Решение № 109841909, 28.03.2023, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2636/23

Провадження № 2-а/357/42/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий суддя Бондаренко О.В., при секретарі Кононюк П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до поліцейського Білоцерківського СРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області лейтенанта поліції Бочкарьова Віталія Васильовича, Головного Управління Національної поліції в Київській області, про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

09.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що 19.02.2023 поліцейським СРПП Білоцерківського РУП лейтенантом поліції Бочкарьовим Віталієм Васильовичем було винесено постанову про накладення на адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 788907, за якою його піддано штрафу в розмірі 340 грн. за те, що 19.02.2023 о 17 год. 57 хв. він керуючи транспортним засобом OPELZAFIRA, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку поза населеним пунктом у темну пору доби, при цьому не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП та п. 15.11 ПДР України. Зазначену постанову вважає незаконною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки вказаних у постанові адміністративних правопорушень він не допускав. Так, дійсно 19.02.2023 приблизно в 17:57 год. він зупинився на автодорозі Київ-Одеса 86 км, де до нього в автомобіль сідала його дружина. Саме в цей час до нього під`їхали працівники поліції та повідомили, що його підозрюють в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, порушення п.15.11 ПДР, а саме здійснення зупинки транспортним засобом без ввімкнення аварійної світлової сигналізації. Він заперечив щодо такої підозри, пояснивши, що під час зупинки ввімкнення аварійної світлової сигналізації не передбачено п.15.11 ПДР України. Однак, працівник поліції повідомив, що він не знає ПДР України та виніс оскаржувану постанову. При цьому повідомив, що він має право внести в дану постанову свої пояснення. а тому він власноручно зазначив у вищевказаній постанові, що правопорушення не скоював та повідомив, що буде оскаржувати дану постанову, так як вона є незаконною. Після цього працівник поліції забрав у нього постанову та не вручив її копію, а безпідставно зазначив, що він відмовився отримувати копію даної постанови. В оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та за порушення п. 15.11 Правил дорожнього руху України. Однак, за ч. 1 ст. 122 КУпАП відповідальність наступає в разі скоєння таких дій - перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Як вбачається зі змісту даної статті, в ній не передбачений обов`язок водія вмикати аварійну світлову сигналізацію під час зупинки. Відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами передбачена ч. 2. ст. 122 КУпАП, відповідно до якої відповідальність передбачена за: порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку,використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди. При цьому щодо не увімкнення аварійної сигналізації при зупинці слід зазначити, що диспозицією ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямкуі лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Вказаною нормою не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. З цього слідує, що його дії, які зазначені в оскаржуваній постанові, не тягнуть за собою будь-якої відповідальності. Крім цього, у постанові зазначено, що ОСОБА_1 порушив п. 15.11 ПДР України, що також не відповідає дійсності. Як зазначається у п. 15.11 ПДР України, у темну пору доби і в умовах недостатньої видимості стоянка поза населеними пунктами дозволяється лише на майданчиках для стоянки або за межами дороги. З цього випливає, що обставини, зазначені в оскаржуваній постанові, не відповідають змісту п. 15.11 ПДР України, так як дане правило стосується саме стоянки, а не зупинки. На підставі зазначених обставин вважає, що поліцейський СРПП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області лейтенант поліції Бочкарьов Віталій Васильович не виконав вимоги КУпАП та виніс незаконну постанову. Тому, просив визнати незаконною та скасувати постанову серії БАД №788907 від 19.02.2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, а справу закрити, судові витрати у справі стягнути з Головного Управління Національної поліції в Київській області.

10.03.2023 судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Представник позивача, адвокат Коннова Ніна Іванівна, в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, 28.03.2023 подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та позов просить задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, відзив на позов та заяв з процесуальних питань до суду не подали.

Відповідно до ст. 268 КАС України, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, оскільки неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача (а.с. 6,7).

19.02.2023 поліцейським СРПП Білоцерківського РУП Головного Управління Національної поліції в Київській областілейтенантом поліції Бочкарьовим Віталієм Васильовичем відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 788907(а.с. 8), у якій зазначено, що 19.02.2023 о 17 год. 57 хв. на автодорозі М-05 Київ-Одеса 76 км ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом OPELZAFIRA, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку поза населеним пунктом у темну пору доби, при цьому не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п. 15.11 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.122 КУпАП. Вказаною постановою позивача піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України).

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Згідно п. 4 розділу І наведеної Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч. 1 ст.122 КУпАП.

Розділом ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року регламентовано процедуру розгляду поліцією справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Пунктом 2 розділу ІІІ наведеної Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 1 ст.122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Так, п.5 Розділу ІІІ Інструкції визначено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Також, п.9 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складання протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (п.10 Розділу ІІІ Інструкції). Аналогічні положення закріплені в ст. 252 КУпАП.

Таким чином, поліцейський, як особа уповноважена на розгляд справи, під час розгляду такої справи, має дотримуватися вищенаведених приписів законодавства, в протилежному випадку вчинені дії є неправомірними, та як наслідок тягнуть незаконність прийнятих рішень і їх скасування.

Між іншим, пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Отже, враховуючи вищезазначене, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №7788907, позивача притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП в зв`язку з порушенням п. 15.11 ПДР України, а саме: за здійснення зупинки поза населеним пунктом у темну пору доби, при цьому не увімкнувши аварійну світлову сигналізацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.1.1 Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Згідно з п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Аналогічні положення викладені в пунктах 1.3 та 1.9. ПДР України, а саме учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Позивач, заперечуючи вказане правопорушення, зазначив, що під час зупинки ввімкнення аварійної світлової сигналізації не передбачено п.15.11 ПДР України. Крім того, в постанові вказано, що його притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та за порушення п. 15.11 Правил дорожнього руху України, однак, за ч. 1 ст. 122 КУпАП відповідальність наступає в разі скоєння таких дій - перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Як вбачається зі змісту даної статті, в ній не передбачений обов`язок водія вмикати аварійну світлову сигналізацію під час зупинки. Вказаною нормою не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу.

Суд враховує дані твердження позивача, виходячи з наступного.

Згідно з п.15.11 ПДР України у темну пору доби і в умовах недостатньої видимості стоянка поза населеними пунктами дозволяється лише на майданчиках для стоянки або за межами дороги.

Пункт 9 ПДР України визначає правила користування попереджувальними сигналами.

Згідно п. 9.1. ПДР України попереджувальними сигналами є, зокрема, увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда;

Згідно п. 9.9 ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена, зокрема, у разі вимушеної зупинки на дорозі та у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.

Пунктом 19 ПДР передбачено умови користування зовнішніми світловими приладами.

При цьому згідно з ПДР попереджувальні сигнали повинні вмикатися для попередження про початок або зміну руху транспортного засобу, в той час як зовнішні світлові прилади повинні бути увімкнені під час руху або зупинки транспортного засобу.

З урахуванням наведеного, ч. 1 ст.122 КУпАП передбачає відповідальність, за вчинення таких окремих правопорушень як: перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину; порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки та стоянки; проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Відповідно до п.19.4 ПДР під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація.

При цьому, відповідно до визначень, які наведені у п.1.10 ПДР вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Однак, оскаржувана постанова не містить відомостей про те, що ОСОБА_1 здійснив саме вимушену зупинку, в розумінні ПДР, а вказано лише про те, що зупинка була здійснена поза населеним пунктом у темну пору доби, отже в оскаржуваній постанові поліцейським неправильно зазначено пункт ПДР, який порушено позивачем.

Також, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП за те, що позивач при зупинці поза населеним пунктом у темну пору доби не увімкну вав арійну світлову сигналізацію, то суд при цьому враховує наступне.

Відповідно до п.п. «б» п. 9.9 ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.

Так, п. 9.9 ПДР України, який передбачає випадки, коли повинна бути ввімкнена аварійна світлова сигналізація міститься у розділі 9 ПДР «Попереджувальні сигнали».

Тобто, вимога про ввімкнення аварійної світлової сигналізації стосується вимог ПДР щодо попереджувальних сигналів.

Разом з цим, ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за порушення вимог зупинки.

Тому, аналізуючи наведені вище норми, суд вважає, що в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов`язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за невиконання вказаних вимог відповідальність передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, згідно якої передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості.

З урахуванням викладеного вище, порушення позивачем вимог п. 15.11 ПДР України, що полягає у неувімкненні аварійної світлової сигналізації при зупинці ТЗ поза населеним пунктом у темну пору доби, не може бути кваліфіковане за частиною 1 статті 122 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил зупинки чи користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.

При цьому суд звертає увагу на те, що приписами ст.125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених ст. 121 - 128, ч. 1 і 2 ст. 129, ст. 139 і 140 цього Кодексу, які тягнуть за собою попередження.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що відповідачем було неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення (в частині не ввімкнення аварійної світлової сигналізації після зупинки ТЗ в темну пору доби поза населеним пунктом) за ч. 1 ст. 122 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення позивача до відповідальності, що також є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Крім того, відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Як вбачається з положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові, - постанова ВС від 15.11.2018, №524/5536/17.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах ВС від 13.03.2020 справа №234/6323/17, від 31.10.2019 справа №398/3566/16-а, від 30.05.2018 справа №337/3389/16-а.

Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

У справі Barbera, MessequeandJabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

Відсутність в матеріалах справи доказу, який би підтвердив факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови (постанова Верховного Суду України від 23.10.2019 у справі №357/10134/17).

Також, факт порушення ПДР має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами (постанова ВС від 15.03.2019 №686/11314/17).

Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку та підтверджує факт скоєння правопорушення (постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17).

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).

Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).

Крім того, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем, саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2018 року (справа №338/1/17).

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №127/163/17-а).

Оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення, адже в графі «до постанови додається» не зазначено будь-яких доказів, які підтверджують вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, до суду не надано доказів, що інспектор поліції відібрав пояснення у особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, надав водію можливість реалізувати своє право на отримання правової допомоги, встановлював свідків правопорушення і відібрав у них покази, та встановив обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, отже відповідачами не доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

В розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі не надали до суду відзив із запереченнями проти позову з доказами в їх підтвердження та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу та винесено постанову серії БАД №788907 від 19.02.2023, отже, не довели в судовому порядку правомірність свого рішення.

Фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення, не дають можливості встановити наявність порушення позивачем Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, доводи позивача, якими він заперечує правомірність складеної постанови відповідачами не спростовано, тому, суд дійшов висновку, що такими діями відповідач порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, отже і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає висновку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 524/9827/16-а від 18.02.2020.

Таким чином, зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, суд приходить до висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях позивача, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об`єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому, відповідно до п. 3 ст. 293 КУпАП, ст. 286 КАС, суд скасовує вказану постанову і закриває провадження у справі.

Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами: 1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину; 2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; 3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї; 4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; 5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

Щодо позовних вимог в частині про визнання незаконною оскаржуваної постанови, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оскільки положеннями ст. 286 КАС України не передбачено можливості ухвалення рішення про визнання протиправною чи незаконною оскаржуваної постанови, суд вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо встановлення належності відповідачів, як обов`язку суду, слід зазначити наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Предметом розгляду у даній справі є постанова інспектора поліції по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про накладення адміністративного стягнення передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Позивачем заявлено позов до поліцейського Білоцерківського СРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області лейтенанта поліції Бочкарьова Віталія Васильовича.

Пунктом 9 частини першої статті 4 КАС України визначено, що відповідач це суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно положень статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно із статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 1 статті 122 КУпАП.

Положеннями ст. 255, 288 КУпАП передбачено, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, посадові особи відповідного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу Національної поліції та належним відповідачем є саме відповідний орган державної влади суб`єкт владних повноважень, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладенофункціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122 КУпАП, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 по справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 по справі №724/716/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Тому, враховуючи, що оскаржувана постанова серії БАД №788907 від 19.02.2023 про накладення адміністративного стягнення винесена поліцейським Білоцерківського СРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області лейтенантом поліції Бочкарьовим Віталієм Васильовичем, який уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені органу, а саме: Головного управління Національної поліції в Київській області, суд дійшов висновку, що вимоги до поліцейського Білоцерківського СРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області лейтенанта поліції Бочкарьова Віталія Васильовича заявлені позивачем як до неналежного відповідача.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з Головного управління Національної поліції в Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 536,80 грн. (а.с. 1).

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 205, 241, 242, 244, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 7, 33, ч.1 ст.122, 245, 251, 252, 256, 258, 268, 276, 280, 283, 288, 289, 293 КУпАП, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до поліцейського Білоцерківського СРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області лейтенанта поліції Бочкарьова Віталія Васильовича (місцезнаходження: вул. Привокзальна, 3, м. Біла Церква, Київська область), Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ: 40108616, місцезнаходження: вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601), про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №788907 від 19.02.2023, якою ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 28.03.2023.

СуддяО. В. Бондаренко