Решение № 109897247, 27.03.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2484/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42)

до Фізичної особи-підприємця Мінаєвої Вікторії Василівни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 23265,47 грн. заборгованості за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р., у тому числі - 16709,32 грн. основного боргу, 2454,28 грн. 20% річних, 1169,65 грн. штрафу, 2932,22 грн. пені,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (далі - ТОВ "Баядера Логістик", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мінаєвої Вікторії Василівни (далі - ФОП Мінаєва В.В., відповідач) про стягнення 23265,47 грн. заборгованості за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р., у тому числі - 16709,32 грн. основного боргу, 2454,28 грн. 20% річних, 1169,65 грн. штрафу, 2932,22 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставлений товар відповідно до договору поставки № 321-20 від 13.05.2020 р., у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 16709,32 грн. основного боргу, 2454,28 грн. 20% річних, 1169,65 грн. штрафу, 2932,22 грн. пені, а також судовий збір.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мінаєвої Вікторії Василівни про стягнення 23265,47 грн. заборгованості за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р., у тому числі - 16709,32 грн. основного боргу, 2454,28 грн. 20% річних, 1169,65 грн. штрафу, 2932,22 грн. пені, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.12.2022 р. було відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

27.01.2023 р. до Господарського суду Київської області від Фізичної особи-підприємця Мінаєвої Вікторії Василівни надійшов відзив № 26/01/23 від 26.01.2023 р. (вх. № 1687/23 від 26.01.2023 р.), за змістом якого відповідач заперечувала проти позовних вимог та зазначала, що адресою місця доставки товару згідно договору та видаткових накладних є: Київська обл., Бучанський р-н, м. Буча, вул. Тарасівська 12-А, магазин-прилавок. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. було введено воєнний стан. У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). При цьому, за твердженням відповідача, Торгово-промислова палата України, враховуючи надзвичайно складну ситуацію, з якою зіткнулась наша країна, ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії введеного воєнного стану, на сайті ТПП України розміщено 28.02.2022 р. загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Також відповідач зазначала, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України). У п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Оскільки 24.02.2022 р. відбулось вторгнення військ Російської Федерації на територію України і на території міста Буча та Бучанської громади велись активні бойові дії, то відповідач була вимушена евакуюватись з міста Буча, яке було деокуповане 31.03.2022 р. За заявою Мінаєвої В.В. 06.05.2022 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження № 12022111050001681 від 25.05.2022 р.). Обставинами, що стали підставою для звернення до правоохоронних органів, є те, що у період часу з 24.02.2022 р. по 31.03.2022 р. під час окупації військовослужбовцями Російської Федерації м. Буча Бучанського р-ну Київської обл. було здійснено повне розкрадання товарно-матеріальних цінностей з приміщення магазину «Зоряний», за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Буча, вул. Тарасівська, 12-А, що також підтверджується фотоматеріалами, доданими до відзиву. При цьому, не збереглась і первинно-бухгалтерська документація, відповідно до якої можливо було б встановити постачальників, кількість отриманого товару, його вартість та здійснені оплати поставок. Водночас, позивачем не повідомлялось про наявність заборгованості по поставленому товару у розмірі 16709,32 грн., а про її наявність стало відомо лише за результатами отримання ухвали Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі № 911/2484/22 та ознайомлення з матеріалами даної справи.

За вказаних обставин, ФОП Мінаєва В.В. зазначає, що вона зазнала значних матеріальних збитків (пошкодження приміщення магазину та викрадення майна), що вплинуло на її платоспроможність, а військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною саме для даного конкретного випадку, що об`єктивно унеможливило належне виконання відповідачем свого обов`язку перед позивачем за договором. Окрім того, відповідач не отримувала вимогу про сплату заборгованості за спірним договором у розмірі 16709,32 грн., що унеможливило узгодження сторонами компромісного рішення.

Поряд з цим, відповідач зазначала, що згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

02.02.2023 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ "Баядера Логістик" надійшла відповідь на відзив № 10-23 від 02.02.2023 р. (вх. № 2110/23 від 02.02.2023 р.), за змістом якої позивач зазначив, що підстави для відмови в позові у даній справі є відсутніми, з огляду на таке.

Відповідач посилається у своєму відзиві на лист ТПП України від 28.02.2022 р. за № 2024/02.0-7.1, як на підтвердження форс-мажорних обставин, проте, цей лист не є Свідоцтвом (сертифікатом) ТПП України, яке визнає воєнний стан як форс-мажорні обставини за зверненням саме відповідача. Зазначений лист ТПП України від 28.02.2022 р. засвідчує лише наявність воєнного стану, як форс-мажору в цілому, однак це не означає, що він є непереборною обставиною для кожного. Крім того, у п. 8.1 договору поставки № 321-20 від 13.05.2020 р. сторони домовились, що жодна зі сторін не відповідає перед іншою стороною за затримку, недопоставку або невиконання зобов`язань відповідно цього договору, обумовлених обставинами, які виникли всупереч бажань сторін і котрі не можливо передбачити або уникнути, враховуючи оголошену або фактичну війну, громадянські заворушення, епідемії, ембарго та стихійне лихо і т.п. Свідоцтво, яке надано відповідною торговельною палатою, є достатнім підтвердженням наявності і тривалості дії непереборної сили. Обставини непереборної сили не звільняють сторони від виконання зобов`язань після їх припинення. Однак, в порушення зазначеного, відповідачем не було надано позивачу Свідоцтво ТПП України, тобто не були виконані умови договору.

Поряд з цим, позивач зазначав, що відповідно до пункту 3.5 договору з моменту передачі товару покупцю за накладною, до нього переходять всі ризики випадкової загибелі чи/або пошкодження товару. Отже, постачальник жодним чином не може нести ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, оскільки він вже не є власником товару та не може розпоряджатися таким товаром. Відповідач, як і будь-яке підприємство, яке займається підприємницькою діяльністю, веде свою діяльність самостійно та на власний ризик.

Стосовно посилання відповідача на викрадення ТМЦ у період часу з 24.02.2022 р. по 31.03.2022 р. під час окупації міста Буча та приєднання заяви відповідача до кримінального провадження від 25.05.2022 р., то, на думку позивача, дані факти не мають жодного відношення до цивільно-правових відносин, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі укладеного сторонами договору поставки № 321-20 від 13.05.2020 р., оскільки товар було поставлено відповідачу у період з 18.01.2022 р. по 18.02.2022 р., і за приписами п. 6.1 договору, оплата мала бути здійснена протягом 21 календарного дня з дня отримання товару. Відповідач жодного разу не зверталась до позивача з пропозицією щодо зміни порядку та строків оплати за отриманий товар за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р., у т.ч. у зв`язку із запровадженням воєнного стану як форс-мажору. З урахуванням викладеного, на переконання позивача, відповідач не має бути звільнена від господарсько-правової відповідальності.

Відповідач також зазначала про незбереження первинно-бухгалтерської документації, відповідно до якої можливо було встановити постачальників, кількість отриманого товару, його вартість та здійснені оплати, однак, дані заперечення відповідача позивач вважає необґрунтованими, виходячи з того, що видаткові накладні, на відсутність яких посилається відповідач, оформлюються позивачем в декількох оригіналах, як для постачальника, так і для покупця. Оригінали видаткових накладних, за якими товар був отриманий відповідачем, що є належним доказом виконання зобов`язань позивача щодо поставки товару та отримання його відповідачем, наявні у позивача. Копії таких видаткових накладних були направлені разом із позовною заявою за офіційною адресою місцезнаходження відповідача. Окрім того, посилання відповідача на відсутність належних доказів отримання ним товару, у зв`язку із відсутністю у нього (втратою ним) оригіналів видаткових накладних, не є доказом, що спростовує отримання товару.

Крім того, лист Слідчого відділу Бучанського районного управління поліції № 168/109/1403-22 (без дати) щодо розгляду заяви Мінаєвої Вікторії Василівни про розгляд та приєднання до матеріалів кримінального провадження, на думку позивача, не може братися до уваги, оскільки не містить інформації/переліку втраченого / знищеного / викраденого майна та первинних документів, а отже, не є допустимим доказом втрати документів у даній справі.

Заперечень на відповідь на відзив відповідачем до матеріалів справи подано не було.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

13.05.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Мінаєвою Вікторією Василівною (покупець) було укладено договір поставки № 321-20, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця алкогольні напої, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку, визначеному умовами даного договору.

Найменування, кількість та асортимент товару визначаються покупцем у замовленні та зазначаються постачальником у видатковій накладній на товар (п. 4.1 договору).

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 21 календарного дня з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому, узгодженому між сторонами, порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

Згідно з п. 7.1 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день порушення строків оплати, а у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного товару більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 7 % від суми боргу.

У відповідності з п. 8.1 договору жодна із сторін не відповідає перед іншою стороною за затримку, недопоставку або невиконання зобов`язань відповідно до договору, обумовлених обставинами, які виникли всупереч бажань сторін і котрі неможливо передбачити або уникнути, враховуючи оголошену або фактичну війну, громадські заворушення, епідемії, ембарго та стихійне лихо і т.п. Свідоцтво, яке надано відповідною торгівельною палатою, є достатнім підтвердженням наявності і тривалості дії непереборної сили. Обставини непереборної сили не звільняють сторони від виконання зобов`язань після їх припинення.

Умовами п. 9.2 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого товару, покупець зобов`язується сплатити постачальнику 20 % річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Згідно з умовами договору № 321-20 від 13.05.2020 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 17792,52 грн., що підтверджується видатковими накладними від 18.01.2022 р. № 8081/7442 на суму 845,82 грн., від 18.01.2022 р. № 8082/7443 на суму 1462,20 грн., від 21.01.2022 р. № 11992/10816 на суму 315,00 грн., від 21.01.2022 р. № 11335/10769 на суму 2004,12 грн., від 21.01.2022 р. № 11336/10770 на суму 164,52 грн., від 04.02.2022 р. № 21939/20095 на суму 2305,62 грн., від 04.02.2022 р. № 21940/20096 на суму 454,20 грн., від 08.02.2022 р. № 23328/21474 на суму 2396,40 грн., від 08.02.2022 р. № 23329/21475 на суму 1189,56 грн., від 11.02.2022 р. № 26209/24286 на суму 1399,74 грн., від 11.02.2022 р. № 26210/24287 на суму 539,34 грн., від 15.02.2022 р. № 27923/25787 на суму 1804,02 грн., від 15.02.2022 р. № 27925/25788 на суму 719,40 грн., від 18.02.2022 р. № 31106/28707 на суму 1793,34 грн., від 18.02.2022 р. № 31108/28708 на суму 399,24 грн., які підписані в двосторонньому порядку представниками позивача та відповідача, копії долучено до матеріалів справи.

Однак, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, відповідач розрахувалась з позивачем за отриманий товар частково в сумі 1083,20 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 372 від 10.05.2022 р., у зв`язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ФОП Мінаєвої В.В. 16709,32 грн. заборгованості за поставлений позивачем товар за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначено у статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Як слідує з матеріалів справи, відповідач заперечує проти позову, посилаючись на настання форс-мажорних обставин у вигляді вторгнення військ Російської Федерації на територію України, окупацію міста Буча Київської області, розграбування майна в магазині відповідача, втрату первинних документів щодо господарських операцій з позивачем, неотримання від позивача вимоги про сплату заборгованості за договором.

Відхиляючи як безпідставне та необґрунтоване посилання відповідача на відсутність первинної бухгалтерської документації, що унеможливлює встановлення постачальників, кількість отриманого товару, його вартість та здійснені оплати, суд відзначає, що втрата документів, факт якої належними і допустимими доказами наразі не підтверджений, не може бути підставою для звільнення від оплати за отриманий від позивача товар. Окрім того, ФОП Мінаєва В.В. за відсутності (втрати) документації щодо поставок ТОВ "Баядера Логістик" не була позбавлена можливості звернутися до останнього з проханням надати їй копії видаткових накладних, за якими утворилась заборгованість.

Водночас, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Поряд з цим, зазначене відповідачем внесення 06.05.2022 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України та відкриття кримінального провадження № 12022111050001681 від 25.05.2022 р., за обставинами, що в період з 24.02.2022 р. по 31.03.2022 р. під час окупації військовослужбовцями Російської Федерації м. Буча, Бучанського р-ну, Київської обл., було здійснено повне розкрадання товарно-матеріальних цінностей з приміщення магазину «Зоряний», за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, м. Буча, вул. Тарасівська, 12-А, також не може бути підставою для звільнення ФОП Мінаєвої В.В. від оплати поставленого ТОВ "Баядера Логістик" товару за договором № 321-20 від 13.05.2020 р.

За приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На час розгляду даної справи до її матеріалів обвинувального вироку суду в кримінальному провадженні № 12022111050001681 не надано.

Поряд з цим, слід відзначити, що згідно з п. 3.5 договору ризик випадкової загибелі чи/або пошкодження товару переходить до покупця з моменту передачі йому товару згідно накладних.

Щодо викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву посилань на настання форс-мажорних обставин, у зв`язку з якими відповідач не мала можливості виконати оплати за укладеним з позивачем договором, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З вищенаведених норм вбачається, що чинне законодавство пов`язує наявність форс-мажорних обставини з підставами для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань і не поширює у зв`язку з цим свою дію на матеріально-правові вимоги щодо стягнення основної заборгованості за укладеним договором, тобто присудження до виконання обов`язку, що не відноситься до відповідальності. Наявність вказаних обставин законодавством не визначено в якості підстав для звільнення від виконання зобов`язань або їх припинення.

Разом з тим, як зазначалося вище, у відповідності з п. 8.1 договору жодна із сторін не відповідає перед іншою стороною за затримку, недопоставку або невиконання зобов`язань відповідно до договору, обумовлених обставинами, які виникли всупереч бажань сторін і котрі неможливо передбачити або уникнути, враховуючи оголошену або фактичну війну, громадські заворушення, епідемії, ембарго та стихійне лихо і т.п. Свідоцтво, яке надано відповідною торгівельною палатою, є достатнім підтвердженням наявності і тривалості дії непереборної сили. Обставини непереборної сили не звільняють сторони від виконання зобов`язань після їх припинення.

Проте, матеріали справи не містять доказів, що відповідач в порядку, передбаченому пунктом 8.1 договору, вчинила дії, спрямовані на отримання зазначеного вище Свідоцтва (сертифікату), передбаченого умовами договору, та, відповідно не містять Свідоцтва (сертифікату), виданого Торгово-промисловою палатою.

Щодо посилання відповідача на лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. Торгово-промислової палати України, яким остання на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» № 671/97-ВР від 02.12.1997 р., Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), суд зазначає наступне.

Торгово-промислова палата України (далі - ТТП України) у своєму листі від 28.02.2022 р. вказала, що: «…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Однак, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Стаття 617 ЦК України звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Водночас, сама по собі війна не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

13.05.2022 р. ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 р., за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 р. № 44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 р. у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 р. у справі № 913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: ст. 14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Також слід зазначити, що хоча форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору, але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення про них має бути прямо зазначено в договорі.

Наведений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 р. у справі № 904/5328/21.

Поряд з цим, в узагальнених нормах європейського звичаєвого права, зокрема, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст. 8.108(3), присвячена питанням форс-мажору) вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину, надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо, унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 р. у справі № 914/374/21).

Також у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 910/9258/20, суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 р. у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді форс-мажорних спорів наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

При цьому, встановлюється наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором.

Отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінює цей доказ у сукупності з іншими доказами у справі.

Зважаючи на викладене, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, або продовження його дії на період дії таких обставин, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, тобто їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, в той час як відповідач не довів об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку із введенням на території України воєнного стану.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача на достатність зазначеного вище листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1 для підтвердження обставин неможливості виконання відповідачем обов`язку щодо оплати отриманого від позивача за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р. товару.

Водночас, як зазначалося вище, матеріали справи не містять сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача ФОП Мінаєвої В.В. саме за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р.

Відхиляючи посилання відповідача на неотримання вимоги про сплату заборгованості від позивача, суд відзначає що, як зазначалося вище, частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а згідно з приписами статтей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за укладеним з позивачем договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 321-20 від 13.05.2020 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 16709,32 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Поряд з цим, суд звертає увагу також на те, що настання форс-мажорних обставин (у випадку належного їх підтвердження і встановлення судом) не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого сплив до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку.

У свою чергу, строк настання зобов`язання з оплати за поставлений товар за видатковими накладними від 18.01.2022 р. № 8081/7442 на суму 845,82 грн., від 18.01.2022 р. № 8082/7443 на суму 1462,20 грн., від 21.01.2022 р. № 11992/10816 на суму 315,00 грн., від 21.01.2022 р. № 11335/10769 на суму 2004,12 грн., від 21.01.2022 р. № 11336/10770 на суму 164,52 грн. настав, відповідно, 08.02.2022 р. та 11.02.2022 р., отже, можливість виконання зобов`язань в цій частині не може бути поставлена у залежність від початку широкомасштабного вторгнення військ Російської Федерації на територію України, яке відбулося 24.02.2022 р.

Окрім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач на підставі п. 7.1 договору просить суд стягнути з відповідача 2932,22 грн. пені та 7% штрафу у розмірі 1169,65 грн., нарахованих на суму заборгованості за кожною видатковою накладною окремо.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 7.1 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день порушення строків оплати, а у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного товару більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 7% від суми боргу.

Крім того, позивач, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, на підставі приписів ст. 625 ЦК України та п. 9.2 договору, просить суд стягнути з відповідача 2454,28 грн. 20 % річних.

Умовами п. 9.2 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого товару, покупець зобов`язується сплатити постачальнику 20 % річних від суми боргу за користування чужим коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За результатами перевірки розрахунків заявлених позивачем до стягнення сум пені, штрафу та 20% річних, судом встановлено, що вони є обґрунтованими, арифметично вірними та здійснені щодо кожної видаткової накладної окремо. Крім того, відповідачем вірність розрахунків не заперечено, власного контррозрахунку не надано.

Натомість, відповідач у своєму відзиві посилалась на приписи ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, за якою у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд відзначає, що Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Поряд з цим, слід відзначити, що неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі № 904/4083/18).

Суд відзначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, заперечення позивача, суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища відповідача, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та відповідних причинно-наслідкових зв`язків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 20% річних, пені та штрафу підлягає задоволенню в заявлених позивачем сумах.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мінаєвої Вікторії Василівни ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42, код 35871504) 16709 (шістнадцять тисяч сімсот дев`ять) грн. 32 основного боргу, 1169 (одну тисячу сто шістдесят дев`ять) грн. 65 коп. штрафу, 2932 (дві тисячі дев`ятсот тридцять дві) грн. 22 коп. пені, 2454 (дві тисячі чотириста п`ятдесят чотири) грн. 28 коп. 20% річних, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 27.03.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна