Решение № 110021111, 23.03.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2023 Справа № 917/827/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, вул.1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

Міністерства освіти і науки України, пр. Перемоги, 10, м. Київ, 01135

Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації), вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014

Третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Професійно-технічне училище № 31 м. Полтава, вул. Степового фронту, 46, м.Полтава, 36021

до відповідачів

Фізичної особи-підприємця Шкарбаня Миколи Івановича, АДРЕСА_1

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути приміщення,

Секретар судового засідання: Теницька С.В.

за участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 23.03.2023 року

встановив:

1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шкарбаня Миколи Івановича та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про визнання недійсним договору оренди № 156/04-Н від 17.11.2004 р державного нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 19,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Фізичною особою-підприємцем Шкарбанем Миколою Івановичем, та зобов`язання Фізичну особу - підприємця Шкарбаня Миколи Івановича повернути Полтавській обласній військовій адміністрації (Полтавській обласній державній адміністрації) приміщення - державне нерухоме майно площею 19,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 м.Полтава за адресою : вул.Степового фронту, 46 міста Полтави шляхом підписання акту приймання - передачі.

В обґрунтування підстав позову прокуратура покликається на те, що оспорюваний Договір оренди укладено з порушенням вимог ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", що є підставою для його визнання недійсним та повернення орендованих нежитлових приміщень.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: вимога обласної прокуратури № 24-312вих-22 від 07.06.2022, копія супровідного листа РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях № 10-121-01934 від 14.06.2022, копія договору оренди державного майна № 156/04-H від 17.11.2004, копія акту приймання-передавання орендованого майна від 17.11.2004, розрахунок плати від 17.11.2004, копії додаткових угод та змін до Акту приймання - передачі нерухомого майна до Договору оренди від 17.11.2004 № 156/04-H, копія листа ПТУ № 31 від 14.09.2004 № 128,копія заяви ФОП Шкарбань від 21.09.2004, копія листа ПТУ № 31 від 13.07.2020 № 123,копія листа Міністерства освіти і науки України № 122 від 13.07.2020, копія заяви ФОП Шкарбань від 03.05.2020, вимога обласної прокуратури ПТУ № 31 № 24-74вих-22 від 31.01.2022, супровідний лист ПТУ № 31 від 10.02.2022 № 52 з додатками, вимога обласної прокуратури ПТУ № 31 № 24-330вих-22 від 09.06.2022, лист ПТУ № 31 від 10.02.2022 № 52 з додатками (технічний паспорт з інвентаризацією, копія Статуту ПТУ № 31, копія листа про вжиття заходів на усунення порушень до Міністерства освіти і науки України № 24-298 вих-22 від 31.05.2022, копія відповіді Міністерства освіти і науки України № 1/6869-22 від 22.06.2022, копія листа про вжиття заходів на усунення порушень до Полтавської ОДА № 24-359вих-22 від 21.06.2022, копія відповіді Полтавської ОДА № 4422/1/01-52 від 30.06.2022, копія повідомлення про намір здійснення представництва до Міністерства освіти і науки України № 24-441 вих. 22 вих-22 від 15.07.2022 з підтвердженням про скерування, копія повідомлення про намір здійснення представництва Полтавської ОДА № 24-442вих-22 від 15.07.2022 з підтвердженням про направлення та інші.

Позивач 1 - Міністерство освіти і науки України проти позову заперечує за мотивами пояснення вх. № 7395 від 12.10.2022 року (том справи 2, а.с. 236-248), вказуючи про відповідність оспорюваного договору вимогам чинного законодавства.

На підтвердження обґрунтованості пояснень позивач 1 надав наступні докази: лист МОН № 1-6869-22 від 22.06.2022, лист МОН № 1/11-5574 від 18.08.2020.

Позивач 2 - Полтавська обласна військова адміністрація (Полтавська обласна державна адміністрація) надав суду пояснення вх. № 6332 від 09.09.2022, відповідно до яких підтримує позовні вимоги та просить суд розглядати справу без участі його представників (том справи 2, а.с. 146-171).

Відповідач 1 - Фізична особа-підприємець Шкарбань Микола Іванович надав суду заяву вх. № 7533 від 17.10.2022 року про застосування строків позовної давності, відповідно до якої просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (том справи 3, а.с. 4-27).

Відповідач 2 - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях надав суду відзив на позов вх. № 6408 від 13.09.2022 року, за мотивами якого проти позову заперечує з огляду на неправомірність позовних вимог та відповідність оспорюваного договору вимогам чинного законодавства (том справи 2, а.с. 176-184а), заперечення на відповідь прокуратури на відзив вх. № 7266 від 07.10.2022 року (том справи 2, а.с. 226-235), а також заяву вх. № 7541 від 17.10.2022 року про сплив строку позовної давності, у якій просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (том справи 3, а.с. 32-35); заяву вх. № 8655 від 14.11.2022 року в реагування на пояснення прокуратури вх. № 8324 від 07.11.2022 року щодо заяви про застосування строків позовної давності (том справи 3, а.с. 56-66).

На підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову відповідач 2 надав наступні докази: копія листа МОН № 1/11-5730 від 09.11.2004, копія листа МОН № 02/4419 від 7.12.2006, копія листа МОН №1/11-2484 від 10.05.2007.

Полтавська обласна прокуратура надала суду відповідь на відзив Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях вх.№6786 від 22.09.2022 року (том справи 2, а.с. 192-215), пояснення вх. № 8324 від 07.11.2022 року (том справи 3, а.с. 48-54) та вх. № 9775 від 12.12.2022 року (том справи 3, а.с. 67-73) щодо заяви про застосування строків позовної давності, у якому стверджує про дотримання строку звернення з даним позовом з огляду на час, коли Міністерство освіти і науки України дізналося про укладення спірного договору оренди серпень 2020 року.

Полтавська обласна прокуратура до початку розгляду справи по суті надала суду додаткові пояснення щодо заяв про застосування строків позовної давності вх. № 1731 від 09.02.2023 року (том справи 3, а.с. 91-101), у яких стверджує про те, що даний позов є негаторним та позовна давність не має бути застосована до нього.

Третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Професійно-технічне училище № 31 м. Полтава - надала суду клопотання вх. № 6325 від 09.09.2022 року про розгляд справи без участі її представників за наявними матеріалами, клопотання вх. № 7042 від 03.10.2022 року про розгляд справи без участі її представників за наявними матеріалами, клопотання вх. № 7500 від 14.10.2022 року про розгляд справи без участі її представників за наявними матеріалами.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2.Процесуальні питання, вирішені судом.

У провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/827/22 за позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) - до Фізичної особи-підприємця Шкарбаня Миколи Івановича про визнання недійсним договору оренди; 156/04-Н від 17.11.2004 р. державного нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 19,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Фізичною особою-підприємцем Шкарбанем Миколою Івановичем, та зобов`язання Фізичну особу - підприємця Шкарбаня Миколи Івановича повернути Полтавській обласній військовій адміністрації (Полтавській обласній державній адміністрації) приміщення - державне нерухоме майно площею 19,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 м.Полтава за адресою : вул. Степового фронту, 46 міста Полтави шляхом підписання акту приймання - передачі.

Ухвалою від 04.08.2022 року суд залишив вказану позовну заяву без руху, надав строк для усунення недоліків та встановив спосіб усунення недоліків у позовній заяві шляхом подання до суду належним чином засвідчених копій доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою від 16.08.2022 року з огляду на усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом спосіб з дотриманням встановлених судом строків суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 15.09.2022 року на 10:00 год. Крім того, вказаною ухвалою суд задовольнив клопотання прокуратури та залучив в порядку ст. 50 ГПК України до участі у справі Професійно-технічне училище № 31 м. Полтава як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

У судовому засіданні 15.09.2022 року суд оголосив ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 04.10.2022 року до 10:00 з повідомленням відсутніх учасників ухвалою про виклик.

У зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Полтавської області 04.10.2022 року засідання суду в цей день не відбулося, дату наступного підготовчого засідання призначено на 17.10.2022 року на 10:00 год.

У судовому засіданні 17.10.2022 року суд оголосив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 15.11.2022 року до 10:30.

У зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду в цей день не відбулося, ухвалою від 18.01.2023 року суд призначив дату наступного підготовчого засідання на 09.02.2023 року на 09:00 год.

Правову позицію щодо предмету спору сторони виклали у заявах по суті спору, нерозглянуті процесуальні клопотання у справі відсутні.

Присутні у судовому засіданні 09.02.2023 представники учасників справи повідомили суду, що не заперечують проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Суд ухвалою від 09.02.2023 закрив підготовче провадження у справі 917/827/22, призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 07.03.2023 року на 09:00.

У судовому засіданні 07.03.2023 року суд оголосив перерву у розгляді справи по суті до закінчення повітряної тривоги. В зв`язку з неявкою представників сторін до судового засідання після відбою повітряної тривоги суд оголосив протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 23.03.2023 року до 09:00.

У судовому засіданні 23.03.2023 року суд оголосив про закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, про перехід до судових дебатів та з огляду на початок масштабної повітряної тривоги суд оголосив протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до закінчення повітряної тривоги.

Після відбою повітряної тривоги учасники справи представництво у судове засідання не забезпечили, через канцелярію суду надали клопотання вх. № 3680 від 23.03.2023 року про здійснення розгляду справи без судових дебатів через повітряну тривогу.

Суд задовольняє вказане клопотання.

Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні представник прокуратури позов підтримав та просив задовольнити, проти застосування наслідків спливу позовної давності заперечив; представники відповідачів підтримали заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та просили суд відмовити у позові з даної підстави.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в розумний строк.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 23.03.2023 року відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

3.Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за адресою: місто Полтава вулиця Степового фронту, 46 зареєстрований об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля (професійно-технічне училище з гуртожитком) загальною площею 4448,7 кв. м. (том справи 2, а.с. 115-117).

Власником нерухомого майна є держава в особі Міністерства освіти і науки України.

Вказане приміщення перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 м.Полтава.

Згідно інформації балансоутримувача, даних технічного паспорту (том справи 2, а.с. 91-96) орендоване ФОП Шкарбань М.І. майно розміщується на І поверсі будівлі Професійно-технічного училища № 31 м. Полтава. Відповідно до Експлікації внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень нежитлових приміщень № 46-а, Літер «А-5», вул. Степового фронту складається з наступних приміщень: № 69 - кабінет (площею 9,5 кв. м), № 70 - кабінет (площею 16 кв.м орендується частково - 4,0 кв.м), № 71 - вмивальня (площею 4,3 кв.м), № 72 - кладова (площею 1,4 кв.м).

Заявою від 21.09.2004 року (том справи 1, а.с 74) Фізична особа підприємець Шкарбань Микола Іванович звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, з проханням укласти договір оренди на користування нерухомим майном, що належить до державної власності - нежитловим приміщенням площею 31,2 кв.м. за адресою: вул. Степового Фронту. 46. м. Полтава, що обліковується на балансі Професійно-технічного училища № 31 (далі - Балансоутримувач), з метою розміщення фотопослуг.

Балансоутримувач вказаного майна - Професійно-технічне училище № 31 м. Полтава листом № 123 від 14.09.2004 року (том справи 1, а.с. 75) надав згоду на передачу в оренду майна.

Як зазначає у відповіді на відзив відповідач 2, листом № 02/2975 від 11.10.2004 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області з метою передачі майна в оренду звернулося до органу, уповноваженого управляти спірним державним майном Міністерства освіти і науки України про надання дозволу на передачу в оренду зазначеного майна. Даний лист до матеріалів справи не надано, як і доказів його надсилання.

Міністерство освіти і науки України листом № 1/11-5730 від 09.11.2004 року (том справи 1, а.с. 229) на листи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 24.09.2004 року № 02/2799, 2800, 83, 2925, 3039, 91, 3115, 72, 73, 59, 74 повідомило, зокрема, що не заперечує щодо передачі в установленому законодавством порядку в оренду терміном на одинадцять місяців частини приміщення в будівлі ПТУ № 31 м. Полтава майстерня площею 31,2 кв.м.

Зазначений лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-5730 від 09.11.2004 року суд приймає як належний доказ та такий, що є більш вірогідним на підтвердження наявності погодження саме оспорюваного у даній справі договору, оскільки матеріали справи не містять доказів спростування цього листа, а також не містять доказів на підтвердження наявності будь-якого іншого договору оренди нерухомого майна за вказаною адресою будь-якою іншою особою, ніж ФОП Шкарбань Микола Іванович. Слід зазначити, що на наявність таких доказів прокуратура не посилається.

17.11.2004 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (у подальшому Орендодавець) з ФОП Шкарбань Миколою Івановичем (у подальшому Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 156/04-Н (далі Договір, том справи 2, а.с. 5-8), за умовами якого сторони згодили, зокрема, наступне :

- Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення Професійно-технічного училища № 31 міста Полтави по вул.Степового Фронту, 46 м. Полтава, площею 31.2 кв.м. (п. 1.1 Договору);

- майно передається в оренду під фотопослуги (п. 1.2 Договору);

- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.2 Договору);

- Договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 17.11.2004 до 17.10.2005.

На підставі укладеного договору, Актом приймання-передачі майна, що належить до державної власності від 17.11.2004 Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області передало ФОП Шкарбань М.І. вищевказане приміщення загальною площею 31,2 кв.м. (том справи 2, а.с. 9).

У подальшому між сторонами укладалися ряд додаткових угод: № 1 від 31.01.2007 (том справи 2, а.с. 11-15); № 2 від 22.05.2007 (том справи 2, а.с. 16); № 3 від 01.10.2007 (том справи 2, а.с. 17); № 4 від 19.08.2008 (том справи 2, а.с. 18); № 5 від 29.12.2008 (том справи 2, а.с. 19-20); № 6 від 05.06.2009 (том справи 2, а.с. 21-22); № 7 від 08.02.2010 (том справи 2, а.с. 23-26); № 8 від 31.10.2011 (том справи 2, а.с. 27-29) разом із змінами та доповненнями б/н до акту приймання - передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, до Договору оренди від 17.11.2004 № 156/04-Н (зміна вартості майна); № 9 від 12.12.2011 (том справи 2, а.с. 30-31); № 10 від 25.04.2012 (том справи 2, а.с. 32-34); № 11 від 28.11.2012 (том справи 2, а.с. 35-38) - вказаною додатковою угодою змінено площу оренди з 31,2 кв.м. до 19,2 кв.м. з відповідними змінами та доповненнями до акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, до Договору оренди від 17.11.2004 № 156/04-Н; № 12 від 03.10.2013 (том справи 2, а.с. 39-40); № 13 від 21.11.2016 (том справи 2, а.с. 41-47) про викладення Договору у новій редакції разом із змінами та доповненнями № 3 до акту приймання передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, до Договору оренди від 17.11.2004 № 156/04-Н (зміна вартості майна); Договір від 28.12.2019 про внесення змін № 14 до Договору оренди від 17.11.2004 № 156/04-Н (том справи 2, а.с. 50-62) разом із змінами та доповненнями №4 до акту приймання - передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, до Договору оренди від 17.11.2004 № 156/04-Н (зміна площі та вартості майна); Договір № 156/04-H в новій редакції (продовження за результатами проведення аукціону) від 31.12.2020 (том справи 2, а.с. 63-72).

Станом на час пред`явлення даного позову термін дії договору продовжено до 29.09.2025, вартість майна складає 237 000,00 грн, орендована площа 17, 2 кв.м. під розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (фотоательє) та 2,0 кв.м. під розміщення ксероксу.

Під час дії Договору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області зверталося до Міністерства освіти і науки України щодо погодження проекту договору оренди, предметом якого є нерухоме державне майно нежитлове приміщення площею 31,2 кв.м. за адресою : м. Полтава, вул. Ст.Фронту, 46, що знаходиться на балансі Полтавського ПТУ № 31, зокрема, листом № 02/4419 від 07.12.2006 року (том справи 3, а.с. 59), на який отримано позитивну відповідь міністерства листом № 1/11-2484 від 10.05.2007 року (том справи 3, а.с. 60).

Крім того, у відповідь на лист балансоутримувача № 122 від 13.07.2020 (том справи 2, а.с. 73) Міністерство освіти і науки України листом № 1/11-5574 від 18.08.2020 (том справи 2, а.с. 77) надало дозвіл на продовження терміну дії оспорюваного договору оренди до трьох років.

З матеріалів справи вбачається, що Полтавською обласною прокуратурою листом №24-298вих-22 від 31.05.2022 року (том справи 2, а.с. 128-130) повідомлено Міністерство освіти і науки України про факт укладення оспорюваного договору та невідповідність його вимогам ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», у відповідь на який міністерство повідомило про те, що заходи представницького характеру не вживалися, оскільки порушень чинного законодавства при укладенні даного договору не допущено (лист № 1/6869-22 від 22.06.2022 року, том справи 2, а.с. 129-130).

Крім того, Полтавською обласною прокуратурою листом №24-359вих-22 від 21.06.2022 року (том справи 2, а.с. 133-135) повідомлено Полтавську обласну військову адміністрацію про факт укладення оспорюваного договору та невідповідність його вимогам ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», у відповідь на який Полтавська обласна військова адміністрація повідомила про те, що заходи представницького характеру не вживалися (лист № 4422/1/01-52 від 30.06.2022 року, том справи 2, а.с. 136-135).

Вважаючи інтереси держави порушеними, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) звернувся до Господарського суду Полтавської області з даним позовом.

4.Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 131-Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

У позовній заяві прокурор зазначає, що засновником Полтавського ПТУ № 31 є Міністерство освіти і науки України, яке також є власником орендованого за спірним договором майна, дане майно перебуває в оперативному управлінні Полтавської обласної державної адміністрації, повноваження якої в умовах воєнного стану здійснює Полтавська обласна військова адміністрація.

За викладеного, підстави для звернення прокурора до суду з даним підтверджуються матеріалами справи, учасники процесу цього не спростовують.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 статті 203 Цивільного Кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Відповідно до статті 50 Закону України "Про професійно-технічну освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору освіту) професійно-технічні навчальні заклади та установи професійно-технічно освіти здійснюють фінансову діяльність відповідно до Закону України "Про освіту", цього закону та інших нормативно-правових актів.

Додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані, зокрема, за надання додаткових платних освітніх послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 року № 796, підпунктом 2 частини 8 якого визначалося, що закладам освіти дозволено надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору, далі - Закону України "Про освіту") визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

При цьому, ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в ч. 5 цієї статті встановлено, що об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Таким чином, об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Частиною 5 статті 63 Закону України «Про освіту» передбачено, що об`єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, приписи частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» мають імперативний характер та прямо встановлюють заборону на використання об`єктів освіти не за призначенням. Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17 та приймається судом як релевантний до спірних правовідносин в силу приписів ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального Кодексу України : надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Відповідно Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 563 в 01.08.2001 (в редакції, чинній на момент укладення договору) навчальний виховний процес - система організації навчально-виховної, навчальні виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховним планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттям навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об`єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Фізичної особи підприємця Шкарбаня Миколи Івановича є фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність, діяльність у сфері фотографії (код КВЕД 82.19, 74.20), що не пов`язано із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Таким чином, як свідчить спірний договір, передана на його підставі частина приміщення навчального закладу, використовується не за освітніми цілями, що не узгоджується із метою функціонування навчального закладу, а від так і суперечить, в порушення частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» призначенню відповідного приміщення.

При цьому суд зазначає, що невикористання навчальним закладом спірного приміщення не є підставою для визнання правомірними договорів указаної категорії про передачу такого приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

У пункті 33 постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що посилання на частину 2 пункту 8 постанови КМУ №796 у аналогічних правовідносинах є неправомірним, позаяк ця постанова має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017), який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного Кодексу України у разі припинення договору найму, наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із частиною 2 статті 795 Цивільного Кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що з огляду на те, що відповідачами саме при укладенні договору оренди нерухомого майна не було дотримано вимог, встановлених ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», позовні вимоги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України в частині визнання оспорюваного договору недійсним є обґрунтованими поданими доказами та відповідають нормам матеріального права, покладеним в правову підставу позову.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги в частині зобов`язання Фізичної особи підприємця Шкарбаня Миколи Івановича повернути Полтавській обласній військовій адміністрації (Полтавській обласній державній адміністрації) приміщення - державне нерухоме майно площею 19,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 м.Полтава за адресою : вул. Степового фронту, 46 міста Полтави шляхом підписання акту приймання передачі є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, відповідні вимоги також є обґрунтованими.

Заперечення проти позову по суті спростовуються наведеним та не оцінюються судом як правомірні.

Водночас, як вже було зазначено, відповідачами заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №369/4161/17.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14-ц.

При цьому закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 372/453/19.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір було укладено між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Фізичною особою-підприємцем Шкарбанем Миколою Івановичем 17.11.2004, Міністерство освіти і науки України як орган, уповноважений управляти спірним державним майном, листом № 1/11-5730 від 09.11.2004 року повідомило, що не заперечує щодо передачі в установленому законодавством порядку в оренду терміном на одинадцять місяців частини приміщення в будівлі ПТУ № 31 м. Полтава майстерні площею 31,2 кв.м.

Таким чином, для Міністерства освіти і науки України перебіг строку позовної давності почався з 09.11.2004 року та сплив 09.11.2007 року.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) звернувся до Господарського суду Полтавської області з даним позовом 01.08.2022 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на позовній заяві.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що строк позовної давності пропущений саме позивачем 1 по цій справі, а не прокурором. Доказів наявності поважних причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України не підлягають задоволенню саме з підстав пропуску строку позовної давності.

Твердження прокуратури про те, що даний позов є негаторним та позовна давність не має бути застосована до нього суд оцінює критично, оскільки в силу приписів статті 391 Цивільного кодексу України та правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/1666/18, які є релевантними до спірних правовідносин та застосовуються судом при вирішенні даної справи в силу положень ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального Кодексу України, характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, однією з умов негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

З аналізу спірних правовідносин вбачається, що пред`явлений прокуратурою позов у даній справі не є негаторним.

Посилання відповідачів на інші, ніж зазначені у даному рішенні суду листи Міністерства освіти і науки України про погодження умов спірного договору, судом оцінюються як неправомірні, оскільки такі листи не додані сторонами як доказ у справу.

Посилання відповідача 2 на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 року № 796, якою затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, суд оцінює як неправомірне, оскільки дана постанова в силу дії норм в часі та принципу верховенства права не врегульовує спірні правовідносини.

Згідно із статтею 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до положень статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти (частина друга статті 141 Господарського кодексу України).

Суб`єктами управління об`єктами державної власності відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" є Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи виконавчої влади, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.

Повноваження уповноважених органів управління об`єктами державної власності передбачені статтею 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", відповідно до якої такі органи, зокрема, проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів підприємств, що належать до сфери їх управління та вживають заходів до поліпшення їх роботи, ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів, виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання.

Однією з засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності є інституційне відокремлення функцій контролю (нагляду) та функцій забезпечення діяльності закладів освіти (частина перша стаття 6 Закону України "Про освіту").

До органів управління у сфері освіти належать Кабінет Міністрів України, державні органи, яким підпорядковані заклади освіти (частина перша статті 62 Закону України "Про освіту").

Кабінет Міністрів України відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту" здійснює повноваження засновника державних закладів освіти або доручає їх здійснення уповноваженому ним органу.

До органів управління професійною (професійно-технічною) освітою, відповідно до статті 6 Закону "Про професійну (професійно-технічну) освіту" належать, в тому числі, обласні державні адміністрації, а також створені ними структурні підрозділи з питань професійної (професійно-технічної) освіти (місцеві органи управління професійною (професійно-технічною) освітою).

До повноважень обласних державних адміністрацій у галузі управління професійною (професійно-технічною) освітою відповідно до статті 9 Закону "Про професійну (професійно-технічну) освіту" належать, зокрема, створення відповідно обласних органів управління професійною (професійно-технічною) освітою; організація здійснення державної політики в галузі професійної (професійно-технічної) освіти, розроблення стратегії розвитку закладів професійної (професійно-технічної) освіти, загальне управління навчально-виробничою, навчально-виховною. навчально-методичною, фінансово-економічною, господарською діяльністю державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 831-р від 25 жовтня 2017 року "Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки" до завершення процедури передачі з державної у комунальну власність підпорядкованих Міністерству освіти і науки державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти обласним держадміністраціям для тимчасового виконання передано повноваження, зокрема, щодо оперативне управління майном закладів освіти, здійснення матеріально-технічного і фінансового забезпечення закладів освіти, аналізу та контролю за провадженням їх фінансово-господарської діяльності.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласна державна адміністрація здійснює на території області управління об`єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, сприяє створенню на цих об`єктах систем управління якістю, систем екологічного управління, інших систем управління, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад.

До речових прав на чуже майно за ст. 395 Цивільного кодексу України віднесено: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); інші речові права, встановлені законом, наприклад: право господарського відання, оперативного управління; довірче управління майном, право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами тощо.

Право господарського відання та право оперативного управління - це речові права осіб, які не є власниками, що захищаються відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Відповідно до статті 137 Господарського кодексу України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Згідно з положеннями частини 1 та пункту 1 частини 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, а державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вимогами абз. 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що право оперативного управління підлягає державній реєстрації.

Відповідно до положень частини 2 статті 144 Господарського кодексу України, право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом, аналогічні за своїм змістом положення містяться і в частині 4 статті 334 Цивільного кодексу України, відповідно до яких - права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

В матеріалах справи відсутні докази про здійснення державної реєстрації права оперативного управління Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) на орендоване за оспорюваним Договором майно, не містять матеріали справи і будь-яких доказів на підтвердження фактичної реалізації процедури передачі або вчинення будь-яких дії щодо передачі з державної у комунальну власність майна Професійно-технічного училища № 31 м. Полтави.

Сама лише декларація у позовній заяві норм права не свідчить про набуття позивачем 2 майна, в тому числі і спірних нежитлових приміщень, на праві оперативного управління, оскільки пункт 7 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління, прийнятого власником нерухомого майна лише як підставу для проведення державної реєстрації відповідного права.

Чинний Господарський процесуальний кодекс не містить поняття "неналежний позивач" і не передбачає права господарського суду вирішувати питання щодо обґрунтованості позовних вимог інакше як у засіданні господарського суду. Що ж до права на звернення до господарського суду з позовом, то таке право, зокрема, має підприємство, організація, права чи охоронювані законом інтереси яких порушені.

Так, відповідно до положень частини 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд зазначає, що у ситуаціях, коли позов пред`явлено неналежним позивачем, тобто тією особою, яка не має права вимоги, то суд не може на цій підставі відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі чи закрити провадження, оскільки такі підстави у цих нормах не передбачено. Суд також із власної ініціативи не може замінювати неналежного позивача, оскільки порушуватиметься, встановлений пунктом 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, принцип диспозитивності господарського судочинства. В таких випадках суд має розглянути вимогу неналежного позивача по суті та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки неналежний позивач не має права вимоги.

Матеріали справи дають суду підстави стверджувати, що не здійснивши державну реєстрацію права оперативного управління, Полтавська обласна військова адміністрація (Полтавська обласна державна адміністрація) згаданого права не набула, і, за умов відсутності в матеріалах справи будь-яких інших доказів існування прав позивача 2 на спірні приміщення, останній є особою, якій не належить право вимоги, що є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права чи інтереси цієї особи не порушено.

Суд дійшов такого висновку в тому числі і враховуючи правову позицію Верховного суду оспорювання договору заінтересованою особою, яка не є стороною такого договору.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі N 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає втому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. (Правова позиція Верховного суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016 року, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 року № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанови Верховного Суду від 18.07.2018 року по справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04 липня 2018 року по справі №462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18).

За викладеного, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) у даній справі.

При прийнятті даного рішення суд надав правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначив, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 6.57, п. 6.58 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № № 904/5726/19).

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом..

За таких обставин суд дійшов висновку про те, позовні вимоги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України є обгрунтованими, проте не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку позовної давності без зазначення поважності причин щодо цього, заперечення відповідачів проти позову з огляду на сплив строку позовної давності є правомірними за наведеним вище мотивуванням, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) у даній справі з огляду на недоведеність порушеного права чи інтересу останньої, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи наведене позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно розподілу судових витрат.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повне рішення суду складене та підписане 03.04.2023 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик