Решение № 110229963, 21.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.03.2023Справа №910/9577/21Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/9577/21

За позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Міністерства енергетики України

та Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Запорізької обласної державної адміністрації

про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури

Представники учасників справи:

прокурор: Шевченко О.В.;

від відповідача-2: Бабак Р.А.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач) із позовною заявою до Міністерства енергетики України (далі - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - відповідач 2) про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Запорізьку обласну державну адміністрацію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022, позовні вимоги задоволені.

Постановою Верховного Суду від 19.07.2022 скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у справі №910/9577/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

04.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/9577/21.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи №910/9577/21 між суддями, справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В., що відображено у витязі з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 справу №910/9577/21 прийнято до провадження судді Васильченко Т.В., постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 30.08.2022.

Судове засідання, призначене на 30.08.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

31.08.2022 року через відділ діловодства суду від ПАТ "Запоріжжяобленерго" надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких відповідач-2 зазначає про те, що ПАТ "Запоріжжяобленерго" було набуто право власності на спірне нерухоме майно у 1995 році внаслідок внесення такого майна до статутного фонду відповідача-2 в процесі корпоратизації державних підприємств і право власності на нерухоме майно "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 відповідач-2 набув відповідно до статті 21 Закону України «Про право власності» (в чинній на той момент редакції), а не внаслідок приватизації державного майна відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств». Відповідач-2 також зазначає про те, що ПАТ "Запоріжжяобленерго", як власник спірного нерухомого майна, володіло та користувалось цим майном з 1995 року і дотепер. При цьому, наголошує на тому, що оскільки Фондом державного майна України не доведено факт володіння об`єктом "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, то і позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури, які за своєю правовою природою є негаторним позовом, заявлено безпідставно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання у справі на 18.10.2022.

Судове засідання, призначене на 18.10.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 підготовче засідання у справі призначено на 20.12.2022.

У судовому засіданні 20.12.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання на 17.01.2023.

03.01.2023 через відділ діловодства суду від ПАТ "Запоріжжяобленерго" надійшов відзив (новий розгляд), за змістом якого відповідач-2 зазначає про відсутність законодавчої заборони приватизації спірної пам`ятки місцевого значення на момент внесення її до статутного фонду. При цьому, зауважено на невірно обраному прокурором способу захисту прав та обставин володіння спірним майном як обов`язкової ознаки негаторного позову, а також щодо помилковості застосування приписів Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» до правовідносин набуття відповідачем-2 спірного нерухомого майна. Окрім того, разом з відзивом відповідачем-2 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У судовому засіданні 17.01.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 15.02.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 21.03.2023.

Прокурор в судовому засіданні 21.03.2023 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідачів-2 проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні повністю.

В свою чергу, позивач, відповідач 1 та третя особа у судове засідання не з`явилися, явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень з відмітками про їх отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що позивач, відповідач 1 та третя особа були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу 1 був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали Господарського суду міста Києва від 09.08.2022.

Втім, відповідач 1 у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 запропоновано учасникам справи надати додаткові пояснення у відповідності до приписів частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України щодо позовних вимог з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №910/9577/21.

Втім, прокурор, позивач, відповідач 1 та третя особа своїм правом на подання письмових пояснень не скористалися, жодних пояснень не подали, як і не подали клопотання про продовження строку на їх подання.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 21.03.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-2, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з рішенням виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 22.12.1982 № 580 "Про впорядкування Списку пам`ятників місцевого значення" "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, взятий на державний облік (охоронний номер 1203).

Відповідно до рішенням виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 138 "Про додаткове взяття під охорону держави пам`яток архітектури і містобудування" "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73, взято під охорону держави як пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення, що підтверджується інформацією Запорізької ОДА від 04.02.2021 №00583/08-46.

Згідно з інформацією Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.02.2021 №1009/6.11.2 "Будинок першої теплоелектростанції" згідно з наказом Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10 "Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури та містобудування, історії місцевого значення.

Відповідно до відомостей Запорізької ОДА від 19.03.2021 №02272/08-46 "Будинок першої теплоелектростанції" на вул. Горького, 73 у м. Запоріжжі згідно із схематичним планом технічного паспорта, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 06.06.2014 №49956/81386, позначений літ. "А-2", інвентарні номери 1.70010 та 1.20053.

Право приватної власності на спірний об`єкт зареєстровано 08.01.2020 за ПАТ "Запоріжжяобленерго" згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно відносно вказаної пам`ятки архітектури та містобудування, історії з інвентарними номерами 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єкта нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно.

При цьому, судом встановлено, що згідно з Указом Президента України №210/93 від 15.06.1993 розпочався процес корпоратизації державних підприємств - перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.

Згідно з наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 №115 Державну акціонерну енергопостачальну компанію "Запоріжжяобленерго" (станом на сьогодні - ПАТ "Запоріжжяобленерго") створено на базі Виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго".

Пунктом 1 наказу №115 "Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго" затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" та пунктом 2 засновано на базі вказаного об`єднання Державну акціонерну енергопостачальну компанію "Запоріжжяобленерго".

Відповідно до акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" вартість цілісного майнового комплексу становить 4 484 000 млн крб. До акта додано Перелік майна, яке передано в процесі корпоратизації згідно з Указом Президента України №210/93 від 15.06.1993 у статутний фонд ВАТ "Запоріжжяобленерго" станом на 01.06.1995.

Пунктом 14 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу визначено вилучену вартість майна на суму 843 453 млн крб, у тому числі державного житлового фонду на суму 843453 млн крб.

Таким чином, розмір майна, яке не увійшло в статутний капітал Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго", сформовано за рахунок об`єктів державного житлового фонду на суму 843453 млн крб.

Водночас до пункту 14 Переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не внесено пам`ятку архітектури "Будинок першої теплоелектростанції", розташовану за адресою: м.Запоріжжя вул. Поштова (Горького), 73, інвентарні номери 1.70010 та 1.20053.

Наказом Фонду державного майна України від 31.10.1996 №24-ДПК прийнято рішення щодо приватизації корпоратизованих об`єктів, зокрема, Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго", який триває і дотепер.

При цьому, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р, яким затверджено перелік об`єктів великої приватизації, до об`єктів великої приватизації віднесено також пакет акцій у статутному фонді ПАТ "Запоріжжяобленерго". Вказаним розпорядженням до повноважень ФДМУ включено обов`язки щодо забезпечення виставлення на продаж об`єктів державної власності, зазначених у переліку.

Через те, що ПАТ "Запоріжжяобленерго" оформило право приватної власності на "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, усупереч встановленій у статті 5 Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону України від 15.02.1995 № 64/95-ВР) забороні на приватизацію, прокурор в особі уповноваженого органу звернувся до суду з даним позовом про:

- усунення перешкоди власнику - ФДМУ у користуванні та розпорядженні пам`яткою архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, (літ. "А-2", інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно) шляхом визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 №115 "Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго" (далі - спірний наказ та/або наказ №115), яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виробничого об`єднання "Дніпроенерго" у частині невключення до пункту 14 акта вказаної пам`ятки архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, як об`єкта, що підлягає виключенню з вартості цілісного майнового комплексу;

- припинення права приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції" - об`єкт нерухомого майна: будівля, майстерні інв. №1.20053 - приміщення № 1 під літ. "А-2" загальною площею 503,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004935623101);

- припинення права приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції" - об`єкт нерухомого майна: будівля, контролерів інв. №1.70010 - приміщення № 2 під літ. "А-2" загальною площею 648 кв. м, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004800123101);

- зобов`язання ПАТ "Запоріжжяобленерго" повернути пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", що розташована за адресою: м. Запоріжжя вул. Поштова (Горького), 73 (літ. "А-2", інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно) державі в особі ФДМУ.

Позовні вимоги прокурора із посиланнями, зокрема, на положення статей 178, 391, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 17 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) від 13.07.1978 №3600-IX "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", Закону України від 08.06.2000 №1805-III "Про охорону культурної спадщини", Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону України від 15.02.1995 №64/95-ВР), обґрунтовані тим, що всі пам`ятки культурної спадщини, які становлять національну, культурну та історичну цінність, не підлягають приватизації, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до об`єктів, обмежених в обороті, вилучених з обороту.

На думку прокурора, з 1992 року та на час прийняття спірного наказу (03.07.1995) законодавчо закріплено заборону на приватизацію об`єкта нерухомості - "Будинок першої теплоелектростанції" як національної, культурної та історичної цінності України, а право приватної власності на "Будинок першої теплоелектростанції" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, порушує вимоги частини 2 статті 5 Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 15.02.1995 №64/95-ВР), яка встановлює заборону на приватизацію пам`яток історії та культури, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність для всього суспільства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у даній справі, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022, позовні вимоги прокурора були задоволені.

Постановою Верховного Суду від 19.07.2022 скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у справі №910/9577/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При цьому, Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій не були встановлені підстави, які фактично стали підґрунтям для реєстрації права власності відповідача-2 на спірне майно, не встановлені обставини корпоратизації відповідача-2 та правові наслідки передання майна ПАТ "Запоріжжяобленерго" в результаті корпоратизації та не досліджено питання наявності або відсутності у ФДМУ володіння спірним майном.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням вказівок Верховного Суду, суд дійшов наступного висновку.

Частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у користуванні, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права користування на зазначені об`єкти.

Відповідно до статті 1 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», в редакції чинній на час взяття «Будинку першої теплоелектростанції» на державний облік, пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Преамбула Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" проголошує пам`ятки історії та культури надбанням всього народу, що розкриває поняття культурних та історичних цінностей України в розумінні їх національної цінності, а також невід`ємною частиною світової культурної спадщини, внеском у розвиток світової цивілізації.

Нормами вказаного Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" усі пам`ятки історії та культури в залежності від конкретної цінності, яку вони несуть для суспільства та держави в цілому, розподілені на види: пам`ятки історії, пам`ятки археології, пам`ятки містобудування і архітектури, пам`ятки мистецтва, документальні пам`ятки.

З метою державного обліку та охорони Законом УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" усі пам`ятки історії та культури віднесені до трьох підвидів: загальносоюзного, республіканського та місцевого значення (стаття 17 Закону).

Спірному об`єкту нерухомості надано статус пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення у 1987 році відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", чинного до 2000 року (до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини").

Після прийняття Закону України "Про охорону культурної спадщини" «Будинок першої теплоелектростанції» на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 №58/0/16-10 включено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та йому надано статус пам`ятки архітектури та містобудування, історії.

Відповідно до положень статті 1 Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 15.02.1995 №64/95-ВР) приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

В абзаці 7 частини 2 статті 5 цього Закону визначено, що приватизації не підлягають, зокрема, національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об`єкти права виключної власності народу України.

З наведеного слідує, що нормами законодавства, чинними на час прийняття спірного наказу від 03.07.1995 № 115, встановлено заборону на приватизацію національних культурних та історичних цінностей України.

При цьому, положення абзацу 7 частини 2 статті 5 Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 15.02.1995 №64/95-ВР) не містили чіткого формулювання/визначення поняття "національних культурних та історичних цінностей України" із конкретизацію переліку таких об`єктів, а тому при визначенні об`єктів, приватизація яких заборонена відповідно до абзацу 7 частини 2 статті 5 Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 15.02.1995 №64/95-ВР), слід керуватися також положеннями частини 3 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 15.02.1995 №64/95-ВР), відповідно до яких перелік об`єктів (груп об`єктів), що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Законом України від 18.11.1992 №2796-ХІІ "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання" (далі - Закон №2796-ХІІ) Верховна Рада України постановила делегувати Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 року, повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання з питань, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.

Так, у наведений період часу Кабінетом Міністрів України в межах делегованих йому повноважень на підставі Закону України №2796-ХІІ було прийнято Декрет №26-92.

У додатку № 1 до Декрету № 26-92 затверджено Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається.

У пункті 8 Додатку № 1 до Декрету № 26-92 включено об`єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 22.12.1982 №580 "Про впорядкування Списку пам`ятників місцевого значення" "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, взятий на державний облік (охоронний номер 1203).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 138 "Про додаткове взяття під охорону держави пам`яток архітектури і містобудування" "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73, взято під охорону держави як пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення, що підтверджується інформацією Запорізької обласної державної адміністрації від 04.02.2021 № 00583/08-46.

Отже, на час прийняття спірного наказу (№115 від 03.07.1995) "Будинок першої теплоелектростанції" мав статус об`єкта пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, а не загальнодержавного значення.

Відтак, з урахуванням положень частин 2, 3 статті 5 Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 15.02.1995 №64/95-ВР), Закону №2796-ХІІ та Декрету №26-92 на час ухвалення спірного наказу обмежень щодо приватизації спірного об`єкта ("Будинок першої теплоелектростанції") не існувало, що спростовує доводи прокурора про те, що спірний об`єкт нерухомості на час ухвалення спірного наказу мав спеціальний правовий титул, так як за своїми характеристиками належав до об`єктів, виключених з цивільного обороту.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про власність» (в редакції Закону, чинній на момент існування спірних відносин) право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

При цьому, на дату прийняття спірного наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 №115 законодавством було встановлено декілька способів переходу права власності на державне майно, зокрема, шляхом корпоратизації та приватизації.

Так, пунктом 1 Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" (в редакції від 22.01.1994) встановлено, що корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об`єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства.

При цьому, дія цього Указу не поширюється на підприємства, які не підлягають приватизації відповідно до законодавства, по яких прийняте рішення про приватизацію, а також на природні монополії та підприємства, які підпадають під дію Декрету Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 №51 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (крім підприємств Державного комітету України по рибному господарству і рибній промисловості) та Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 №57 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх стуктурних підрозділів, зданих в оренду".

Пунктом 8 зазначеного Указу встановлено, що засновники відкритих акціонерних товариств після прийняття рішення про їх приватизацію передають акції цих товариств державним органам приватизації в порядку, визначеному Міністерством фінансів України та Фондом державного майна України.

З аналізу викладеного слідує, що у процесі корпоратизації державне підприємство перетворюється у корпоративне, та за наслідками такого перетворення держава набуває корпоративні права в заміну переданому до статутного фонду майна.

Процедура корпоратизації визначає правовий механізм передачі державного майна до статутного капіталу товариства, і врегульована Указом Президента України від 15.06.1993 №210/93.

У даному випадку, як встановлено судом, на виконання Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" Міністерством енергетики та електрифікації України прийнято оспорюваний наказ від 03.07.1995 №115, пунктом 1 якого затверджено Акт оцінки цілісного майнового комплексу виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" та пунктом 2 засновано на базі вказаного об`єднання Державну акціонерну енергопостачальну компанію "Запоріжжяобленерго".

Пунктом 5 Наказу №115 від 13.07.1995 встановлено, що у зв`язку із створенням в процесі корпоратизації Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго" на базі виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" останнє припиняє свою діяльність та вважати Державну акціонерну енергопостачальну компанію "Запоріжжяобленерго" правонаступником виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" щодо відособлених підрозділів, розташованих на території Запорізької області, які увійшли до складу компанії.

Відповідно до пункту 6 Наказу №115 від 13.07.1995 комісії з корпоратизації виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" наказано розробити і подати Міністерству проект плану розміщення акцій Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго", в якому передбачити, що 100 відсотків акцій залишаються у державній власності, та припинити свою діяльність з моменту державної реєстрації компанії.

Наказом від 11.09.1996 №160 "Про передачу акцій Державної акціонерної енергопоетачальної компанії "Запоріжжяобленерго" документи Державної акціонерної компанії "Запоріжжяобленерго" передано Фонду державного майна України згідно з актом приймання-передачі акцій Державної акціонерної компанії "Запоріжжяобленерго від 04.10.1996.

В подальшому, згідно з наказом ФДМУ від 31.10.1996 №24 прийнято рішення щодо приватизації корпоратизованих об`єктів, зокрема, Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго".

Отже, право власності на "Будинок першої теплоелектростанції" за адресою: м.Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, набуто відповідачем-2 внаслідок внесення такого майна до його статутного фонду в процесі корпоратизації підприємства, тобто у відповідності до статті 21 Закону України "Про власність" (в редакції Закону, чинній на момент існування спірних відносин) та Указу Президента від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств", а не шляхом набуття цього майна внаслідок приватизації державного майна відповідно до Закону України від 04.03.1992 №2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 15.02.1995 №64/95-ВР), а відтак порядок та підстави набуття відповідачем-2 права власності на спірне нерухоме майно не порушувало вимоги частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Порядок переходу прав власності на державне майно за процедурою приватизації врегульовано, зокрема, Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Приватизація є способом відчуження майна, що перебуває у державній власності, тобто відбувається вибуття майна з власності держави та перехід об`єкта власності до нового власника. Приватизація призводить до зміни власника майна та одночасно з цим повної втрати будь-яких майнових чи немайнових прав попереднього власника (держави) щодо приватизованого майна.

Згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" - приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Отже, ключовою відмінністю корпоратизації та приватизації є те, що внаслідок корпоратизацїї майно передається новоствореному товариству у власність, а взамін у держави виникають корпоративні права щодо даного товариства. Держава залишає за собою можливість управління діяльністю товариства та отримання дивідендів від його діяльності.

Корпоратизація має на меті зміну організаційно-правової форми господарської діяльності і більш ефективне корпоративне управління.

При цьому, суд зауважує, що оспорюваний наказ Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 №115 "Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго" не є актом, прийнятим на виконання або у відповідності до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Таким чином, з урахуванням зазначених норм законодавства і встановлених судом обставин, Запорізька обласна прокуратура помилково застосовує до правовідносин щодо створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго" норми Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", в той час як вказані правовідносини врегульовані Указом Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" (в редакції від 22.01.1994).

В свою чергу, в подальшому рішення про приватизацію ДАЕК "Запоріжжяобленерго" Фондом державного майна України" прийнято виключно на підставі оцінки цілісного майнового комплексу акціонерної компанії, який включений до її статутного фонду, та сформованого внаслідок її корпоратизації Міністерством енергетики та електрифікації України.

Відтак, відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", в даному випадку, об`єктом приватизації було не майно, яке належить ПАТ "Запоріжжяобленерго", а проведено приватизацію корпоративних прав - пакету акцій (часток) державної акціонерної компанії.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною 1 статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні положень наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 та у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №906/656/19 та від 03.06.2020 у справі №916/1666/18 та від 28.07.2022 у справі №910/18694/15.

Питання щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Отже, у цій справі обставини щодо наявності або відсутності у ФДМУ володіння спірним майном підлягають дослідженню з огляду на визначену процесуальним законом компетенцію та виходячи з предмета та підстави позову.

Судом встановлено за матеріалами справи, що ПАТ "Запоріжжяобленерго" в якості власника майна "Будинок першої теплоелектростанції" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, володіє і користується цим майно з 1995 року і дотепер, що вбачається і зі змісту позовних вимог про повернення об`єкту.

Відповідно до "Перечня имущества, которое передано в процессе корпоратизации согласно Указа Президента Украины №210/93 от 15.06.1993 г. в уставной фонд Открытого акционерного общества "Запорожьеоблэнерго" по состоянию на 01.06.1995 г." до статутного фонду ДАЕК "Запоріжжяобленерго", в наступному перейменовано у ПАТ "Запоріжжяобленерго" було передано серед іншого майна, два об`єкти: "Здание контролеров" інв. №1.70010 №з/п 537 і "Здание мастерской" інв.№1.20053 №з/п 607.

Таким чином, ПАТ "Запоріжжяобленерго" з 1995 року набуло права власності і протягом більш як двадцять п`ять років відкрито і за належних підстав володіє, користується, утримує нерухоме майно, яке держава в особі центрального органу виконавчої влади - Міністерства енергетики та електрифікації України, включила до його статутного фонду.

Набуття в 1995 році права власності на спірне нерухоме майно ПАТ "Запоріжжяобленерго" підтвердило шляхом його державної реєстрації за ПАТ "Запоріжжяобленерго" в 2006 році, яка є обов`язковою з 2004 року.

Як вбачається з відомостей, розміщених у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, наявна інформація в розділі "Реєстрація права, здійснена до 01.01.2013" свідчить про проведення первинної державної реєстрації об`єкта нерухомості ще 13.04.2006.

Про дату реєстрації нерухомого майна саме 13.04.2006 свідчать Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10390757 від 13.04.2006 та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10390883 від 13.04.2006, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, а також відповідно до Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.04.2006, підставою виникнення права власності є наказ Міністерства енергетики та електрифікації України №115 від 03.07.1995 і Перелік майна.

Цивільний кодекс Української PCP і інші законодавчі норми, чинні на той момент, не містили норму про державну реєстрацію, яка з`явилася лише з прийняттям - Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445) і в наступному з прийняттям Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року №1952-IV.

Відповідно до Листа Міністерства юстиції України №8822/1971-26-21/19.2.1 від 01.03.2021, який є додатком до позову, Запорізьку обласну прокуратуру було повідомлено на її запит про реєстрацію прав на перелік об`єктів власності за адресою м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73 та зазначено, що підставою для реєстрації права власності за Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" стали документи, які були підставою для попередньої реєстрації на нерухоме майно - тобто, державним реєстратором перенесено записи до Державного реєстру прав з архівної складової частини Державного реєстру прав та не здійснювалася державна реєстрація переходу (відчуження) речових прав на нерухоме майно. Зазначений лист також свідчить про первинну реєстрацію права власності саме в 2006 році, яку лише перенесено в новий реєстр у 2020 році.

Отже, за наведених вище обставин та наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що фактичне володіння та користування спірним об`єктом здійснюється саме ПАТ "Запоріжжяобленерго" та відсутність у Фонда державного майна України у володінні спірного майна, що свідчить про відсутність підстав для подання в інтересах останнього негаторного позову.

Зазначені обставини свідчать, що, оскільки ПАТ "Запоріжжяобленерго" з 1995 року відкрито володіє і користується нерухомим майном, відсутні жодні підстави вважати поданий прокурором позов негаторним, з посиланням на статтю 391 Цивільного кодексу України як нормативне обґрунтування цих позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що ні прокурором, ні позивачем під час розгляду справи належними засобами доказування не доведено факт набуття ПАТ "Запоріжжяобленерго" права власності на "Будинок першої теплоелектростанції" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, з порушенням вимог частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", оскільки оспорюваний наказ Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 №115 "Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго" на підставі якого відповідачем-2 набуто у власність спірне нерухоме майна, прийнятий на виконання Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" і відповідно майно набуто в процесі корпоратизації державного підприємства, та факт наявності у володінні Фонду державного майна України спірного нерухомого майна, суд прийшов до висновку про не вірно обраний спосіб захисту та відсутність достатніх правових підстав для визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 № 115, усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури, припинення права приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на пам`ятку архітектури "Будинок першої теплоелектростанції" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 та зобов`язання ПАТ "Запоріжжяобленерго" повернути майно державі в особі ФДМУ, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, у відзиві на позовну заяву ПАТ "Запоріжжяобленерго" заявлено про застосування строків позовної давності.

Так, згідно із статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Порядок визначення початку перебігу позовної давності врегульовано статтею 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Водночас, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, оскільки судом було встановлено недоведеність та необґрунтованість позовних вимог та відсутність порушення законних прав чи охоронюваних інтересів позивача, підстави для застосування строків позовної давності у даному випадку відсутні.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на прокурора, оскільки звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №923/199/21.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Міністерства енергетики України, Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2023.

Суддя Т.В. Васильченко