СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/12514/22
пр. № 2/759/899/23
09 січня 2023 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Кириленко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення аліментів, компенсації понесених витрат та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача про стягнення аліментів та компенсації витрат на утримання майна, а також стягнення моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що вони із відповідачем із 21.06.2003 року по 06.04.2022 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Позивачка зазначає, що вона є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком, що є її єдиним джерелом доходів та якої недостатньо для належного забезпечення її матеріального існування. Разом із відповідачем вони перебували у шлюбі 19 років, відтак вона має право на отримання аліментів у розмірі частини доходів відповідача та компенсацію коштів, що були витрачені позивачкою на утримання майна відповідача у розмірі 155 507 грн. Крім цього позивачка просить стягнути із відповідача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.09.2022 року було відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 150-151).
Враховуючи те, що відповідач відзив на позовну заяву не надав, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявив, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається із матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 21.06.2003 року. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 6.04.2022р. позов між сторонами розірвано (а.с. 6).
Позивачка із 01.07.2021 року є пенсіонеркою за віком (а.с. 8).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Позивачкою було надано ряд квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг за період із 2016 року по 2021 рік та на покупку деяких побутових пристроїв, їх ремонт та обслуговування на загальну суму 155 507 грн. (а.с. 9-144).
Із аналізу зазначених квитанцій вбачається, що оплата здійснювалась за житлово-комунальні послуги, надані за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до частини 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Позивачкою не надано суду жодного доказу на підтвердження того факту, що відповідач ОСОБА_2 є власником або співвласником квартири АДРЕСА_4 . Крім того позивачка не скористалась своїм процесуальним правом заявити клопотання про витребування таких доказів.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення грошової компенсації задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення аліментів із відповідача на утримання позивачки суд зазначає наступне.
Права та обов`язки подружжя по утриманню, передбачені Главою 9 Сімейного Кодексу України.
За положеннями частини другої статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Згідно із частинами третьої, четвертою статті 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частинами першою та другою статті 76 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.
Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17.
Прожитковий мінімум - це вартісна оцінка споживчого кошика, що містить мінімальні набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереження здоров`я людини і забезпечення її життєдіяльності. Чільні положення, що визначають порядок формування споживчого кошика і використання прожиткового мінімуму, встановлені Законом «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 року.
Відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 41 Бюджетного кодексу до набрання чинності Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період прожитковий мінімум застосовується в розмірах і на умовах, що діяли в грудні попереднього бюджетного періоду.
Із наданих позивачкою документів, суд може констатувати той факт, що вона є особою, що отримує пенсію за віком, однак жодних документів про розмір свого пенсійного забезпечення вона не надала, що позбавляє суд можливості зробити висновок про те, що вона потребує матеріальної допомоги.
Враховуючи встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині теж слід відмовити.
Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., то суд керується наступним.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Посилаючись на заподіяння їй моральної шкоди позивачка не конкретизує, якими саме діями або бездіяльністю відповідача їй була заподіяна моральна шкоду та в чому вона полягає.
В даному випадку суд звертає увагу на те, що позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження моральних переживань, погіршення стану здоров`я тощо.
Це свідчить про відсутність в матеріалах справи таких доказів, які б свідчили про заподіяння позивачці моральної шкоди, а тому вимоги позивачки в цій частині також не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 75, 76 СК України, ст.ст. 23, 322 ЦК України, ст.ст. 10,12,76-83,141,265 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення аліментів, компенсації понесених витрат та моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Т.В. Кириленко
Судебное решение № 110126075, Святошинский районный суд города Киева было принято 09.01.2023. Форма судопроизводства - Гражданское, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти необходимые сведения об этом судебном решении. Мы предлагаем удобный и быстрый доступ к текущим судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных включает полный спектр необходимой информации, позволяя вам удобно находить необходимые сведения.
то решение относится к делу № 759/12514/22. Юридические лица, указанные в тексте настоящего судебного документа: