не надає, також не заявляє вимогу про визнання вказаного договору припиненим.

Отже, оскільки суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що правовідносини за договором №SAMDN03000070437391 є припиненими, то відсутні підстави для задоволення вказаних правових вимог.

Щодо вимоги про стягнення безпідставно списаних коштів, то вказана вимога не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, оскільки списання грошових коштів у розмірі 11 014, 70 грн відбувалось у погашення простроченої заборгованості згідно договору №SAMDN03000070437391, а позивачем не надано суду будь-яких доказів, що вказані грошові кошти були набуті відповідачем за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій вони набуті, згодом відпала, то суд приходить до висновку, що вказані кошти не є безпіставно набутим майном.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що договір №SAMDN03000070437391 є припиненим, а отже вказана вимога не підлягає задоволенню.

Так, під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

За таких обставин, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову у повному обсязі у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 6, 15, 16, 207, 525, 526, 527, 549, 598, 599, 611, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1212 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов?язання припиненим - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя Г.О.Матійчук