Решение № 109967191, 31.03.2023, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2023 року м. Ужгород№ 260/1087/23 Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Калинич Я.М. розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , через представника адвоката Ігнатьо Богдана Ярославовича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови АО №340504 від 03.11.2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до постанови відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті АО №340504 від 03.11.2022 року на позивача накладено стягнення у вигляді адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 гривень на підставі абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку із відсутністю при перевезенні вантажу документів, а саме тахокарти водія. Позивач зазначає, що він є власником транспортного засобу DAF АЕ45СЕ, 2000 року випуску, шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак України НОМЕР_3 . 22.03.2021 року передав свій транспортний засіб громадянинові ОСОБА_2 , про що було складено довіреність. 09.11.2022 року вказану довіреність було скасовано. 03.11.2022 відповідачем винесено постанову А0№340504, якою щодо позивача застосовано штраф у розмірі 17000.00 гривень. Підставою для винесення постанови був акт перевірки від 26.09.2022 №324730. Цим актом стверджується, що 26.09.2022 позивач допустив порушення закону «Про автомобільний транспорт». Про складання акту перевірки, розгляд справи відповідачем позивач нічого не знав. Позивач не мав жодного стосунку до перевезень, яке контролювалося 26.09.2022 відповідачем. Більше того, позивач не був автомобільним перевізником. Зазначає, що про складання акту перевірки, розгляд справи відповідачем позивач не знав. Вказує, що не мав жодного стосунку до перевезень, яке контролювалось 26.09.2022 року відповідачем. З винесенням даної постанови позивач категорично не згодний, вважає її такою, що складена неправомірно, а тому має бути скасована.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 27.02.2023 року, а також копію адміністративного позову в електронному вигляді було надіслано Державній службі України з безпеки на транспорті на офіційну адресу електронної пошти, та доставлено в електронний кабінет 27.02.2023 року відповідно, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п`ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, що посадовим особам органів Державної служби України з безпеки на транспорті проводилась рейдова перевірка на автодорозі.

26 вересня 2022 року в ході перевірки було зупинено належний позивачеві автотранспортний засіб: DAF АЕ45СЕ, 2000 року випуску, шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак України НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 .

За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом №324730 від 26 вересня 2022 року та встановлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» незабезпечення безпеки дорожнього руху, а саме під час надання послуг з перевезення вантажів згідно ТТН №10085 від 22.09.2022 року на момент перевірки виявлено відсутність тахокарт (п.3.3 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України №385 від 24.06.2010 р)., у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзацом 3 частини 1 перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки тахокарт передбачених Наказом МТ ЗУ №385 від 24.06.2010 року.

Як зазначено у даному акті, водій від підпису відмовився.

На підставі висновків акту перевірки працівниками відповідача складено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №340504 від 03.11.2022 року порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17000 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з позовом про її оскарження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).

Статтею 2 Закону №2344-III, визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про транспорт» №232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відповідно до ст.18 Закону №2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, перелік документів згідно ст. 48 Закону № 2344-III не є вичерпним.

Положенням статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд звертає увагу на те, що положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 7 червня 2010 року №340 (далі - Положення №340), встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Відповідно до п.1.3 наведеного Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно п.6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Отже, у даному випадку, законодавець в імперативному порядку визначає умови для встановлення на транспортний засіб тахографа.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання тахографів визначений Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкції №385).

Згідно п.1.3 Інструкції №385 встановлено, що її норми поширюються на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до п.1.4 Інструкції №385 визначені у ній терміни вживаються у такому значенні:

- адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам`яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа «k», характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу «w», ефективного кола шини «l», а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін «адаптація тахографа до транспортного засобу», за визначенням ЄУТР, - «калібрування»;

- картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТ.

Пунктами 3.3, 3.6 Інструкції №385 встановлено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема:

- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Водночас, актом перевірки зафіксовано відсутність тахографа карти водія.

У разі використання аналогового тахографа водій зобов`язаний використовувати особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом. Отже, водії мають надавати інспектору для контролю картку водія у разі обладнання транспортного засобу аналоговим тахографом (якщо трансопртний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія).

Системний аналіз цих норм свідчить, що вантажні автомобілі повною масою понад 3,5 тон, які використовуються суб`єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів в обов`язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом. А для водія такого автомобіля, крім оформлення документів, визначених приписами статті 48 Закону 2344-ІІІ, обов`язковою також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнених тахокарт (реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв) або картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 травня 2019 у справі №816/124/17.

Відтак, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що порушення, встановлені відповідачем при проведенні перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.09.2022 року мали місце.

Разом з тим, згідно з п. 25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. №1567 (далі Порядок №1567), справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

При цьому, відповідно до пункту 27 Порядку № 567, уразі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи на участь у розгляді її справи, положення Порядку №1567 передбачило можливість розгляду справи без участі особи у разі неявки такої особи на розгляд справи.

Обов`язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи може вважатися виконаним лише у разі, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про порушення законодавства про транспорт.

З огляду на вищенаведене, не переконавшись у тому, що суб`єкт господарювання належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відповідач не мав законних підстав розглядати справу.

Позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується її безпосередньо, є істотним порушенням процедури розгляду справи, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення.

Відповідач не надав, а матеріали справи не містять, доказів повідомлення позивача про розгляд справи про допущене порушення законодавства про автомобільний транспорт водієм ОСОБА_3 на а.т.з. DAF д.н.з. НОМЕР_3 за актом №324730 складений державними інспекторами Укртрансбезпеки.

В матеріалах справи міститься тільки лист-повідомлення відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті адресований ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, однак доказів його направлення відповідачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі та надані докази, суд приходить до висновку, що за неналежного повідомлення позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнята постанова №340504 від 03.11.2022 року про застосування до ОСОБА_1 як до фізичної особи-підприємця адміністративно-господарських санкцій в розмірі 17000 грн. не може вважатись законною, прийнятою на підставі вимог законодавства, у межах наданих відповідачу повноважень.

У спірних правовідносинах має місце порушення принципів Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977р., зокрема: право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акту, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред`явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом.

Варто зазначити, що право бути вислуханим під час розгляду його справи, дійсно віднесено до одного основних складових (принципів) адміністративної процедури.

Слід зазначити, що неналежне сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи про порушення унеможливило прийняття позивачем участі у розгляді справи та надання доказів для об`єктивного та правильного вирішення справи та на спростування висновків про порушення.

Враховуючи, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії-), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v, Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, відповідачем не повідомлено ОСОБА_1 про час та місце розгляду справ до початку такого розгляду, чим порушено право позивача на участь у процесі прийняття оскаржуваної постанови, внаслідок чого позивач не мав об`єктивної можливості висловити свої заперечення щодо відсутності підстав для притягнення до відповідальності на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова відповідача про накладення адміністративно-господарського штрафу на позивача прийнята необґрунтовано, без врахування всіх обставин у справі, а тому така є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

При вирішенні спору слід враховувати, шо у п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладені судом висновки, представник відповідача не довів правомірності оскаржуваної постанови, що є підставою для задоволення позову.

Враховуючи викладене, позов слід задоволити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,40 грн.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області АО №340504 від 03 листопада 2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у сумі 17000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич