Решение № 109907781, 29.03.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13285/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370), Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 22 вересня 2022 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №2518516902-2016 від 24.09.2019.

Ухвалою від 23 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

17.10.2022 ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, у задоволенні заяви представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 не отримувала та фактично не мала змоги отримати ППР оскільки є громадянкою США, ніколи не була громадянкою України не мала постійного чи тимчасового місця проживання в Україні. Фактично внаслідок надсилання ППР не за місцезнаходженням ОСОБА_1 (не в США, а в межах України) позивачка була позбавлена права своєчасно оскаржити податкове повідомлення-рішення у встановленому порядку. Вказує, що ОСОБА_1 згідно з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не є власником жодної земельної ділянки. Таким чином, зазначає позивач, оскільки вона не є власником земельної ділянки, то підстав нараховувати їй земельний податок немає.

01.11.2022 до суду від представника Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що згідно даних інформаційно-телекомунікаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебувала на обліку у Малиновській ДПІ Головного управління ДПС в Одеській області як платник земельного податку з фізичних осіб з 01.01.2009 по 15.11.2016 року за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,82535 га, тип земельної ділянки 03.11 нежитловий фонд (окремі будівлі, споруди та їх частини). Вказано, що на адресу контролюючого органу 05.08.2019 року надійшов лист ОСОБА_1 від 31.07.2019 року, згідно якого позивач повідомляє, що вона не є власником частки 736/1000 нежилих будівель складу прирейкового за адресою: АДРЕСА_1 з 15 листопада 2016 року. Нормативно грошова оцінка (далі - НГО) у АДРЕСА_1 за 1 кв.м. на 2016 рік складала 160463 грн. Вказано, що рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 №6762-УІ «Про встановлення ставок земельного податку в м. Одесі», були встановлені ставки земельного податку на 2016 рік на території м. Одеси. Згідно додатку 1 Рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 №6762-VI, а саме ставка податку за земельні ділянки 1% від нормативно грошової оцінки. Таким чином, сума земельного податку в 2016 році складає - 132438,14 грн. (160463 *1%*0,82535 га), де 160463 нормативно-грошова оцінка за 1 м2, 1% - ставка земельного податку на 2016 рік, 0,82535 - площа земельної ділянки в га. Зазначено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та заяви ОСОБА_1 від 05.08.2019 року № 89555/4/15-32 розраховано суму земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік, з урахуванням місяців перебування у власності нежитлового приміщення у ОСОБА_1 , а саме 10 місяців: 132 438,14 грн. - 22073,02 грн. = 110 365,12 грн. З огляду на вищевикладене сформовано податкове - повідомлення рішення про визнання сум податкового зобов`язання по земельному податку від 24.09.2019 року № 2518516902-2016 за період з 01.01.2016 по 15.11.2020 на суму 110365,12 грн., яке надіслано рекомендованим листом та було вручено 12.11.2019 року.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

08.11.2022 до суду від позивача за вх №ЕС/5215/22 надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 15.12.2022 заяву представника Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) про заміну відповідача задоволено частково та залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166), в іншій частині заяви відмовлено.

27.02.2023 ухвалою суду витребувано у: Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) докази, на підставі яких було визначено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 11214 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 у 2016 році; Головного управління Держгеокадастру в Одеській області інформацію про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 11214 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 у 2016 році.

Ухвалою суду від 21.03.2023 передано справу №420/13285/22 до Відділу з надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи Одеського окружного адміністративного суду для визначення судді для вирішення заяви про відвід в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 КАС України.

22.03.2023 ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Попов В.Ф. відмовлено у задоволенні заяви від 07.03.2023 року представниці позивачки ОСОБА_1 адвоката Срібної Я.І. про відвід судді Вовченко О.А. в адміністративній справі № 420/13285/22.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до паспорту НОМЕР_1 від 03.03.2017 (а.с.12) ОСОБА_1 є громадянкою Сполучених Штатів Америки.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.02.2023 №32403668, ОСОБА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , належало на праві спільної часткової власності 736/1000 нежилої будівлі складу прирейкового за адресою: АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки 11214 кв.м. Право власності зареєстроване 14.11.2008.

В подальшому, 15.11.2016 у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на 736/1000 нежилої будівлі складу прирейкового за адресою: АДРЕСА_1 за приватним підприємством «АТЛАНТ».

Судом встановлено, Головним управлінням ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 2518516902-2016 від 24.09.2019 (а.с.16, 65), яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за 2016 рік за платежем 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 110365,12 грн.

Вказаний податковий борг за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахований позивачу на земельну ділянку площею 0,82535 га (736/1000 частки від загальної площі земельної ділянки) за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, як зазначено відповідачем у відзиві, податковим органом застосовано нормативно грошову оцінку такої земельної ділянки на 2016 рік 160463 грн за 1м2, та податковий борг обчислений за ставкою 1% (згідно рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 №6762-VI).

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» № 2518516902-2016 від 24.09.2019, звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України).

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 Земельного кодексу України).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України).

Тобто, власники зокрема нежилих приміщень є платниками земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Так, як встановлено судом у даній справі з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2023 №324031263 (а.с.105-106) та зазначено безпосередньо позивачем у своїй заяві від 05.08.2019, адресованій Головному управлінню ДПС в Одеській області (а.с.66), позивач до 15.11.2016 була власницею 736/1000 нежилих будівель складу прирейкового за адресою АДРЕСА_1 , за земельну ділянку (яка має загальну площу 11214 кв.м.) під якими оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок.

При цьому, Верховним Судом неодноразово робив правовий висновок у постановах від 19.06.2018 у справі №826/8009/16, від 16.06.2020 у справі №826/11166/16, від 20.02.2023 у справі №815/3972/16, що незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас суд зазначає, що з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не вбачається та відповідачами до суду не надано доказів на підтвердження того, що позивачу фактично належить 0,82535 га земельної ділянки, на якій розташовані нежилі будівлі складу прирейкового за адресою АДРЕСА_1 , враховуючи зокрема те, що за вказаною ж адресою відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2023 №324030668 (а.с.107-111) розташовані будівлі верстатного виробництва загальною площею 18343,6 кв.м., які належать на праві власності ТОВ «ХОЛДІНГОВА КОМПАНІЯ МІКРОН».

Відповідач у відзиві не наводить обґрунтування площі земельної ділянки, з якої розраховано заборгованість позивача по земельному податку, а саме чому враховано саме 0,82535 га.

Крім того, при обчисленні розміру податкового боргу по земельному податку позивача контролюючим органом було застосовано нормативну грошову оцінку (далі також - НГО) земельної ділянки площею 11214 кв.м. за адресою вул. Промислова, 37/2, м.Одеса 160463 грн, однак не надано доказів, з якого джерела ним отримано відомості про таку нормативно грошову оцінку та доказів на підтвердження того, що саме 1 кв.м. земельної ділянки за вказаною адресою має НГО 160463,00 грн, а не земельна ділянка в цілому.

У суду також відсутні докази на підтвердження вказаної нормативної грошової оцінки земельної ділянки за адресою вул. Промислова, 37/2, м.Одеса.

В той же час щодо посилань позивача у відповіді на відзив на лист ГУ ДФС в Одеській області від 12.03.2016 року № 516/10/15-32-12-04-22 як на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд не приймає їх до уваги, оскільки він наданий у відповідь на звернення ТОВ та з такого листа не вбачається, щодо якої саме земельної ділянки (місцезнаходження, призначення та вид) стосується зазначена у ньому НГО. Крім того, такий лист містить посилання на довідку №3108 від 23.02.2011, копію якої до суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р., та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п. 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем до суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, а саме обґрунтованості зазначеної у ньому суми земельного податку, а відтак доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та про доцільність їх задоволення.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 1103,65 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про стягнення на його користь з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань судового збору у розмірі 1103,65 грн.

Керуючись ст.ст. 173, 195, 241, 248, 256, 294 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №2518516902-2016 від 24.09.2019.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1103,65 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).

Відповідачі:

- Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370);

- Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Суддя О.А. Вовченко